10.3 Форми розподілу доходів за трудовими результатами і економічною діяльністю
Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата. Вона є ціною, що виплачується за використання праці.
Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила.
Вихідним положенням суті заробітної плати є потреби працівника; з урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це і утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість слід поділити на кількість робочих днів, годин (при почасовій оплаті) або на кількість встановлених виробів при даному робочому дні, і матимемо так звану ціну праці.
Далі, ціна праці зіставляється з мірою праці, тобто з обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховуються фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюється грошова оплата праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання складає основну частку фонду життєвих засобів і існує поряд з такими допоміжними формами його, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.
Отже, у заробітній платі наявні і вартість товару робоча сила, і оплата за працею (за витратами і результатами праці, що визнані ринком). Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті зарплати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які отримали ринкове визнання.
Важливо відрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної.
Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що її одержує працівник за годину, день, місяць.
Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.
Номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному і тому ж напрямку. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна в той самий час - знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.
За своїм складом заробітна плата неоднорідна, вона містить різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини, а також види винагороди, що входять до кожної із них.
В Україні склалася така структура заробітної плати.
Основна частина заробітної плати враховує суспільно нормальну міру праці, яка складається під впливом об'єктивних умов виробництва і праці, стійкі відміни у кваліфікації працівників, складність і відповідальність їх роботи, умови праці та інтенсивність її.
Додаткова частина заробітної плати залежить від факторів виробничої діяльності працівників, які не можуть бути у повній мірі враховані заздалегідь, виражають специфічні умови праці на даному підприємстві або особливості роботи працівників.
По-перше, додаткова частина заробітної плати враховує індивідуальні результати роботи тих працівників, які в силу особистих здібностей досягли особливих успіхів. Формами винагороди такої праці є: оплата робітників-відрядників за перевиконання норм виробітку; доплати за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт. Крім того, встановлюються надбавка робітникам за професійну майстерність, за високі досягнення у праці.
По-друге, додаткова частина заробітної плати враховує колективні результати праці. Вона виступає в основному у вигляді премій та інших видів винагороди з фонду матеріального заохочення. Премія - це не звичайна добавка до заробітної плати, а особлива форма винагороди за творчі успіхи в роботі, за виконання особливих завдань.
І нарешті, є і такі види додаткової заробітної плати, які не зв'язані із створенням додаткового продукту: надбавки за особливі умови праці (наприклад, надбавки за шкідливі умови праці).Заробітна плата має дві форми: почасову і відрядну. Кожна з них, у свою чергу, має відповідні їм системи.
Відрядна форма заробітної плати в основному застосовується, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників.
Комплексна механізація і автоматизація виробництва зумовлюють широке використання почасової форми заробітної плати. При цьому питома вага простої почасової оплати знижується і підвищується частка почасово-преміальної.
В умовах здійснення економічних реформ складається нова система оплати праці на державних підприємствах. Їй властиві такі риси:
1) підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку економіки, коли оплата праці використовується як найважливіший засіб стимулювання зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва і зміцнення дисципліни;
2) пряма залежність оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колективів;
3) оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загальнонародними;
4) усунення зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дозволяє послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості;
5) утвердження організації і матеріального заохочення праці на основі економічної самостійності підприємств;
6) посилення заінтересованості працівників у виконанні робіт меншим числом працюючих;
7) створення переваг в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного прогресу;
8) чіткість і доступність механізму врахування заробітної плати, що сприяє розумінню працівниками зв'язку оплати праці з результатами виробництва.
Розрахунок доходів від індивідуальної трудової діяльності вимагає чіткого визначення суті індивідуальної трудової діяльності.
Остання є суспільно корисною діяльністю громадян з виробництва товарів і надання платних послуг, що не зв'язане з їх трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, установами, організаціями, колгоспами тощо.Коло учасників індивідуальної трудової діяльності досить широке. Це працівники, які виготовляють різноманітні товари (наприклад, шиють одяг, взуття, створюють сувеніри тощо), це власники дрібних підприємств без найманих працівників (наприклад, перукарень, майстерень з ремонту телевізорів, побутової техніки тощо). Це спеціалісти-юристи, лікарі, викладачі, які надають громадянам платні послуги.
Не вся грошова виручка від індивідуальної трудової діяльності становить грошовий доход. Останній складає залишок після вилучення з грошової виручки виробничих витрат (амортизація, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт та ін.).
Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністю розпоряджається своїм доходом.
До останнього часу в економічній літературі підприємницький доход розглядали як частину прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємця-функціонера після оплати процента на взятий ним позичковий капітал. Спочатку поділ прибутку на процент і підприємницький доход поширювався тільки на позичковий капітал, який використовувався промисловими підприємцями у процесі нагромадження. З розвитком кредиту поділ прибутку на процент і підприємницький доход набуває загального характеру: увесь прибуток незалежно від того, одержаний він від використання власного або позичкового капіталу, поділяється на ці всі складові частини.
З переходом від адміністративно-командної економіки до ринкових відносин змінюються погляди на підприємця і його доход. Раніше підприємець повністю ототожнювався з експлуататором. Вважалося, що він ніякої користі суспільству не дає, отже, не має права на винагороду за свою економічну діяльність.
Сьогодні визнано, що підприємець - це необхідний суб'єкт ринкових відносин. Підприємництвом можуть займатися не лише окремі особи, а й групи людей (колективне підприємництво).
Підприємці мають право на певну винагороду у вигляді підприємницького доходу. Джерелом його в основному повинен бути прибуток. Така практика існує в усіх країнах, де панують ринкові відносини.
Розмір підприємницького доходу визначається як певна частка від загального обсягу розрахункового прибутку, що стимулює підприємницьку діяльність.
Доходи підприємців повинні регулюватися прогресивною податковою системою. Разом з тим треба заохочувати підприємців вкладати свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення іменних стипендій студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення пам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будівництво будинків культури тощо).