ести та завдання

1. Сукупність національних економік, взаємопов’язаних і взаємо­діючих між собою на основі міжнародного поділу праці, — це:

1. відкрита економіка;

2. закрита економіка;

3.

4. інтернаціоналізація.

2. До факторів, що впливають на спеціалізацію країн у світовому господарстві, відносять:

1. географічне положення та природно-кліматичні умови;

2. ресурсні можливості;

3. історичні традиції;

4. історико-культурні особливості;

5. все вище перераховане.

3. Класифікація країн, що входять до світового господарства, відбувається:

1. у залежності від рівня економічного розвитку;

2. у залежності від галузевої структури;

3. у залежності від ступеня інтеграції у світове господарство;

4. все вище перераховане.

4. Спеціалізація країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку — це:

1. світове господарство;

2. міжнародний поділ праці;

3. інтернаціоналізація країн;

4. відкритість економіки.

5. Міжнародна кооперація передбачає:

1. спільну розробку науково-технічних проблем;

2. обмін науково-технічною інформацією;

3. продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

4. обмін вченими;

5. все вище перераховане.

6. До показників відкритості економіки відносять:

1. відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення;

2. доля торговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

3. доля експорту у загальному обсязі виробництва;

4. доля імпорту у загальному обсязі споживання;

5. все вище перераховане.

7. Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

1. дефіциту ресурсів;

2. загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку;

3. організації виробництва за кордоном;

4. все вище перераховане.

8. До форм економічних відносин не належить:

1. міжнародна торгівля;

2. міжнародний рух капіталу;

3.

4. свобода слова;

5. валютні відносини.

9. Систематичний звіт всіх економічних операцій, що відбува­ються між окремими особами, фірмами і урядом однієї країни з ана­логічними представниками інших країн упродовж року, характери­зує показник:

1. міжнародний поділ праці;

2. відкритість економіки;

3. платіжний баланс;

4. зовнішньоекономічна політика.

10. Політика захисту вітчизняного виробника від іноземних кон­курентів — це:

1. зовнішньоекономічна політика;

2. політика протекціонізму;

3. політика лібералізму;

4. політика інтернаціоналізації.

11. До позитивних наслідків політики протекціонізму можна віднести:

1. захист від демпінгу;

2. захист молодих галузей;

3. збільшення зайнятості;

4. урівноваження торговельного балансу;

5. все вище перераховане.

12. До нетарифных бар’єрів не відносять:

1. ліцензування;

2. квотування;

3. мито;

4. ембарго;

5. немає правильної відповіді.

13. Відкрита зовнішньоторговельна політика без торговельних бар’єрів — це політика:

1. зовнішньоекономічна;

2. протекціонізму;

3. лібералізму;

4. інтернаціоналізації.

14. До негативних наслідків політики лібералізму можна від­нести:

1. стимулювання конкуренції;

2. зменшення монополізму національних фірм;

3. збільшення споживчого вибору;

4. незахищеність від демпінгу;

5. все вище перераховане.