Зародження класичної політичної економії в Англії та Франції. Економічні погляди У. Петті та П. Буагільбера
Класична політична економія зародилась в Англії у період розвитку капіталізму. У результаті першого і другого промислових переворотів розвивається виробництвом, воно отримує товарний характер.
Розвиваються товарно-грошові відносини і розповсюджуються на всі сфери господарської діяльності. У політичному житті з’являється парламентаризм, але в більшості європейських держав зміцнилося панування абсолютних монархій. З’явилися банкіри, фінансисти. Виникла економічна концепція, яка формувала економічну політику держави (табл. 5.1, 5.2).Таблиця 5.1
ВІДМІННОСТІ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТЕКОНОМІЇ
ВІД ШКОЛИ МЕРКАНТИЛІЗМУ
| № п/п | Класична школа | Меркантилізм |
| 1. | Досліджує сферу виробництва | Досліджує сферу обігу і зовнішньої торгівлі |
| 2. | Політекономія — це наука про закони і закономірності ведення господарства | Політекономія — наука про економічну політику держави |
| 3. | Проблему цінності розглядає з позиції трудової теорії вартості | Цінність вбачали в грошах, золоті і нагромадженні багатства |
Предметом дослідження виступають закономірності зростання дохідності у сфері виробництва.
Уільям Петті (1623—1687) — основоположник ранньої класичної політичної економії в Англії. Його праці «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудри» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682).
Предметом дослідження політекономії вважає зростання багатства у сфері матеріального виробництва, сфера обігу, на його думку, забезпечує розподіл багатства. У. Петті є засновником трудової теорії вартості, він перший в Європі дійшов висновку, що джерелом вартості є праця.
Вартість У. Петті називає «Природною ціною», це праця, витрачена на виробництво золота та срібла. Земля поряд з працею є джерелом вартості, яка визначається заробітною платою. Остання становить ціну праці й залежить від об’єктивних чинників, а не суб’єктивних рішень підприємця чи влади.Прибуток, у розумінні У. Петті, — це та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати й витрат на насіння, тобто прибуток зводився до ренти. Рента також є продуктом праці. Її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва, до яких він відносить заробітну плату й витрати на насіння. У. Петті вперше запровадив поняття диференційної земельної ренти, причини існування якої вбачав в різній родючості і місцезнаходженні землі. Позичковий відсоток — це дохід, похідний від земельної ренти. Петті називає його «грошовою рентою».
Таблиця 5.2
ХАРАКТЕРНІ РИСИ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
| Класична політична економія — основний напрям розвитку економічної теорії XVII — середини XIX ст., покликаний вирішувати проблеми вільного приватного підприємництва. | |
| Теоретичні засади класичної школи | Етапи еволюції класичної політекономії |
| 1. Ідея природного порядку, ЗГІДНО 3 якою все у світі підпорядковується законам природи. 2. Концепції «економічної лю-дини», якою рухає єдине прагнення — особистої вигоди, егоїзм. 3. Ідеологія економічного лібералізму «Іаіззе/ Іаіге», тобто повне невтручання держави в економіку. 4. Зміна методології дослід-ження економічної науки — від поверхневості та описовості меркантилізму до наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції. 5. Предметом дослідження є сфера виробництва. 6. Метою підприємницької діяльності є отримання максимального прибутку. 7. Досягнення економічного зростання шляхом підвищення продуктивності праці в сфері матеріального виробництва. | 1. Кінець XVII ст. — друга половина XX ст. Зародження ідей класичної політичної економії (У. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрго), видвинута трудова теорія вартості. Завершила перший етап класичної політекономії школа фізіократів. 2. Остання третина XVIII ст. Розквіт класичної політичної школи — економічна система А.Сміта, яку він виклав у праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.). 3. Перша половина XIX ст. Розвиток ідейної спадщини А.Сміта вченими Т.Р. Мальтусом і Д. Рікардо (Англія), Ж.Б. Сеєм і С. Сісмонді (Франція), Г. Кері (США). 4. Друга половина XIX ст. Завершальний етап. Дж.С. Мілль («Основи політичної економії», 1848 р.) і К. Маркс («Капітал») узагальнили найкращі досягнення школи. |
Заслугою Петті є те, що він перший виділив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Національний дохід, на його думку, створюється і у сфері матеріального виробництва і у сфері послуг. Західні економісти високо оцінили це відкриття в економічній теорії, зокрема Й. Шумпетер, дав високу оцінку праці «Політична арифметика», у якій дається визначення національного доходу, та його розрахунки. Пізніше, в 30—40-х роках XX ст. розрахунки У. Петті лягли в основу системи національних рахунків.
Засновником ранньої класичної політекономії у Франції був П’єр Буагільбер (1646—1714). Будучи міністром, Буагільбер штучно тримав низькими ціни на хліб. Тим самим він хотів підтримувати невисокою заробітну плату, щоб полегшити розвиток вітчизняної промисловості. Він виступає з гострою критикою меркантилізму, і доводить, що джерелом багатства є не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Буагільбер вимагає від уряду підтримки сільського господарства.
Економічні погляди Буагільбера висвітлені у працях «Докладний опис становища Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Франції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей, і податків» (1707). У своїх працях Буагільбер запропонував систему реформування економічної політики.
«Система» Буагільбера є серією реформ буржуазно-демократичного характеру. При цьому Буагільбер виступає не стільки як виразник інтересів міської буржуазії, скільки як захисник селянства. «Система» Буагільбера є серією реформ буржуазно-демократичного характеру. При цьому Буагільбер виступає не стільки як виразник інтересів міської буржуазії, скільки як захисник селянства. «Система» складалася із трьох основних напрямів:
по-перше, Буагільбер вважав за необхідне провести велику податкову реформу, замінивши регресивну систему на прогресивним, або пропорційним оподаткуванням;
по-друге, він пропонував звільнити внутрішню торгівлю від обмежень, що викличе розширення внутрішнього ринку, зростання поділу праці, посилення обігу товарів і грошей;
по-третє, французький економіст вимагав ввести вільний ринок зерна і не стримувати природне підвищення цін на нього, тобто економіка буде краще розвиватися в умовах вільної конкуренції.
У своїх працях П. Буагільбер приділяв найбільше уваги проблемам розвитку сільськогосподарського виробництва, в якому вбачав основу економічного зростання і багатства держави.
Внесок П.Буагільбера в розвиток економічної науки:
- його твори стали теоретико-методологічною основою формування «французької школи» наукової політичної економії;
- обґрунтував трудову теорію вартості через аналіз механізму мінових відносин між товарами на ринку з урахуванням кількості затраченої праці або робочого часу;
- найважливішою умовою економічної рівноваги і прогресу Буагільбер визначав пропорційні, або нормальні ціни, тобто ціни, які забезпечують покриття витрат виробництва і певний прибуток, чистий дохід;
- Буагільбер вважав, що за допомогою вільної конкуренції встановлюються правильні пропорції у розподілі праці між галузями виробництва;
- розрізняв «істину вартість», в основі якої є кількість затраченої праці, і ринкову ціну, яка відхиляється від вартості внаслідок обігу грошей, що опосередковують обмін товарів;
- на противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації — це різні корисні речі, а саме, продукти землеробства. Головним джерелом багатства є праця (табл.5.3.).
Таблиця 5.3
РОЗБІЖНОСТІ ПОГЛЯДІВ ПРЕДСТАВНИКІВ АНГЛІЙСЬКОЇ ТА ФРАНЦУЗЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
| У. Петіі | П. Буагільбер |
| Довгий час пропагував ідеї меркантилізму | Викривав безпідставність політики меркантилізму |
| Прихильник розвитку промислового виробництва | Захищав інтереси сільського господарства |
| Гроші є стимулом економічного розвитку | Гроші є причиною порушення справедливого обміну між товарами |
| У центрі дослідження була мінова вартість | Ціль виробництва в споживанні, тому в центрі дослідження — споживча вартість |
| Виражав інтереси промислової буржуазії | Виражав інтереси дрібної буржуазії. |
| Цінність (вартість) без посередньо створюється працею при виробництві грошового матеріалу — золота або срібла | Цінність створюються працею незалежно від обміну товару на гроші |
| Важлива функція грошей — міра вартості | Єдина функція грошей — засіб обміну |
5.2.