4.6. Еволюція товарно-грошового господарства у товарно-кредитне

Товарногрошове господарство розвивається і вдосконалюється на основі вирішення внутрішніх суперечностей.

функціонування і розвитку товарногрошового господарства є відповідність між масою товарів і кількістю грошей, що забезпечують обіг товарів.

Золото виконує функцію грошового товару, загального еквівалента за умови, що його кількість достатня для товарообороту цієї країни. Швидке зростання економіки, господарських зв'язків неминуче наштовхується на порівняно обмежені обсяги видобутку золота, а отже, і на його оборот як грошового матеріалу.

На перших етапах ця суперечність розв'язується передусім через збільшення видобутку золота і розширення його обороту. Однак зі зростанням обсягів суспільного виробництва посилюється невідповідність золотогрошової системи і потребам його зростання, що зумовлює перехід до нової грошової системи — кредитних грошей. Це пов'язано зі швидким розвитком системи кредиту, який долає обмеження, зумовлені наявністю такого грошового матеріалу, як золото. Кредит розсуває межі розвитку суспільного виробництва, адже забезпечує взаємне погашення великих сум платежів, обмежує використання грошей виплатою балансової різниці, яка утворюється при масі взаємних купівель і продажу. Отже, перехід від золотогрошової системи до системи кредитних грошей і розвиток кредиту, охоплення кредитними відносинами всіх сторін економічного і суспільного жи гтя — це два взаємопов'язані шляхи переростання товарногрошового господарства в товарнокредитне.

Розглянемо обидва шляхи становлення кредитного господарства.

Розвиток кредиту і його форм. Кредит — форма об'єднання тимчасово вільних грошових коштів та використання їх в інтересах розширеного відтворення на умовах повернення, строковості та платності.

Створення банків і кредитної системи забезпечило концентрацію тимчасово вільних коштів і використання їх для розвитку економіки. Грошовий капітал тут виступає як відокремлена частина промислового капіталу. Інакше кажучи, в процесі руху суспільного, передусім промислового капіталу, утворюється тимчасово вільний грошовий капітал, який, якщо йому не знайти застосування, припиняє самозростання, втрачає здатність приносити прибуток. Це вже само по собі суперечить сутності капіталу, тим більше, що в процесі руху промислового капіталу виникають потреби в грошовому капіталі для розширення виробництва, його реконструкції тощо. Отже, відокремлення грошового капіталу, перетворення його на позиковий — це об'єктивна закономірність, що відбиває розвиток товарнокредитних відносин.

г

128 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Позиковий капітал створює видимість, начебто гроші народжують гроші. Насправді, як ми вже знаємо, позиковий капітал самозростає тому, що в руках функціонуючого підприємця він використовується для купівлі засобів виробництва і робочої сили, для здійснення процесу виробництва, в ході якого створюється додаткова вартість — джерело прибутку і відсотка. За своєю економічною природою відсоток є часткою прибутку, яку функціонуючий підприємець передає власникові позикового капіталу. Причому позиковий відсоток не є дійсною ціною капіталу — товару, тобто грошовим вираженням його вартості. Функціонуючі підприємці оплачують не вартість капіталу як товару, а споживну вартість цього своєрідного товару. Отже, відсоток — це об'єктивно необхідна форма кредитних відносин, яка, будучи часткою додаткової вартості, становить одну з об'єктивно зумовлених форм руху грошового (позикового) капіталу.

Однак, як свідчить досвід, комерційний кредит має в своєму функціонуванні певні обмеження. Адже він, як правило, можливий між підприємцями галузей, що безпосередньо пов'язані у процесі відтворення. Він обмежений і кількісно, оскільки лімітується розмірами товарної частини окремих індивідуальних капіталів. Через це об'єктивно необхідно розвивається більш досконалий вид кредитних відносин — банкірський (банківський) кредит, тобто кредит, що надається банкірами (банками) функціонуючим підприємцям у вигляді грошових позик. Він не обмежений розмірами індивідуальних капіталів, може надаватись у значно більших розмірах, ніж комерційний, і на різноманітні цілі. Це вже рух позикового капіталу як відокремленої частини промислового капіталу, властивий вищому рівню соціальноекономічного розвитку суспільства. Акумулюючи тимчасово вільні кошти, банки перетворюють їх на діючий капітал, що приносить відсотки.

Переростання товарногрошового господарства в товарнокредитне розпочалося наприкінці XIX ст., коли відбулось зрощення промислового і банківського капіталу, утворення фінансового капіталу, що знаменувало нову роль банків і швидкий розвиток кредитних відносин, підвищення їх ролі у розвитку економіки і житті суспільства. Кредитні відносини почали все глибше опосередковувати товарногрошові відносини, що зумовило трансформацію останніх у товарнокредитні.

Кредитні відносини вийшли за межі руху грошового капіталу і набули всеохоплюючого характеру. Через це позиковий капітал не можна тепер зводити лише до відокремленої частини грошового капіталу. Кредит є тим засобом, за допомогою якого гроші негайно перетворюються на капітал, що приносить відсотки. Позиковий капітал зрощується з промисловим і торговим капіталом. Практика переконує, що в позику надається і зайнятий капітал, не лише грошовий, а й товарний, продуктивний.

Форми організації суспільного виробництва 129

кові відносини проникли в усі форми капіталу. Адже рух грошей, товарів, капіталів, предметів споживання так чи інакше опосередкований кредитними відносинами.

Позиковий капітал є формою розв'язання суперечності між капіталом і його товарною формою. Капітал, що знаходиться у товарній формі, не забезпечує його самозростання. Проте він утримує в собі додаткову вартість і щоб швидше реалізувати її, треба прискорити оборот товарів, перетворення товарної форми на грошову. Це завдання вирішується за допомогою кредиту, безготівкових розрахунків, продажу товарів у розстрочку, споживчого кредиту. Товарногрошовий оборот трансформується у товарнокредитний через те, що основна частина продажу між підприємцями, а також значна частина роздрібного товарообороту здійснюються на кредитній основі. Кредитні відносини виходять за національні межі. Кредитується практично увесь міжнародний товарооборот.

Кредитні відносини вносять істотні зміни у систему ціноутворення. Вже не раз зазначалося, що в основі ціни товару лежить вартість, яка набуває форми ціни виробництва. Поряд з цим існує інша основа ціни — ціна як капіталізована форма доходу, при визначенні якої ключову роль відіграє позиковий відсоток. Робоча сила, сировина, засоби праці, земля, будівлі, цінні папери оцінюються за капіталізованим доходом. Якщо, наприклад, стодоларова акція приносить 10 дол. доходу при позиковому відсотку, який дорівнює 5 відсотків, ця акція продаватиметься за 200 дол., адже саме ця сума, покладена в банк при 5 відсотках, дасть 10 дол. доходу. Ціни на капітальні блага встановлюються на ринку за їхньою «капіталізованою вартістю». Це означає, що в кредитному господарстві ціноутворення збагачується відносинами кредиту.

Один і той самий капітал виступає у подвійній формі, як позиковий капітал — в руках кредитора, і як промисловий, або торговий капітал, — в руках функціонуючого капіталіста. Отже, позиковий капітал дає можливість фінансувати капіталовкладення за рахунок не власних, а позичених коштів і використати їх для самозростання капіталу. Це означає, що розвиток кредиту, зростання обсягів позикового капіталу і умов його надання сприяють розвитку продуктивного капіталу, зростанню виробництва, розширенню його відтворювальної ролі.

Концентрація грошових коштів, перетворення їх на інвестиції, зростання значення позикового капіталу у русі продуктивного, виробничого капіталу — все це означає, по суті, виникнення і розвиток у кредитному господарстві принципово нової форми руху суспільного капіталу порівняно з товарногрошовим господарством. Рух усього капіталу набирає форми руху позикового капіталу.

Зростання значення позикового капіталу у русі продуктивного, виробничого капіталу виявляється у підвищенні ролі позичених коштів у пасивах підприємств. Так, частка власних коштів у відношенні до пасивів у

5 м"

130 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Форми організації суспільного виробництва 131

70х роках становила: у фірмах Японії—20 відсотків, ФРН — близько ЗО, Великої Британії — приблизно 40 і в американських корпораціях — понад 50 відсотків. Важливо зазначити, що темпи економічного розвитку були вищими в тих країнах, компанії яких розвивали виробництво переважно за рахунок позичених коштів. Не випадково перед вели компанії Японії, що якнайширше використовували позичені кошти (частка власних коштів у них була найнижчою — 20 відсотків). Цілком зрозуміло, що практика господарювання японських компаній найбільшою мірою відповідала кредитній природі сучасного виробництва. Кредитні кошти спираються на весь потенціал суспільного капіталу і тому більшою мірою, ніж інші форми капіталу, пристосовані до сучасного рівня продуктивних сил. Особливо це знаходить вияв у такій формі акумуляції та концентрації капіталу, як створення акціонерних товариств. Ця форма капіталу похідна від позикового капіталу і є визначальною у структурі власності сучасної економіки. На акціонерному капіталі засновані усі найбільші корпорації, адже лише ця форма дає можливість шляхом продажу акцій об'єднати значні маси грошових коштів, перетворити їх на діючий капітал і застосувати його з найбільшою ефективністю.

Одним із важливих напрямів розширення кредитних відносин є розвиток іпотечного і споживчого кредиту. Особливо це стосується предметів тривалого користування, більша частина яких купується в кредит. З введенням кредитних карток кредитні відносини все глибше опосередковують купівлю товарів повсякденного попиту. Завдяки цьому кредит проникає у сферу особистого споживання, охоплює його і значною мірою визначає його функціонування і розвиток. Акти купівліпродажу все більше заміщуються актами платежу. У витратах населення зростають платежі щодо кредитної заборгованості, досягаючи в США 20 відсотків сімейного бюджету. Доходи громадян також набирають кредитної форми, оскільки зароблені ними кошти переказуються підприємствами і організаціями на їхні особисті рахунки. Заощадження населення також є формою кредиту банкам і страховим компаніям, які, в свою чергу, використовують їх для кредитування господарства.

У доходах населення США відсотки від вкладів становлять приблизно сьому частину.

Кредитні відносини стали важливим елементом руху державних фінансів. Сплачуючи податок, підприємець позбавляється частки одержаного доходу, а надаючи державі кредит — перетворює свої гроші на капітал. Держава використовує кредит для подолання незбалансованості державних фінансів через податкову систему і систему державних позик.

Розвиток кредитних відносин означає й істотні зміни відносин власності. Адже у кредиті капіталвласність відокремлюється від капіталуфункції, що змінює не тільки систему застосування і використання капіталу, а й відносини привласнення. Позикова форма капіталу, кредит дає змогу

підприємцям пристосовуватися до змін у розвитку продуктивних сил, враховувати процеси концентрації та централізації виробництва, посилення його суспільного характеру. Історично склалося так, що індивідуальні капітали за своїми розмірами ще всередині XIX ст. відставали від потреб продуктивних сил, процесів концентрації та централізації виробництва. Криза індивідуальної приватної власності покликала до життя акціонерні форми капіталу, що забезпечило розвиток машинного виробництва, реалізацію об'єктивних можливостей швидкого розвитку продуктивних сил.

Кредит має важливе значення у процесах розподілу і перерозподілу доходів, що впливає на зміни у відносинах власності. Так, у повоєнний період випереджаючий розвиток кредитних відносин порівняно із зростанням виробництва і суспільного продукту призвів до того, що доходи, отримані за відсотками, систематично випереджали масу доходів, які давав підприємницький доход.

За ЗО років (1949—1979 pp.) обсяг відсоткових виплат у США зріс у 37 разів, у той час, коли підприємницькі доходи збільшилися в 11,6 раза. Частка додаткової вартості, яка привласнена у вигляді позикового відсотка, у США становила у 1929 р. 13,8 відсотка, у 1950 р. — 3, в 1981 р. — 36,7 відсотка. Маса прибутку з 1947 по 1980 р. у США зросла в 9,4 раза, а маса прибутку, одержана у формі позикового відсотка, — в 124 рази. Все це переконливі докази випереджаючого зростання кредитних відносин, охоплення ними всіх сторін економіки і життя людини.

У процесі тривалої історичної еволюції позиковий капітал створив відносно самостійний ринок позикового капіталу. Це стало знаменною віхою переходу кредитних відносин у нову якість. Функціональна структура цього ринку (і внутрішнього, і міжнародного) полягає в тому, що він включає передусім грошовий ринок і ринок капіталів. Під грошовим ринком розуміють ринок відносно короткострокових операцій (від кількох годин до року), здійснюваних переважно між банками та іншими кредитнофінансовими установами. Ринок капіталів — це та частина ринку позикового капіталу, яка пов'язана з довгостроковими операціями. Якщо грошовий ринок надає кошти для задоволення тимчасової потреби в ліквідності, то ринок капіталів є джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів. Нині ринок позикових капіталів — це складова всесвітнього господарства, що відіграє дедалі зростаючу роль як на національному, так і міжнародному рівнях. Це складний економічний механізм перерозподілу коштів між галузями, країнами і ринками.

За багатьма своїми характеристиками сучасний валютний ринок наблизився до ринку позикових капіталів: у них схожі економічні функції, практично єдині склад суб'єктів і техніка проведення операцій, взаємопов'язане ціноутворення. Зі зростанням частки фінансового та спекулятивного попиту і пропозиції валютний ринок дедалі більше переходить до обслуговування ринку позикових капіталів, перетворюється на специфічний

132 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Форми організації суспільного виробництва 133

механізм, що полегшує і опосередковує переливання капіталів, пов'язує національні й міжнародні ринки капіталів.

Швидкий розвиток кредитних відносин, їхнє проникнення в усі сфери економічного і суспільного життя призвели до того, що у розвинених країнах у 80х роках обсяг кредитних зобов'язань приблизно у 4 рази перевищив обсяг сукупного суспільного продукту. В ФРН, наприклад, у 1984 р. кредитні зобов'язання становили майже 7 трлн марок при сукупному суспільному продукті в 1,8 трлн марок. Кредитні відносини нині охоплюють усі стадії відтворювального циклу — від процесів інвестування і міжгалузевого переливання капіталів до фази товарної реалізації, розподілу і перерозподілу доходів.

Кредиту належить важлива роль у механізмі господарювання. Регулюючи позиковий відсоток, держава впливає на нагромадження реального й грошового капіталів, на рівень інфляції, на динаміку цін і заробітної плати, на валютний курс, експорт та імпорт капіталу і товарів. Кредитний механізм використовується транснаціональними корпораціями не тільки для експлуатації робочої сили, природних ресурсів, а й капіталів багатьох держав.

Отже, розвиток кредитних відносин у розвинених країнах досяг такого рівня, коли ними охоплено усе господарство і життя людей. Склалося кредитне господарство, яке опосередковує увесь відтворювальний процес. Продукт праці з самого початку набирає не лише товарної, а й кредитної форми, що надає специфічних рис його руху. Інакше кажучи, кредитне господарство — це товарне виробництво на такому ступені розвитку, коли його рух опосередкований кредитними відносинами. Це якісно новий рівень розвитку економіки, коли виробничому процесу — обороту товарів і грошей — передують кредит, кредитна операція, що стали завчасно визначати рух і зростаючі частини суспільного продукту на цілком певний ринок, причому чітко визначати кількість товарів, їхню якість і строки постачання. Інакше кажучи, на відміну від стихійності, властивої товарному виробництву, кредитне господарство нерозривно пов'язане з підвищенням свідомого начала у визначенні та погодженні розвитку виробництва і платоспроможного попиту, з розвитком відносин планомірності в суспільному виробництві. Якщо товарні відносини пов'язують виробників лише через ринок, тобто після завершення процесу виробництва, то кредитні відносини виникають ще до цього процесу, існують у ході його здійснення, в сфері обміну і навіть у сфері особистого споживання. Кредитор і позичальник взаємопов'язані спільним інтересом ефективного використання кредиту, починаючи з виробництва і закінчуючи реалізацією товарів, адже без цього не може бути повернена кредитна позика, і тим більше — не можуть бути сплачені відсотки за її використання у певний строк. На основі кредитних відносин відбувається інтеграція виробничої, торговельної та банківської сфер, забезпечується їхня єдність і взаємодія.

Все це означає, що для кредитного господарства властивий більш високий тип суспільноекономічних відносин, що й знаходить вияв у планомірному характері його розвитку, підвищенні економічної ролі держави, становленні системи державного регулювання економіки.

Перехід від золотогрошової системи до системи кредитних грошей. Епоха золотого стандарту започаткована 1821 p., коли Британська імперія зробила фунт стерлінгів конвертованим у золото. Найбільшої сили золотий стандарт досяг у 1880—1914 pp.

Відмітною рисою у період до першої світової війни у взаємодії металевих грошей і кредиту було те, що банкноти вільно обмінювалися на золото. Коли в обмін потрапляла надмірна кількість банкнот, вони не знецінювалися, оскільки могли вільно обмінюватися ла золото. Все це зумовило таку ситуацію, коли банкноти без перешкод оберталися нарівні з золотими монетами на території всієї країни і навіть за її межами. Так, у Росії протягом майже 20 років у вільному обігу був золотий рубель. Після реформи 1897 р. в обіг було введено золоті рублі, які вільно обмінювалися на банкноти. Рубель дорівнював 0,77 г золота. Тим часом золотий вміст долара становив 1,6 г, фунта стерлінгів — 7,3, франка — 0,29 і марки — 0,35 г золота. Російський рубель містив удвічі менше золота, ніж американський долар, але вдвічі більше, ніж німецька марка, і більш як у 2,5 раза порівняно з французьким франком. Золоті гроші вільно оберталися поряд із кредитними. Рівновага підтримувалася суворим контролем з боку Держбанку за випуском кредитних білетів, кількість яких в обігу не могла перевищувати золотого запасу країни більш як на 300 млн крб. Реально ж золотий запас іноді перевищував суму кредитних білетів, що перебували в обігу, навіть у 1,5 раза. Бюджет країни був бездефіцитним, а промислове виробництво зростало: за 1890—1899 pp. воно подвоїлося.

Однак так було лише до першої світової війни. Під час війни різко зріс дефіцит державних бюджетів країн, що воювали. Для покриття великих воєнних витрат уряди використовували випуск банкнот під зобов'язання держави, припинивши їх розмін на золото. Кількість випущених банкнот почала значно перевищувати потреби обороту в грошах, внаслідок чого вони, як і паперові гроші, стали швидко знецінюватися. Цей процес тривав і протягом ряду повоєнних років. За 1924—1928 pp. ряд держав провели заходи щодо стабілізації валют. Однак світова економічна криза 1929—1933 pp. звела ці зусилля нанівець. Так, у США важливий крок у бік демонтажу золотого стандарту було зроблено відразу після «великої депресії» 1928—1933 pp., коли з обігу було вилучено всі золоті гроші. Це означало, що населення США більше не могло перетворювати долари в золото. Іноземні власники доларів зберігали право на конвертованість до 1971 р. Тенденція до демонетизації золота стає дедалі очевиднішою.

Наступний важливий крок до зниження ролі золота у грошовій системі було зроблено у 1968 p., коли було відмінено вимогу до комерційних

134 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Форми організації суспільного виробництва 135

банків тримати резерви у золоті. До 1945 р. всі банки Федеральної резервної системи США (ФРС) повинні були мати золоті резерви у розмірі до 40 відсотків номінальної вартості банкнот, випущених ними в обіг, і 35 відсотків суми їхніх депозитів. У 1945 р. вимоги до обох цих показників були знижені до 25 відсотків. У 1965 р. було відмінено вимоги щодо резервів для депозитів, а у 1968 р. — щодо банкнот ФРС. Золотий стандарт зазнав остаточної поразки у 1971 p., коли уряд США відмовився підтримувати світову ціну на золото на фіксованому рівні.

Чим це викликано? Банки ФРС протягом двох десятиріч до 1968 р. збільшували емісію грошей, яка становила в середньому 34 відсотки щороку. Такі темпи зростання були б неможливі, якби банкноти ФРС мали забезпечуватися золотом. До того ж слід мати на увазі, що золоті запаси США зменшилисяз24млрддол.у 1949р. до 11 млрддол.у 1968 p.,тобто більше ніж удвічі.

Звичайно, зміна співвідношення між зростанням виробництва і товарообороту, з одного боку, і видобутком та наявністю золотогрошового товару, з іншого, для окремих країн є дуже важливим, проте все ж окремим показником, адже саме в цій країні воно могло бути дуже специфічним, навіть виключним. Інша справа світова економіка. Статистика переконливо свідчить, що у повоєнний час масштаби виробництва досягли такого рівня, коли золото було неспроможне забезпечити потреби світового ринку через обмеженість його обсягів. Це виявилось у постійному зниженні відношення офіційних запасів золота до величини світового імпорту. У 1950 р. воно становило 53,3 відсотка, у 1968 р. — 15,4 і в 1974 р. — 5,8 відсотка. Кінгстонська угода учасників Міжнародного валютного фонду (січень 1976 р.) офіційно узаконювала систему «плаваючих» валютних курсів і відмову від фіксування золотого вмісту національних валют. Воно було офіційно демонетизоване, оскільки не могло забезпечити міжнародний платіжний оборот і поступово, але неухильно замінювалось у міжнародних розрахунках американськими доларами. Обсяг виробництва, і особливо темпи приросту світової торгівлі, значно перевищували прирости видобутку золота.

Золотогрошова система історично зжила себе. Так, золото перестало бути мірою вартості. Ціни виявилися повністю відірваними від золотої основи. Золото стало, хоч і дорогоцінним, але товаром, що має свою ціну, і перестало бути загальним еквівалентом, грошовим товаром. Воно не є субстанцією грошей і не визначає їхньої купівельної спроможності. У сучасних умовах немає країн, де б золото було засобом обігу. Навіть на світовій арені, де гроші знімали «національний мундир» і виступали у вигляді золота, тепер ситуація істотно змінилася. Золото перестало бути світовими грошима, а країна що має золото, мусить його продати, як і будьякий інший товар, одержати відповідну виручку і потім купити необхідні товари. Переважна більшість країн відмовилась від визначення золотого вмісту національної валюти і лише окремі з них зберігають у законодавстві

положення про золотий вміст своєї валюти. Валютний курс встановлюється без будьякого зв'язку з золотом. У сучасних умовах усі валюти котируються щодо долара США. Курс між будьякими двома валютами визначається через їхнє відношення до долара («кроскурси»). Ця практика стала загальноприйнятою у 50х роках. Золото не виступає нині як платіжний засіб. Його витіснили такі резервні валюти, як долар, фунт стерлінгів, франк, марка та ін. Найважливішою валютою є долар, частка якого в міжнародних платежах становила до 75 відсотків. Проте, як свідчить досвід, покладання на одну національну валюту ролі міжнародного резервного і платіжного засобу неминуче породжує суперечності та перешкоди. Для того щоб розв'язати ці суперечності, створюються і функціонують наднаціональні валюти СДР («спеціальні права позичання»), ЕКЮ, а тепер євро (європейська грошова одиниця) та ін. Отже, на світовому ринку золото не використовується ні як платіжний, ні як купівельний засіб. Однак воно залишається важливим елементом державних резервів, адже втілює величезну вартість і в умовах інфляції є засобом підтримання валют, забезпечення позик тощо. А реалізація золота на ринку с джерелом значних надходжень валюти. Золото, що знаходиться у золотих запасах, офіційних резервах, — це не гроші, що вийшли з обігу, а нагромаджений товар, який можна в будьякий момент реалізувати.

У тривалому процесі взаємодії грошей (золота) і кредиту (банкнот, тобто кредитних грошей) настав етап, коли золото здало свої позиції кредитним грошам. Отже, сучасні гроші в своїй основі — це кредитні гроші, що нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Так, у США 95 відсотків грошової маси представлено платіжними зобов'язаннями і документами, виписаними кредитними установами: чеками, депозитними сертифікатами, розпорядженнями про зняття вкладів тощо. Це означає, що сучасні гроші — це не лише свідчення вартості, титул платоспроможності, а й реальне вираження руху товарноматеріальних цінностей, капіталу.

Кредитний характер грошей знаходить вияв у докорінній зміні структури грошового обігу. Спостерігається надзвичайно швидке зростання ролі та значення безготівкового (кредитного) обороту відносно готівкового (касового). У США, наприклад, за 1960—1986 pp. частка готівки у загальному обсязі грошової маси скоротилася з 9,2 до 5,3 відсотка.

В основі сучасних грошей лежить рух грошового капіталу. А кредитні документи — це кредитні гроші, що докорінно відрізняються від паперових, оскільки відбивають реальний рух реального капіталу. Адже всі боргові зобов'язання (безвідносно до їхнього функціонального призначення) тією чи іншою мірою беруть на себе властивості грошей і виконують їхні функції.

Оскільки товарообмін опосередковано кредитними документами, то кредит виступає формою руху не лише грошового (позикового), а й товарного капіталу. І вся система відносин набуває характеру не товарногрошо

136 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Форми організації суспільного виробництва 137

вих, а товарнокредитних відносин, а кредитні документи, боргові зобов'язання стають новими, кредитними грошима. Особливість кредитних грошей полягає в тому, що в цьому разі реалізація товару не супроводжується зустрічним рухом еквівалента в речовій формі, як це було за грошейзолота, грошейтовару: замість них функціонують платіжні зобов'язання, що є не чим іншим, як грошовим еквівалентом.

Всебічні, постійно відтворювані відносини боргової залежності між товаровиробниками зумовлюють той факт, що боргові платіжні зобов'язання виступають кредитними грошима зі специфічною суспільною якістю — властивістю безпосередньої обмінюваності на будьякий інший товар, тобто властивістю загального еквівалента. Звичайно, межа між кредитними і паперовими грошима досить умовна. Варто збільшити випуск банкнот у обіг, що перевищує реальні потреби у них товарообороту, як вони неминуче перетворюються на паперові гроші, що швидко знецінюються. Проте це не дає жодних підстав для ототожнення паперових і кредитних грошей. Адже кредитні гроші істотно відрізняються від паперових. Поперше, вони виникають на основі функції грошей як засобу платежу, тоді як паперові — на основі функції грошей як засобу обігу. Подруге, в основі кредитних грошей лежить рух позикового, а отже, всього суспільного капіталу. Щодо паперових грошей, то вони є лише знаками золота і заміщують золото в обігу. Потретє, банкноти випускаються емісійними банками замість приватних комерційних векселів для кредитування промисловості та торгівлі, а паперові гроші — державою для покриття бюджетних витрат, бюджетного дефіциту. Почетверте, якщо виникає потреба в банкнотах, розмінних на золото, то вони повертаються до банку, оскільки він обмінює їх на золото. Паперові гроші можуть поповнювати і переповнювати канали обігу Через це банкноти, обмінні на золото, не знецінюються, а паперові гроші, якщо їх випустити в обіг більше, ніж потрібно, знецінюються. В сучасних умовах, коли банкноти не розмінюються на золото, в разі надмірного випуску їх, вони також знецінюються.

Усе це дає підстави для висновку, що відбувся історичний перехід від грошейтовару до грошейкредиту, грошейкапіталу, які знаменують якісно новий ступінь суспільноекономічного розвитку. Це є важливим напрямом переростання товарногрошового господарства у товарнокредитне.

Розвиток функцій грошей. Сутність грошей як загального еквівалента найбільш повно проявляється у функціях, які вони виконують. На жаль, нерідко ігнорується об'єктивна залежність між сутністю і функціями грошей. Так, на запитання: «Що таке гроші?» — деякі автори відповідають: «Гроші — це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей і є грошима»1. Як видно, автори ототожнюють сутність і функції грошей, розкривають їхню сутність через функції і спрощують проблему.

1 Макконнепл К., Брю С. Экономикс. — М., 1992. — Т. 1. — С. 264.

Насправді розвиток грошей, перехід від грошейтовару до грошей капіталу, кредитних грошей супроводжується не лише зміною їхньої сутності, але й змінами у функціях.

Так, згідно з теорією трудової вартості функцію міри вартості могли виконувати лише повноцінні гроші, тобто золото. Оскільки воно було товаром, то мало вартість, а значить, могло вимірювати вартість товарів, виступало засобом їх реалізації, а отже, і виконувало функцію міри вартості. Інакше кажучи, золото як товар, будучи втіленням суспільнонеобхідної праці, тобто вартістю, встановлювало ціну товару як грошового виразу вартості. Причому, гроші реалізують функцію міри вартості на основі взаємодії, з масштабом цін. Це означає, щоб гроші виконували суспільну функцію міри вартості, необхідно міряти самі гроші, що й робить масштаб цін. Він фіксує певну величину золота в грошовій одиниці, що й визначає її купівельну спроможність. Співвідношення вмісту золота в грошових одиницях служило основою встановлення валютного курсу, тобто співвідношення між валютами різних країн. Якщо зменшувався вміст золота в тій чи іншій грошовій одиниці, зменшувалась і купівельна спроможність, тобто відбувалася девальвація. Коли зростав вміст золота в грошовій одиниці, відбувалася ревальвація.

З демонетизацією золота, переходом до якісно нового типу грошей зникла як окрема потреба вимірювати грошовий матеріал. Адже позичковий капітал як матеріальна основа кредитних грошей і кредитні гроші як гроші виступають в одній формі — у формі грошей. За цих умов функція грошей як міра вартості і масштаб цін зливаються. І грошова одиниця кожної країни (долар, фунт стерлінгів, марка, ієна, франк, рубль, гривня і т. ін.) виступає одночасно і мірою грошей, тобто масштабом цін, і мірою вартості, що проявляється у встановленні ціни товару. Не випадково, західні економісти вважають функцією грошей одиницю рахування, тобто таку одиницю, на основі якої визначаються ціни товарів чи послуг та ведуться рахунки. В США, пишуть вони, ціни визначаються у доларах і центах, тобто одиницею рахунку є долар. У Франції — франк.

Але ціни не завжди визначають у національних грошових одиницях. В тих країнах, де висока інфляція, і ціни швидко змінюються, то вони визначаються у валюті іноземних держав.

Наприклад, в Україні, де національна грошова одиниця — гривня, хоч і поступово, але втрачає свою купівельну спроможність, ціни на коштовні речі (нерухомість, автомобілі тощо) визначаються в «умовних одиницях», хоча всі добре розуміють, що мається на увазі долар. Що стосується платежів, то вони здійснюються, як правило, в національній валюті, хоча іноді використовується й іноземна валюта. Отже, наша національна валюта — гривня ще неповною мірою виконує функції міри вартості і засобу обігу.

До речі, між оборотом товарів і послуг, з одного боку, і кількістю грошей в обігу, з другого, має бути певне співвідношення. У розвинених краї

138 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Форми організації суспільного виробництва 139

нах рівень монегаризації економіки становить: у Великій Британії — 100 відсотків, Німеччині — 70, Швейцарії — 120, Китаї — 100—120, у США — близько 70, у колишньому СРСР — 80 відсотків. В Україні рівень монетаризації дорівнює всього 15 відсотків. Це надто низький рівень і він означає, що у нас має місце восьмиразовий обіг грошей. Спеціалісти вважають, що це малоймовірно, бо, наприклад, у США швидкість обігу агрегату М2 коливається в межах 1,5—1,8 раза.

Недостатня кількість грошей в економіці зумовлює велике зростання кредиторської і дебіторської заборгованості. Вони обчислюються сотнями мільярдів гривень. До того ж низький рівень монетаризації економіки неминуче викликає такі явища, як бартер і взаємозаліки. Боротьба із бартером і взаємозаліками при фіксованому рівні монетаризації економіки неминуче призводить до стагнації економіки.

Як розв'язати цю проблему? Цілком слушна пропозиція: збільшити емісію грошей в економіку. Досвід показує, що це погіршує ситуацію, бо зростає інфляція, що викликає негативні наслідки.

Для успішного функціонування економіки кількість грошей в обігу має відповідати не обігу товарів і послуг, а усій масі національного багатства: будівлі, споруди, земля, товари, послуги і т. ін. Якщо з цього боку підійти до рівня монетаризації, то виявиться, що він в Україні становить набагато менше 1 процента1. Завдання полягає в тому, щоб істотно піднести рівень монетаризації економіки України. В який спосіб? Це складне питання. Є пропозиція запровадити інвестиційну гривню. Для цього потрібно створити інвестиційні іпотечні банки, що дозволить зв'язати власність громадян з товарногрошовим обігом, випускати інвестиційну гривню під заставу приватної і акціонерної власності2.

Важливим напрямом розвитку функцій грошей є поєднання функцій засобу обігу і засобу платежу. Деякі автори вважають, що «в радянських політекономічних підручниках існують п'ять функцій грошей, тоді як у західних — три». А де ж решта? Автор відповідає: «фактично функцію як засіб обігу в широкому значенні радянські економісти розділили на дві функції—функцію, власне, засобу обігу... й функцію засобу платежу»3. Як видно, автор вбачає причину існування функцій засобу обігу і засобу платежу в свавіллі радянських економістів. Хотілося б нагадати автору, що п'ять функцій грошей розроблені й обгрунтовані класичною політичною економією. І це знайшло досить глибоке обгрунтування у «Капіталі» К. Маркса. Тому справа не в радянських економістах, вона, очевидно, в тенденціях розвитку грошей. У середині XIX ст. функції засобу обігу і засобу платежу займали кожна своє місце і знаходили об'єктивне обгрун

тування. Набагато менший розвиток кредитних відносин чітко виділяв особливий рух грошей, які обслуговували цей процес. Не випадково у формулі визначення кількості грошей, необхідних для обігу, віднімалась сума цін товарів, проданих в кредит, додавалась сума цін товарів, строк платежу по яких настав. З переростанням товарногрошового господарства у товарнокредитне ситуація істотно змінилась. Панування товарнокредитних відносин означає, що функція засобу платежу забезпечує обіг товарів і послуг, вона, по суті, зливається з функцією засобу обігу і обидві вони перетворюються на два аспекти однієї функції і самостійно існувати не можуть. Про те, що це сталось у житті саме так, свідчать західні автори. Так, Е. Долан, К. Кемпбелл, Р. Кемпбелл пишуть: «Гроші як засіб обігу — це гроші, які використовуються для купівлі товарів і послуг, а також для оплати боргів»'. Як видно, навіть визнаючи єдність функцій засобу обігу та засобу платежу, все ж хоч якоюсь мірою виокремлюють «оплату боргів». І справа в тому, на наш погляд, що оплата боргів — лише частка того, що виконували гроші у функції засобу платежу.

Ще більшим доказом того, що раніше могли і існували дві функції — засіб обігу і засіб платежу, а тепер це не лише два аспекти функції «засіб обігу», а щось значно більше, може свідчити та обставина, що С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі визнають таку функцію, як «міра відкладених платежів»2, тобто платежів, які будуть здійснені у майбутньому і розміри яких звичайно встановлюються у грошовому виразі. Що тут мається на увазі? «Якщо ви берете позику в банку, то у майбутньому, — пишуть автори, — ви маєте повернути певну кількість доларів до визначеної дати або протягом певного строку». Як видно, із широкого кола операцій, які колись обслуговували гроші у функції засобу платежу, і тепер, на думку авторів, існує один з платежів, який вони називають «мірою відкладених платежів». Це, на нашу думку, свідчить про те, що і сьогодні є, хоча і окремі, але прояви колишньої функції засобу платежу. Очевидно, такий підхід більше відображає реалії життя, ніж твердження про те, що начебто виділення і раніше функції засобу платежу «вельми сумнівне», що це необгрунтоване рішення «радянських економістів».

Хоча роль грошей як засобу обігу велика, проте бартер зберігся, а при деяких умовах, як в Україні, він набрав досить широкого розповсюдження. Досвід показує, що в країнах з високою інфляцією, торгівля у формі бартеру виявляється більш підходящою, ніж за допомогою грошей. Подолання бартеру становить неодмінну умову розвитку ринкової економіки. І нарешті, функція світових грошей. Ця функція була реальною у XIX—на початку XX ст., в епоху золотого стандарту. Як відомо, виходячи на світову арену,

1 Удовик С. Чи виконує гривня функції грошей? // День. — 1999. — 15 груд. — С. 4.

2 Там само.

3 Удовик С. Чи с в Україні монетарна політика? // День. — 2000. — 3 лют. — С. 4.

1 Долан Е., Кемпбелл К., Кемпбелл Р. Деньги, банковское дело и денежнокредитная политика. — М.; Л, 1991.

2 Фишер С, Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. — М., 1997. — С. 477.

140 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Форми організації суспільного виробництва 141

гроші скидали свій «національний мундир» і виступали у своїй натуральній формі, у формі благородного металу—золота. Це відповідало природі міжнародного платіжного обороту, бо лише золото як грошовий товар могло бути загальним засобом платежів. Адже у світовій торгівлі розрахунки здійснювались переважно шляхом заліку боргових зобов'язань у банках. І необхідність перевезення готівкового золота із однієї країні в іншу виникала лише тоді, коли боргові зобов'язання не погашались взаємними розрахунками. У цьому випадку гроші виступали на світовому ринку як загальний платіжний засіб. Якщо відбувається порушення нормального здійснення платежів, виникає потреба в оплаті кожної торговельної операції готівковими грошима. Тоді золото як світові гроші відіграє роль загального купівельного засобу. І нарешті, якщо капітали переводяться за кордон через ті чи інші обставини, то саме золото як світові гроші функціонувало як абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як розвивались світові гроші у подальшому? Деякі автори вважають, що «золото вже давно не є світовими грошима», що взагалі ця функція не має самостійного значення, що вона «є аспектом усе тієї ж функції засобу обігу»1. Як видно, автор стверджує, що ця функція не має самостійного значення. Але ж вона мала «самостійне значення» і чому вона його втратила? На жаль, відповіді на це питання немає. На наш погляд, процес змін у світових грошах і складний, і досить довготривалий.

Першою в історії світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX — на початку XX ст. Основу валютних курсів становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну не обмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабілізації валютних курсів. Відхилення валютних курсів від валютних паритетів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота.

Перехід капіталізму до монополістичної стадії призвів до того, що золотомонетний стандарт прийшов у суперечність з новими економічними умовами. Він протидіяв концентрації і централізації капіталу, гальмував регулювання економіки в інтересах держави і монополій.

Отже, на зміну золотомонетному стандарту після першої світової війни прийшла система золотодевізного стандарту, яка була юридичне оформлена рішеннями Генуезької конференції (1922 p.). Вважається, що це була друга світова валютна система. Сутність її в тому, що національні гроші обмінювались на іноземну валюту (девізу), розмінну на золото.

У період світової економічної кризи (1929—1933 pp.) з крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки. Першим у 1931 р. з'явився стерлінговий блок після скасування золотого стандарту у Великій Британії. У 1933 р.

1 Удовик С. Чи є в Україні монетарна політика? // День. — 2000. — 3 лют. — С. 4.

після скасування золотого стандарту у США було створено доларовий блок. Належність країни до валютного блоку потребувала підтримання твердого курсу національної валюти до основної валюти, наявності золотовалютних резервів у банках країни, яка очолює блок, здійснення через ці банки усіх міжнародних розрахунків.

Отже, як свідчать факти, перша світова війна істотно підірвала золотомонетний стандарт і зумовила створення золотодевізної валютної системи як перехідної до створення локальних валютних блоків на основі національних валют.

Наприкінці другої світової війни виникла необхідність у створенні нової валютної системи. Казначейства США та Великій Британії запропонували для обговорення два плани — англійський план Кейнса та американський план Уайта. Кейнс висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів — «регульованої валюти». Навпаки, план Уайта надавав великого значення золоту в міжнародному валютному устрої.

На міжнародній валютнофінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. БреттонВудсі (США), була створена третя світова, тобто БреттонВудська валютна система. Однією із корінних рис цієї системи було те, що поряд з золотом як світові резервні і розрахункові валюти використовувалися дві національні валюти — долар США і англійський фунт стерлінгів.

Отже, якщо у 20х роках XX ст. запровадження золотодевізної системи було якоюсь мірою відступом від системи золотого стандарту, а утворення фунтстерлінгового та доларового блоків стало, хоча і частковим, локальним, але переходом до світових грошей у вигляді національних валют, та БреттонВудська світова валютна система кладе край монополії золота на виконання функції світових грошей і поряд з золотом офіційно у світовому масштабі світовими грошима визначила долар і фунт стерлінгів.

Для того щоб забезпечити функціонування цього симбіозу, США взяли на себе зобов'язання підтримувати розмін доларових банкнот на золото за офіційною ціною: 35 дол. за одну тройську унцію (31,103 г.) золота, але тільки для центральних банків та урядових установ інших країн. Одночасно всі країни — члени системи встановили тверді паритети їх валют до долара та підтримання шляхом валютної інтервенції курсів валют на рівні тих паритетів, не допускаючи ринкових відхилень більше, ніж на один процент у той чи інший бік.

БреттонВудські угоди визначили створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Банку реконструкції та розвитку (МБРР, або Світового банку).

Ця валютна система впродовж 50—60х років сприяла розвитку міжнародних економічних відносин. Водночас вона містила глибокі внутрішні суперечності. Розмін доларів на золото за офіційною ціною потребував

142 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

форми організації суспільного виробництва 143

забезпечення стабільності його купівельної спроможності, що одночасно було необхідно для підтримання сталості валютних курсів. Але забезпечення цих вимог виявилося надто важким. Ось чому з кінця 60х років розгорнулася криза БреттонВудської системи, що призвела до її розпаду. У нових умовах, коли значно зросла питома вага країн «Спільного ринку» та Японії, «доларовий стандарт» перестав відповідати новому співвідношенню сил.

До того ж великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в центральних банках країнчленів системи і зменшення золотого запасу — все це свідчило, що БреттонВудська система стає дедалі обтяжливішою і для США.

До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США у б разів перевищив золотий запас.

Щоб підтримати життєвість БреттонВудської системи, яка руйнувалася, було вирішено реалізувати ідею Дж. М. Кейнса про створення «регульованої валюти». США були зацікавлені у такій валюті, бо це давало можливість обмежити роль золота у міжнародних валютних відносинах і зберегти за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР («спеціальні права позичання»), випуск якої розпочався з 1 січня 1970 р. У цій наднаціональній валюті виражаються курси національних валют, оцінюються валютні резерви. СДР виступає у вигляді спеціального запису на рахунках країнчленів МВФ. Спочатку ця одиниця мала золотий вміст, що дорівнював 0,888671 г і прирівнювався до долара США. Після девальвації долара в 1971 і 1973 роках курс одиниці СДР підвищився до 1,2 дол. З переходом до «плаваючих» валютних курсів вартість СДР визначається на основі середньозваженої величини через ринкові курси п'яти валют — долара СТА, марки ФРН, французького франка, фунта стерлінгів та японської ієни.

Протягом 1971—1973 pp. відбулося руйнування БреттонВудської валютної системи. У січні 1971 р. США припинили розмін долара на золото та ввели «надзвичайні заходи» щодо врятування валюти. У січні 1976 р. в м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою нової четвертої світової валютної системи — ямайської, яка набула чинності 1 квітня 1978 р. її визначальними рисами є: визнання за міжнародні резервні та розрахункові валюти поряд з доларом валют інших країн та СДР. Як видно, замість моноцентризму (панування долара) утверджувався поліцентризм: золото витіснялося з міжнародних розрахунків шляхом скасування золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. МВФ було доручено повернути країнамчленам 1/6 частини золотого запасу, яку було внесено у порядку оплати квот, та реалізацію через аукціони частини золотих запасів. МВФ припинив приймання золота як оплату квот та процентів за кредити. Ямайська угода офіційно визнала «плаваючі» валютні курси, тобто курси, які встановлюються на співвідношенні попиту та про

позиції. Вона фактично зафіксувала відносини, що вже склалися в світі, для яких давно було характерним переважне становище долара США. Водночас Ямайська угода узаконила тенденцію до валютного поліцентризму. Як резервні валюти дедалі частіше використовуються марки ФРН, швейцарський франк, японська ієна, а питома вага долара у валютних резервах центральних банків та у міжнародних відносинах зменшується.

Отже, час, починаючи з закінчення першої світової війни і до майже кінця 70х років (1 квітня 1978 p.), тобто до введення в дію ямайської угоди, — це час посгупового переходу від золота як світових грошей до виконання цієї функції національними грошима. Але ця функція дійсно не має самостійного значення, бо її виконують національні гроші, які діють і всередині країни, і на світовому ринку. І вони забезпечують реалізацію товарів і послуг і всередині країни, і на світовому ринку. Але це можливо лише за умови, що ця валюта вільноконвертована. Якщо національні гроші не набули такої якості, то країна використовує іноземні (хоча вони за своєю суттю національні) валюти — долар, ієну, марку та інші для здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Це є свідченням того, що при всіх відмінностях національних валют, якщо вони вільноконвертовані, то вони виступають на світовому ринку і як загальний засіб платежу, і як загальний купівельний засіб, і як розрахункова, і як резервна валюта. Отже, еволюція грошей зумовила перехід від золота, яке, виходячи на світовий ринок, знімало «національний мундир» і виконувало функцію світових грошей у своїй натуральній формі до національних вільноконвертованих грошей, які виступають засобом обігу як всередині країни, так і на світовому ринку. Функція світових грошей перестає бути самостійною, вона стає важливим елементом, або як говорять деякі автори, аспектом функції засобу обігу.

Підсумовуючи розгляд еволюції функцій грошей, ми бачимо, що об'єктивний процес розвитку грошей привів до синтезу окремих функцій і, цілком обгрунтовано, замість п'яти функцій, які існували раніше, тепер їх три. Але треба зазначити, що західні економісти називають їх порізному. Одні — засіб обігу, міра вартості, засіб збереження1, другі — засіб збереження вартості, одиниця обліку та засіб обігу2, треті — засіб обігу, міра вартості і засіб нагромадження3. При деякій розбіжності у назві, усі визнають засіб обігу, міру вартості (лише один — одиниця обліку) і третю функцію називають або просто засіб збереження, або додають «вартості», або засіб нагромадження. На нашу думку, ці тлумачення, при деякій відмінності, все ж виражають зміну функції грошей.

1 Макконнелл К., Брю С. Зазн. праця. — С. 264.

2 Див.: Харрис Л. Денежная теория: Цит. по кн. «Деньги». — К., 1997. — С. 75.

3 Див.: Долан Е., Кемпбелл К., Кемпбелл Р. Деньги, банковское дело и денежнокредитная политика. — М.; Л., 1991. — С. 26, 28, 30.

Розділ 5

144 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Запитання І завдання для самостійної роботи

1. Що таке економічні зв'язки? Визначте їхнє місце в системі виробничих відносин.

2. Що таке натуральне виробництво?

3. Що таке товарне виробництво, чим воно відрізняється від натурального господарства?

4. Які властивості товару і чим він відрізняється від продукту?

5. Розкрийте сутність двоїстого характеру праці, втіленої в товарі.

6. Як виникли гроші? Розкрийте їхню сутність.

7. Перелічіть функції грошей.

8. Що таке інфляція?

9. Охарактеризуйте сутність закону вартості та перелічіть його функції.

10. Що таке товарнокредитне господарство?

11. Які шляхи переростання товарногрошового господарства в товарнокредитне?

12. Як відбувається перехід від золотогрошової системи до системи кредитних грошей?

13. У чому полягає зростання ролі та значення позикового капіталу? Визначте зміни місця і ролі позикового капіталу в системі суспільного капіталу.

14. Перелічіть напрями І форми розвитку кредитних відносин.

15. Чому кредитному господарству властива планомірність розвитку і підвищення ролі державного регулювання економіки?

16. Охарактеризуйте вплив кредиту на відносини власності, на розподіл і перерозподіл доходів