Види безробіття

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати робочу силу.

Фрикційне безробіття відображає плинність кадрів, пов’я­зану зі зміною робочих місць, місця проживання, а також праців­ників у тих галузях, де тимчасове звільнення є нормою без впли­ву на загальний рівень доходу людей, наприклад, будівництво.

У період НТП такий рух стає неминучим і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття бажане, тому що робітники перехо­дять з низькооплачуваної роботи на більш високооплачувану.

Фрикційне безробіття має короткостроковий характер.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідпові­дність між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Попит на де­які види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Виникає ситуація, коли структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з’являється структурне безробіття.

Структурне безробіття більш довгострокове і є серйознішою проблемою, ніж фрикційне безробіття.

Інституціональне безробіття пов’язане з тим, що іноді над­мірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо при­зводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватися, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду ви­робництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Добровільне безробіття викликане тим, що у будь-якому су­спільстві є люди, що за своїм психічним складом та з інших при­чин не хочуть працювати.

Приховане безробіття — це коли люди формально працю­ють, але фактично не працюють або займають зайві робочі місця.

Таке безробіття характерне для сільського господарства, різ­номанітних управлінських структур з нераціонально великим штатом, а також в цілому для країн соціалізму, які навмисне створювали зайві робочі місця, щоб уникнути відкритого безро­біття. Так, у СРСР у 1930 р., коли закрилась остання біржа праці, приховане безробіття за деякими даним становило 10—15 % від числа працюючих.

Приховане безробіття також було притаманне Україні у 90-х роках, коли люди вважаються працюючими задля продовження стажу праці, а фактично перебували у довгострокових (річних та більше) відпустках за власний рахунок.

Природний рівень безробіття — це коли існує фрикційне та структурне безробіття, а циклічне дорівнює нулю; тоді кажуть, що у країні досягнута повна зайнятість, тобто максимальний рі­вень зайнятості.

Ця концепція у 1968 р. вперше була запропонована М. Фрід- меном і незалежно від нього була розроблена Едмундом Фелп­сом. Слово «природний» означає, що фрикційне та структурне безробіття є неминучим, тоді як циклічне безробіття можна по­бороти за допомогою засобів макроекономічної політики.

На величину природного рівня безробіття впливає ряд факторів:

— демографічний фактор;

— існуючий рівень мінімальної заробітної плати;

— вплив профспілок тощо.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Для кожної країни природний рівень безробіття різний, він коливається від 5,5 % до 6,5 % і залежить від рівня соціальної за­безпеченості населення і системи підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості тощо. Але в усіх випад­ках природний рівень безробіття не означає 100 %-вої зайнятості.

Природний рівень безробіття виникає за збалансованості рин­ку робочої сили, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, до­рівнює кількості вільних робочих місць. Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безро­біття.

Реальний обсяг національного продукту, виробленого за умов існування природного рівня безробіття, називають виробничим потенціалом економіки.

Циклічне безробіття, крім соціальних негараздів, призводить до втрат у обсязі реального ВВП.