21.4. Міжнародний рух капіталу
На вивезенні капіталу як формі інтернаціоналізації господарського життя грунтується широкий процес транснаціоналізації капіталу.
Транснаціональними на відміну від багатонаціональних корпорацій прийнято називати ті, в яких переважає капітал однієї країни. На основі вивезення продуктивного капіталу складається розгалужена мережа транснаціональних корпорацій, які охоплюють виробничі підприємства в різних країнах.Сьогодні зарубіжне виробництво перевищує експорт з території США в 6 разів, Японії—в 1,6, країн Західної Європи — у 1,35 раза. Сутність цього явища надзвичайно точно відбиває термін «друга економіка», тобто закордонне виробництво транснаціональних корпорацій (ТНК) і масштаби його впливу на світогосподарські зв'язки. Розміри «другої економіки» США, наприклад, у 2 рази вищі, ніж у Німеччині, Великій Британії та Франції.
Поряд зі зростанням масштабів вивезення капіталу і постійною зміною його експортерів за сучасних умов відбуваються серйозні зміни в його напрямах, галузевій структурі й формах. Так, якщо традиційним напря
542 СУЧАСНЕ ВСЕСВІТНЄ ГОСПОДАРСТВО
Світове господарство і його еволюція 543
мом вивезення капіталу протягом минулих десятиліть був експорт капіталу з розвинених країн у країни, що розвиваються, то сьогодні на ці країни припадає не більш як ЗО відсотків закордонних інвестицій США та Західної Європи. Лише Японія орієнтує вивезення капіталу переважно у країни, що розвиваються.
Проте як в Японії, так і у США й Західній Європі все більше зростає інтерес до так званих нових індустріальних країн.Нові індустріальні країни (НІК) — це група країн, що розвиваються, які досягли значних успіхів у індустріалізації, створенні окремих видів сучасних наукомістких галузей, значно розширили експорт продукції переробної промисловості, а за деякими показниками соціальноекономічного розвитку впритул наблизилися до розвинених країн світу. За класифікацією ООН, до групи нових індустріальних країн належать Аргентина, Бразилія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Мексика. Саме на цю нечисленну групу країн припадає понад 40 відсотків усіх прямих закордонних інвестицій у країнах «третього світу». Водночас самі країни, що входять до групи НІК, почали здійснювати активну інвестиційну діяльність за кордоном. Накопичений обсяг вивезення їхнього підприємницького капіталу перевищує 15 млрд дол.
Значні зміни відбулися за останнє десятиліття і в міжнародних позиціях розвинених країн та їхніх транснаціональних корпорацій. Так, при збереженні за США загального лідерства спостерігається зниження частки їх при одночасному зміцненні світових позицій західноєвропейських і японських конкурентів.
Досить характерним явищем розміщення за кордоном капіталу, насамперед у вигляді прямих інвестицій, є те, що воно здійснюється останнім часом переважно в самих індустріальне розвинених країнах. США у 1982— 1985 pp. уперше за повоєнні роки стали значним імпортером іноземних капіталів. Так, відношення прямих іноземних інвестицій в економіку США до суми аналогічних американських інвестицій за кордоном становило: в 1970 р. — менше ніж 1/5, у 1980 р. — понад 1/3, у 1986 р. — більш як 4/5. Загальна сума активів банківських установ іноземного походження у США зросла з 32,3 млрд дол. у 1973 р. до 398 млрд дол. у 1985 p., тобто в 12,3 раза.
Важливою особливістю вивезення капіталу на сучасному етапі є те, що це вивезення з розвинених країн у країни, що розвиваються, набирає форми передусім позичкового капіталу.
Водночас у 70ті роки та на початку 80х поширилося таке явище, як помітний експорт капіталу з нафтовидобувних країн, що розвиваються, до розвинених країн.Значні зміни відбулися в експорті капіталу і за формами власності. Якщо в 60х роках експорт державного капіталу в країни, що розвиваються, істотно перевищував експорт приватного капіталу, в 70х роках між ними встановилася приблизна рівновага, то протягом усього подальшого періоду почав переважати експорт приватного капіталу. Це явище
спричинилося вивезенням державного капіталу, що тривалий час передував приватному, підготував для цього необхідні умови. Адже експорт державного капіталу є специфічною, підпорядкованою вивезенню приватного капіталу, формою експорту капіталу, що діалектичне взаємодіє з ним. Його функціональна роль зводиться до того, щоб за допомогою різноманітних позик, які надаються переважно на пільгових умовах, а також безповоротних субсидій створити в певних країнах сприятливі умови для експорту приватного капіталу.
Широка система податкових стимулів, найрізноманітніших гарантій і компенсацій пов'язана з побоюванням можливої втрати власності в так званих гарячих точках. Проте зміни у співвідношенні між експортом капіталу державними і приватними каналами не є незворотними. Основні тенденції сучасного етапу розвитку світогосподарських зв'язків дають підстави припустити, що розвинені країни змушені будуть уже найближчим часом значно збільшити розміри коштів, які надаються країнам, що розвиваються, за каналами «державної допомоги розвитку». Адже криза заборгованості гальмує економічний розвиток останніх, погіршує і без того невисокий рівень життя переважної більшості населення цих країн. Крім того, соціальні потрясіння, що все частіше виникають за цих умов, реально наближають перспективу прийняття молодими державами досить радикальних заходів, спрямованих проти іноземного капіталу, а тому стимулюють і самі розвинені країни до активніших дій