СУТНІСТЬ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ВАЛЮТИ

Валютні відносини — це сукупність зовнішньоекономічних зв'язків, які виникають у процесі обміну результатами діяль­ності національних господарств і опосередковуються валютою.

Валютні відносини є невід'ємною складовою світової еко­номіки, їх функціонування й розвиток пов’язані з обслуговуван­ням усього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб’єктами ринку та приватни­ми особами.

Розвиток валютних відносин зумовлюється об’єктивними при­чинами — удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалі­зацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу ви­робничого відтворення й суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на ці процеси справляє також формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг,

Розділ IV. ГРОШІ у СВІТОВІЙ економіці

а відтак — інтернаціоналізація грошових відносин. Отже, рівень розвитку валютних відносин кожної країни залежить від рівня інтеграції її економіки у світове господарство.

У свою чергу, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони справляють активний зворотний вплив на його якісні перетворення, зокрема, на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових гос­подарських зв’язків.

Валютні відносини пов’язані з функціонуванням у міжнарод­ному обігу грошей, які призначені опосередковувати (забезпечу­вати валютою) міжнародні економічні зв’язки. Вони тісно пов’я­зані з внутрішньою грошовою системою, не включаючи, водночас, механізмів грошового обігу окремих країн.

Валюта (від. італ. valuta*— цінність, вартість) — грошові ознаки іноземних держав, а також кредитні й платіжні інстру­менти в іноземних грошових одиницях, що застосовуються у процесі міжнародних відносин.

У широкому розумінні поняття валюта — означає грошову оди­ницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, гривня тощо). У міжнародних відносинах національна валюта одного учасника є іноземною валютою для іншого. Терміном “валюта” часто корис­туються для позначення та обліку коштів, виражених у грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних фінансово- кредитних організацій, — готівки, депозитів, вкладів на банківсь­ких рахунках, платіжних документів (векселів, чеків, акредити­вів), тобто грошей інших країн.

Проте поняття “гроші” та “валюта” не є цілком тотожними. Так, функціональною формою світових грошей може бути тільки валюта, визнана світовою спільнотою як міжнародна розрахун­кова одиниця. За обігу кредитних паперових грошей статус валю­ти отримує лише конвертована грошова одиниця, коли її активно використовують у системі міжнародних економічних відносин. Зараз суб’єкти міжнародного валютного ринку переважно орієнту­ються на “ключові” валюти: долар США, японську єну і евро- пейську колективну валюту — евро. Вони вільно функціонують на міжнародному валютному ринку. Неконвертована грошова оди­ниця не може бути валютою у повному розумінні. Її так і назива­ють — “замкнута”, тобто внутрішня валюта.

Види валют. Залежно від емітента валютних коштів роз­

різняють такі види валют:

-національна валюта — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо), що емітуються національною банківською системою;

- іноземна валюта ~ грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошо­вих одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

- колективна валюта — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (евро, СПЗ).

Залежно від сфери і мети використання:

- валюта оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи нога шення міжнародного кредиту;

- валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та пози чальника надається кредит;

- валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Міжнародна торгова валюта — це валюта, що використову ється для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі продажу.

Міжнародна резервна валюта — це валюта, що використо­вується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, фінансової допомоги тощо.

Головне призначення її — створення валютних державних резервів. Як резервні валюти, найчастіше використовуються долар США, англійський фунт стерлінгів, японська єна, СПЗ і евро.

Нині ключові позиції у системі міжнародних валютних відно­син займають колективні валюти — як форма світових грошей

Інституційною підвалиною, що забезпечує можливість застосуван­ня колективних валют, є утворення і функціонування міжнарод­них валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональні міра вартості, шляхом зіставлення валютних курсів, а і як міжнарод­ний платіжний засіб і засіб нагромадження.

Сформувалося кілька видів міжнародних колективних валют:

Спеціальні права запозичення СПЗ (англ. Special Drawing Riqhts, SDR) — умовна міжнародна розрахункова одиниця, що використовується країнами-членами МВФ для регулювання міжнародних платежів, поповнення офіційних резервів, здійснен­ня розрахунків із МВФ та між собою, кредитування й зі­ставлення курсів національних валют. Таким правом наділяється кожна країна-член МВФ, для якої відкривається у фонді спе­ціальний ліміт у СПЗ. У межах виділеного ліміту кожна країна може купувати потрібну їй іноземну валюту в інших країн-учас- ниць, розраховуючись за неї в СПЗ через Міжнародний валютний фонд. Колективну валюту СПЗ введено з 1.01.1997 р. на основі кошика валют, який спочатку складався з 16, а з 1.01.1981 р. — з 5 валют. Структура валютного “кошика” СПЗ періодично (раз на п’ять років) переглядається.

Євро (EUR, €) — європейська валютна одиниця, функціонує в обігу з 1.01.1996 р. в рамках Європейської валютної системи відповідно до положень Маастрихтської угоди.

До колективних валют відносять також:

Андське песо — розрахункова одиниця країн Андського пакту (Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор), що діє з 1984 p.: 1 песо = 1 $.

Арабський розрахунковий динар ~ розрахункова одиниця Арабського валютного фонду, куди входить 16 азійських й африканських країн: Гдинар = З СПЗ.

Азійська валютна одиниця (АМЮ) — розрахункова одиниця Азіатського клірингового союзу, шр діє з 1975 p.: 1 АМЮ ?? 1 СПЗ.

Отже, країни Азії, Африки та Латинської Америки володіють низкою колективних валют, більшість із яких перебуває на стадії зародження як міжнародні розрахункові одиниці (моде) і за багатьма параметрами аналогічні СПЗ і евро.

л За режимом використання валюти поділяються на:

-конвертовані;

-неконвертовані.

Конвертованість валюти (англ, currency convertibility) — валютний режим, за яким національна валюта може без обме­жень обмінюватись на валюти інших країн.

Досягнення режиму конвертованості валюти — це складна проблема, пов’язана з глибокими якісними змінами в економічній та монетарній політиці кожної країни з метою інтеграції у світове господарство.

Конвертованість є атрибутом ринкової економіки, яка перед­бачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі і політики цін, вільну міграцію капіталу тощо. Отже ступінь кон­вертованості національної валюти має бути адекватна рівню роз­витку системи ринкових відносин у даній країні. Занадто швидкий перехід до ліберального валютного регулювання і валютного конт­ролю (що є притаманним для багатьох країн з перехідною еко­номікою) вимагатиме зниження курсу національної валюти порів­няно з курсом довгострокової рівноваги. У короткостроковому періоді це означає помітне зростання цін на імпортну продукцію.

Конвертованість валюти органічно пов’язує внутрішній ринок зі світовим, дає можливість оперативно реагувати на зміни між­народної господарської кон’юнктури, що позитивно впливає на економічний розвиток країни. В економіці країни, на яку поши­рює свій вплив світовий ринок, відбуваються процеси присто­сування і вирівнювання національних умов виробництва зі світо­вими за всіма параметрами — затратами, цінами, якістю, техніч­ним рівнем продукції тощо. Тільки такиіі режим може забезпе­чити повною мірою реалізацію ринкових відносин в країні.

Основними передумовами запровадження конвертованості ва­люти є: наявність та стабільність ринкового господарства; роз­винутий фінансовий ринок; скорочення дефіциту державного бюд­жету; приборкання інфляції; врегулювання платіжного балансу та зовнішньої заборгованості; накопичення офіційних золотовалют­них ресурсів.

В міру реалізації названих передумов уряд країни створює відповідний організаційно-правовий механізм для забезпечення конвертованості національної валюти та оголошує про приєднання до статті VIII Статуту МВФ, яка вимагає від країн-членів МВФ запровадження конвертованості валюти за поточними операціями. А це означає, що конкретна країна:

- має право запроваджувати заходи контролю за рухом капіталу;

- не повинна обмежувати Можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів;

- зобов’язана викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо такі утворилися в результаті платежів за поточними операціями і конвертування, необхідного для здійснення цих операцій.

Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до статті XIII Статуту МВФ, зобов’язуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також не беруть участі в дискримінацій­них валютних угодах та не вдаються до практики встановлення численних обмінних курсів. В Україні були створені всі перед­умови, щоб рада директорів МВФ 8.05.1997 р. оголосила про те, що наша країна взяла на себе зобов’язання згідно зі статтею XIII Статуту МВФ. Вітаючи Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдессю сказав, що вона “переводить Україну до першої ліги світового економічного процесу”. Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною конвертованістю.

У світовій практиці розрізняють повну й поточну, зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість означає вільний обмін національної валюти на іноземну для всіх категорій власників без жодних обмежень як за поточними так і за фінансовими операціями пла­тіжного балансу. Таку конвертованість має обмежене коло валют (долар США, японська єна, евро).

Поточна конвертованість валют призначена для здійснення платежів за поточними статтями платіжного балансу. До них належать платежі за зовнішньоторговельними операціями, пла­тежі для погашення позик і процентів, виплата прибутків та диві­дендів на інвестиції, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зов­нішньої торгівлі.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є тільки частковою конвертованії*по. За зов­нішньої — цілковита свобода обміну зароблених у країні грошей надається лише іноземним особам (нерезидентам). Режим зовніш­ньої конвертованості сприяє припливу в країну іноземної валюти.

За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості пра­вом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти цієї країни, а для нерезидентів зберігається режим неконвсртованості. Запровадження внутрішньої конвертованості потребує від країни більших зусиль, зокрема, нагромадженні! валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому її запровадження створює необхідні перед­умови для переходу до повної конвертованості.

В Україні завершується процес трансформації грошової одини­ці - гривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвер­тованості, що сприяє припливу іноземного капіталу, розбудові на­ціональної економіки, її поступовій інтеграції у світову економіку.

У залежності від режиму конвертування розрізняють вільно конвертовану валюту (BKB) і частково конвертовану валюту (ЧКВ), при обміні якої існують обмеження для резидентів за окремими видами операцій.

Неконвертованими валютами (HKB) є валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для рези­дентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слаборозвинених країн.

Отже, конвертованість національної валюти — необхідний еле­мент розвинутої і відкритої ринкової економіки. Хоча слід заува­жити, що повної конвертованості в широкому економічному розу­мінні немає навіть у країнах, де відмінено всі валютні обмеження. Адже й у них залишається більш-менш інтенсивне регулювання зовнішньої торгівлі, порядку міжнародних розрахунків, внутріш­нього економічного життя. Тому, зрештою, ступінь і характер конвертованості валюти пов'язані із системою державного регулю­вання економіки кожної країни.

13.2.