4. Теорії трансформації капіталізму
У другій половині ХХ ст. великого поширення набули так звані теорії «трансформації» (перетворення) капіталізму. Ці теорії виходили, як правило, з реальних соціально-економічних процесів і явищ капіталістичного розвитку, але тлумачили їх досить своєрідно.
Теорія «народного капіталізму» виникла у 50-х рр. у США. З її обґрунтуванням виступили такі економісти і соціологи, як А. Берлі, М. Надлер, С. Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та інші.
Теорія «народного капіталізму» складається з трьох частин: 1) теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»; 2) теорії «управлінської (менеджерської) революції»; 3) теорії «революції доходів».
Теорія «дифузії власності». Суть теорії полягає в тому, що з розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталістичної власності. Якщо капіталізму доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приватна власність, то сучасному капіталізмові властива різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна, монополістична, державна. Провідною формою підприємств, а отже і форм власності, є акціонерна. Збільшення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення багато хто з економістів розглядає як «дифузію» (розпорошення) власності.
Дрібний акціонер, на думку прихильників цієї теорії, нібито перетворюється на рівноправного співвласника акціонерних підприємств, на співвласника «народного капіталу».
Аналізуючи цю теорію, слід чітко уяснити собі, що її прихильники плутають два різні процеси: процес концентрації капіталу і зростання суспільного характеру виробництва, що й справді має місце, і процес ліквідації капіталістичної приватної власності, що неможливо в капіталістичному суспільстві.
Теорія «управлінської революції». Її прихильники стверджують, нібито з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або й зовсім зникає і замінюється владою найманих управлінців — менеджерів.
Вони є «довіреними особами народу» і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами. З обґрунтуванням цієї концепції виступили американські економісти А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер та інші.Ця теорія теж відображає цілком реальні процеси в розвитку капіталізму: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розмежування власності й управлінської діяльності. За домонополістичного капіталу, коли підприємство було здебільшого індивідуальною власністю, а управлінська праця не потребувала глибоких знань, капіталіст сам керував виробництвом. Зі зростанням розмірів виробництва, з виникненням акціонерних товариств капіталісти стали доручати керівництво найманим працівникам. Дехто вбачає в цьому процесі витискування капіталіста не лише із виробництва, що й справді так, а й із суспільства взагалі. Слід звернути увагу на те, що за такого підходу ігнорується питання про характер власності, а воно й визначає природу підприємства.
Теорія «революції доходів». Її прихильники стверджують, що в розвинутих капіталістичних країнах стався революційний переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає в поступовому зближенні доходів різних верств населення. Цю тезу пропагували С. Кузнець, Дж. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та інші. Особливих зусиль для обґрунтування теорії доклав американський економіст С. Кузнець. У праці «Частка вищих за доходами груп у доході і заощадженнях» (1953) він навів дані про динаміку розподілу національного доходу в 1919—1948 рр. За його підрахунками, питома вага населення США з найвищими доходами скорочувалась. Знизилась і питома вага осіб з високими доходами. На цій підставі автор зробив висновок про систематичне зниження доходів вищих груп населення.
Проте ця теорія зазнала серйозної критики з боку багатьох американських економістів і соціологів, які доводили тенденційність підрахунків Кузнеця.
Концепція «колективного капіталізму» Г. Мінза та А. Берлі. Основи концепції було закладено ще в 30-ті рр., коли американські економісти Мінз і Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є вже не приватними, а колективними.
Ця концепція має багато спільного з теорією «народного капіталізму». Важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». Зокрема, Мінз стверджує, що «власність і контроль відокремились і перебувають у різних руках». У концепції «колективного капіталізму» беруться до уваги тільки кількісні показники (розміри корпорацій) і ігнорується їх соціально-економічний зміст. Велика корпорація, де працюють тисячі робітників і службовців, використовуються мільярди доларів капіталу, виготовляються товари масового споживання, на думку Мінза та Берлі, перестала навіть приблизно відповідати як «старій юридичній моделі власності», так і економічній моделі «атомістичної фірми за умов конкурентного ринку». Така корпорація ніби вже не є автономною щодо суспільства, а стала соціальним інститутом, соціальною силою, що забезпечує розв’язання суспільних проблем.Концепція «соціального партнерства». Зародки концепції з’явились ще наприкінці ХІХ ст., коли соціал-реформісти почали розробляти різні системи «участі робітників у капіталістичних прибутках». У післявоєнний період концепція поширюється в багатьох країнах. З обґрунтуванням цієї ідеї виступили французький економіст і соціолог Р. Арон, німецький економіст Е. Гауглер, Дж. Гелбрейт та інші.
Вони намагались довести, що в сучасному капіталістичному суспільстві докорінно змінилось становище робітників, зникли класові суперечності й класові конфлікти. Така зміна зумовлена посиленням економічної та соціальної ролі держави, зростанням кількості великих корпорацій, мотивом діяльності яких уже нібито не є прибуток, наданням робітникам певного комплексу соціальних гарантій.
Як доказ наявності «соціального партнерства» називають поширення «участі робітників у капіталістичній власності», «участі трудящих в управлінні капіталістичним підприємством». Як бачимо, аргументи на користь цієї концепції перегукуються з тео- рією «народного капіталізму».
Розглянуті концепції «трансформації капіталізму» не вичерпують усієї їхньої різноманітності. Посилення втручання держави в економічне життя, зростання її ролі у розв’язанні соціальних проблем породили майже аналогічні теорії «плюралістичної економіки», «держави достатку», «суспільства високого масового споживання» тощо.