7.4. Межі і перспективи регулюючої діяльності держави
Однак, коли йдеться про перспективи регулюючої діяльності держави, треба враховувати таку обставину. Ця діяльність значною мірою забезпечується коштами державного бюджету. Проте вже тривалий час у розвинених країнах видатки бюджету перевищують його доходи, що свідчить про неефективність державного регулювання. До того ж зростаючий дефіцит покривається за рахунок збільшення державного боргу.
Справді, як розв'язати реальну суперечність? З одного боку, в розвинених країнах держава в основному справляється з функцією економічного і соціального регулювання, а з іншого — водночас зростають дефіцит державного бюджету і державний борг. Розв'язання цієї суперечності спробуємо знайти в єдності цих протилежностей, а саме: розглянемо зростання державного боргу як умову й засіб нормального здійснення державного регулювання.
Як уже зазначалося, держава за своєю сутністю не є власником засобів виробництва і її регулююча діяльність не е госпрозрахунковою. Переви
Економічна роль держави у ринковій економіці 209
щення видатків держави над п доходами в демократичному суспільстві означає одне: з дефіцитом живе не держава, а суспільство. За стабільність економічних і соціальних умов, яка досягається завдяки державному регулюванню, суспільство має платити. Воно погоджується (мириться) з тим, що старий державний борг практично не повертається (він може розглядатися як плата за стабільність у попередній період), і сплачує знов за теперішній спокій, що й знаходить вираження у зростанні державного боргу.
Звичайно, плата кожного члена суспільства фіксується, зокрема, в накопичених облігаціях державної позики. І насправді держава сплачує старі позики, проте це відбувається за рахунок випуску все нових позик у більших розмірах, ніж раніше. Купуючи нові облігації, населення таким чином підтримує державу в її діяльності. Воно не може відмовитись від купівлі облігацій нових позик, через те що держава збанкрутувала б, порушилася б економічна і соціальна стабільність суспільства, в результаті чого власники облігацій нічого на них не отримали б. Отже, держава і населення в цій ситуації тісно пов'язані, причому цей взаємозв'язок і взаємозалежність постійно посилюються, про що свідчить зростання державного боргу.Якщо в країні тривалий час державний бюджет є бездефіцитним, можна зробити висновок, що в ній цілі економічного розвитку переважають над соціальними. Якщо ж дефіцит державного бюджету і відповідно державний борг зростають, країна знаходиться на більш високому рівні розвитку, і пріоритет мають соціальні цілі. У цьому виявляється єдність економічного і соціального регулювання в діяльності сучасної держави, причому економічний розвиток все більше спрямовується на вирішення соціальних завдань, «запліднюється» соціальним, все більше перетворюється на соціальний.
Люди бачать безперервне зростання державного боргу, і у них виникають питання: які критерії його величини і межі? І критерії, і межі досить розмиті, оскільки, якщо величина витрат на управління приватними та акціонерними фірмами коригується конкуренцією на ринку, який визнає лише суспільне необхідні витрати, то у випадку з державою ринковий механізм не може бути застосованим. Адже державу немає з чим порівняти, вона — монополіст. Тому зовнішні критерії оцінки витрат на її діяльність не працюють тривалий час, і критерії ці залежать від внутрішніх тенденцій розвитку самої держави, її саморозвитку. А справа тут в тому, що державні функції мають тенденцію до безперервного розширення, державне регулювання охоплює все нові сфери і відносини.
Державний апарат, що виконує ці функції, також має тенденцію до безперервного розширення. Відповідно збільшуються витрати суспільства на утримання державних чиновників.У певний момент витрати на збільшення державного апарату починають перевищувати доходи, що надходять у бюджет внаслідок нормальної діяльності з регулювання народного господарства. Однак державний апарат продовжує розширюватись, що супроводжується зростанням державного боргу. Межі цього зростання також важко окреслити.
210 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Економічна роль держави у ринковій економіці 211
Крім монопольного характеру регулюючої діяльності держави, оцінка її ефективності утруднюється ще однією обставиною. До останнього часу витрати підприємств на управління матеріалізувалися в товарах як продукції цих підприємств. Ринок оцінював величину цих витрат безпосередньо при реалізації товарів. Держава як економічний суб'єкт, на відміну від усіх інших економічних суб'єктів, завжди надавала послуги щодо регулювання економічного і соціального життя. Якість цієї послуги, як і будьякої іншої, оцінюється не безпосередньо при її наданні, а, як правило, значно пізніше. Тут з'являється можливість відносити недоліки регулювання на рахунок попередніх урядів, не припускаючи сумнівів щодо ефективності сьогоднішньої системи державного регулювання.
В умовах складності зовнішньої оцінки чисельності та ефективності роботи державного апарату межі його зростання зумовлюються природою його саморозвитку. На певному етапі державний апарат надто «розбухає», а система державного управління обюрокрачується.
Це сталося і з системою державного управління в західноєвропейських країнах в 70х роках XX ст. Обсяг державних законодавчих актів, розпоряджень і постанов, що регулюють економічне життя, почав вимірюватися тисячами томів. Мережа законодавства оповила економічне життя. Наприклад, однією з умов нормального існування ринку і конкуренції є можливість в разі економічної необхідності швидко заснувати нове підприємство у будьякій галузі.
Проте для того щоб створити нове або розширити існуюче підприємство, треба отримати дозвіл від десятків різних відомств, а це вимагає багато часу. Так, у Західній Німеччині при оформленні замовлення на будівництво в 1966 р. необхідно було врахувати 48 законів та розпоряджень, а в 1980 р. — вже 225.Наслідком цього стало уповільнення прийняття економічних рішень, обмеження підприємницької ініціативи, підрив конкуренції. Бюрократизація управління зумовила, як уже зазначалося, надмірні видатки держави з бюджету на утримання державного апарату. Це спричинило значне збільшення податків і державного боргу, тому позиковий капітал у значних розмірах замість виробничої сфери спрямовувався у сферу державних фінансів, а це обмежувало виробничу активність, темпи економічного зростання. У зв'язку з уповільненням розвитку виробництва збільшилося безробіття. Воно досягло рекордних за повоєнний час розмірів: якщо на початку 70х років кількість повністю безробітних у західних країнах становила майже 8 млн чол., то в 1984 р. вона досягла 32 млн. Високими були темпи інфляції — до 15 відсотків на рік у Великобританії, США, Італії. Зрештою, стало очевидним, що домінування державного регулювання соціальноекономічного розвитку вичерпало себе.
У західноєвропейських країнах відбувся перехід до нової системи управління економікою. В її основу покладено економічну доктрину, яка отримала назву «неоконсерватизм» (неолібералізм). Вона виходила з класич
ного уявлення про капіталізм як систему, яка самонастроюється, регулятором якої є ринок. Неоконсерватизм проголосив значне згортання державного регулювання, посилення ролі ринку та стимулювання приватного сектору. На відміну від консерватизму початку століття, що виходив з принципу невтручання держави в економічне життя, неоконсерватизм допускає певну участь держави в регулюванні економіки, проте суттєво обмежує безпосередню активну виробничу діяльність держави. У нових умовах ринок і держава почали відігравати важливу роль у регулюванні сучасної економіки, доповнюючи одна одну. На співвідношення цих функцій звернув увагу П. Самуельсон, підкреслюючи, що ринковий механізм визначає ціни й виробництво у багатьох сферах, у той час як держава регулює ринок через оподаткування, витрати, регулювання. Обидві сторони — ринок і держава — суттєві. Управляти економікою за відсутності того чи іншої — все одно, що намагатися аплодувати однією рукою.
З переходом до нової системи управління, відомої під назвами «рейганоміка», «тетчеризм» тощо, було знижено податки, зменшено соціальні витрати держави, запроваджено обмеження щодо державної власності та модернізовано її. Проте функції фінансового, кредитного, грошового регулювання в національній економіці залишилися в компетенції держави. Практика підтвердила висновок, що ці макроекономічні функції є специфічною сферою суспільних відносин і потребують саме державного регулювання.
Конкретною ознакою надмірного поширення регулюючої діяльності держави є зниження показників соціальноекономічного розвитку суспільства. Негативні наслідки має і надмірне згортання регулюючої ролі держави в економічній та соціальній сферах. При цьому посилюється стихійне ринкове регулювання економіки, виявляються ознаки економічної кризи. Отже, метою державного регулювання економіки є забезпечення гармонійного, оптимального соціальноекономічного розвитку суспільства.
Запитання і завдання для самостійної роботи
1. Чим пояснюється необхідність державного регулювання ринкової економіки?
2. Перелічіть економічні явища, породжувані ринком, які потребують державного регулювання.
3. Який механізм державного впливу на розвиток економіки?
4. Які заходи держави спрямовані на захист ринкової конкуренції?
5. Перелічіть заходи антикризової політики держави.
6. Як держава здійснює перерозподіл доходів і багатства?
7. У який спосіб уряд може використовувати свої доходи та податкові надходження з метою зменшення безробіття?
8. Які об'єктивно доцільні межі державного втручання в економіку?
9. Чи має втручання держави в економіку негативні наслідки? 10. Охарактеризуйте погляди представників кейнсіанського і неоконсервативного (неоліберального) напрямів в економічній теорії на економічну роль держави.