Теорії споживання

Зв’язок між споживанням і доходом був уточнений з викорис­танням трьох ідей: між часового бюджетного обмеження Ірвінга Фішера, життєвого циклу Франко Модильяні та постійного дохо­ду Мільтона Фрідмена.

Гіпотеза міжчасового бюджетного обмеження.

Ірвінг Фішер висунув гіпотезу про те, що при прийнятті спо­живацьких рішень раціональні економічні суб’єкти враховують не тільки поточний, але й майбутній доход, тобто весь доход, отриманий ними протягом життя, і висунув проблему міжчасо- вого споживчого вибору. Суть його полягає у тому, що при прийнятті рішення о споживанні на сучасному етапі і у майбут­ньому споживачі стикаються з міжчасовим бюджетним обме­женням.

Проблема вибору існує перед споживачем, споживач живе у двох часових періодах: перший молодість (доход У1) і другий старість (доход У1).

Споживання в кожному періоді життя залежить від того, за­ощаджує споживач чи, навпаки, користується позикою. Зв’язок споживання і доходу у двох періодах описується формулою:

де r — реальна ставка відсотка;

C₁, C₂ — споживання 1-го та 2-го періоду;

T1, T1 — доход 1-го та 2-го періодів.

Остання формула — це рівняння між часовим бюджетним об­меженням та споживанням, яке показує, яку суму коштів повинні мати споживачі у період двох життєвих періодів.

З формули 6.11 випливає, що споживання визначається дохо­дом, який сподівається мати споживач упродовж всього життя, та реальною відсотковою ставкою.

Отже, з моделі І Фішера випливає, що споживання визнача­ється доходом, який споживач сподівається отримувати упро­довж усього свого життя.

Теорія життєвого циклу

Це теорія споживання, розвинута у 1954 р. економістами А. Андро, Ф. Модильяні та Р. Брумергом. Вона ґрунтується на твердженні, що споживання у кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом життя.

Рис. 6.5. Графічний вираз теорії «життєвого циклу Ф. Модильяні»

Багатство — сума реальних і фінансових засобів. Воно зростає доти, поки людина працює, а потім із виходом на пенсію починає різко падати. Якщо до дня смерті багатство не стане рівним 0, то його частина, що залишилася, перейде у спадщину.

Доход, що знаходиться у розпорядженні, також збільшується до середини життя, а потім починає зменшуватися. Тому у ході життєвого циклу споживання залишається практично постійним.

У молоді роки люди живуть у борг і мають високе споживан­ня, сподіваючись, що з роками, коли їх прибутки почнуть зроста­ти, вони зможуть повернути борги.

У зрілі роки, маючи значний доход і багатство, домогосподар- ства збільшують заощадження, готуючись до старості, і це ро­бить їх споживання нижче потенційно можливого.

На старості на покупки витрачаються заощадження, що під­тримує споживання практично незмінним.

Також змінюється й сама структура попиту впродовж життя. У молодості більше йде на харчування, одяг, покупку товарів тривалого користування. У старості — більше на медичне обслу­говування, подорожі.

На рис. 6.5 показано, як змінюється доход, заощадження та накопичене багатство протягом життєвого циклу. Якщо протягом життєвого шляху людина з свого доходу виділяє кошти на за­ощадження, які з часом стають накопиченим багатством, то в кі­нці життя людина їх використовує.

Функція споживання для окремого споживача має такий ви­гляд:

де С — споживання;

W — початкове майно споживача;

Y — доход;

Т — роки життя;

R — роки праці.

Дані висновки з теорії життєвого циклу при детальнішому розгляді розходяться з дійсністю. Ще Дж. Кейнс у 1920 р. відмі­тив, що накопичені заощадження передаються у спадок із поко­ління в покоління. Статистичні данні 50—80-х рр. доводять, що люди похилого віку не прагнуть використати всі свої кошти, на­копичені протягом життя, на свої потреби у старості. Навпаки, вони прагнуть залишити частину коштів у вигляді спадку своїм дітям. Мотиви подібної поведінки були досліджені економістами, які виявили чотири основні напрямки, що пояснюють причини залишення нащадкам спадщини.

По-перше, прагнення забезпечити своїм дітям «стартовий» капітал і надати їм більш високий рівень достатку.

По-друге, можливість використовувати спадщину як інстру­мент впливу на поведінку дітей.

По-третє, наявність спадщини обумовлюється бажанням старшого покоління забезпечити себе «з запасом», тому що ніхто не знає, скільки років дано прожити.

По-четверте, деякі люди оцінюють багатство як своєрідний «ефект Веблена», який дає можливість престижного існування та влади протягом життя.

Всі чотири причини можуть існувати та співіснувати, але по­трібно пам’ятати про особисті якості індивідуумів.

Гіпотеза постійного (перманентного) доходу

Мілтон Фрідмен запропонував для пояснення поводження споживачів гіпотезу постійного (перманентного) доходу, що була їм сформульована в 1957 р.

Теоретичні передумови гіпотези були наступні:

1. Ідея Ф. Модильяні про те, що протягом життя суб’єкти пра­гнуть підтримувати стабільний рівень споживання.

2. Теорія міжчасового споживання вибору І. Фішера.

В основі гіпотези перманентного доходу М. Фрідмена лежить положення про те, що суб’єкти формують свої споживчі витрати в залежності не від поточного (як у Дж. Кейнса), а постійного (перманентного) доходу, прагнучи таким чином забезпечити рів­ний рівень споживання протягом життя.

Перманентний доход — це доход, очікуваний споживачами за тривалий проміжок часу (це може бути кілька років або все життя).

Таким чином, що поточний доход (T) будедорівнювати:

де Y^p — перманентний доход;

Y^r — тимчасовий доход.

Постійний доход — це частина доходу, що відповідно до очі­кувань людей збережеться в майбутньому, це рівень доходу, що буде одержувати домашні господарства, коли усунеться вплив тимчасових і перехідних факторів, таких як погодні умови, коро­ткостроковий економічний цикл і непередбачені прибутки або збитки.

Тимчасовий доход — це частина доходу, що економічні суб’єкти не очікують зберегти в майбутньому. Це тимчасові ви­падкові відхилення від доходу.

Існують три види шоків (відхилень) від доходу, що виклика­ють реакцію споживача: тимчасові (випадкові), перманентні й очікувані в майбутньому.

1. Тимчасові (випадкові) — це такі шоки, при яких хоча пото­чний доход 1-го періоду зміниться, але це майже не вплине на споживання, оскільки значна частина доходу буде спрямована на заощадження. Наприклад, якщо виграв велику суму грошей у ло­терею, те найбільше імовірно, що він не витратить гроші, а роз­поділить на тривалий період часу.

2. Перманентні — це такі шоки, при яких зростає (зменшуєть­ся) доход 1-го і 2-го періодів. У цьому випадку в тій же пропорції зміниться і споживання. Прикладом може служити підвищення по службі.

3. Очікувані в майбутньому — це такі шоки, коли доход 1 -го періоду не зміниться, а у 2-му періоді відбувається зміна спожив­чих витрат. Так, якщо суб’єкт очікує підвищення по службі, то є імовірність, що він буде запозичувати гроші.

Споживання по Фрідмену пропорційно постійному (пермане­нтному) доходу:

де α — коефіцієнт, який має постійне значення.

Найважливіший висновок, що випливає з гіпотези перманент­ного доходу Фрідмена, стосується середньої схильності до спо­живання.

Розділимо обидві частини рівняння(6.14) на Y й одержимо:

Тобто середня схильність до споживання залежить від відно­шення постійного доходу до поточного. Таким чином, роки висо­кого доходу характеризуються низькою середньою схильністю до споживання, і навпаки. Однак у довгостроковому періоді вона постійна.