14.1. Місце і роль сільського господарства у суспільному виробництві, його особливості
Однією з найважливіших галузей виробництва є сільське господарство. Сільське господарство — це важливе джерело, поперше, нічим не замінних на сьогодні предметів споживання; подруге, додаткової робочої сили для несільськогосподарських галузей; потретє, джерело чистого прибутку. І, нарешті, ця галузь суттєво впливає на соціальноекономічний розвиток суспільства в цілому. Так, у сільському господарстві України (з урахуванням прибутку, який реалізується в промисловості) створюється більш як ЗО відсотків національного доходу та близько 75 відсотків фонду споживання. У сільськогосподарському виробництві з урахуванням витрат праці на присадибних ділянках зайнято майже 6 млн чол. Якщо у США споживачі витрачають лише 1/5 своїх доходів на продукти харчування та інші сільськогосподарські товари, то населення України — понад 50 відсотків сукупного доходу, і частка цих витрат як для України, так і країн СНД невпинно зростає у зв'язку із зростанням цін. Звідси стає зрозумілою та увага з боку державних органів до аналізу конкретної ситуації, яка складається в аграрному секторі економіки, і проблем, що виникають у ньому у зв'язку з необхідністю стабілізації економіки, підвищення рівня і якості споживання продовольчих товарів та товарів, вироблених із сільськогосподарської сировини.
З цією метою у більшості країн світу в практику державного регулювання агропромислового виробництва ввійшла розробка спеціальних державних програм підтримки і розвитку цієї галузі, виходячи з конкретнихОсобливості підприємництва в агропромисловому комплексі 351
історичних та економічних умов. Так, якщо для США на сьогодні сутність фермерської проблеми зводиться в довгостроковому плані до виявлення тих чинників, які зумовлюють відставання фермерських цін і доходів від тенденцій зміни цін і доходів в економіці загалом, а в короткостроковому плані — до ліквідації нестабільності фермерських доходів у різні роки, то для більшості країн, які стають на шлях ринкової економіки, — це створення такого економічного механізму, який би дав можливість ліквідувати залежність більшості з них від імпорту продовольства, забезпечення населення продуктами харчування власного виробництва, споживання яких наближалось би до біологічно обгрунтованих норм, а у деяких країнах — і до ліквідації голоду, для інших — це використання частини доходу, отриманого в сільському господарстві для розвитку інших галузей.
Сільському господарству притаманний ряд особливостей, пов'язаних з характером його виробництва, яке грунтується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення. У цьому полягає докорінна відмінність сільського господарства і в ньому економічний процес відтворення тісно переплітається з природним. Інакше кажучи, наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної оснащеності, так і від природних умов.
До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як чинника виробництва. Земля, з одного боку, є засобом виробництва, а з іншого — предметом праці. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не змінюється. Більш того, при правильному використанні її родючість суттєво підвищується.
Іншою особливістю сільського господарства є незбігання робочого періоду з часом виробництва, а отже, сезонності виробництва і переробки сільськогосподарської продукції.
Сезонний характер виробництва, в свою чергу, зумовлює специфічну організацію праці в цій галузі, особливості реалізації продукції та надходження грошових коштів.У сільському господарстві на відміну від промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, які більш повно враховують тип виробництва, що склався історично, характер пращ, вимоги науковотехнічного прогресу тощо.
Сутність і особливості аграрних відносин. Специфіка сільськогосподарського виробництва виявляється в аграрних відносинах. Як складова виробничих відносин у сільському господарстві вони виникають між людьми з приводу володіння землею та використання її як головного чинника виробництва, з одного боку, і як об'єкта власності — з іншого.
Однак це лише один бік аграрних відносин. Другий пов'язаний з процесами агропромислової інтеграції. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрнопромислові.
Визначальними в системі аграрних відносин є відносини власності. Це сукупність економічних відносин, які виникають між власником засобів
352 MIKPOEKOHOMIKA
Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі 353
виробництва (в тому числі в особі держави) і між суспільством у цілому, сільськогосподарськими орендними колективами, державними підприємствами, окремими працівниками та іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу і споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту.
Оскільки в різних країнах частка, місце і роль різноманітних форм власності на землю та інші засоби виробництва в аграрнопромисловому комплексі суттєво відрізняються, то аграрні відносини характеризуватимуть насамперед відносини, зумовлені панівними формами власності на землю, головними з яких є приватна, державна, акціонерна чи кооперативна. Не менш важливий вплив на аграрнопромислові відносини здійснюють і процеси агропромислової інтеграції