1. Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку
Інституціоналізм почав формуватися наприкінці ХІХ ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього слова «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді законів, установ, спілок).
Дуже часто ці терміни вживаються як синоніми. Прихильники цього напряму вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факторам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, звичаї і т. ін.). Саме вони, на думку інституціоналістів, регулюють діяльність людей. У формуванні філософських основ інституціоналізму велику роль відіграли американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб — основоположники прагматизму. Певний вплив на формування і розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, зосередженням уваги на правових нормах та політиці держави.Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов раннього періоду імперіалізму. Інституціоналізм не має єдиних теоретичних засад. Об’єднує прихильників цього напряму методологія і критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорій. Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклектизм, строкатість, притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.