3. Економічна думка стародавнього Сходу

Нема сумнівів, що історію економічних вчень слід починати з характеристики економічної думки народів стародавнього Сходу, тому що там уперше виникло рабовласницьке суспільство.

З письмових пам‘яток, що збереглись до наших часів, можна зробити такі узагальнення щодо економічних уявлень стародавнього Сходу:

вони виникли дуже рано – в IV тисячолітті до н.е.;

вони мали переважно державно-нормативний характер;

вони розглядали питання організації і управління державним господарством;

економічні проблеми трактувались в контексті їх нормативно-правової регламентації;

чільне місце серед економічних проблем посідали питання взаємовідносин рабовласництва;

економічна думка є тісно переплетеною з політичною ідеологією та релігійно-філософським міркуванням.

Деспотична рабовласницька держава мала громіздку бюрократичну систему адміністративно-централізованого управління з великою армією чиновників-писців. Вони писали біографії фараонів та інших світських й релігійних ієрархів. Ці писання мали форму повчань, настанов, законів, інструкцій.

Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара (ХХII ст. до н.е.) – одна з перш відомих літературних пам‘яток, в якій писець від імень фараона дає його синові настанови стосовно підвищення ефективності роботи чиновницького апарату управління. Наголошувалось на необхідності злагодженості в роботі чиновників як запоруки економічного процвітання країни, вказувалось, що фараон мав піклуватись про своїх чиновників, матеріально стимулювати їх, висувати на посади з врахуванням здібностей, а не походження.

Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі (ХХ ст. до н. е.) - друга за давниною письмова пам‘ятка, в якій змальовується структура давньоєгипетського суспільства, прославляється професія чиновника (писця), яка надає можливість зробити кар‘єру та посісти високе місце в системі державного управління.

В таких пам‘ятках, як Проречення Іпусера (XVIII ст. до н. е.) та Пророцтво Неферті розповідається про соціально-політичний переворот, що стався в Стародавньому Єгипті у ХХІІІ-ХХІ ст. до н. е. З цих документів можна дізнатись про руйнацію традиційної для країни централізованої системи управління державою, знищення податкових декларацій, документів судової палати, захоплення бідними власності багатих, позбавлення чиновників посад і привілеїв. Автор писання Іпусер, який, схоже, був наближеним до фараона, з одного боку, критикує правителя за втрату важелів управління державою, а з іншого – обстоює принципи централізму і єдності країни, без яких неможливо забезпечити порядок і сталість доходів державних посадовців.

Месопотамія (Дворіччя)

У Старовавілонському царстві, яке існувало на території Месопотамії (міжріччя Тигра і Євфрату) в ХІХ-XVI ст. до н. е., значного поширення набули приватна власність, товарно-грошові відносини, соціально-економічна диференціація населення, боргове рабство. Всі ці питання вимагали свого правового регулювання. Своєрідною відповіддю на таку вимогу часу можна вважати Закони царя Хаммурапі, видатну пам‘ятку економічної думки XVIII ст. до н. е., увічнену клинописом на базальтовому камені. Ці закони, укладені від імені давньовавілонського царя, можна вважати першою в світовій історії спробою керувати економічним життям країни та регулювати приватномайнові відносини на основі норм права.

Зокрема, укладачі збірника законів відбили ставлення верховного правителя до приватної власності, орендних відносин, торгівлі, лихварства, найманої праці, боргового рабства. Головною ідеєю “Законів Хаммурапі” було прагнення покласти край розоренню самостійних виробників, гарантувати захист їх приватної власності, обмежити свавілля лихварів, відрегулювати ціни і трудові відносини. Так, зазіхання на чуже майно каралось або віддачею у рабство, або смертю, боргове рабство лімітувалось трьома роками, заборонялось продавати або конфісковувати за борги земельні ділянки, лихварський процент обмежувався 20% грошима і 33% натурою тощо.

Найбільш відомим представником економічної думки цієї країни був, безумовно, Конфуцій (бл. 551-479 до н. е.). Його вчення – конфуціанство – обстоювало благополуччя родової знаті. Разом з тим, Конфуцій вважав, що праця збагачує народ і того, хто ним володіє, що право на існування мають різні форми власності: “велика спільнота” (колективна власність селянських общин), а також “особисте володіння” (власність родової аристократії і неродовитих рабовласників). При критичному відношенні до особистої власності як джерелу багатьох протиріч і напруги в імперії, Конфуцій все ж віддає їй перевагу.

Конфуцій порівнював державу з сім‘єю: правитель - це “батько народу”, а підлеглі – “його діти”. Правитель має по-батьківськи виховувати підлеглих, піклуватись про їх добробут, дотримуючись економії у витратах, “справедливіше” розподіляючи багатство, щоб не допустити надто великої бідності. Конфуцій пропонував правителям зменшити податки, залучати підлеглих до громадських робіт, забезпечувати соціальний мир між керівниками і підлеглими, попереджуючи небезпеку повалення правителя.

Мен-цзи (372-289 до н. е.) можна вважати послідовником ідей конфуціанства. Він обстоював думку, що поділ давньокитайського суспільства на керуючих та підлеглих є проявом “небесної волі”. Підлеглі мали утримувати правителів, але Мен-цзи був проти посилення експлуатації рабів. Він виступав за поновлення общинного землекористування, більше врахування інтересів общини, простих селян. Як і Конфуцій, Мен-цзи пропонував запровадження помірних податків, розвиток обміну результатами своєї праці між землеробами і ремісниками. Наводячи приклад з однаковим взуттям різних розмірів, Мен-цзи вказував, що воно повинно мати різну ціну, що різні ціни однакових товарів зумовлюються різними витратами праці на їх виготовлення.

На окрему увагу заслуговує й колективний трактат Гуань-Цзи (IV ст. до н. е.). Зміни в суспільному житті пояснюються в ньому зміною врожайних і неврожайних років. Значна роль відводиться економічній політиці держави, яка, на думку авторів, повинна мати регулярний характер.

В плані державного регулювання товарно-грошових відносин та захисту інтересів народу автори Гуань-Цзи висунули принцип “врівноваження господарства”, згідно з яким пропонували створення державних фондів. В них правитель має накопичувати до половини усього врожаю зерна в цілях вирівнювання і стабілізації цін на хліб. Коли зерна в країні обмаль, зерно з державних фондів треба продавати, а коли продовольства вдосталь, навпаки – поповнювати їх зерном, що дозволить регулювати ціни і запобігти спекуляції та обиранню виробників зерна. Стародавня Індія

Найбільш відомим документом, що містить економічні уявлення жителів давньоіндійської держави був твір під назвою Артхашастра.

Артхашастра (наука про користь та практичне життя) – пам‘ятка індійської економічної думки IV-III ст. до н. е. Згідно цьому твору, визначальна роль у “вірному” шляху економічного розвитку належить політиці. Від її методів залежить розвиток або застій та занепад суспільства. Становий поділ суспільства з наявністю рабів (за винятком аріїв) вважається природним і необхідним.

“Артхашастра” узаконює рабство за борги, дозволяє рабу мати своє майно, сім‘ю й користуватись деякими іншими правами. Стверджується, що багатство держави має грунтуватись на багатстві народу, хоча врешті решт мається на увазі збагачення казни. в “Артхашастрі” розглядається питання “вартості речей”. Величина вартості вимірюється кількістю “днів роботи”, а винагорода має бути відповідною результатам праці. В зв‘язку з цим в “Артхашастрі” ринкова ціна відрізняється від вартості. Вказується, що при конкуренції покупців ціна зростає вище за дійсну вартість. Прибуток включається в ціну товару разом з “іншими витратами” і його розмір визначається у 5% (для місцевих) і 10% (для іноземних) товарів. “Артхашастра” містить заклик до царя всіляко розвивати продуктивні сили країни, регулювати ціни шляхом створення товарних запасів, добиватись активного балансу держбюджету.

Основні терміни і поняття

Династія; варна; каста; «азійський» спосіб виробництва; «система влади-власність»; «природні» продуктивні сили; звичайне, кодифіковане право; пам‘ятка економічної думки; конфуціанство; «велика спільнота»; «особисте володіння»; принцип «врівноваження господарства»; Артхашастра.

Проблеми для творчого обговорення

1. Значення географічного положення для зародження і розвитку перших цивілізацій.

2. Елементи сучасних підходів до пояснення економічних явищ і процесів в поглядах представників стародавніх часів.

3. Взаємозв‘язок економіки та права в письмових пам‘ятках стародавнього світу.

Теми рефератів

1. Бронзовий вік та його господарсько-економічні ознаки.

2. Варновий поділ та система каст у Стародавній Індії.

3. «Азійський» спосіб виробництва в історичній перспективі.

4. Закони царя Хаммурапі як пам‘ятка економічної думки стародавнього світу.