СУКУПНИЙ ПОПИТ

Першим будівельним блоком інструментарію сукупного попиту і про­позиції є крива сукупного попиту, яка описує залежність між вели­чиною сукупного обсягу виробництва, на яку існує попит, і рівнем цін, коли всі інші чинники залишаються без змін.

Монетаристський погляд на сукупний попит

Монетаристський погляд на сукупний попит пов’язує кількість грошей M із сумарними номінальними видатками на товари і послуги, P ? Y

З фінансових новин

Сукупний обсяг виробництва,

Газети періодично наводять дані про сукупний обсяг національного виробництва, безробіття і рівень цін. Точність даних, частота і стро­ки публікації вказуються нижче:

Сукупний обсяг виробництва і безробіття

Реальний ВНП: повідомляється щоквартально, тобто за січень — березень, кві­тень — червень, липень — ве­ресень, жовтень — грудень; пу­блікується приблизно через три тижні після закінчення квар­талу; «попередня» оцінка по­відомляється приблизно на мі­сяць раніше до закінчення квар­талу, але ця оцінка не точна.

Промислове виробництво: повідомляється щомісячно, про­те обсяг промислового вироб­ництва не є такою вичерпною мірою сукупного обсягу вироб­ництва, як реальний ВНП, бо він вимірює обробну промис­ловість; оцінка про попередній місяць повідомляється у сере­дині наступного місяця.

безробіття і рівень цін

Норма безробіття:

щомісячно; цифри про попе­редній місяць звичайно пуб­лікуються в п’ятницю другого тижня наступного місяця.

Рівень цін:

ВНП-дефлятор:

щоквартально; цей вичерпний індекс цін (описано у додатку до розділу 1) публікується вод­ночас із даними про реальний ВНП.

ІСЦ

щомісячно; індекс споживчих цін (ІСЦ) є вимірником рівня цін, з якими стикаються спо­живачі (також описано у до­датку до розділу 1); значення для попереднього місяця пуб­лікується на четвертому тижні наступного місяця.

Індекс оптових цін виробника (ЩВ) щомісячно; індекс оптових цін виробника (ЩВ) є показником середнього рівня цін (оптових), що призначаються виробника­ми, публікуються водночас із даними про обсяг промислово­го виробництва.

(Р — рівень цін, а У — сукупний реальний обсяг виробництва, або, що рівнозначно, сукупний (номінальний) доход). Щоб довести це твер­дження, використовується поняття, яке називають швидкістю обігу грошей. Дане поняття означає, скільки в середньому разів на рік один долар витрачається на кінцеві товари і послуги, тобто швидкість обігу (V) обчислюється шляхом ділення номінальних видатків (P ? Y) на пропозицію грошей (M):

Припустімо, що номінальні видатки в певному році становили 2000 млрд. дол., а пропозиція грошей була 1000 млрд. дол. Швидкість обігу тоді була б 2 (=2000 млрд. дол./1000 млрд. дол.). У середньому пропозиція грошей підтримує обсяг операцій, що пов’язані із подвійним обертанням її вартості у кінцевих товарах і послугах протягом року.

Помноживши обидві частини виразу на М, отримуємо рівняння обміну, яке встановлює зв’язок пропозиції грошей і сукупних видатків:

У цьому пункті наше рівняння обміну є нічим іншим, як тотожністю, тобто воно правильне за означенням. Це рівняння не говорить нам, що коли M зростає, то сукупні видатки зростуть також. Наприклад, зростання M могло б нейтралізуватися падінням V, і тому добуток MV не змінився б. Проте аналіз Мілтоном Фрідманом попиту на гроші (обговорювався детально у розділі 23) показує, що швидкість обігу грошей змінюється з часом у передбачуваний спосіб і не пов’язана зі змінами пропозиції грошей.

Щоб зрозуміти суть цієї теорії, розгляньмо приклад. Якщо швидкість обігу грошей передбачувана і становить 2, а пропозиція грошей — 1000 млрд. дол., то рівняння обміну покаже нам, що сукупні видатки будуть 2000 млрд. дол. (2 ? 1000 млрд. дол.). Якщо пропозиція грошей подвоїться до 2000 млрд. дол., то підхід Фрідмана передбачає, що швидкість і далі становитиме 2, а сукупні видатки подвояться до 4000 (2 ? 2000) млрд. дол. Отже, сучасна кількісна теорія грошей Фрідмана доходить висновку, що зміни в сукупних видатках головним чином визначаються змінами пропозиції грошей.

Виведення кривої сукупного попиту. Щоб дізнатися, як сучасна кількісна теорія виводить криву сукупного попиту, розгляньмо приклад, в якому вимірюємо сукупний обсяг виробництва в мільярдах доларів у цінах 1982 р. (рівень цін у 1982 р. приймемо за 1,0). Як уже показано, з прогнозованою швидкістю 2 і пропозицією грошей 1000 млрд. дол. сукупні видатки становитимуть 2000 млрд. дол. Якщо рівень цін зада­ється 2,0, величина попиту на сукупний обсяг продукції є 1000 млрд. дол (у цінах 1982 р.), бо сукупні видатки, P ? Y, тоді стануть рівними 2,0 ? 1000 = 2000 млрд. дол., значення M ? V. Це поєднання рівня цін 2,0 і сукупного обсягу виробництва 1000 позначається як точка А на графіку 26.1. Якщо рівень цін задається 1,0, тоді величина попиту на сукупний обсяг продукції є 2000 (точка В), тому сукупні видатки

продовжують дорівнювати 2000 млрд. дол. = 1,0 ? 2000. Так само за нижчого рівня цін 0,5 величина попиту на обсяг продукції зростає до 4000, що показано точкою С. Крива, яка пов’язує ці точки, є кривою сукупного попиту за даної пропозиції грошей 1000 млрд. дол., що позначена як AD₁. Як можна побачити з графіка, вона має звичайний, характерний для кривої попиту нахил, показуючи, що коли рівень цін знижується, а всі інші обставини залишаються без змін, то величина попиту на обсяг продукції зростає.

Переміщення кривої сукупного попиту. У сучасній кількісній теорії Фрідмана зміни пропозиції грошей є основним джерелом змін у су­купних видатках і переміщення кривої сукупного попиту. Щоб зро­зуміти, як зміни пропозиції грошей переміщують криву сукупного попиту, розгляньмо, що відбудеться, коли пропозиція грошей зростає до 2000 млрд. дол. Тепер сукупні видатки збільшаться до 2 ? 2000 млрд. дол. = 4000 млрд. дол., і за рівня цін 2,0 величина попиту на сукупний обсяг продукції зросте до 2000 (2 ? 2000 = 4000 млрд. дол.). Отже, за рівня цін 2 крива сукупного попиту переміщується з точки А у точку А'. За рівня цін 1,0 величина попиту на обсяг продукції зростає з 2000 до 4000 (з точки В до В'), і за рівня цін 0,5 величина попиту на обсяг продукції зростає з 4000 до 8000 (з точки C до C'). Наслідок полягає в тому, що зростання пропозиції грошей до 2000 млрд. дол. переміщує криву сукупного попиту праворуч в положення AD₂ на графіку 26.1.

Таке міркування означає, що зменшення пропозиції грошей пропо­рційно зменшує величину попиту на сукупний обсяг продукції за кожного рівня цін. Отже, падіння пропозиції грошей переміщує криву сукупного попиту ліворуч.

Кейнсіанський погляд на сукупний попит

Кейнсіанський підхід аналізує сукупний попит не на основі рівняння обміну, а за допомогою чотирьох компонентів сукупного попиту: спо­живчих видатків, тобто сумарного попиту на споживчі товари і по­слуги; планових інвестиційних видатків, тобто сумарних запланова­них видатків ділових підприємств на нове устаткування, будівлі та інші об’єкти виробництва плюс заплановані видатки на нове житлове будівництво ^[LXXXVII]; урядових видатків, тобто видатків на всіх рівнях влади (федеральному, штатному і місцевому) на товари і послуги (скріпки для паперу, комп’ютери, комп’ютерні програми, заробітна плата де­ржавних службовців тощо); чистого експорту, тобто чистих іноземних видатків на вітчизняні товари і послуги. Ці видатки дорівнюють сумі експорту мінус сума імпорту. Використовуючи символи C — для спо­живчих видатків, І — для планових інвестиційних видатків, G — для державних видатків і NX — для чистого експорту, можна записати такий вираз для сукупного попиту:

Крива сукупного попиту. Кейнсіанський аналіз, як і монетарист­ский підхід, означає, що крива сукупного попиту має спадну траєк­торію. Нижчий рівень цін (PI), коли номінальна кількість грошей стала, веде до більшої кількості грошей у реальному вираженні (ви­мірюється через товари і послуги, які можна купити). Більша кількість грошей у реальному вираженні (М/РІ), що походить з нижчого рівня цін, викликає падіння процентних ставок (г'І), як зазначалося в розділі 6. Нижча вартість фінансування купівлі нового фізичного капіталу робить інвестиції прибутковішими і стимулює планові інвестиційні видатки (І І). Оскільки, [як показано в рівнянні (26.2)] збільшення планових інвестиційних видатків прямо розширює сукупний попит (γαd↑), нижчий рівень цін веде до більшого обсягу сукупного попиту (тобто Pl —∙Y^αd↑). Щойно описаний механізм можна схематично записати таким чином. Коли Pl,

Інший спосіб виведення спадного нахилу кривої сукупного попи­ту приходить із міжнародної торгівлі. Оскільки нижчий рівень цін (Р1) веде до більшої кількості грошей у реальному вираженні (М/P І) і знижує процентні ставки (її), банківські депозити у доларах США стають менш привабливими стосовно депозитів, деномінованих в іно­земних валютах. Тому спостерігається зменшення доларових депозитів стосовно депозитів у інших валютах (падіння обмінного курсу позначено через Ei). Нижча вартість долара, що робить вітчизняні товари де­шевшими стосовно іноземних товарів, змушує тоді чистий експорт зростати, і, в свою чергу, збільшує сукупний попит, тобто:

Описаний механізм також показує, чому кейнсіанський аналіз озна­чає, що зміни пропозиції грошей переміщують криву сукупного попиту.

За даного рівня цін збільшення пропозиції грошей викликає зрос­тання реальної пропозиції грошей (яка збільшує сукупний

попит, як показано вище. Отже, збільшення пропозиції грошей пере­міщує криву сукупного попиту праворуч (як на графіку 26.1), бо воно знижує процентні ставки і стимулює планові інвестиційні видатки та чистий експорт. Так само зменшення пропозиції грошей переміщує криву сукупного попиту ліворуч ^[LXXXVIII].

Кейнсіанці, на противагу монетаристам, вважають, що інші чинники (зміна урядових видатків, зміни в чистому експорті, як і зміни у видатках споживачів та фірм) також є важливим джерелом перемі­щення кривої сукупного попиту. Наприклад, якщо уряд витрачає більше (GI) або чистий експорт зростає (AXI), то сукупний попит зростає, а крива сукупного попиту переміщується праворуч. Зменшення податків (ТІ) залишає споживачам для витрачання більше доходу, тому споживчі видатки зростають (С І). Сукупний попит також зростає, і крива сукупного попиту переміщується праворуч. Нарешті, якщо оптимізм споживачів і бізнесу зростає, то споживчі видатки і запла­новані інвестиційні видатки зростають (СІ і II), знову переміщуючи криву сукупного попиту праворуч. Кейнс описав ці хвилі оптимізму та песимізму як «життєсприйняття» і розглядав їх як головний важіль, що впливає на криву сукупного попиту, і як важливе джерело коливань ділового циклу.

Полеміка щодо витіснення

Ми бачили, що і монетариста, і кейнсіанці погоджуються, що крива сукупного попиту має спадну траєкторію і переміщується у відповідь на зміни пропозиції грошей. Проте монетаристи бачать лише єдине важливе джерело переміщення кривої сукупного попиту — зміни про­позиції, в той час як кейнсіанці вважають, що інші чинники — фіс­кальна політика, чистий експорт і «життєсприйняття» — є однаково важливими джерелами переміщення кривої сукупного попиту.

Оскільки сукупний попит можна записати як суму C + I + G + NX, може здатися, ніби будь-який чинник, що впливає на один із компонен­тів сукупного попиту, викликає зміни в сукупному попиті. Може склас­тися враження, ніби зміни у фіскальній політиці (зростання урядових видатків, коли пропозиція грошей залишається незмінною) обов’язково переміщуватимуть криву сукупного попиту. За монетаристським під­ходом, зміни у пропозиції грошей є єдиним важливим джерелом переміщення кривої сукупного попиту, тому монетаристи мають по­яснити, чому наведені вище міркування необгрунтовані.

Монетаристи погоджуються, що збільшення урядових видатків роз­ширюватиме сукупний попит, якщо інші компоненти сукупного попи­ту — С, І та NX — залишаються незмінними після того, як урядові видатки зростуть. Проте вони твердять, що збільшення урядових видатків витіснятиме приватні інвестиції (С, І та NX), які зменшуються саме на величину збільшення урядових видатків. Це явище точної нейтралізації приватних видатків експансіоністською фіскальною по­літикою, такою, як зростання урядових видатків, називається повним витісненням.

Як може відбутися повне витіснення? Коли урядові видатки зрос­тають (Gt), то уряд повинен фінансувати ці видатки через конкуренцію з приватними позичальниками за кошти на кредитному ринку. Про­центні ставки зростуть (it), збільшуючи вартість фінансування купівлі як фізичного капіталу, так і споживчих товарів, і зменшать чистий експорт. Результат полягає в тому, що приватні видатки зменшаться (СІ, Л, NXl), і тому сукупний попит може залишитися незмінним. Цей ланцюг міркувань можна записати таким чином:

Кейнсіанці не заперечують обгрунтованості перших пунктів аналізу. Вони погоджуються, що збільшення урядових видатків підвищує про­центні ставки, які, в свою чергу, зменшують приватні видатки. Справді,

це є рисою кейнсіанського аналізу сукупного попиту (розділи 24 і 25). Проте кейнсіанці твердять, що відбувається тільки часткове витіс­нення, тобто певне зменшення приватних видатків, що не повністю витісняються зростанням урядових видатків.

Кейнсіанська схема витіснення означає, що коли урядові видатки зростають, то сукупний попит справді зростає, а крива сукупного попиту переміщується праворуч. Межа, до якої відбувається витіс­нення, є питанням, що відрізняє монетаристський і кейнсіанський погляди на криву сукупного попиту. Ми проаналізуємо докази з цього питання в розділі 27.