Передумови виникнення і сутність сучасних неоконсервативних економічних ідей

Період 70-х рр. ХХ ст. став, за образним висловлюванням англійської економістки Дж. В. Робінсон, часом „другої кризи економічної теорії” Заходу у ХХ столітті. Якщо під першою кризою розуміють кризу класичної та неокласичної концепцій невтручання держави в економічне життя суспільства, то під другою - кризу кейнсіанства та концепцій державного регулювання сукупного попиту.

Які ж причини зумовили повернення до теоретичних шкіл і поглядів, що обстоюють механізми ринкового саморегулювання економіки?

По-перше, це погіршення господарської кон’юнктури у 70-х - на початку 80-х рр. Циклічні кризи 1973 - 1975 та 1980 - 1982 рр. стали самими глибокими порівняно з усіма післявоєнними рецесіями. Тоді як інструментарій неокейнсіанства (теорії економічного зростання, концепції циклу та антициклічного регулювання), насамперед, був спрямований на забезпечення стійкої динамічної рівноваги та пом’якшення циклічних коливань.

По-друге, циклічні спади 70-х рр. супроводжувались сировинною, енергетичною, екологічною та валютно-фінансовою кризами. До ініціювання останньої кейнсіанська доктрина мала саме безпосереднє відношення. Адже Бреттон-Вудська валютна система (1944 р.) була побудована на теоретичних положеннях кейнсіанства (концепція введення інститутів наднаціонального регулювання, надання долару статусу резервної валюти). Багато років ця система працювала досить ефективно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу перетворили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок - швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р. Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.

Ще однією причиною кризи кейнсіанства стало посилення в середині 70-х рр. ХХ ст. інфляційних процесів, що дало підстави опонентам звинуватити прихильників кейнсіанських рецептів регулювання економіки в ігноруванні інфляційної небезпеки та монетарних факторів розвитку.

Крім того, кейнсіанці, як прихильники кривої Філіпса, виявились неспроможними пояснити явище стагфляції (поєднання безробіття і інфляції). Як відомо, кейнсіанська доктрина передбачала, що підвищена інфляція є ціною або платнею суспільства за невисоке безробіття. Проте, циклічна криза 1973 - 1975 рр. стала першою стагфляційною кризою, коли поєднувались безробіття і скорочення виробництва та неконтрольована хронічна інфляція.

До причин дискредитації кейнсіанства можна віднести збільшення чисельності державного управлінського апарату та його бюрократизацію; зниження стимулів для приватного бізнесу внаслідок прогресивного оподаткування; посилення споживацьких настроїв через високий рівень соціальних виплат; девальвацію особистого успіху та приватної ініціативи - традиційних цінностей американського способу життя. Усі ці негаразди критики приписували саме використанню кейнсіанських методів регулювання економіки, які передбачали значне посилення ролі держави.

Розглянуті вище причини зумовили те, що період 70-х - 80-х рр. ХХ століття став періодом експансії неоконсерватизму. Неоконсерватизм дослівно означає курс на збереження старих цінностей за нових умов. У сфері економіки неоконсерватори обстоюють відновлення у повному обсязі таких цінностей, як економічна свобода, приватна власність, ринкове регулювання, економічна конкуренція, система вільного підприємництва.

Основними положеннями нової парадигми неокласики є:

- визнання ринкової системи господарювання найкращою з огляду забезпечення економічної ефективності та створення умов для економічного зростання;

- головна цінність суспільства - не соціальна справедливість, а свобода, у тому числі - економічна, яка гарантується приватною власністю;

- обмеження державного втручання в економіку та скорочення державного сектору через програми реприватизації; вивільнення приватної ініціативи шляхом дерегулювання, послаблення регламентації господарської діяльності, лібералізації антимонопольного законодавства;

- визнання пріоритетності пропозиції, для стимулювання якої

рекомендується зменшення податкового навантаження;

- забезпечення збалансованості державного бюджету шляхом скорочення соціальних програм та зниження рівня соціальних виплат;

- визнання пріоритетності грошово-кредитного регулювання економіки як основного інструменту забезпечення неінфляційного зростання;

- обґрунтування впливу очікувань економічних суб’єктів на реальний перебіг економічних процесів.

Сучасні неокласичні (неоконсервативні) ідеї репрезентують три основні школи (течії):

1) монетаризм, який визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни головним фактором економічної кон’юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики - прямого регулювання темпів зростання грошової маси;

2) теорія економіки пропозиції, яка обґрунтовує переорієнтацію економічної політики із стимулювання сукупного попиту на стимулювання сукупної пропозиції за допомогою, насамперед, податкової політики (шляхом зменшення податкових ставок);

3) теорія раціональних очікувань, за якою економічні суб’єкти здатні діяти раціонально, передбачувати наслідки економічної політики уряду й нейтралізовувати її своїми діями.

2.