9.8. ВАЛЮТНІ КУРСИ
Валютний курс це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, при угоді купівліпродажу. Така ціна може встановлюватися виходячи із співвідношення попиту і пропозиції на певну валюту в умовах вільного ринку або ж бути суворо регламентованою рішенням уряду чи його головним фінансовокредитним органом, як правило, центральним (національним) банком. Вартість валют визначається в основному через взаємодію сил вільного ринку при певному впливі керівних фінансовокредитних органів, з метою уникнення надмірного завищення або заниження валютного курсу. Таку форму формування курсів іноді називають "брудним плаванням".
Встановлення курсу іноземних валют у національній називається котируванням валют. У практиці банків різних країн застосовуються два види котирування: пряме і зворотне. При прямому котируванні певна фіксована кількість іноземної валюти виражається у національних грошових одиницях.
Рідше застосовується зворотне котирування. Його основою є тверда сума національної валюти.
Зворотне котирування це величина, зворотна прямому котируванню. Вона поширена в основному в Англії. Це пояснюється тим, що до 1971 р. в грошовокредитній сфері Англії була відсутня десятинна система, тому зворотне котирування було легше використати на практиці, її зберегли і після введення десятинної системи. Котирування виглядає таким чином: 1 ф.с. дорівнює 1,8260 дол. США. У внутрішньому обороті США зворотне котирування використовується частково. Банки, що здійснюють валютні операції, продають і купують валюту за різними курсами. Курс, за яким банки продають іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті), називається курсом продавця, а за яким купують курсом покупця. Різниця між ними становить прибуток банківської установи з валютних операцій.За видами платіжних документів розрізняють валютний курс телеграфного переказу, поштового переказу, валютний курс векселів, чеків, банкнот. Раніше, коли основним платіжним документом у міжнародних розрахунках виступав переказний вексель (тратта), валютний курс називався вексельним і являв собою ціну переказного векселя в іноземній валюті, що виражена у національній валюті будьякої країни. Нині практично всі валютні розрахунки проводяться через банки, шляхом телеграфного переказу.
Валютні курси розрізнюються і залежно від того, здійснюється купівля чи продаж валюти.
1. Банк купує валюту за курсом покупця. Наприклад, курс 72,5305 швейцарського франка за 100 голландських гульденів означає, що банк бажає купити 100 гульденів, запропонувавши 72,5305 швейцарських франків. Таким чином, за одиницю іноземної валюти пропонується певна кількість національної валюти, величина якої постійно змінюється.
2. Банк продає валюту за курсом продавця. Наприклад, курс продавця 72,5505 швейцарського франка за 100 гульденів означає, що банк бажає продати 100 голландських гульденів за 72,5505 швейцарських франків.
Точно встановленої величини цієї різниці, що іменується маржею, немає. Для кожної конкретної валютної операції вона залежить від часу і місця її здійснення.
В останні роки різниця між курсами покупця і продавця з основних валют скоротилася. Витрати, пов'язані із здійсненням валютних операцій, знизилися за рахунок впровадження комп'ютерної техніки і значного зростання оборотів цієї торгівлі.3. Для визначення середнього арифметичного між курсами покупця і продавця використовують середній курс, призначений для економічних співставлень за тривалі проміжки часу. Такого курсу насправді не існує, однак його величина щодня повідомляється у засобах масової інформації.
4. Значного поширення при поведінці валютних операцій отримали кроскурси, що являють собою котирування двох іноземних валют, при цьому жодна з них не є національною валютою учасника операції, що встановлює курс. Кроскурси це співвідношення між двома валютами, яке витікає з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Так, якщо Лондонський банк здійснює купівлю або продаж марок ФРН за долари США, то очевидно, що він використовує кроскурси.
У будьякий момент кроскурс можна легко отримати шляхом розрахунку курсів іноземних валют до національної.
При операціях на світовому ринку часто використовуються кроскурси з доларом США, оскільки долар є не тільки основною резервною валютою, але й валютою угод в більшості валютних операцій. Наприклад, для покупця французьких франків за марки ФРН легше спочатку придбати французькі франки за долари, а потім купити долари за марки ФРН, ніж намагатися знайти відповідну котировку франка і марки. Цілком зрозуміло, що існують банки, які встановлюють курси французького франка до німецької марки (або навпаки) у Парижі або Франкфурті. Але в умовах обмеженого ринку за такі спеціальні послуги банки включають у свою котировку велику маржу.
Звичайно, якщо покупець французьких франків може здійснити за німецькі марки купівлю без посередництва долара США і ця операція не спричинить додаткових витрат, було б недоцільно відмовлятися від неї. Йому не тільки вдасться зекономити завдяки тому, що він здійснить одну операцію замість двох, але й уникнути можливого ризику, оскільки практично неможливо синхронізувати дві конверсійні операції з різними партнерами.
Крім того, існує небезпека, що курси зміняться до моменту укладання угоди, і для одного з партнерів вартість угоди може виявитися досить високою, а для продавця виникає необхідність проведення трьох, чотирьох операцій.9.8.1. Валютний арбітраж
Курси однієї і тієї ж валюти на ринках різних країн розрізнюються, але не дуже, оскільки відбувається їх постійне вирівнювання на основі валютного арбітражу.
Валютний арбітраж це операція з метою вилучення прибутку за рахунок різниці, що існує в даний момент у курсах однієї і тієї ж валюти на різних валютних ринках. Розрізняють простий і складний валютний арбітраж. При простому валютному арбітражі арбітражер використовує різницю, що зафіксована на валютних ринках двох країн. Наприклад, якщо курс долара США в НьюЙорку складає 140,5 японської ієни, а в Парижі 140,75 ієни, то японському арбітражеру вигідно купити 1 млн. дол. в НьюЙорку за 140,5 млн. ієн і одночасно продати його в Парижі за 140,75 млн. ієн. Отриманий прибуток становитиме 25 тис. ієн. При складному валютному арбітражі операції проводяться одночасно з декількома валютами на різних її ринках.
Здійснення валютного арбітражу передбачає наявність у арбітражера розвиненої системи комунікацій з усіма міжнародними фінансовими центрами, складної обчислювальної техніки, що дає можливість оперативно розраховувати очікувані результати найбільш складних операцій, а також великих валютних фондів.
Валютний арбітраж сприяє вирівнюванню курсів валют на окремих національних ринках. При сучасному рівні розвитку фінансових комунікаційних систем відмінності між курсами валют не перевищують сотих процента.
Невеликий процент прибутку з окремої арбітражної операції компенсується великими розмірами таких операцій і високою швидкістю обороту капіталу.
Залежно від валютних операцій розрізняють такі види курсів:
* при готівкових (касових) операціях курс "спот";
* при строкових операціях курс "форвард".
Курс, що використовується в касових угодах, називається касовим курсом. Курс "спот" це поточний валютний курс для врегулювання угоди в два бізнесдні (на противагу форвардному курсу). Інформація про його котирування з'являється на банківських екранах і в пресі.
Курс "форвард" це курс, за яким контракт на іноземну валюту здійснюється сьогодні для остаточного врегулювання в певний день у майбутньому. Форвардний курс відрізняється від курсу "спот" на величину премії або знижки (дисконту) залежно від того, як оцінюються перспективи динаміки валютних курсів.
До початку 70х років офіційною основою для визначення валютних курсів був фіксований золотий вміст валют. Нині валютний (золотий) паритет це співвідношення грошових одиниць за їх металевим вмістом втратив реальне економічне значення. На зміну фіксованим валютним курсам у міжнародній валютнофінансовій системі прийшли "плаваючі" валютні курси, які можуть здійснювати значні коливання під впливом зміни попиту і пропозиції на валютних ринках