ДОДАТКИ

Додаток А

Статистичні дані

РЕГІОНАЛЬНОГО СОЦІУМУ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ, ПРАКТИКИ, ДІАГНОСТИКИ

Продовж, додатка А

Продовження табл.

ДОДАТКИ

Продовж, додатка А

Продовження табл.

РЕГІОНАЛЬНОГО СОЦІУМУ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ, ПРАКТИКИ, ДІАГНОСТИКИ

Продовж, додатка А

Закінчення табл.

ДОДАТКИ

Продовж. додатка А

Таблиця А.2. Щільність міграції населення Донецької області в 2012р.

Продовж. додатка А

Закінчення табл. А.2

Продовж. додатка А

Таблиця А.3. Динаміка споживання культурних послуг населенням Донецької області

Додаток Б

Перелік показників

для діагностики зміни чисельності населення

Наявне населення (N_hh) — чисельність населення, що знаходиться на мо­мент реєстрації на території певного населеного пункту незалежно від його постійного місцепроживання.

Постійне населення (N_m) — чисельність населення, яка постійно, протягом тривалого часу, проживає на території певного населеного пункту, незалеж­но від присутності на момент реєстрації.

Разом із переліченими категоріями враховуються ще такі, що тимчасово проживають та тимчасово відсутні.

Такі, що тимчасово проживають (N_mn), — особи, які постійно прожива­ють в іншому пункті, але на момент обстеження знаходяться в даному насе­леному пункті (за умови, що особа відсутня на постійному місцепроживанні не більше ніж 6 місяців).

Тимчасово відсутні (N_me) — особи, які постійно проживають у даному на­селеному пункті, але на момент обстеження знаходяться за його межами (за умови, що період їх відсутності не перевищує 6 місяців).

Між чисельністю постійного й наявного населення, тимчасово відсутніми й тимчасово проживаючими, існує балансова залежність (баланс категорій населення):

NnH = Nhh + Nme - Nmn; (Б.1)

Отже, чисельність наявного населення визначається таким чином:

Nhh = NnH + Nmn - Nme. (Б.2)

Чисельність населення — показник моментний, тобто відноситься завжди до точного моменту часу.

Середньорічна чисельність населення у відношені до певного періоду часу (наприклад, до календарного року) розраховується за формулою:

Продовж. додатка Б

де N — середньорічна чисельність населення (у розрахунковому році);

N₀ — чисельність населення на початок розрахункового року;

Nj — чисельність населення на кінець розрахункового року.

Абсолютний приріст чисельності населення ((N), що характеризує зміну (збільшення або зменшення) чисельності населення в абсолютному виражен­ні за певний часовий інтервал, розраховується таким чином, у порівнянні з попереднім періодом, прийнятим за базу порівняння:

ΔN = N₁ -N0.

(Б.4)

де N_t — чисельність населення на кінець даного періоду;

t — число рівнів у ряді динаміки.

До відносних показників динаміки зміни чисельності населення відно­сяться темпи зростання та приросту населення.

Темп зростання чисельності населення, показник, що характеризує зміну чисельності населення у відносному вираженні в порівнянні з попереднім періодом, прийнятим за основу порівняння, розраховується так:

Темп приросту чисельності населення, показник, що характеризує віднос­ну зміну (збільшення або зменшення) чисельності населення, виражений у відсотках, за даний період, розраховується за формулою:

Tnpupocmy = Тзростання -100%;

Середній темп зростання чисельності населення, показник, що характери­зує середню відносну зміну чисельності населення за даний період, можна розрахувати так:

Продовж. додатка Б

Середній темп приросту чисельності населення, показник, що характери­зує середню величину відносного приросту чисельності населення за даний період, знаходиться так:

Tприросту = Тзростання -100%.

Результати змін чисельності населення заносяться в таблицю Б.1.

Таблиця Б.1. Динаміка змін у показниках чисельності населення

Продовж. додатка Б

Перелік показників

для діагностики зміни розселення населення

Продовж. додатка Б

При абсолютно рівномірному розподілі показник отримує макси­мальне значення (≈2,15); при скупченості населення в одному поселенні R_n дорівнює 0; при безладному, випадковому їх розподілі — 1,0. Тому створю­ється можливість описати числом за безперервною шкалою значень від 0 до 2,15 будь-який розподіл території.

Особливості розміщення населення відображає показник його соціальної щільності (j), який ураховує нерівномірність розподілу населення в межах території, що вивчається:

де N — чисельність населення території, що вивчається;

N_i — чисельність населення і-ої частини території;

Щн_{ — фізична щільність населення i-ої частини території.

Чим більш нерівномірно розміщене населення, тим більше відмінностей між показниками його фізичної і соціальної щільності.

Аналіз структури розміщення населення проводиться за допомогою гра­фічного методу шляхом побудови двосторонніх діаграм, початковими даними для побудови яких служать частки населених пунктів із певною чисельністю населення, що проживає в населених пунктах (рис. 1).

При першому варіанті надається перевага рівномірному розміщенню міст і жителів у них за різними групами. Другий варіант — нормальний розподіл, коли максимальна концентрація населення спостерігається у містах середньої групи. Третій варіант характеризує концентрацію жителів у великих містах, коли їх частка мінімальна, а частка жителів, що проживають в них, максималь­на. Четвертий варіант передбачає концентрацію жителів у малих містах.

Продовж. додатка Б

Виділяються такі градації якісного стану розміщення населення:

• рівномірне розміщення на території регіону;

• нерівномірне розміщення.

2. Міграція населення.

Міграція може активно й швидко впливати на демографічну ситуацію, зменшуючи або збільшуючи чисельність населення, змінюючи його статево- вікову й сімейну структури, стереотипи демографічної поведінки.

Оцінка міграції заснована на зіставленні абсолютних показників міграції населення:

Важливим індикатором внутрішньорегіональних переміщень населення є сальдо міграції між містом і сільською місцевістю. Виділяють такі потоки переміщення населення: міграція із сільської місцевості у місто і навпаки.

де N_Micmo — чисельність міського населення певного регіону або країни.

Для діагностики міграційних переміщень населення регіону застосову­ються такі якісні градації стану:

• активне сальдо міграції (приток населення в регіон);

• нульове сальдо;

• пасивне міграційне сальдо (відтік населення з регіону).

Результати змін розселення населення зводяться в таблицю Б.2.

Таблиця Б.2. Динаміка змін у показниках розселення населення

Продовж. додатка Б

Продовження табл. Б.2

ДОДАТКИ

Продовж. додатка Б

Закінчення табл. Б.2

Продовж. додатка Б

Перелік показників

для діагностики зміни структури населення

1. Оцінка змін у статевовіковій структурі населення.

Для діагностики статевої структури населення застосовуються два типи відносних показників, що характеризують співвідношення статей.

Перший тип. Визначення відсоткової частки населення певної статі в за­гальній чисельності населення і в окремих вікових групах.

Другий тип. Розрахунок співвідношення статей (коефіцієнт навантаження однієї статті іншою), тобто відношення чисельності населення однієї статі до чисельності населення протилежної статі як у всьому населенні, так і в окре­мих вікових групах:

Продовж. додатка Б

Слід звернути увагу на те, що важливим напрямом діагностики статевої структури є виявлення диспропорцій не тільки у складі всього населення, а особливо в окремих його вікових групах, що має велике значення для норма­льного процесу відтворення населення регіону.

Статева структура населення складається під впливом трьох основних чинників:

1) співвідношення статей серед новонароджених (біологічна константа);

2) статеві відмінності у смертності;

3) статеві відмінності в інтенсивності міграції.

Вікова структура населення знаходиться в тісній взаємодії зі всіма демо­графічними процесами, що протікають з великим часовим лагом. Одним з важливих наслідків такої взаємодії є те, що вікова структура накопичує й зберігає запас демографічної інерції, потенціал приросту населення.

Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь прийня­то розрізняти три типи вікової структури населення (табл. Б.3): прогресивна, стаціонарна і регресивна.

Прогресивним уважається тип населення, в якому частка дітей у віці 0­14 років перевищує частку населення від 50 років і старше.

Регресивним типом прийнято вважати населення, в якому частка осіб у віці 50 років і старше перевищує частку дитячого населення.

Таблиця Б.3. Типи вікової структури населення

Продовж. додатка Б

Стаціонарним називається тип, при якому частка дітей дорівнює частці осіб у віці 50 років і старше. Прогресивний тип народонаселення забезпечує подальше збільшення чисельності населення, регресивний — загрожує нації вимиранням.

Прийнято виділяти такі види вікових групувань.

1. Однорічне групування: в одну групу об’єднуються люди одного віку або одного року народження.

2. П’ятирічні вікові групування (0-4, 5-9): в одну групу об’єднуються люди п’яти суміжних років віку (або інакше: п’ять однорічних вікових груп).

3. Десятирічне вікове групування (0-9, 10-19): в одну групу об’єднуються люди десяти суміжних років віку (або інакше: десять однорічних вікових груп).

Стандартне вікове групування, прийняте в усіх демографічних докумен­тах і розрахунках ООН, виглядає таким чином: 0 років, 1-4 роки (або іноді однорічне групування 1, 2, 3, 4 роки), потім в інтервалі від 5 до 85 років йдуть п’ятирічні вікові групи 5-9, 10-14..., 80-84 роки. Завершує ряд так званий відкритий інтервал - 85 років і старше (у найстаршому віці дрібні групування використовують тільки геронтологи, фахівці з вивчення старо­сті).

При діагностиці статевовікової структури населення доцільне групування з урахуванням працездатного віку, межі якого встановлюються законодавчо. При цьому, відповідно до чинного законодавства України, до населення в працездатному віці відносяться чоловіки 16-59 років і жінки 16-54 років, у складі якого виділяють такі вікові угрупування: молодь 16-29 років, середній вік 30-49 років, передпенсійний вік для чоловіків 50-59 років, для жінок — 50-54 роки; населення, молодше за працездатний вік 0-15 років і населення, старше за працездатний вік: чоловіки у віці 60 років і старше і жінки у віці від 55 років і старше.

Групування населення за віком є основою для обчислення середніх і від­носних показників. А саме, розраховується середній, модальний і медіанний вік населення в цілому і в розрізі статі, визначаються частки окремих віко­вих груп, контингентів, демографічних поколінь у загальній чисельності на­селення (за статтю, місцем проживання).

Продовж. додатка Б

Коефіцієнт демографічного навантаження загальний визначається за фор­мулою:

Загальний коефіцієнт демографічного навантаження показує, яку чисель­ність дітей та осіб старших вікових груп «містить» кожна тисяча населення в працездатному віці.

Можливі такі якісні градації стану вікової структури населення регіону:

• прогресивна;

• збалансована;

• регресивна.

Якісні градації статевої структури населення регіону є такими:

• пропорційна структура — рівномірне співвідношення чоловічого і жіно­чого населення;

• диспропорційна структура — нерівномірне співвідношення чоловічого і жіночого населення.

2. Оцінка змін у національній структурі населення.

Абсолютними показниками національної структури населення є кількість національностей, що проживають на певній території, а також чисельність осіб даної національності. Джерелом інформації є результати перепису насе­лення і дані Державної служби статистики України на основі самовизначен­ня національності.

Процедура діагностики національної структури населення припускає ви­значення питомої ваги чисельності населення кожної національної групи у складі всього населення території, що вивчається, зокрема, за видами посе­лень, регіонами та ін. (відносні показники):

437

Продовж. додатка Б

N_ua₄. і — чисельність населення кожної i-ої національної групи;

N— чисельність населення.

На основі структурних і типологічних групувань здійснюється аналіз змін у національній структурі населення території, що вивчається за певний період часу, тобто визначаються структурні зрушення.

Для постановки діагнозу національної структури населення регіону виді­ляються такі градації якісного стану:

• чисельна група — питома вага населення певної національності складає понад 50 % загальної чисельності населення;

• середньочисельна група — питома вага населення певної національності складає від 20 до 50 % загальної чисельності населення;

• нечисельна група — питома вага населення певної національності скла­дає до 20 % загальної чисельності населення.

3. Оцінка змін у конфесійній структурі населення

Конфесійна структура населення відображає розподіл населення за віро­сповіданням.

У цьому аспекті діагностика конфесійної структури населення охоплює тільки віруючих. Сам статистичний облік віруючих часто стикається з двома основними проблемами — як з небажанням реєструватися взагалі, так і з прагненням перебільшити значення власної релігії.

До абсолютних показників конфесійної структури населення відносяться: число віруючих, що проживають на певній території; число осіб, що сповіда­ють певну релігію (православ’я, католицтво, протестантизм, іслам та ін.); кі­лькість релігійних організацій.

Питома вага кожної конфесійної групи в складі всього населення терито­рії, що вивчається, визначається за формулою:

лення території, що вивчається;

N_i — чисельність населення належить кожній i-ої конфесійній групі;

N— чисельність населення території, що вивчається.

Продовж. додатка Б

Для постановки діагнозу конфесійної структури населення регіону виді­ляють такі градації якісного стану:

• чисельна група — питома вага населення, що сповідає певну релігію, складає понад 50 % загальної чисельності населення;

• середньочисельна група — питома вага населення, що сповідає певну ре­лігію, складає від 20 до 30 % загальної чисельності населення;

• нечисельна група — питома вага населення, що сповідає певну релігію, складає до 20 % загальної чисельності населення.

4. Оцінка змін у шлюбній структурі населення.

Оцінка змін у шлюбній структурі населення ґрунтується на аналізі шлюб­ного стану й закономірності шлюбного процесу.

Під шлюбним станом слід розуміти факт перебування чоловіка й жінки в юридичному чи фактичному шлюбі.

Шлюбний процес це інтенсивність укладання шлюбів у певній країні (регіоні). Джерелом інформації є дані поточного обліку кількості зареєстрованих шлюбів.

Залежно від шлюбного стану індивіда прийнято виділяти такі групи населення.

1. Такі, що перебувають у шлюбі:

• зареєстровані;

• не зареєстровані.

2. Такі, що не перебувають у шлюбі:

• ніколи не перебували у шлюбі;

• овдовілі;

• розлучені;

• такі, що розлучилися.

Слід урахувати, що населення розглядається не тільки за шлюбним ста­ном, але і в сукупності з його віком, тобто діагностикою його шлюбно-віко­вої структури, яка описується, так само як і статевовікова, за допомогою гру­пувань і відносних показників. Кожна статевовікова група населення підроз­діляється на категорії шлюбного стану, визначається питома вага кожної ка­тегорії в складі статевовікової групи. При цьому вікові групи виокремлю­ються такі: до 18 років, 18-19, 20-24 роки, далі п’ятирічні вікові групи до 55-59 років, потім відкритий інтервал «60 років і старше».

Продовж. додатка Б

Показники шлюбності діляться на дві групи: вступ до шлюбу і перебу­вання в ньому.

Усі шлюби можна підрозділити на групи залежно від ознак:

1) факт реєстрації — фактичні і юридичні (оформлені документально);

2) форма шлюбного союзу — моногамні (один чоловік і одна жінка) і полігамні;

3) черговість — перші й повторні;

4) демографічні наслідки — дитинні і бездітні.

До показників вступу до шлюбу відносяться такі:

1. Абсолютне число шлюбів: відображає загальне число зареєстрованих шлюбів.

2. Окреме число шлюбів: характеризує склад шлюбів за черговістю, терито­рією, місяцям року та ін.

3. Загальний коефіцієнт шлюбності розраховується так:

де Ч_браков — число укладених шлюбів за досліджуваний період;

N— середня чисельність населення за досліджуваний період.

4. Спеціальний коефіцієнт шлюбності обчислюється за формулою:

1) спеціальний коефіцієнт шлюбності для всього населення шлюбного віку:

Продовж. додатка Б

Очевидним є те, що дослідження стану шлюбності населення доцільно проводити через характеристику стану проблеми розлученості. До показни­ків розлученості належать такі:

1) абсолютне число розлучень: характеризує загальне число зареєстрованих розлучень;

2) окреме число розлучень: характеризує склад розлучень за черговістю, територією, місяцям та ін.

Як і абсолютне число шлюбів, абсолютне число розлучень не дає уявлен­ня про рівень розлученості, оскільки залежить від загальної чисельності населення. Цей показник може бути використаний лише для розрахунку за­гального коефіцієнта розлученості або зіставлення з ним числа шлюбів.

1. Загальний коефіцієнт розлученості: число розлучень у складі всього насе­лення розраховується за формулою:

досліджуваного періоду.

Для діагностики шлюбної структури населення регіону використовують такі якісні градації:

• зростання — збільшення частки населення, яке перебуває в шлюбі;

• стагнація — відсутність змін у шлюбній структурі населення;

• скорочення — зменшення частки населення, яке перебуває в шлюбі.

Для діагностики шлюбної структури населення розраховуються відносні величини, до яких належать коефіцієнти схильності до ранніх (К_с1519) і пізніх (К_с50+) шлюбів, відповідно:

5. Оцінка сімейної структури населення.

Сімейна структура населення виражається у вигляді групування сімей за такими характеристиками: розміри (число членів сімей, число дітей у сім’ї), склад, шлюбний стан, число зайнятих та утриманців у сім’ї та ін.

Залежно від форми шлюбу виділяють такі типи сімейних організацій: мо­ногамія, полігамія і полігінія. Моногамія (одношлюбність) є формою шлюбу, в якій один чоловік може бути одружений тільки на одній жінці, а жінка за­міжня за одним чоловіком. Полігамія є багатошлюбністю.

Залежно від структури споріднених зв’язків розрізняються сім’ї прості і складні. Нуклеарна (або проста) сім’я — сім’я, яка складається з подружжя з дітьми або без дітей, або одного з батьків зі своїми дітьми (дитиною), що не перебувають у шлюбі. Складна сім’я — сім’я, яка складається з декількох об’єднаних спорідненими відносинами нуклеарних сімей, кожна з яких може бути повною і неповною.

Продовж. додатка Б

Важливою підставою для типології сім’ї, зокрема нуклеарної, є наявність подружжя, утворюючого ядро сім’ї. Залежно від цього виділяють повну і неповну сім’ї. Повна має у складі хоч би одну подружню пару, відповідно неповна не має подружньої пари (мати або батько з дітьми, сім’ї, що склада­ються з братів, сестер, інших родичів).

Показником, що характеризує сімейну структуру населення, є середня ве­личина сім’ї. Розраховується відношення числа членів усіх сімей до числа сімей.

Коефіцієнт сімейності: величина, обернена середній величині сім’ї.

Для економічної характеристики сімейної структури населення засто­совується показник сімейного навантаження — число утриманців, які припадають у середньому на одного члена сім’ї, зайнятого економічною діяльністю.

Ядром сім’ї вважається подружжя або один із подружжя з дітьми. Згідно з рекомендаціями статистичної комісії ООН, ядром сім’ї вважається:

1) подружжя без дітей;

2) подружжя з одним або декількома дітьми, що ніколи не перебували у шлюбі (повне ядро сім’ї);

3) один із батьків (батько або мати) з одним або декількома дітьми, що ні­коли не перебували у шлюбі (неповне ядро сім’ї).

У кожен даний момент часу сімейній структурі населення відповідає ста- тевовікова і шлюбна структури населення, що сформувалися під впливом де­мографічних процесів у минулому, і які знаходяться під безпосередньою ді­єю процесів народжуваності, смертності й шлюбності. Перехід сім’ї з однієї фази життєвого циклу в іншу міняє сімейну структуру населення.

Для діагностики сімейної структури населення доцільно використовувати таку градацію якісного стану:

• зростання — збільшення частки сімей, що мають складну структуру;

• стагнація — відсутність змін у сімейній структурі населення;

• скорочення — збільшення частки сімей, що мають нуклеарну структуру в досліджуваному періоді.

Результати змін структури населення регіону зводяться в таблицю Б.3.

Продовж. додатка Б

Таблиця Б.3. Карта діагностики змін структури населення регіону

Продовж. додатка Б

Продовження табл. Б.3

Закінч.додатка Б

Закінчення табл. Б.3

Додаток В Перелік показників для діагностики стану суспільного здоров'я населення регіону

Для визначення стану здоров’я населення регіону використовується оцін­ка рівня здоров’я населення, яка інтегрує низку коефіцієнтів:

де k₁ — смертність населення за основними причинами за винятком смерт­ності від нещасних випадків;

k₂ — смертність немовлят;

k₃ — материнська смертність;

k₄ — захворюваність населення;

k₅ — хворі, що перебували на обліку у медичних закладах із діагнозами ВІЛ інфікованих та хворих на СНІД, із злоякісними новоутвореннями, розладами психіки та поведінки, активним туберкульозом та венерични­ми хворобами;

k₆ — інвалідність.

Смертність населення — масовий процес, що складається з безлічі оди­ничних смертей, які наступають у різному віці, і визначальний у сукупності порядок вимирання покоління. Дослідження та оцінка смертності здійсню­ється методом екстенсивного та інтенсивного аналізів.

Загальний коефіцієнт смертності показує, скільки померлих припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що розглядається. Як правило, це однорічний період, тому береться середньорічне населення:

Продовж. додатка В

Для порівняння загального рівня смертності населення використовується міжнародна шкала ООН (табл. В.1).

Спеціальні та вікові коефіцієнти смертності використовуються для аналі­зу стану і тенденцій рівня смертності.

Спеціальні (диференційовані) коефіцієнти смертності розраховуються окремо для кожної статі:

Таблиця В.1. Міжнародна оціночна шкала основних показників смертності населення

Продовж. додатка В

Зазвичай вікові коефіцієнти смертності розраховуються за однорічними або п’ятирічними віковими групами.

Визначається частка передчасних смертей (D) у загальній смертності на­селення:

Продовж. додатка В

Явище перебільшення рівнів смертності чоловіків одержало назву надс­мертності чоловіків, і, навпаки, перебільшення рівнів смертності жінок — надсмертності жінок.

Продовж. додатка В

Серед показників смертності особливе місце посідає показник дитячої смертності, що реагує на зміну медико-соціальних чинників, умов життя і культурного рівня населення. Отже, він є критерієм для порівняльної оцінки соціально-економічного розвитку різних країн.

Смертність немовлят — смертність дітей віком до одного року (0-12 мі­сяців). Винятковість цього показника полягає в тому, що інтенсивність вимиран­ня немовлят значно вища, ніж у наступних вікових групах (за виключенням старших вікових груп) через непристосованість немовлят до зовнішніх умов, вплив генетичних чинників тощо.

TZ*nPfhl TTlCWT CΛ∕TP1ΛTWΠCT1 HPlVfBmCTT і Тг^{немовлят} \ ПҐЛОТЮ VΠT2TTCTKCCT QQ fhnTlΛ∕TTT τmwv оефтцтєнт смертності нем.овлят ( л смертності) розраховується за формулою.

в поточному та попередньому календарному році;

а β — частка померлих дітей серед народжених відповідно в кожному році.

Співвідношення в знаменнику — це встановлена статистична закономір­ність, оскільки в числі померлих в даному році є діти, що досягли року життя, але народилися в попередньому році.

Оскільки ймовірність померти в році народження більша, то α > β, зале­жно від співвідношення померлих немовлят у ранньому та пізньому періодах набуватиме значень: а = 2/3 або а = 1/3. У сучасній структурі померлих не­мовлят в Україні співвідношення таке: а = 4/5 (β = 1/5).

Коефіцієнт мертвонароджуваності оцінює ризик загибелі плоду після 28 тижнів вагітності і визначається за формулою:

Продовж. додатка В

Окрім показників дитячої смертності визначається коефіцієнт смертності дітей у віці до 5 років, який розраховується за формулою:

Материнська смертність відноситься до демографічних показників, що уточнюють загальний коефіцієнт смертності. Через невисокий рівень вона не робить помітного впливу на демографічну ситуацію, проте повною мірою ві­дображає стан системи охорони материнства і дитинства в регіоні.

Усесвітньою організацією охорони здоров’я «материнська смертність ви­значається як обумовлена вагітністю, незалежно від тривалості і локалізації, смерть жінки, що наступила в період вагітності або протягом 42 днів після її за­кінчення від якої-небудь причини, пов’язаної з вагітністю, обтяженою нею або її плином, але не від нещасного випадку або випадково виниклої причини».

Випадки материнської смертності підрозділяють на дві групи.

1. Смерть, безпосередньо пов’язана з акушерськими причинами, тобто в ре­зультаті акушерських ускладнень стану вагітності (вагітності, пологів і післяродового періоду), а також у результаті втручань, упущень, непра­вильного лікування або ланцюга подій, що виникли через будь-яку з пе­релічених причин.

Продовж. додатка В

2. Смерть побічно пов’язана з акушерськими причинами, тобто у результаті хвороби, що існувала раніше, або хвороби, що виникла в період вагітності, поза зв’язком із безпосередньою акушерською причиною, але обтяженою фізіологічною дією вагітності.

Коефіцієнт материнської смертності обчислюється за формулою (пода­ється в розрахунку на 100 000 новонароджених):

Продовж. додатка В

Народжуваність — частота народжень за період; показує інтенсивність процесу народжень у певному соціальному середовищі.

Рівень народжуваності обумовлений фізіологічними й структурними чин­никами, тобто станом плідності й структурою населення за статтю, віком, шлюбним станом.

Показник народжуваності є найважливішим медико-соціальним критері­єм життєздатності і відтворення населення.

Для визначення інтенсивності процесу народження зазвичай користують­ся показниками народжуваності. Загальний коефіцієнт народжуваності роз­раховується за формулою:

Загальний коефіцієнт народжуваності не дає вичерпного уявлення про рівень народжуваності, оскільки його величина залежить не тільки від інте­нсивності процесу народжуваності, але і від статевовікової И шлюбної структури населення, тому він придатний для приблизної характеристики явища.

Структуру смертності населення за причинами смерті в Україні наведено в табл. В.2.

За приблизною шкалою оцінки, запропонованою Б.Ц. Урланісом і В.А. Борисовим, загальні коефіцієнти народжуваності є такими:

• менш 16 % — низькі;

• з 16 до 24 % — середні;

• з 25 до 29 % — вищі за середні;

• з 3Q до 39 % — високі;

• 4Q % і більш — дуже високі.

Продовж. додатка В

Таблиця В.2. Структура смертності населення за причинами смерті

Більш точні характеристики народжуваності отримуються шляхом чис­лення спеціальних коефіцієнтів народжуваності.

Продовж. додатка В

Спеціальний коефіцієнт народжуваності розраховується за формулою:

де D — частка жінок 15-49 років у всьому населенні.

Крім того, спеціальний коефіцієнт народжуваності уточнюється віковими показниками. Вікові коефіцієнти розраховуються за однорічними і п’ятирічними віковими групами, для чого весь генеративний період жінки умовно підрозділя­ють на окремі інтервали (15-19, 20-24, 25-29, 30-34, 35-39, 40-44, 45-49 років).

Вікові коефіцієнти народжуваності розраховуються:

Продовж. додатка В

Таким чином, сумарний коефіцієнт народжуваності характеризує середнє число народжень у однієї жінки з 15 до 50 років за умови, що протягом усьо­го репродуктивного періоду життя даного покоління вікові коефіцієнти народжуваності в кожній віковій групі залишаються незмінними на рівні розрахункового періоду.

Сумарний коефіцієнт народжуваності є одним із зведених підсумкових показників, які будуються за методом як реального, так і умовного поколін­ня. Приведена вище формула розрахунку сумарного коефіцієнта належать до умовного покоління, тобто розглядаються всі вікові коефіцієнти народжува­ності, що стосуються різних реальних поколінь жінок, що умовно належать до одного покоління, що нібито прожили в даному календарному році, у році спостереження, все своє репродуктивне життя, з 15 до 50 років.

Для порівняння загального рівня народжуваності населення використову­ється міжнародна шкала ООН (табл. В3).

Таблиця В.3. Міжнародна ощночна шкала основних показників народжуваності

Продовж. додатка В

Критичне значення сумарного коефіцієнта народжуваності, відповідне межі простого заміщення поколінь, визначається з розрахунку на одну жінку в середньому без відмінності врахування її шлюбного стану. Тобто передба­чається, що народжують дітей усі жінки репродуктивного віку без винятку.

Захворюваність є одним із найважливіших критеріїв, що характеризує здоров’я населення.

При аналізі захворюваності розраховується низка показників.

Первинна захворюваність, яка виявляє частоту захворювань, виявлених уперше, розраховується за формулою:

Заведено виділяти загальну захворюваність і спеціальні види захворюва­ності. До останніх відносять захворюваність:

1) інфекційні;

2) на найважливіші неепідемічні хвороби;

3) із тимчасовою втратою працездатності;

4) госпіталізовані;

5) за даними медичних оглядів;

6) за даними реєстрації причин смерті.

Загальна захворюваність (поширеність захворюваності, хворобливість), відображає частоту хвороб серед населення. Визначається за формулою:

Середня тривалість одного випадку втрати працездатності (у днях) — це відношення кількості днів непрацездатності до кількості випадків непра­цездатності.

Продовж. додатка В

Показники структури захворюваності:

• частка випадків непрацездатності, пов’язаних із конкретною хворобою, серед усіх випадків утрати працездатності;

• частка днів непрацездатності, пов’язаних із конкретною хворобою, серед усіх днів непрацездатності.

Відносні показники захворюваності з тимчасовою втратою працездат­ності:

• частка осіб, яка хворіла за період, який вивчається, у загальній кількості працюючих;

• кратність захворювань (відношення кількості випадків непрацездатності за рік до кількості працюючих повний рік).

Для аналізу рівня захворюваності може бути застосовано шкалу оцінки захворюваності (за Е. Л. Ноткіним) (табл. В.4).

Таблиця В.4. Шкала оцінки захворюваності з тимчасовою втратою працездатності

Продовж. додатка В

До показників госпіталізованої захворюваності відносяться:

• рівень госпіталізації населення (на 1000 осіб кожної групи — вікової, ста­тевої, професійної тощо);

• структура госпіталізації за класами, групами і формами хвороб для окре­мих груп населення;

• середня тривалість перебування в стаціонарі з приводу конкретного за­хворювання (група та клас хвороби);

• кратність і госпіталізації — за окремими формами, групами та класами хвороб для окремих груп населення;

• захворюваність населення за даними медичних оглядів.

Під час статистичного аналізу обчислюється низка показників:

• загальний коефіцієнт захворюваності;

• коефіцієнти захворюваності за окремими групами і формами хвороб;

• структура захворюваності обстежених за групами і формами хвороб;

• частота захворюваності різних груп населення та ін.

Інвалідність є одним з найважливіших показників здоров’я населення, що має не тільки медичне, але й соціально-економічне значення.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціо- нальних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості пору­шених функцій організму, у тому числі такі, що значно впливають на професію, ефективність лікування, та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адап­таційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомо­ги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта та професійна підготовка, вік, необхідність і можливість працевлаштування.

Розрізняють три групи інвалідності.

Перша група інвалідності. Підставою для її встановлення є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворю­ванням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значного обме­ження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування й викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі. До I групи належать особи з найтяжчим станом здоров’я.

Продовж. додатка В

Друга група інвалідності. Підставою для її встановлення є стійкі, вираже­ної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомо­зі. Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені.

Третя група інвалідності. Підставою для її встановлення є стійкі, помір­ної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюван­ням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які по­требують соціальної допомоги й соціального захисту. Критеріями встанов­лення III групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій жит­тєдіяльності в помірно вираженому ступеню.

Показник інвалідності характеризує чисельність усіх зареєстрованих ін­валідів, що припадає в середньому на 10 000 середньорічної чисельності пев­ної групи населення.

Показник інвалідизації — це відношення кількості вперше зареєстрованих інвалідів у поточному році до середньорічної чисельності певного населення.

Перелік

показників для діагностики рівня відтворення суспільного здоров'я населення регіону

Комплексним показником оцінки стану здоров’я є середня очікувана три­валість майбутнього життя — величина, що акумулює вікові показники сме­ртності і є надійнішим показником суспільного здоров’я порівняно з показ­ником загальної смертності.

Під показником середньої тривалості майбутнього життя слід розуміти число років, яке в середньому має прожити дане покоління народжених. Цей показник характеризує життєздатність населення в цілому, він не залежить від особливостей вікової структури населення і придатний для аналізу в ди­наміці і порівняння даних різних країн.

Продовж. додатка В

Показник середньої тривалості майбутнього життя розраховується на ос­нові повікових показників смертності шляхом побудови таблиць смертності (або дожиття), які представляють низку взаємопов’язаних величин, що вимі­рюють рівень смертності в окремі періоди часу або (для деякої сукупності народжених) дожиття до деякого віку, тривалості життя та ін.

До таблиць смертності і середньої очікуваної тривалості майбутнього життя входять такі показники:

• x — вік населення.

• q_x — ймовірність померти в інтервалі віку від x до (х + 1) (характеризує теоретичну інтенсивність вимирання населення).

Розраховується на основі коефіцієнта смертності населення х вікової групи ^(к'смертності х^):

Продовж. додатка В

Результати розрахунків зводяться в таблицю В.6.

Таблиця В.6. Середня очікувана тривалість життя населення

Продовж. додатка В

Закінчення табл. В.6

Перелік

показників для розрахунку дефіциту середньої очікуваної тривалості життя населення регіону

Алгоритм розрахунку дефіциту середньої очікуваної тривалості жит­тя при народженні від основних та зовнішніх причин смерті наведено у табл. В.7.

Продовж. додатка В

Таблиця В.7. Дефіцит середньої очікуваної тривалості життя при народженні

Продовж. додатка В

Закінчення табл. В.7

де С — рівень смертності (%);

— середня очікувана тривалість життя населення за умови повної ліквідації смертності від конкретної причини смерті;

Д_КП=\е₀- Є | — дефіцит тривалості життя в результаті смертності від конкретної патології.

Продовж. додатка В

Перелік показників для діагностики діяльності установ охорони здоров'я

Діяльність установ охорони здоров’я характеризується такими групами показників:

• забезпеченість населення медичною допомогою;

• доходи і витрати, пов’язані з медичним обслуговуванням;

• використання ресурсів медичних установ.

До основних показників, які характеризують забезпеченість населення медичною допомогою, відносяться:

• кількість лікарняних закладів;

• кількість лікарняних ліжок [од. та у розрахунку на 10 тис. населення];

• кількість лікарняних ліжок для дітей [од. та у розрахунку на 1000 насе­лення у віці від 0 до 14 років];

• кількість фельдшерсько-акушерських пунктів;

• кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів;

• чисельність лікарів усіх спеціальностей (у тому числі за спеціалізацією) [тис. осіб та у розрахунку на 10 тис. населення];

• чисельність середнього медичного персоналу [тис. осіб та у розрахунку на 10 тис. населення];

• чисельність середнього медичного персоналу на одного лікаря;

• чисельність лікарняного персоналу в розрахунку на одне ліжко;

• чисельність лікарняного персоналу в розрахунку на одного пацієнта;

• рівень підготовки і підвищення кваліфікації медичного персоналу.

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів (П) [тис. відвідувань за зміну та з розрахунку на 10 тис. населення], визначається за формулами:

де: Н — норматив потужності на 10 000 населення; N — чисельність населення;

Продовж. додатка В

В — норматив кількості лікарських відвідувань на одного жителя за рік; Д — кількість днів роботи амбулаторно-поліклінічного закладу за рік; К — кількість змін роботи амбулаторно-поліклінічного закладу на день. Для стаціонарних закладів охорони здоров’я відповідним показником є їх про­пускна спроможність та місткість або забезпеченість стаціонарною допомогою. Вона характеризується показниками ліжкового фонду та його використання.

Для характеристики використання ліжкового фонду використовуються такі показники:

• забезпеченість ліжками — кількість ліжок на 10 тис. населення;

• рівень госпіталізації — кількість госпіталізованих у лікувальних закладах на 10 тис. населення;

• використання ліжкового фонду — відношення кількості проведених у лі­карні ліжко-днів до середньорічної чисельності фактично розгорнутих лі­жок. Добуток цієї величини на кількість днів роботи закладу характери­зує його пропускну спроможність;

• оборот лікарняного ліжка — середня кількість хворих, які пройшли курс лікування на одному ліжку за рік. Обчислюється як відношення чисель­ності вибулих із стаціонару хворих на середньорічну кількість ліжок у лікарні;

• зайнятість лікарняного ліжка — середня кількість днів зайнятості ліжка за рік;

• середня тривалість перебування хворого на ліжку. Обчислюється як від­ношення кількості проведених хворими ліжко-днів до кількості вибулих хворих (виписаних і померлих);

• летальність. Обчислюється як відношення кількості померлих у лікарні за звітний період до чисельності вибулих (виписаних і померлих) за цей період. До показників, які характеризують доходи і витрати, пов’язані з медич­ним обслуговуванням, відносяться:

• суми державних та особистих витрат на медичне обслуговування у зіста- вних цінах;

• питома вага витрат на охорону здоров’я у відсотках до ВВП;

• витрати на охорону здоров’я з розрахунку на душу населення;

Закінч.додатка В

• середні витрати на утримання одного лікарняного ліжка;

• вартість одного людино-дня в стаціонарі того або іншого типу;

• структура витрат на охорону здоров’я за джерелами фінансування;

• частка поточних і капітальних витрат у загальній сумі витрат на охорону здоров’я;

• структура витрат (середня заробітна плата в установах охорони здоров’я, зокрема, за організаційно-правовими формами і категоріями медичного персоналу);

• витрати на закупівлю медикаментів і медичного устаткування.