Перш ніж розпочати вивчення цієї складної і досить перевантаженої інформацією теми, необхідно знову звернутись до тих обставин, що склалися на початку 20-х років ХХ ст. і визначали риси економічної теорії, а саме:

¾ економічна теорія набуває рис, які свідчать, що її дальший розвиток неможливий у рамках єдиної методології: так само, як і на початку ХІХ ст., у її межах формуються різноманітні течії, які або спростовували класичну методологію, або дотримувались її лише частково;

¾ розбіжності в методології аналізу економічної дійсності, яку використовували різні школи, було зумовлено невизначеністю завдань, що стояли перед цією наукою;

¾ у свою чергу, це було спричинене історичними обставинами та змінами в економіці, характерними для того часу.

Отже, щоб зрозуміти, чому для економічної теорії цей період став періодом невизначеності та формування великої кількості течій і шкіл, слід передовсім визначити та проаналізувати завдання, які тоді мала розв’язати політична економія, створити бодай загальне уявлення про ці течії та напрями, класифікувати їх та з’ясувати, що в них є спільного.

Такий аналіз може дати відповідь на питання про природу різноспрямованості досліджень сучасної політичної економії як її характерної риси. Спираючись на знання такої природи, легше зрозуміти сутність і обумовленість методології, яка використовується в межах різних напрямів.

Суспільно-економічні процеси початку XX ст. своєрідно позначились на розвитку економічної теорії. Монополізація економіки, транснаціоналізація економічних зв’язків, посилення економічних функцій держави, революційні події у світі тощо спричинили нагальну потребу в теорії, яка не лише пояснила б природу об’єктивних залежностей, що склались в економіці, а й стала б теоретичною базою економічної і соціальної політики держави, орієнтованої на стабільний поступальний розвиток суспільства.

Отже, теоретична наука отримує новий імпульс для розвитку: держава стає «замовником» розроблення теоретико-економічних підвалин формування своєї політики. Саме з цих позицій необхідно оцінювати ті тенденції в розвитку неокласичної теорії, які виявилися на початку 30-х рр. XX століття.