Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду меркантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні.
Буржуазна революція середини ХVІІ ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості.
Цей розвиток був неможливим без наукових знань. ХVІІ ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці ХVІІ ст. та у Франції на початку ХVІІІ ст., прийшовши на зміну меркантилізму.Уперше термін «класична політична економія» ужив К. Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Якщо меркантилісти досліджували сферу обігу, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок її науковому аналізу. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів. На відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, вони обстоювали економічну свободу, економічний лібералізм, були супротивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, класична школа розв’язувала переважно з позицій трудової теорії.
Слід звернути увагу на хронологічні рамки існування класичної політичної економії. За схемою К. Маркса, до класиків належали економісти від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називає праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе. Її, за Марксом, заступила «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Цей перехід він пов’язував із загостренням класової боротьби.
У західній літературі визначення хронологічних меж класичної політекономії є іншим. Її зародження часто пов’язують із фізіократами. До класичної політекономії західні економісти фактично відносять усю післярікардіанську політичну економію ХІХ ст.