Аналіз фінансового стану підприємства

Основними напрямами фінансового аналізу є:

1) аналіз структури балансу;

2) аналіз прибутковості діяльності підприємства і структури виробничих витрат;

3) аналіз платоспроможності (ліквідності) і фінансової стійкості підприємства;

4) аналіз оборотності капіталу;

5) аналіз рентабельності капіталу;

6) аналіз продуктивності праці.

Аналіз фінансового стану підприємства можна проводити за наступною умовною схемою:

1) перевірка показників бухгалтерського обліку за формальними та якісними ознаками;

2) попередній аналіз фінансового стану на основі загальних показників аналітичного балансу-нетто (економічне читання фінансової звітності);

3) аналіз змін майнового стану підприємства (попередній аналіз фінансового стану та його зміни);

4) аналіз фінансової стійкості підприємства;

5) аналіз ліквідності балансу;

6) аналіз фінансових результатів;

7) аналіз тенденцій зміни фінансового стану підприємства (аналіз фінансових коефіцієнтів) [2, с.151-153].

Існують наступні методи фінансового аналізу:

1) Горизонтальний (ретроспективний, подовжній, часовий) аналіз. Горизонтальний аналіз - це порівняння величин окремих статей, розділів і валюти балансу за кілька періодів, на підставі чого визначають напрямки і тенденції змін цих показників (абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту). Цей аналіз називають також трендовим [4].

2) Вертикальний (глибинний, структурний) аналіз. Вертикальний аналіз

дозволяє оцінити якість балансу з точки зору його структури і тенденції її зміни [4]....

3) Аналіз чинника. Припускає оцінку впливу окремих чинників на підсумкові фінансові показники з метою визначення причин, що викликають зміни їх значень. При цьому може використовуватися метод ланцюгових підстановок (елімінування). Даний метод аналізу використовується, як правило, при проведенні внутрішнього фінансового аналізу [2, с.157].

4) Компаративний аналіз. Цей різновид аналізу передбачає зіставлення фінансових показників підприємства, що аналізується з середніми значеннями по галузі або аналогічними показниками подібних підприємств.

Оцінка майнового стану підприємства дає можливість визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за певний період, відстежити тенденції їх зміни і визначити структуру фінансових ресурсів підприємства. Для оцінки майнового стану доцільно розрахувати такі показники, які характеризують виробничий потенціал підприємства: - коефіцієнт зносу основних засобів; - коефіцієнт оновлення основних засобів; - коефіцієнт вибуття основних засобів. За наслідками аналізу робиться висновок щодо абсолютної величини і структури балансу, динаміка зміни вартості активів підприємства, окремих статей балансу підприємства порівняно з попередніми періодами, наголошуються позитивні і негативні тенденції таких змін. Особлива увага надається наявності і структурі простроченої заборгованості підприємства [2, с.157].

Далі вивчаються динаміка та структура власних обігових коштів і поточних зобов’язань. Джерелами власних коштів є статутний капітал, відрахування з прибутку (до резервного фонду, фондів спеціального призначення: фонду накопичення і фонду споживання); нерозподілений

прибуток (або непокритий збиток); довгострокові зобов’язання. Аналіз наявності та руху власних обігових коштів господарського суб’єкта вимагає визначення фактичного розміру коштів і факторів, що впливають на їх динаміку [2, с.159].

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання капіталу розуміють величину прибутку на одну гривню вкладеного капіталу. Ефективність капіталу - комплексне поняття, що враховує використання обігових коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз ефективності капіталу здійснюється за складовими частинами зобов’язань, потім виконується загальний аналіз. Ефективність використання обігових коштів характеризується перш за все їх оборотністю.

Коефіцієнт оборотності коштів - це фондовіддача оборотних коштів. Зростання його свідчить про більш ефективне використання обігових коштів.

Важливим показником ефективності використання обігових коштів є також коефіцієнт завантаження коштів в обігу. Коефіцієнт завантаження коштів в обігу характеризує суму обігових коштів, авансованих на одну гривню виручки від реалізації продукції. Ефективність використання основних засобів вимірюється показниками фондовіддачі та фондомісткості. Фондовіддача основних засобів визначається відношенням обсягу виручки від реалізації продукції до середньої вартості основних засобів. Фондомісткість продукції це величина, зворотна фондовіддачі. Ефективність використання капіталу в цілому. Капітал у цілому являє собою суму обігових коштів, основних засобів, нематеріальних активів, інших активів і дорівнює підсумку активу балансу підприємства. Ефективність капіталу визначається рівнем рентабельності. Самофінансування означає фінансування за рахунок власних джерел: амортизаційних відрахувань і прибутку. Ефективність самофінансування і його рівень залежать від питомої ваги власних джерел. Рівень самофінансування можна визначити за допомогою коефіцієнта самофінансування [2, с. 168 -175].

Ефективність діяльності підприємства можна оцінити за економічним ефектом та економічною ефективністю. Економічний ефект, по-перше, є різницею між результатами економічної діяльності і витратами, виробленими для їх отримання і використовування. Коли результатом економічної діяльності є не тільки економічні, але і ширші соціально-економічні наслідки, правильніше говорити про соціально-економічний ефект Якщо результати економічної діяльності перевищують витрати, маємо позитивний економічний ефект (оцінюваний, наприклад, прибутком); у протилежному випадку - негативний (наприклад, збиток).

У економічних розрахунках найбільш поширено три показники економічного ефекту:

• річний - різниця між річним продуктом і річними витратами;

• інтегральний - сума річних ефектів або різниця між сумарним продуктом і сумарними витратами за розрахунковий період;

• середньорічний - середня з річних ефектів за розрахунковий період.

Також економічний ефект можна розглядати як різницю між початковою і досягнутою абсолютною економічною ефективністю даної економічної системи при її зміні або зміні умов її функціонування. Економічний ефект від зміни системи може розглядатися як різниця між річними ефектами до і після зміни або як різниця між інтегральними ефектами за ряд років, наприклад за п'ятиліття, що передувало і слідувало за їх зміною.

Найпоширенішим показником, що характеризує економічний ефект, є прибуток. Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, який характеризує абсолютну ефективність його роботи. Податок на прибуток є одним з джерел формування доходів бюджету. Сума прибутку, яку отримує підприємство, обумовлена обсягом продажу продукції, її якістю і конкурентоспроможністю на внутрішньому та зовнішньому ринках, асортиментом, рівнем затрат, а також інфляційними процесами [2, с. 176]. Поява прибутку безпосередньо пов’язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту [21].

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово- господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів [21].

Прибутковість господарського суб’єкта характеризується абсолютними та відносними показниками. Абсолютний показник прибутковості - це сума прибутку. Відносний показник - рівень рентабельності. Рентабельність - це прибутковість виробничо-господарського процесу. Її величина вимірюється рівнем рентабельності. Показники рентабельності визначають фінансові результати стосовно отриманого доходу від реалізації, а також залучення власного майна та капіталу, при чому у визначеннях застосовується чистий прибуток.

Рентабельність продукції визначається як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації.

Рентабельність майна визначається як відношення чистого прибутку до загальної суми господарських коштів.

Рентабельність власного капіталу визначається як відношення чисто- го прибутку до розміру власного капіталу

Рентабельність основної діяльності господарчих суб’єктів, пов’язаних із виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), визначається процентним відношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції

У процесі аналізу вивчають динаміку зміни обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, що їх визначають. Основні фактори, які впливають на чистий прибуток - це обсяг виручки від реалізації продукції, рівень рентабельності, прибутки від позареалізаційних операцій, витрати за позареалізаційними операціями, величина податку на прибуток та інших податків, які сплачуються з прибутку. Аналіз прибутковості господарського суб’єкта проводиться у порівнянні з плановим і базовим періодом. В умовах значних інфляційних процесів важливо забезпечити зіставність показників і виключити їх вплив на зростання цін [2, с. 177]. Аналіз проводиться за показниками роботи за рік.

Показники фінансової стійкості. Фінансово стійким є таке підприємство, яке за рахунок власних коштів покриває кошти вкладені в активи (основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованостей і розраховується у строк по своїх зобов’язаннях. Головним у фінансовій діяльності є правильна організація та використання оборотних коштів.

Характеристика фінансової стійкості включає у себе аналіз:

• складу та розміщення активів господарчого суб’єкта;

• динаміки та структури джерел фінансових ресурсів;

• наявності власних обігових коштів;

• кредиторської заборгованості;

• наявності та структури обігових коштів;

• дебіторської заборгованості;

• платоспроможності [2, с. 178].

Наступним етапом аналізу є виявлення платоспроможності господарського суб’єкта. Платоспроможністю (ліквідністю підприємства) є його спроможність здійснювати платежі наявними засобами, або засобами, які постійно поповнюються за рахунок його діяльності. Платоспроможність характеризує життєздатність підприємства. Аналіз платоспроможності виконується шляхом порівняння наявності та надходження коштів із платежами першої необхідності. Найбільш чітко платоспроможність визначається шляхом її аналізу за відносно короткий термін (тиждень, півмісяця). Платоспроможність - це коефіцієнт, що являє собою відношення сум наявних платіжних засобів до суми термінових платежів на визначену дату або період. Якщо коефіцієнт більше або дорівнює одиниці, це означає, що господарський суб’єкт платоспроможний. Якщо коефіцієнт менше одиниці, слід встановити причини нестачі платіжних коштів (зниження росту суми виручки, доходу, прибутку, не- правильне використання обігових коштів) [2, с. 187].

Кредитоспроможність - наявність у позичальника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти. Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінювання банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника. Банк визначає кредитоспроможність та платоспроможність позичальника під час надання кредиту, протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та в разі зміни первісних умов договору, в т.ч. пов’язаних із фінансовими труднощами позичальника [7].

Ліквідність господарчого суб’єкта - це спроможність його швидко погашати свою заборгованість. Вона визначається співвідношенням величини заборгованості та ліквідних коштів, тобто коштів, які можуть бути використані для погашення боргів. Ліквідність господарчого суб’єкта означає ліквідність його балансу. Ліквідність означає безумовну плато- спроможність господарчого суб’єкта та вимагає постійного рівняння між активами та зобов’язаннями як за загальною сумою, так і за строками виникнення. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності та розташованих у порядку зменшення ліквідності, з зобов’язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення та розташованими у порядку зростання термінів [2, с. 189].