ЧОМУ КРИЗА БАНКІВНИЦТВА ВІДБУЛАСЯ У 1980-і РОКИ?

До 1980-х років федеральне страхування вкладів, здавалося, працю­вало винятково добре. Якщо до 1934 р. банкрутство банків було зви­чайним явищем і вкладники часто зазнавали збитків, то з 1934 по 1980 рік банкрутства банків були рідкістю: в середньому кількість банкрутств банків становила 15 за рік для комерційних банків і менш ніж 5 за рік для ощадних і позичкових асоціацій.

Ранні стадії кризи

Історія починається з вибуху фінансових нововведень у 1970-і і на початку 1980-х років (детальніше про це в розділі 13). В ці роки виникли нові фінансові інструменти і ринки, що розширило масштаби ризикової діяльності. Нові ринки фінансових ф’ючерсів, облігацій ниж­чої якості, мінових операцій полегшили банкам прийняття на себе додаткового ризику — загострюючи проблему морального ризику і не­сприятливого вибору. Нове законодавство 1980 і 1982 років, що змен-

Історія краху двох банків — «Bank of New England» і «Freedom National Bank»

Підходи, застосовані Федеральною корпорацією страхування депозитів до управління крахом двох банків, «Bank of New England» і «Freedom National Bank», показують в дії по­літику «занадто великий, щоб збан­крутувати». «Bank of New Eng­land», розташований в Бостоні, був за розміром тридцять третьою бан­ківською холдинговою компанією в Сполучених Штатах із активами по­над 20 млрд. дол. У 1980-і роки він був найактивнішим позикодавцем на придбання нерухомого майна в ре­гіоні. Понад ЗО % наданих з його портфеля позик стосувалися неру­хомого майна виробничого призна­чення. З падінням цін на нерухоме майно в Новій Англії, що почалося наприкінці 1980-х років (вартість нерухомого майна виробничого при­значення впала більш як на 25 %), значна кількість позик, наданих бан­ком, стали невигідними.

Голова Федеральної корпорації страхування депозитів Уїльям Сей- дман висловив свою стурбованість наслідками потенційного банкрут­ства: «При такому стані фінансової системи Нової Англії було б неро­зумним дати зрозуміти, що вклад­ники великих сум залишаться не- захищені»¹. Федеральна корпорація страхування депозитів дотримува­лася своєї політики «занадто вели­кий, щоб збанкрутувати». У ніч на неділю 6 січня ФКСД припинила часове вилучення вкладів, бо пого­дилася гарантувати всі вклади в «Bank of New England», включа­ючи й ті, що перевищували стра­ховий ліміт у 100 000 дол. Для за­безпечення функціонування банку до того часу, поки знайдеться по­купець та можна буде застосувати метод «купівлі і прийняття», щоб жоден вкладник не зазнав збитків, ФКСД створила те, що називають «паралельним банком». У цій ситу­ації ФКСД створює нову корпора­цію для управління банком і від­разу вкладає капітал (750 млн. дол. у випадку з «Bank of New En­gland»). Федеральна корпорація страхування депозитів і покупець банку з часом вносять у банк до­датковий капітал, і зрештою поку­пець викуповує частку ФКСД. Чис­тий результат цих операцій поля­гав у тому, що ФКСД витратила 2,3 млрд. дол. на гарантію вкладів «Bank of New England», третю за розміром поруку в історії Феде­ральної корпорації страхування де­позитів. Проте після того, як все буде сказано, зроблено і витрачено, жоден із вкладників не втратить і пенні.

¹ Цитується в John Meehan, «А Shock to the System: How Far Will Banking’s Crisis of Confidence Spread», Business Week (January 21, 1991), p. 26.

(продовження)

Зовсім інше ставлення Федераль­ної корпорації страхування депо­зитів до малого неплатоспроможно­го банку в Гарлемі декількома мі­сяцями раніше поставило серйозне питання про справедливість.

Внаслідок численних спекуля­тивних позик, які не були повер­нені, банк став неплатоспроможним у листопаді 1990 р. Через малий розмір банку ФКСД не цікавило, що банкрутство банку матиме сер­йозні впливи на всю банківську сис­тему. Тому 9 листопада ФКСД при­йняла рішення про закриття бан­ку, використовуючи «метод виплат». «Freedom National Bank» був лік­

відований, і вкладники великих сум отримали лише 50 центів на кожен долар вкладів, що перевищували 100 000 дол. При банкрутстві банку потерпіли не лише «жирні коти». Серед найбільших вкладників були такі доброчинні організації, як Об’­єднаний фонд негритянських ко­леджів, Національна міська ліга та декілька церков. Уїльям Сейдман описав несправедливе ставлення до «Freedom National Bank» у своїх свідченнях перед Конгресом: «Мо­єю першою заявою, коли я прийшов на цю роботу, було те, що неодна­кове ставлення до великих банків, де всі вклади застраховані, і до малих банків, де клієнти незахище- ні, несправедливе. Я пообіцяв зро­бити все можливе, щоб змінити та­ке становище. Та через п’ять років я мушу доповісти, що всі мої зу­силля були не зовсім ефективни­ми»¹.

¹ Цитується в Kenneth H. Bacon, «Failures of a Big Bank and a Little Bank Bring Faimess of Deposit-Sekurity Policy into Question», Wall Street Journal (Desember 5, 1990), p. A18.

шувало регулювання банківництва, відкрило нові можливості для ощад­них і позичкових асоціацій та взаємних ощадних банків щодо розши­рення їхньої ризикової діяльності. Цим ощадним інститутам, діяльність яких майже повністю зводилася до надання позик під заставні на житло, було дозволено тримати до 40 % своїх активів у позиках на нерухоме майно виробничого призначення, до ЗО % — у споживчих позиках і до 10% — у комерційних позиках і оренді.

Крім цього, законодавство 1980 р. збільшило суму федерального страхування вкладів з 40 000 дол. на одному рахунку до 100 000 дол. і скасувало регулювання Q про максимальні ставки по депозитах.

Банки та ощадні й позичкові асоціації, що прагнули досягнути швидкого зростання та бралися за ризикові проекти, могли тут же залучати потрібні кошти, випускаючи застраховані сертифікати депозитів ве­ликого номіналу із значно вищими процентними ставками від тих, що пропонувалися їхніми конкурентами. Без страхування депозитів високі процентні ставки напевно не спокусили б вкладників надавати банкам кошти внаслідок реалістичного побоювання, що банки можуть не по­вернути кошти. Проте страхування вкладів, яке гарантує уряд, за­безпечує безпеку вкладів, а тому вкладники охоче тримають гроші в банках з найвищими процентними ставками.

Фінансове нововведення, яке значно полегшило для високообігових банків мобілізацію коштів, називають брокерськими депозитами, які дають змогу вкладникам обійти обмеження в 100 000 дол. на страху­вання вкладів. Брокерські депозити виглядають так: вкладник великої суми в 10 млн. дол. йде до брокера, який розділяє 10 млн. дол. на 100 частин по 100 000 дол. кожну, після чого купує сертифікати депозитів на 100 000 дол. в 100 різних банках. Оскільки сума кож­ного сертифіката депозитів перебуває в межах ліміту на вклади в 100 000 дол. у кожному банку, то, по суті, вкладник великої суми забезпечує страхування всіх його 10 млн. дол. вкладів. Федеральні установи страхування депозитів видали в 1984 р. інструкцію, за якою заборонялися брокерські депозити, але слухання справи у федераль­ному суді відхилило цю заборону.

Фінансова інновація і послаблення регулювання в роки адміністрації Рейгана загострили проблему морального ризику. Крім цього, стимули до морального ризику значно зросли внаслідок історично одночасного поєднання різкого збільшення процентних ставок з кінця 1979 по 1981 рік та глибокого спаду в 1981 —1982 рр. Обидва економічні процеси були викликані Федеральною резервною системою, що намагалася уповільнити темпи інфляції. Значне зростання процентних ставок спри­чинило швидке збільшення витрат коштів ощадно-позичкових асоці­ацій. Проте це збільшення зрівнювалося з вищими доходами на основні активи асоціацій, довгострокові заставні на житло (ставки по яких були зафіксовані ще в той час, коли процентні ставки були нижчими). Тоді спад 1981 —1982 рр. і зниження цін на енергоносії та сільсько­господарську продукцію значно погіршили становище деяких регіонів країни, зокрема таких, як Техас, внаслідок чого спостерігалося неви­конання зобов’язань по багатьох позиках ощадно-позичкових асоціацій. Збитки ощадних і позичкових інститутів становили до 10 млрд. дол. у 1981 —1982 рр., і, за деякими оцінками, більше половини ощадно- позичкових асоціацій в Сполучених Штатах мали від’ємний власний капітал, тобто наприкінці 1982 р. були неплатоспроможними.

Подальші стадії розвитку кризи: стриманість регулятивних установ

На цьому етапі для регулятивних установ ощадно-позичкових асоціацій (Управління федеральних банків із кредитування житлового будів­ництва і його допоміжне відділення страхування вкладів Федерального страхового фонду ощадно-позичкових асоціацій — обидві установи те­пер ліквідовані) логічним кроком було закрити неплатоспроможні асо­ціації. Замість цього регулятивні установи обирають тактику, яку називають регулятивною стриманістю, або терпимістю. Вони утри­муються від реалізації свого права вилучати неплатоспроможні ощад­но-позичкові асоціації з бізнесу. Щоб не нести відповідальності за закриття неплатоспроможних ощадно-позичкових асоціацій, регуля­тивні установи приймають нетипові принципи здійснення обліку, що, по суті, значно зменшило вимоги до розмірів власного капіталу. На­приклад, дозволяють ощадно-позичковим асоціаціям включати в їхній розрахунок власного капіталу значні суми нематеріального капіталу, який називають «гудвіл».

Можна назвати три основні причини, чому Управління федеральних банків із кредитування житлового будівництва виявило регулятивну стриманість. По-перше, Федеральний страховий фонд ощадно-позич­кових асоціацій не володів достатніми коштами, щоб закривати не­платоспроможні асоціації і виплачувати їхні вклади. По-друге, Упра­вління федеральних банків із кредитування житлового будівництва було створене для стимулювання зростання галузі заощаджень і позик, а тому ця регулятивна установа була надто близькою до тих, які передбачалося регулювати. По-третє, оскільки регулятивні установи не люблять визнавати, що підконтрольна галузь перебуває у скрутному становищі, то Управління федеральних банків із кредитування жит­лового будівництва і Федеральний страховий фонд ощадно-позичкових асоціацій вирішили покласти свої проблеми під сукно, сподіваючись на їхнє зникнення. Регулятивна стриманість різко посилила моральний ризик. Неплатоспроможним ощадно-позичковим асоціаціям, що про­довжують діяти (названі Едвардом Каном з Університету штату Огайо зомбі-асоціаціями, бо вони є «живими мертвими»), майже нічого втра­чати, і вони йдуть «ва-банк» на великий ризик. Якщо їм пощастить і їхні ризикові інвестиції окупляться, то вони вийдуть зі стану не­платоспроможності. На жаль, якщо ризикові інвестиції не окупляться, що ймовірніше, то збитки зомбі-асоціацій зростуть і установа по страхуванню вкладів також зазнає втрат.

Така стратегія подібна до стратегії «навісу через все поле» у футболі. Коли футбольна команда перебуває майже в безнадійній ситуації і час гри швидко наближається до кінця, то вона часто вдається до надто ризикованої гри. Робиться довга передача — навіс на ворота суперника в надії забити гол. Звичайно, ця стратегія «навісу» навряд

1 1 8-171 чи буде успішною, але завжди існує хоч незначний шанс для успіху. Якщо ж цього не станеться, то команда нічого не втратить, бо вона вже фактично програла.

При такому характері розвитку подій не буде несподіваним те, що ощадно-позичкові асоціації починають надмірно ризикувати. Вони бу­дують торговельні центри в пустелях, купують підприємства по пе­ретворенню гною на метан та купують високоризикові облігації нижчої якості на мільярди доларів, що може принести великий доход. Галузь заощаджень і позик перестала бути застиглою сферою, що раніше діяла на основі так званого правила 3-6-3: ви взяли в позичку гроші під 3 %, надали в позику під 6 % і грали в гольф о 3 годині. Хоча багато ощадно-позичкових асоціацій отримували прибутки, збитки ін­ших асоціацій були величезними.

Іншим наслідком регулятивної стриманості стало те, що зомбі-асо- ціації, яким нічого було втрачати, переманювали вкладників від здо­рових асоціацій, пропонуючи вищі процентні ставки. Через те що в Texaci багато зомбі-асоціацій дотримувалися цієї стратегії, то вищі процентні ставки по вкладах техаських ощадних і позичкових асоціацій отримували назву «техаської премії». Потенційно здорові асоціації зрозуміли, що в конкуренції за вклади їм доведеться платити вищі процентні ставки, і це робило їхні операції менш прибутковими і штовхало їх в групу зомбі. Так само зомбі-асоціації, намагаючись досягнути зростання активів, надавали позики під процентні ставки, нижчі від ринкових, що знижувало процентні ставки і прибутковість здорових ощадно-позичкових асоціацій. Зомбі-асоціації фактично на­були ознак вампірів — їхня готовність виплачувати по вкладах вищі, ніж ринкові, процентні ставки і надавати позики під процентні ставки, нижчі від ринкових, висмоктувала життєву кров (прибутки) зі здорових ощадно-позичкових асоціацій.