§ 1. Сутність капіталу, його різновиди

Капітал — одна з провідних категорій економічної теорії. Дехто схильний ототожнювати капітал з певною сумою грошей, але це не так. Капітал — категорія історична, вона відбиває конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносини між товаровиробниками (виробничі відносини), коли просте товарне виробництво перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал.

Як відомо, для простого товарного виробництва характерна ситуація, коли товаровиробник є одночасно і власником засобів виробництва (речового фак-168

тора), івінже, використовуючи власну працю, т.з. особовий фактор, здійснює процес виробництва (іноді він залучає до процесу виробництва членів своєї родини). За таких умов товаровиробник є також власником виробленої продукції, він реалізує продукцію сам або передає її для реалізацїї посереднику (торгівцю). У цьому разі безпосередньою формою товарного обігу буде Т - Г - Т (продаж заради купівлі). У тому разі, коли гроші випадуть з обігу, отримаємо скорочену, безгрошову, форму обїїу, яка відомаяк бартерна операція (бартер -обмін одного товару на інший). Слід зазначити, що використання бартерних операцій - крок назад, повернення до безпосереднього товарообміну (продуктообміну), що значно ускладнює позицїї товаровиробника на ринку, який, не отримуючи в процесі реалізації своєї продукції “живих" грошей, вимушений постійно здійснювати їх пошук, нерідко потрапляючи в тенета ділків тіньової економіки та чорного ринку. Потерпає від бартеру і держава, бо бартерні операції значно звужують сферу оподаткування і чималі суми грошей у вигляді податків не потрапляють до державного бюджету.

Для капіталістичної стадії товарного виробництва характерна інша форма руху Г - Т-Г (купівля заради продажу). У цьому разі власник грошей авансує їх з метою купівлі двох видів товарів — засобів виробництва та особливо товару - робочої сили, носіями якої є наймані ним робітники. Потім він має організувати на власний розсуд і ризик процес виробництва того чи іншого товару (послуги) , він же набуває право власності на вироблену продукцію і може сам реалізувати цю продукцію або передати її для реалізації іншому підприє мцю, комерсанту, який спеціалізується на реалізації продукції, тобто на здійсненні торгівельних операцій.

Поява на ринку особливого товару - робочої сили, може мати місце у тому разі, коли її носій (людина), по-перше, не матиме власних засобів виробництва і єдине, чим вїїг може здобути кошти на власне утримання та утримання своєї родини, — це продати свою здатність до праці, а, по-друге, буде вільною особою, яка може самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати, тобто мати змогу укласти з власником авансованих грошей угоду (контракт) щодо продажу своєї робочої сили (здатності до праці).

Як і кожний товар, робоча сила має притаманні товару властивості — вартість і споживчу вартість. Вартість робочої сили на ринку праці — ціна визначається тією сумою грошей, які потрібні її носїїо (працівнику) для власного утримання, утримання непрацездатних членів його родини, а такождля задоволення соціальних потреб (освіти, охорони здоров’я тощо). На ціну робочої сили значною мірою впливає співвідношення попиту та пропозицїї на неї (кон’юнктура, яка складається на ринку праці). Особливого положення наринку товарів робоча сила набуває завдяки своїй унікальній споживчій вартості: виявляється робітник (працівник) в процесі праці, у процесі реалізації своєї здатності працювати не тільки відшкодовує власнику авансованих грошей, якому 169 він продав здатність працювати, витрати, пов'язані з його наймом, а й створює нову вартість, в т.ч. додаткову. Цю додаткову вартість власник авансованих грошей привласнює і в подальшому може використати за власним бажанням: придбати додаткові засоби виробництва, найняти нових робітників і таким чином збільшити обсяги виробництва, а може витратити на задоволення власних потреб.

Г-Т-Г*,

де Г* містять не тільки первинну їх величину, а й додаткову суму (Г+D), яка відбиває особливості використання, функціонування робочої сили, здатної створювати нову вартість, в т.ч. дод аткову. За вищезазначених умов гроші вже виступають як капітал, тобто як вартість, яка в процесі її використання створює додаткову вартість.

В умовах простого товарного виробництва для товоровиробника не має принципового значення той факт, яку частину робочого дня він витрачає на відшкодування витрат, пов’язанихз придбанням засобів виробництва, і яку на створення надлишку - прибутку, бо товаровиробник одночасно є і власником засобів виробництва і працівником, а також власником вироблених товарів (послуг). В умовах капіталістичного товарного виробництва це питання набуває великого соціально-економічного значення: власник авансованого капіталу зацікавлений у тому, щоб збільшувати ту частку дня, коли робітник створює прибуткову вартість додатковий робочий час, а робітник намагається подорожче продати свою робочу силу, тобто збільшити питому вагу робочого часу, протягом якого він створює вартість, адекватну вартості його робочої сили (необхідний робочий час).

Це суперечність, відома як суперечність між працею і капіталом, довгий час була в центрі уваги будь-якого суспільства, де провідні позиції займав капітал, вона виступала основною причиною багатьох соціально-економічних і навіть політичних катаклізмів.

Слід зазначити, що в колишньому СРСР, за умовт.з. соціалізму, категорично заперечувалось існування капіталу, бо вважалось, що панування суспільної власності на засоби виробництва виключає саму можливість привласнення додаткової вартості, створеної працівниками (працівник нібито був одночасно і співвласником засобів виробництва, і співвласником виробленої продукції).

Існують різні підходи до класифікації капіталу, до визначення того чи іншого його виду.. Залежно від сфери використання капіталу виділяють промисловий (виробничий) капітал, який функціонує (використовується) у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери — у промисловості, сільському господарстві, будівництві тощо), торговельний - у сфері товарного обігу та позичковий - у сфері грошового обігу.

Торговельний капітал відокремлюється від промислового у тому разі, коли підприє мець (група підприє мців) спеціалізується виключно на реалізації товарів. Якби промисловець сам займався реалізацією своєї продукції, то він був би змушений авансувати для цього додатковий капітал, зменшивши обсяги його використання у виробництві. Це, в свою чергу, призвело б до зменшення прибутку. Ось чому підприємцю часто доводиться приймати рішення або організовувати реалізацію свого товару, або передати функцію реалізації іншому підприємцю, який займається виключно торгівлею, поступитися на користь останнього часткою свого прибутку. Вибір варіанта визначається єдиним критерієм - прибутком, який отримає підприє мець утому чи іншому випадку.

Позичковий капітал - це грошовий капітал,який надається власником цього капіталу у вигляді позики підприє мцям за певну плату (процент). Цей різновид капіталу розглядається як частка промислового капіталу, що відокремилась, і виконує функцію забезпечення зростання промислового капіталу. Джерелами позичкового капіталу є тимчасово вільнікоштидержави, підприємців (фірм) і населення. Операціі по наданню позик можуть здійснюватись банками, а також небанківськими установами (страховими компаніями, інвестиційними та інноваційними фондами тощо).

На основі позичкового капіталу та процента виникає і функціонує т.з. ‘'фіктивний капітал”, тобто капітал, що обертається поза сферою реального капіталу. Це — гроші, цінні папери (акції, облігації, “штучні”, т.з. “дружні” векселі) які зростають (приносять прибуток) у процесі особливого обігу. Фіктивний капітал набуває розвитку, коли купівельні та платіжні засоби перевищують власний капітал банків, а також обсяг внесків до них. Такий капітал, як уже зазначалось, має власний рух, власні ринки (наприклад, для цінних паперів -фондову біржу).

Коли фіктивний капітал набагато перевищує розміри реального капіталу, то виникають біржові кризи. Цьому сприяють спекуляція цінними паперами, ф’ючерсні угоди на товарних біржах (угоди, які укладаються в той час, коли об’єкт угоди - певний товар - ще не існує в дійсності). Завдяки існуванню транснаціональних корпорацій, міжнародного фінансового ринку відбувається міграція фіктивного капіталу, що у разі виникнення фінансової кризи призводить до її інтернаціоналізації.

171

Свого часу з метою показати, який саме капітал (яка його частка) є джерелом створеннядодаткової вартості, К.Марксввіву науковий обігпоняття “постійний капітал" та “змінний капітал”. Постійний капітал, на думку КМаркса, - частина авансованого капіталу, яка в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості. Це - різноманітні засоби виробництва (знаряддя та предмети праці), вартість яких конкретною працею робітника переноситься на вартість новоствореного товару (послуги). При цьому постійний капітал виступає фактором виробництва, але не бере участі в процесі збільшення вартості і відповідно не створює додаткової вартості.

На відміну від постійного капіталу змінний капітал - частка авансованого капіталу, яка в процесі виробництва витрачається підприємцями на купівлю робочої сили (гроші, які використовуються на виплату зарплати найманим працівникам). Ця частка капіталу не тільки зберігається (не переноситься на вартість виробленої продукції), а й збільшується на величину додаткової вартості, тобто є джерелом додаткової вартості.

В свою чергу, поділ капіталу на основний та оборотний дає змогу з 'ясувати сутність процесу обороту капіталу, зрозуміти, який капітал іякпереносить свою вартість на вартість новоствореної продукції. До основного капіталу відносять ті засоби виробництващкі використовуюгьсяу виробництві тривалий час (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засобитощо, у сільському господарстві —робоча худоба, багаторічні насадженнятощо) і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції в процесі свого зношування. Вартість основного капіталу згодом повертається підприє мцю у вигляді амортизаційних відрахувань, які накопичуються на спеціальному рахунку, створюючит.з. “амортизаційний фонд". Кошти такого фонду можуть бути використані на придбання нової техніки, а також на ремонт і реконструкцію існуючих знарядь праці.

Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари (послуги) і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять вартість сировини, палива, допоміжних матеріалів, оскільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі, і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів (послуг). У вартість оборотного капіталу включається також вартість робочої сили, яка вище розглядалась нами як змінний капітал, що є джерелом створення додаткової вартості.

Крім того, в теорії та практиці має місце поділ капіталу на національний і міжнародний (найбільш поширеною формою останнього є капітал транснаціональних корпорацій), а залежно від форми власності капітал поділяють на приватний, колективний і державний (суспільний). У межах колективного капіталу особливого значення набуває акціонерний капітал (кількість акціонерів у США в середині 90-х років становила понад 50 млн чоловік), який істотно впливає на процес демократизації капіталу. 172

У разі створення спільного підприємства (фірми), де використовуєтьсяяк іноземний, так і національний капітал, маємо справу зі спільним капіталом.

Умови функціонування такого капіталу, а також розподілу одержаного прибутку визначаються статутом (статутним договором), який має врахувати не тільки діючі національні правові норми, а й норми міжнародного права.

В сучасній економічній літературі здебільшого капітал визначається як ресурс тривалого використання, який створюється з метою виробництва більшої кількості товарів та послуг. Існує інший підхід і до поділу капіталу: він поділяється на “фізичний капітал” та “людський капітал”. До фізичного капіталу західні економісти відносять засоби виробництва, різні джерела енергії тощо, а до людського капіталу - надбані знання, навички, досвід, енергію людини — працівника тощо. Вкладання, спрямовані на здобуття працівниками освіти, кваліфікації, інформації, на підтримання здоров’я, виховання дітей тощо отримали назву “інвестиції в людський капітал”.

Такий підхід має сенс, бо сучасний капітал вже не той, яким він був на момент його виникнення, не той, яким ми його знає мо на початку XX ст. або навіть 50 років тому. Відбулись значні зміни в його структурі, провідні позиції зайняла колективна форма власності (зокрема такий її різновид, як акціонерний капітал). Це дозволило деякою мірою розв’язати проблему існування виробничих відносин, що базуються на експлуатації найманої праці, зокрема через механізм розповсюдження акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів і привласнення на них працівниками певної частки додаткової вартості у виді дивідендів (процентів), а також шляхом оволодіння інформацією високоосвіченими і кваліфікованими фахівцями. В Україні з колишньої специфічної системи експлуатації частково виходять підприємства, викуплені трудовими колективами, частково тому, що вони поки що зазнають експлуатації з боку комерційних банків, які надають кредити під надмірно високий процент.

Значну регулюючу роль у країнах з розвинутою ринковою економікою у процесі розподілу і перерозподілу прибуткового і необхідного прод укту відіграє держава, особливо там, де впроваджено ефективно діючий механізм соціального захисту населення передусім малозабезпечених його верств, де створено правові гарантії для функціонування і використання найманої праці і тих чи інших видів (форм) капіталу. Тому перед Україною, якмолодою державою, що тільки-но почала розбудову економіки ринкового типу, постає завданняпобу-дувати саме ринкову систему, яка б мала високий рівень соціального захисту.

Як бачимо, аналіз змісту та форм прояву капіталу дозволяє розкрити не тільки функції того чи іншого виду капіталу, а й є необхідним для розуміння змісту категорії “витрати виробництва", для усвідомлення їх структури та механізму формування. 173