1.Господарство Стародавньої Греції

Антична культура базувалася на вирощуванні трьох основ­них культур: пшениці, із якої робили хліб і пиво, оливок, що йшли на виготовлення олії, і винограду, який використовували для при­готування вина та ізюму.

Розвиток ремесел був на винятково високому рівні. Нара­ховувалося більш сотні різноманітних ремесел. У галузі корабле­будування були досягнуті значні успіхи — будувалися плаваючі фортеці в п’ять-сім поверхів з екіпажем до 1000 чоловік, торгові судна вантажопідйомністю до 1000 тонн, спроможні перевозити до 500 пасажирів.

У IV ст. до н.е. винайшли катапульту. З 400 р. до н.е. гре­ки застосовували стінопробивні знаряддя для руйнації стін. Об­логові вежі застосовувалися при штурмі фортець.

У 480 р. до н.е. перси переправилися через протоку Геллеспонт по понтонному мосту. Їх величезна армія рухалася по ньо­му сім діб.

Афіни у VII ст. до н.е. пов’язані із вдалим географічним розташуванням, що забезпечило різке збільшення прибутку від продажу вина й оливкової олії. Товарне сільське господарство, не обтяжене протикріпосними формами, які панували в Лакедемоні і Фесталії, сприяло розвитку ремесел і посиленню впливу «простого народу» — демосу. Наприкінці сьомого — початку шостого століття до н.е. у Стародавній Греції відбулася серйозна політико-економічна криза, викликана наростаючими про­тиріччями між рядовими членами общини, з одного боку, і арис­тократією, з іншого. Запобігти громадянській війні могли тільки серйозні перетворення. Так, реформаторська діяльність афінського політика Солона (594 р. до н.е.) мала на меті ціною часткових посту­пок общині врятувати аристократію.

Зокрема, було заборонено боргове рабство, володіння землею понад норму (без межі), введено вільне користування май­ном (за заповітом), заохочення торгівлі і ремесел.

Після реформ Солона в Аттиці встановлюється одноосо­бове правління — тиранія. Ця форма правління на початку Залізного віку зіграла позитивну роль у ліквідації панування ро­дової аристократії. Прагнучи до популярності, тирани йшли на поступки демосу, створювали умови для розквіту ремесла і то­варного землеробства. Саме на цей час припадає знамените «зо­лоте п’ятидесятиліття» (479-431 р. до н.е.) — момент найвищого економічного розвитку полісів, що входили до складу Афінського морського союзу.

Під час існування першого Афінського морського союзу багато хто з аттичних селян, що розорилися і загубили земельні ділянки, одержували від держави клери на землях союзників, створюючи села-клери. Афіни використовували своє становище глави морського союзу і займали території своїх союзників, що викликало тертя між афінянами і союзниками. Тому становище колоністів-клерів залежало від сили афінської зброї.

Наприкінці Пелопоннеської війни, під час послаблення і розпаду першого Афінського союзу, переважна більшість селян-клерів повинна була повернутися в Аттику, збільшивши за раху­нок цього число безземельних і безробітних громадян.

У V ст. до н.е. із початком Пелопоннеської війни почи­нається криза рабовласницького ладу в Греції. Її причину варто шукати в прискоренні економічної диференціації серед вільного населення. Війна стала фактично громадянською, викликала не­бачені спустошення і супроводжувалася страшним голодом та епідеміями.

Переможницею стала олігархічна Спарта — держава ор­ганізованих воїнів. Спартанці практично не мали приватної (сі­мейної) власності, а раби (ілоти) були особливою формою влас­ності всієї держави. Для того щоб утримати ілотів, які в десятки разів перевищували спартанців по чисельності, в страху і покорі, спартанці застосовували політику перманентного терору. Гроші у Спарті виготовлялися із заліза і не мали розповсюдження за її межами. Ремесла були розвинуті вкрай слабо. У цілому Спарта являла собою ранню тоталітарну державу.

Постійна загроза повстання поневоленого населення, яке за чисельністю в багато разів перевершувало членів общини, ви­магала жорсткої консолідації суспільства. Спарта як військова організація була дуже дієздатна, але як держава виявилася в ізо­ляції від зовнішнього світу, переживаючи культурний, а потім і демографічний спад — число сімей спартанців за триста років після закінчення Пелопоннеської війни скоротилося в 10 разів — із 9000 до 1000 і навіть менше.

Перемога Спарти означала перемогу олігархії над демо­кратією, села над містом, натурального господарства над товар­ним, системи «власність-влада-власність» над ринком. Це багато в чому обумовило легку перемогу над Грецією Македонії, а потім і Риму, де в той період переважало вільне населення.