47. Кредитна система.
47) Креди?тная систе?ма - совокупность кредитных отношений, существующих в стране, форм и методов кредитования, банков или других кредитных учреждений, организующих и осуществляющих такого рода отношения.
Существуют два звена кредитной системы: банковские учреждения - банки, и парабанковские учреждения.
Банки - кредитные учреждения, выполняющие большинство кредитно-финансовых услуг и поэтому являющиеся универсальными (коммерческие банки, инвестиционные, сберегательные, ипотечные, земельные и т.д.).
Парабанковская система образована специализированными кредитно-финансовыми и почтово-сберегательными институтами, ориентироваными на выполнение круга финансовых услуг или обслуживание определенного типа клиентуры (ломбарды, страховые и инвестиционные компании, лизинговые, факторинговые фирмы, негосударственные пенсионные фонды, клиринговые фонды). Основой кредитной системы является банковская система, которая несет основную нагрузку по кредитно-финансовому обслуживанию всего хозяйственного оборота.
48. Кредитно-грошова політика держави, її напрямки. Політика дорогих і дешевих грошей.
Кредитно-грошова політика — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни. Застосування кредитно-грошових інструментів: справляє опосередкований та загальний вплив на економіку; характеризує державну економічну політику як монетаристську; передбачає розрив у часі між їх використанням та досягненням ефекту; є найдійовішим за умов надзвичайно пожвавленої, "перегрітої" економіки. Емісія грошей — забезпечення економіки засобами обігу, платежу, нагромадження, а також покриття дефіциту державного бюджету.
Виважені ін'єкції грошових коштів сприяють пожвавленню економіки; скорочення грошових ін'єкцій гальмує "перегрів" економіки, стримує зростання цін.
Регулювання діяльності кредитних організацій (регулююча роль) НБУ передбачає: реєстрацію кредитних організацій, видачу ліцензій на банківську діяльність; встановлення єдиних правил проведення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку і статистичної звітності; визначення порядку формування обов'язкових резервних фондів; встановлення обов'язкових економічних нормативів діяльності кредитних організацій (мінімального розміру уставного капіталу, власних засобів, мінімального чи максимального розмірів ризику тощо); регулювання ризику та ліквідності банківських операцій. Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон'юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» — політика «дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.
Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.
Політика "дешевих" і "дорогих" грошей. Держава, маніпулюючи через свій центральний банк важеля ми кредитного регулювання - операціями на відкритому ринку цінних паперів, зміною норми обов'язкових резервних вимог і зміної облікової процентної ставки, може здійснювати політику "дешевих" і "дорогих грошей". Політика "дешевих" грошей має на меті зробити кредит дешевим і легкодоступним, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятості в умовах економічного спаду чи депресії. Політика "дорогих" грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію. У першому випадку відображається кейнсіанські уявлення про грошово-кредитне регулювання, а у другому - неокласичні (монетаристські). Коли центральний банк проводить політику "дешевих" грошей, він намагається збільшити їх пропозицію такими діями: 1) купівля державних облігацій в комерційних банків і населення; 2) зниження резервної норми або 3) зниження облікової ставки проценту. Це зовсім не означає, що усі ці дії повинні відбуватись обов'язково і одночасно,- центральний банк може застосовувати лише один із цих важелів регулювання пропозиції грошей (як правило, це купівля державних цінних паперів). Якщо проводиться політика "дорогих" грошей, він здійснює такі заходи: 1) продає державні облігації; 2) підвищує резервну норму або 30 підвищує облікову процентну ставку. Пропозиція грошей зростає Пропозиція грошей зменшується В результаті політики "дешевих" грошей збільшуються надлишкові резерви системи комерційних банків, які є основою збільшення грошової пропозиції, через кредитування; тому слід очікувати зростання пропозиції грошей. Це знизить процентну ставку, викликаючи зростання інвестицій, сукупного попиту, сукупних витрат і рівноважного ЧНП залежить від ступеня зростання інвестицій і величини мультиплікатора доходів. В умовах політики "дорогих" грошей банки виявляють, що їх резерви надто малі, щоб задовільнити передбачену законом норму обов'язкового резервного покриття, тобто їх поточні рахунки надто великі в порівнянні з їх резервами. Тому вони скорочують свої поточні рахунки, утримуючись від видачі нової позики після оплати старої. Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, що викличе підвищення процентної ставки, а це, у свою чергу, скоротить інвестиції, зменшуючи сукупні витрати і обмежуючи інфляцію попиту.