Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція як явище макроекономічної нестабільності має різно- аспектні форми впливу на економічну та соціальну сфери людського життя. Найсильніший вплив у сфері економіки інфляція справляє за допомогою двох видів контрактів:

- довгострокових позик;

- угод, що визначають рівень зарплати.

Кожний із них контрактів визначає номінальну суму платежів, які мають здійснюватися протягом певного часу. Але у зв’язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може суттєво відхилятися від очікуваної кредиторами та по­зичальниками, роботодавцями та найманими працівниками вартості.

Взаємозв’язок інфляції та відсоткових ставок має надзвичайне значення на ринку капіталів, де кредитори (позикодавці) та пози­чальники (що отримують позики) укладають угоди, в яких зазнача­ються фіксовані суми платежів у гривнях. Якщо, наприклад, підпри­ємство продає облігації з двадцятип’ятирічним строком погашення і 10-відсотковою номінальною ставкою, то реальна відсоткова ставка залежить від рівня інфляції впродовж 25 років. Укладаючи угоду, кредитор і позичальник виходять зі своїх власних сподівань стосовно рівня інфляції. Ці сподівання можуть бути близькими до фактичних економічних реалій, але можуть виявитися і помилковими. І тоді одна зі сторін втрачає, інша — виграє. Врахування інфляції дуже важливе при здійсненні іпотечних кредитів, які видаються строком на 25-35 років під фіксовані відсоткові ставки.

Надзвичайно відчутні помилки в інфляційних сподіваннях при здійсненні інвестицій у житлове будівництво. Наведемо гіпотетичний приклад. Нехай сім’я купує квартиру за рахунок іпотечного кредиту, який видається на 30 років. Відсоткова іпотечна ставка становить 15% річних. Якщо, наприклад, позичальник (одержувач іпотечної позики) очікує середньорічні темпи інфляції впродовж 30 років на рівні 8%, то фактична вартість кредиту становитиме 6,48% за умови, що очіку­вання виправдались (див.

1,16

Така ситуація для позичальника є кращою, а для кредитора — гіршою.

Саме невизначеність (непевність) стосовно рівня інфляції в довго­строковому періоді спричинила появу нового фінансово-кредитного інструмента — іпотечного кредиту з регульованою відсотковою став­кою. Цей інструмент покликаний щорічно, або з іншою періодичніс­тю, коригувати відсотки за довгостроковими позиками залежно від рівня відсотків, за короткостроковими позиками, що знижує вплив інфляційних чинників на вартість довгострокового кредиту для фі­нансування житлового будівництва.

Використання іпотечного кредиту з регульованою відсотковою ставкою зменшує можливість мати великі капітальні доходи (або збитки) від нерухомого майна, що посилює стабілізаційні процеси в економіці й у такому аспекті може розглядатись як засіб адаптації (пристосування) економічних суб’єктів до вразливих умов з метою мінімізації збитків.

Коригування номінальних доходів з урахуванням інфляції здій­снюється за допомогою рівняння Фішера (див. розділ 2 посібника).

Інфляція впливає не тільки на боргові стосунки таких суб’єктів як домогосподарство, банківський сектор, підприємницький і фінан­совий сектор, а й на боргові стосунки держави з домогосподарствами

Круш П. В., Клименко О. В., «Інфляція: суть, форми та її оцінка» та підприємницьким сектором (державний внутрішній борг) та між­державні боргові стосунки (зовнішній державний борг). Отже, на­ступний зв’язок, який розглянемо, — інфляція і державний борг.

Є чимало прикладів, які засвідчують практику урядів, спрямова­ну на зниження реальної вартості державного боргу через інфляційну політику. Прикладом може бути ситуація, яка спостерігалась у Єв­ропі в 20-ті, а в США — в 40-ві роки ХХ ст. У ці періоди відсоткові ставки були дуже низькі, а інфляція дуже висока.

Наразі масштаби інфляційного зменшення реальної вартості дер­жавного боргу дещо обмежені.

Причини обмежених можливостей знецінення державного боргу:

- зростання частки короткострокових боргових зобов’язань дер­жави;

- зростання ступеня чутливості (коефіцієнта еластичності) реа­гування величини відсоткової ставки на рівень інфляції;

- надання довгострокових і середньострокових кредитів не в по­вному обсязі відразу, а траншами, що також дає можливість враховувати вплив інфляційних процесів на ціну позики.

Отже, ми розглянули вплив інфляції на довгострокові позики.

Розглянемо, як впливає інфляція на угоди, що визначають рівень заробітної плати.

Попит і пропозиція на ринку праці мають один спільний визна­чник (за неокласичною теорією) — рівень реальної заробітної плати. Узгоджуючи її розмір, роботодавці та наймані працівники реагують певним чином на умови, що склалися на ринку праці. Якщо, напри­клад, рівень ВВП і зайнятість високі, то заробітна плата має тенден­цію до зростання. І навпаки, якщо обсяги ВВП і рівень зайнятості зменшуються, то заробітна плата зростає повільно або навіть змен­шується.

Зв’язок між інфляцією (знеціненням) заробітної плати та ВВП з урахуванням інфляційних очікувань може бути представлений фор­мулою

qw = P + λ∖Y- Y*),

де Y — фактичний обсяг ВВП;

Y * — потенційний обсяг ВВП;

P — очікуваний рівень інфляції;

q_w — темп інфляції зарплати;

λ - коефіцієнт чутливості (еластичності) реагування заробітної плати на зміни обсягу ВВП.

Це рівняння означає, що за будь-якого заданого рівня ВВП за­робітна плата зростає швидше, ніж рівень сподіваної інфляції. При­пускається, що номінальна заробітна плата зростає на 1% швидше на кожний додатковий процент очікуваної інфляції. Підприємства погоджуються на таке прискорення заробітної плати, оскільки під­вищення номінальної заробітної плати не буде вразливим для них, якщо з однаковими темпами зростатимуть ціни на їхню продукцію.

Інфляція, яка враховується в очікуваннях і поведінці економіч­них суб’єктів, — очікувана (прогнозована, передбачувана, сподівана). Неочікувана інфляція (непередбачувана, несподівана, непрогнозова- на) — стає для населення несподіваністю, оскільки фактичний темп рівня цін перевищує очікуваний.

Інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються, є збалансо­ваною. Незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів.

При несподіваній інфляції робітники усвідомлюють зростання цін та інфляцію своєї заробітної плати тільки з часом і вимагатимуть відповідної компенсації. За такої ситуації компенсація набуває фор­ми відшкодування втрат тільки за несподівану інфляцію.

В Україні, починаючи з березня 2003 р., проводиться індексація грошових доходів населення, щоб захистити доходи громадян від ін­фляції. Величина суми індексації прямо пов’язана з рівнем інфляції (див. п. 4.1).

Інфляція впливає не тільки на долю дебіторів і кредиторів, на­йманих працівників та підприємців. Вона зачіпає й інтереси держави. Так, в умовах інфляції відбувається свідоме відстрочення платника­ми сплати податків до державного бюджету, що дає змогу останньому розраховуватися з державою знеціненими грошима. Це явище інфля­ційного оподаткування отримало назву «ефекту Олівера-Танзі» (за іменами його дослідників Хуліо Олівера та Віто Танзі). Отже, цей ефект означає: будь-яка інфляція зменшує податковий тягар. Цей ефект проявляється з більшою силою в міру зростання темпу інфля­ції та відстрочки сплати податків.

Зростання інфляції, зумовлене додатковою грошовою емісією, змушує громадян сплачувати ще один податок, який не передбачений жодним податковим законодавством. Цей податок називають інфля­ційним.

Інфляційний податок (IT ) пов’язаний з утратою вартості (купі­вельної спроможності) грошей внаслідок інфляції. Він сплачується тими, хто тримає гроші на руках у формі готівки. Інфляційний по­даток обчислюється за формулою

Але, не зважаючи на те, що номінальна і реальна вартість грошей не збігається, виготовлення нових грошей пов’язане з певними витра­тами. Позначимо ці витрати M_c.

Тоді формула сеньйоражу матиме вигляд

де

M_c — витрати на виготовлення грошей.

Дохід держави від сеньйоражу ґрунтується на бажанні суб’єктів економіки підтримати на незмінному рівні реальні касові залиш­ки, які інфляція постійно зменшує. Збільшуючи рівень інфляції, держава отримує додаткове джерело отримання доходу до бюдже­ту. Але в міру зростання інфляції попит на реальні касові залишки скорочується. Причиною цього є зростання альтернативних витрат на їх утримання. Пояснюється це тим, що гривні, які ми зберігаємо у своїх гаманцях, не приносять доходу. Якби ці гривні витратити на придбання облігацій або покласти на депозит у банк, то на них мож­на отримувати дохід у вигляді номінального позичкового процента. Саме він є неявною втратою при зберіганні грошей.

Говорячи про наслідки інфляції, слід розмежувати прогнозовану та непрогнозовану інфляції.

Витрати прогнозованої інфляції пов’язані зі змінами відносних цін, податковими диспропорціями, втратами часу в зв’язку з необ­хідністю частіше відвідувати банки, щоб зняти певні грошові суми, а також витратами на друк інформаційного забезпечення невпинної зміни цін тощо.

Непрогнозована інфляція чинить на економіку негативний вплив через перерозподільчі процеси.

Непрогнозована інфляція приносить вигоду боржникам, а втра­ти — кредиторам. Оскільки серед трьох основних макроекономічних суб’єктів національного ринку домогосподарства — переважно чисті кредитори, а держава і підприємці — чисті боржники, то непрогно- зована інфляція перерозподіляє доходи домогосподарств на користь підприємницького та державного секторів економіки.

Непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи за рахунок тих, хто є власником номінальних доходів (доходи від яких фіксуються в номінальному вираженні), на користь тих, хто є власником реальних

Круш П. В., Клименко О. В., «Інфляція: суть, форми та її оцінка» активів (доходи від яких коригуються згідно з рівнем інфляції). Не- прогнозована інфляція сприяє перерозподілу багатства від старшого покоління до молодого тому, що люди похилого віку схильні утриму­вати більше номінальних активів, ніж молоді.

Отже,

- до передбачуваної (прогнозованої) інфляції можна пристосу­ватися певною мірою;

- чим вищий рівень інфляції, тим вона мінливіша. Це посилює невизначеність для контрагентів економіки, що посилює віро­гідність перерозподілу між ними;

- інфляційні процеси в економіці, спотворюючи інформацію, зумовлюють хибну поведінку економічних суб’єктів. Якщо, приміром, підприємство очікує помірну інфляцію, а насправді вона буде значно вищою і це виявляється у зростанні загально­го рівня цін, то усвідомлення такого зростання цін відбудеться самим підприємцем тільки з часом. Підвищення ж цін на свої товари він сприйматиме як зростання попиту і відреагує збіль­шенням обсягу виробництва. Якщо аналогічно поведуть себе й інші підприємці, це призведе до порушення макроекономічної рівноваги у зв’язку зі спотворенням інформації.

1.4.