КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ

Кількісна теорія грошей, що розвинута економістами-класиками у дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століття, є теорією визна­чення номінальної вартості сукупного доходу. Оскільки ця теорія ще й показує нам, скільки грошей нагромаджується для певної величини сукупного доходу, то вона є також теорією попиту на гроші.

Швидкість обігу грошей і рівняння обміну

Найчіткіший виклад класичної кількісної теорії знаходимо у відомій праці американського економіста Ірвінга Фішера «Купівельна сила грошей», що опублікована у 1911 р. ¹. Фішер намагався простежити зв’язок між сумарною кількістю грошей, M (пропозиція грошей), і сумарною кількістю видатків на кінцеві товари і послуги, що вироблені в даній економіці, PY, де P — рівень цін, а У — сукупний обсяг на­ціонального виробництва. (Сукупні видатки, PY, вважаються також еквівалентними сукупному номінальному доходу економіки або наці­ональному ВНП). Поняття, що забезпечує зв’язок між M і PY, нази­вається швидкість обігу грошей (або просто швидкість — темп гро­шей, тобто середня кількість разів на рік, коли долар витрачається на купівлю сумарної кількості товарів і послуг, що виробляються в економіці). Швидкість (V) визначається точніше як сумарні видатки, PY, що поділені на кількість грошей, Mt

Якщо, наприклад, номінальний ВНП (PY) на рік становить 5 трлн. дол. і кількість грошей — 1 трлн, дол., тоді швидкість становить 5. Це означає, що доларова банкнота витрачається в середньому п’ять разів для купівлі кінцевих товарів і послуг в економіці.

Помноживши обидві частини цього означення на М, ми отрима­ємо рівняння обміну, яке визначає співвідношення між номіналь­ним доходом, з одного боку, та кількістю грошей і їхньою швидкістю обігу, з другого.

Рівняння обміну, отже, показує, що кількість грошей, помножена на число разів, коли гроші витрачаються у певному році, повинна дорівнювати номінальному доходу (сумарна номінальна величина, що витрачається на товари і послуги в цьому році) ².

Рівняння (23.2) є не що інше, як тотожність, тобто залежність, що правильна за означенням. Це рівняння не говорить нам, наприклад, що коли пропозиція грошей (M) змінюється, то номінальний доход (PY) змінюється у тому ж напрямі. Зростання M може нейтралізуватися падінням V, що залишає MV (і, отже, PY) незмінними. Для перетворення рівняння обміну (тотожності) у теорію того, як визначається но­мінальний доход, потрібне розуміння чинників, що визначають швид­кість обігу грошей.

Ірвінг Фішер твердив, що швидкість обігу визначається інституці­ями в економіці, що впливають на спосіб проведення індивідами опе­рацій (трансакцій). Якщо люди використовують кредит по відкри­тому рахунку і кредитні картки для проведення своїх ділових опе­рацій, а отже, гроші використовуються рідше, ніж здійснюються акти купівлі, то потрібно менше грошей для проведення операцій, що викликаються номінальним доходом (МІ стосовно до PY), і швидкість (PY/М) зростатиме. З іншого боку, зручніше оплатити покупки за допомогою чеків або готівки, тобто грішми. Використання більшої кількості грошей для проведення операцій, що викликаються тим же рівнем номінального доходу, веде до зменшення швидкості обігу грошей. Фішер поділяв погляд, що інституційні і технологічні зміни в економіці впливатимуть на швидкість обігу грошей тільки повільно, з часом. Тому швидкість обігу за нормальних умов буде досить постійною у короткостроковому періоді.

Кількісна теорія грошей

Погляд Фішера, що швидкість обігу грошей є достатньо постійною у короткостроковому періоді, трансформує рівняння обміну в кількісну теорію грошей, за якою номінальний доход визначається виключно змінами кількості грошей.

Оскільки класичні економісти, так само як і Ірвінг Фішер, дума­ли, що заробітна плата і ціни повністю гнучкі, то вони вважали, що сукупний обсяг виробництва, що виробляється економікою (Y), за нормальних умов залишатиметься на рівні повної зайнятості. Тому значення Y в рівнянні обміну може розглядатися як достатньо по­стійна величина у короткостроковому періоді. Кількісна теорія грошей тоді означає, що коли M подвоюється, а V і Y постійні, то значення P повинно подвоїтися. У нашому попередньому прикладі, коли сукуп­ний обсяг національного виробництва є 5 трлн, дол., швидкість обі­гу грошей — 5 і пропозиція грошей 1 трлн, дол., показує, що рівень цін дорівнює 1, бо 1 X 5 трлн. дол. дорівнює номінальному доходу 5 трлн. дол. Коли пропозиція грошей подвоюється до 2 трлн, дол., то рівень цін повинен також подвоїтися до 2, оскільки 2?5 трлн. дол. дорівнює номінальному доходу 10 трлн. дол.

Для класичних економістів кількісна теорія грошей забезпечувала пояснення динаміки рівня цін: динаміка рівня цін випливає виключно зі змін у кількості грошей.

Кількісна теорія попиту на гроші

Позаяк кількісна теорія грошей говорить нам, скільки грошей утри­мується до певної величини сукупного доходу, то вона, по суті, є теорією попиту на гроші. Ми можемо побачити це, поділивши обидві сторони обміну на V, і, отже, отримаємо:

Якщо ринок грошей перебуває у рівновазі, то кількість грошей, яку люди нагромаджують (M), дорівнює величині попиту на гроші (M^d), і можна замінити M у поданому вище рівнянні на M^d Визначивши значення k = 1/V як постійне, бо величина V—постійна, можна записати вище подане рівняння як:

Рівняння (23.3) показує нам, що оскільки значення k постійне, бо V — постійна, то обсяг операцій, викликаний постійним рівнем номі­нального доходу, (PY), визначає кількість грошей (M^d), яку люди потребують.

Фішер дійшов цього висновку, вважаючи, що люди нагромаджують гроші лише для проведення ділових операцій і не мають свободи дій через кількість грошей, якою вони хочуть володіти. Попит на гроші визначається (1) обсягом ділових операцій, що залежить від рівня номінального доходу (PY), і (2) інституціями в економіці, що впливають на спосіб здійснення людьми ділових операцій, які визначають швид­кість, а отже, k.