Галузеве і регіональне економічне прогнозування

Розглянемо задачі, об'єкти, принципи розробки галузевих економічних прогнозів. Розробка галузевих економічних про­гнозів здійснюється на двох рівнях: галузевому і міжгалузевому.

На галузевому рівні галузь розглядається як сукупність об'єднаних спільністю властивостей готової продукції (послуг) підприємств, що до неї входять.

На міжгалузевому рівні галузь розглядається як єдине ціле. Основна мета — узгодження галузевих прогнозів.

Як об'єкти галузевого економічного прогнозування висту­пають:

• соціальні та екологічні умови відтворення;

• НТП у галузі;

• потреби народного господарства в продукції (послугах) галузі;

• потреби галузі у виробничих ресурсах;

• виробничий потенціал галузі, його формування і вико­ристання;

• удосконалювання організації і керування господарсь­кими процесами в галузі;

• міжнародні зв'язки галузі та їх розвиток.

Прогноз соціальних (соціально-екологічних) умов відтво­рення, виступає як наслідок економічного розвитку галузі і покликаний уточнити результати прогнозу розвитку виробни­чих відносин стосовно до умов галузі.

Прогноз науково-технічного прогресу в галузі розроб­ляється за такими напрямками, як ступень інноваційності роз­витку, роль інноваційної складової в розвитку галузі, комп’ютеризація, цифровізація, комплексна механізація й ав­томатизація виробництва; екологізація, електрифікація; хімізація, забезпеченість наявною інфраструктурою (для галу­зей виробничого комплексу) та виробничим апаратом (для га­лузей інфраструктури, у т.ч. транспортних) тощо.

Прогноз потреби в продукції або послугах галузі. Основу складає виявлення народногосподарської потреби в кон­кретній продукції або послугах. Важливим є й аналіз ступеня задоволення суспільних потреб у продукції галузі; рівень ефективності виробництва (продуктивність праці, фон­довіддача, показник віддачі капітальних вкладень, ма­теріалоємність).

Прогноз виробничих ресурсів включає визначення потре­би в трудових і матеріальних ресурсах, основних фондах, ви­робничих капітальних вкладеннях. Прогноз виробничого по­тенціалу заснований на визначенні: виробничої потужності га­лузі, можливого рівня її використання, рівня і темпу НТП у га­лузі, особливостей ресурсної політики в країні тощо.

Прогнозування удосконалення організації і керування господарськими процесами в галузі і міжнародних зв’язках. Об’єктами галузевого прогнозування є форми суспільного поділу праці й організації виробництва в галузі, методи ор­ганізації виробничих процесів, організаційні форми і методи керування виробництвом і невиробничими видами діяльності, організація і методи господарської діяльності.

За масштабом охоплення виробництва галузеве прогнозу­вання може бути підрозділене на наступні ієрархічні рівні:

• прогнозування розвитку окремої галузі (тенденції і за­кономірності її розвитку в цілому, розвитку підгалузей

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України виробництва, розвитку галузі в територіальному розрізі);

• одночасне прогнозування декількох взаємозалежних галузей;

• одночасне прогнозування розвитку виробничих про­цесів усіх галузей виробництва.

За масштабом охоплення цілей розвитку галузеве еко­номічне прогнозування може здійснюватися на рівні:

• однієї мети (програми);

• ряду взаємозалежних цілей.

Головна задача (цільова функція) прогнозування — визна­чення основних напрямків розвитку досліджуваного явища (процесу) і термінів його здійснення.

За ступенем розробленості прогнози можуть бути:

• доведеними до рівня конкретних рекомендацій з метою включення їх у перспективні плани (програми) розвит­ку галузі;

• такими, що носять характер орієнтованих концепцій розвитку;

• такими, що мають форму загальних припущень з доцільності проведення подальших досліджень у кон­кретних напрямках.

За способом передбачення майбутнього прогнози можуть бути активні та пасивні.

Пасивні прогнози (песимістичні) враховують попередні тенденції розвитку (до майбутнього підходять як до продов­ження розвитку зі збереженням закономірностей і тенденцій, тобто автоматично тенденції переносять у майбутнє).

Активні прогнози (оптимістичні) враховують можливості зміни діючих тенденцій виходячи з:

• нових цілей розвитку;

• динаміки потреб;

• появи додаткових можливостей розвитку і т.д.

Активний прогноз враховує можливості активного втру­чання в економічні процеси.

В залежності від кількості варіантів прогнози можуть бу­ти:

• одноваріантними, такі прогнози характеризують найбільш ймовірний шлях розвитку процесу. Застосо­вується при рішенні конкретних задач, однак недостат­ньо враховує інші можливості рішення задачі.

• багатоваріантними. Необхідність таких прогнозів обу­мовлена наявністю в явища декількох можливостей розвитку.

У деяких випадках складають прогнози за трьома варіантами:

• оптимістичним;

• середнім;

• песимістичним.

У залежності від часового обрію, галузеві прогнози як і інші прогнози можуть бути:

• короткотермінові — до 1 року;

• середньострокові — від 1 до 5 років;

• довгострокові — від 5 до 15-20 років.

Існують певні особливості прогнозів по галузях, напри­клад довгостроковий прогноз для електронного машинобуду­вання — 5-10 років, для лісівництва — більше 50 років, для залізничної галузі — 10-15 років, для екологічних прогнозів — 75-100 років.

Галузеві економічні прогнози підрозділяються на:

• точкові, розроблювальні на визначену дату (2003, 2005, 2010 рр.);

• інтервальні, що складаються на визначений період (проміжок, інтервал) часу (2005-2007, 2005-2010 рр.).

Вимогами до галузевого економічного прогнозування є:

• надійність;

• своєчасність;

• достатність інформаційної бази;

• наукове обґрунтування прогнозованої проблеми;

• відображення в прогнозах тенденцій економічного та соціального розвитку;

• обґрунтування очікуваного рівня розвитку галузі в про­гнозованому періоді;

• обґрунтування прогнозованих висновків, оцінок, аль­тернатив.

Принципи розробки галузевих економічних прогнозів включають в себе, перш за все, узгодженість галузевого і на­родногосподарського прогнозування.

Останнє означає, що вихідним моментом галузевого про­гнозування є цілі й задачі розвитку народного господарства. На цій основі складаються галузеві прогнози, що є обґрунту­ванням для народногосподарських прогнозів, які використо­вуються для уточнення галузевих. Сполучна ланка між народ­ногосподарськими і галузевими прогнозами — розміри народ­ногосподарської потреби в продукції галузі.

Наступні принципи, на які спирається галузеве прогнозу­вання, це:

• безперервність прогнозування, систематичне коректу­вання галузевих економічних прогнозів. Прогнози повинні постійно удосконалюватися й уточнюватися з урахуванням нових явищ і факторів;

• єдність методологічної бази розробки галузевих еко­номічних прогнозів: єдиний підхід в усіх галузях до розробки економічних прогнозів;

• принцип комплексності: у прогнозі повинні бути відбиті всі основні сторони розвитку галузей;

• встановлення ієрархії, співпідпорядкованості окремих видів і напрямків прогнозування: перед прогнозуванням мас­штабів і структури виробництва у галузі повинно бути здійснене прогнозування потреби в продукції або послугах да­ної галузі.

Методологія галузевого економічного прогнозування ґрунтується на двох підходах: нормативному і пошуковому.

Основу першого складає постановка основної мети та цілей розвитку галузі виходячи з народногосподарських задач. Цією метою може бути:

• задоволення попиту суспільства на який-небудь про­дукт;

• підвищення ефективності виробництва;

• збільшення експорту і т.п.

Цьому підходу відповідає активний спосіб прогнозування.

Пошуковий метод міститься у вивченні тенденцій і вияв­ленні закономірностей у розвитку галузі для визначення рівня розвитку, що може бути досягнутим в результаті збереження в майбутньому закономірностей, що склалися в галузі. Цей підхід заснований на пасивному способі прогнозування.

У процесі прогнозування можуть виникнути розбіжності показників, що отримані на основі нормативного і пошуково­го методів. Основний спосіб усунення цих розбіжностей — зміна структури виробництва і підвищення його ефективності.

Етапи розробки галузевих прогнозів:

1. Опис і аналіз розвитку галузі за минулий і сучасний період. Максимальна довжина майбутнього періоду, для якого вплив інерції минулого ще зберігає істотну роль, визначається співвідношенням 1:1.

2. Прогноз основних напрямків розвитку галузі на основі пошукового підходу.

3. Постановка цілей і основних задач розвитку галузі, про­гноз основних напрямів розвитку галузі на основі норматив­ного підходу.

4. Виявлення “розривів” між прогнозами (за пошуковим і нормативним підходами), їх аналіз і постановка проблем роз­витку. Розробка шляхів рішення проблем і на їх основі — варіантів розвитку галузі.

5. Вибір варіанту розвитку.

Головні елементи прогнозування — другий і третій етапи, що є основною ланкою прогнозування. Цей процес (другий і третій етапи) складається з підстадій:

• погодження завдання на розробку прогнозу (перед- прогнозна стадія дослідження). Завдання на прогноз визначає об'єкт прогнозу, цілі і задачі прогнозування, порядок його про­ведення. Найважливіша частина завдання — первинний опис об'єкта, що має містити основні параметри і характеристики об'єкта, його зв'язок з іншими об'єктами;

• суто прогнозування об'єкту, яке містить у собі:

- аналіз об'єкту;

- розробку прогностичної моделі;

- вибір методу прогнозування;

- визначення майбутніх станів прогнозованого об'єкту. Ця підстадія включає три елементи: ретроспекцію, діагноз, проспекцію;

• заключна стадія — оцінка вірогідності прогнозу.

Остання задача вирішується в два етапи:

1) визначення джерел і типів погрішностей у прогнозі;

2) визначення ступеня вірогідності прогнозів.

На достовірність прогнозу великий вплив справляє ступінь детальності прогнозованих показників. Найбільшою стійкістю володіють узагальнені показники.

Результат прогнозу оформляється у вигляді звітів, або мо­нографічних досліджень. Звіт (монографія) складається з на­ступних розділів:

1. Основна мета, цілі і задачі прогнозу.

2. Порівняльна оцінка стану розробок і впровадження об'єкта прогнозу в країні і за кордоном.

3. Організаційно-технічні заходи щодо реалізації прогнозу.

4. Висновки і рекомендації.

Розроблені прогнози повинні відповідати єдиній найбільш загальній гіпотезі, що містить парадигму (основну ідею), цілі й задачі розвитку галузі. Гіпотеза носить переважно якісний характер і є основою для кількісної характеристики прогнозованих подій.

На гіпотезу розвитку галузі впливають дві групи факторів:

1) зовнішні, визначаються взаємозв'язком даної галузі з іншими галузями народного господарства. Зовнішні зв'язки галузі визначають дві сторони її розвитку:

• кількісну, яка зв'язана з темпами і напрямками розвит­ку народного господарства;

• якісну — склад процесів, що протікають у галузі.

2) внутрішні зв'язки, визначаються закономірностями розвитку самої даної галузі. Внутрішні зв'язки виявляються при функціонуванні галузі як єдиної галузевої системи.

Існують зовнішні і внутрішні фактори розвитку кожного об'єкта галузевого економічного прогнозування.

Зовнішні фактори утворюють середовище, з яким взаємодіє об'єкт прогнозування.

Внутрішні фактори — терміни освоєння нової техніки, терміни капітального будівництва і т.д.п.

Велике значення має узгодження галузевих прогнозів між собою. Існує два головних напрямки узгодження галузевих прогнозів:

• інерційне (пошукове) — напрямок заснований на при­пущенні про збереження в прогнозованому періоді сформованих тенденцій розвитку галузі;

• оптимизаційне — напрямок заснований на можливос­тях змін умов функціонування і розвитку галузі в про­гнозованому періоді на основі зрушень у галузевій структурі народного господарства.

Розглянемо методи і моделі галузевого економічного про­гнозування. При цьому, методи прогнозування розглядаються як способи дослідження об'єкта прогнозування, що спрямо­вані на розробку прогнозів.

При нормативному підході використовуються методи:

• техніко-економічного розрахунку: засновані на застосу­ванні укрупнених нормативів, що відображають вплив структурних зрушень;

• методи системно-структурного аналізу;

• експертних оцінок.

При пошуковому підході найбільш застосовні:

• методи математичної статистики;

• пошукові й аналогові методи;

• методи експертної і патентної інформації;

• математичні методи оптимізації.

Для прогнозування розвитку тих галузей господарства, які значним чином залежать від рівня і ступеню розвитку ви­робничого апарату, найбільш часто в практиці використову­ються методи техніко-економічних розрахунків. У їх основі лежить визначення збільшених норм витрат (потреб) ресурсів

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України і продукції (послуг) одним із двох методів нормування: дослідно-статистичним або аналітично-розрахунковим.

Дослідно-статистичний передбачає розробку норм на базі звітних статистичних матеріалів з наступним їхнім коректу­ванням іншими методами. Недолік цього методу — у ньому не повністю враховуються прогресивні зміни в техніці, техно­логії. Сфера його застосування обмежена — у короткостроко­вому прогнозуванні.

Аналітично-розрахунковий метод заснований на викорис­танні всіх наявних і можливих досягнень в області техніки і технології. Забезпечує достовірність прогнозу на термін не більш 5 років. Використовується при коротко- і середньостро- ковому прогнозуванні.

Часто застосовуються для дослідження розвитку також:

• методи системно-структурного аналізу, засновані на вивченні прогнозованого об'єкта шляхом виділення його еле­ментів (прогнозного середовища, зовнішніх і внутрішніх зв'язків) і визначення на цій базі шляхів і термінів досягнення можливих станів об'єкта прогнозування в майбутньому. Вико­ристовується цей метод у тих випадках, коли галузеві цілі виз­начені і стосовно до них потрібно установити сукупність еле­ментів, що зможуть забезпечити досягнення поставлених за­вдань, тобто узгодження цілей з засобами їх досягнення;

• методи екстраполяції, враховують визначені для базово­го періоду тенденції розвитку галузі щодо прогнозованого періоду, є найбільш поширені і розроблені;

• методи експертних оцінок, засновані на одержанні не­обхідних даних про розвиток досліджуваного явища шляхом опитування фахівців. Метод опитування, метод комісій, метод “Дельфи” використовуються звичайно при аналізі ще недостат­ньо вивчених економічних (техніко-економічних) процесів. Не­гативні сторони цього методу: 1) інтуїція може підвести навіть обізнаного фахівця; 2) невизначеність у відповідях на питання;

3) тривалість циклу одержання остаточних оцінок;

• методи математичного моделювання. Засновані на побу­дові й аналізі економіко-математичних моделей (у т.ч.

логістичних), що імітують реальні господарські процеси. Мо­делювання дозволяє прогнозувати ту чи іншу економічну ве­личину на основі передбачуваної зміни одного або декількох факторів. Економіко-математичні моделі носять імовірний ха­рактер.

Помічені недоліки прогнозування за допомогою еко- номіко-математичних моделей включають в себе:

• обмеженість динамічних рядів в умовах прогнозування нових і тих галузей, що динамічно розвиваються;

• недостатність інформації про майбутній розвиток споріднених, взаємозв’язаних галузей.

Детальніше розглянемо структуру галузевого прогнозу й організацію його розробки. Головна задача галузевого еко­номічного прогнозування — з’ясування тенденцій і зако­номірностей розвитку галузі в цілому й у розрізі підгалузей виробництва.

Насамперед необхідно мати чітке уявлення про галузь, для цього аналізуються всі сторони функціонування галузі — від стану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт до обсягів ввозу-вивозу (експорту-імпорту) продукції галузі. В основі галузевого прогнозування — системний підхід. Відповідно до нього галузь розглядається як складова частина системи народного господарства. На галузь як підсистему на­родного господарства впливають два фактори;

• потреба в продукції галузі;

• потреба самої галузі в необхідних ресурсах.

Інформація для прогнозування галузі — найрізно­манітніша: статистична інформація, нормативи, методична література, опитування експертів, соціологічні дослідження тощо.

Галузеве економічне прогнозування носить: комплексний характер (охоплює всі рівні й аспекти розвитку галузі); безу­пинний, систематичний характер,

Найбільш поширеною є така структура галузевого прогнозу:

1. Короткий ретроспективний аналіз прогнозованого на­прямку.

2. Характеристика його сучасного стану.

3. Перспективи розвитку даного напрямку.

4. Проблеми, вирішені до настання прогнозованого періоду і результати їхнього впровадження.

5. Аналіз наукових досліджень, досвідних перевірок, що ведуться в дійсний час, результати яких очікуються як протя­гом прогнозованого періоду, так і за його межами.

6. Оцінка напрямків розвитку фундаментальних досліджень.

7. Рекомендації масштабів і сфер використання прогнозо­ваної події в заданому інтервалі часу.

8. Оцінка економічних, екологічних і соціальних наслідків прогнозованих зрушень у галузі.

Для забезпечення можливості використання прогнозу не­обхідно:

а) визначити основні події, що можуть відбутися протягом заданого інтервалу, часу і вплинути на вирішення прогнозова­ної проблеми;

б) виявити ймовірність самих ранніх і самих пізніх термінів настання прогнозованої події, визначити фактори, що віддаляють чи наближують ці терміни;

в) визначити величину ресурсів (сировинних, матеріаль­них, фінансових, трудових і ін.), необхідних для здійснення прогнозованих подій;

г) дати оцінку результатів прогнозування за всіма показ­никами;

д) встановити вимоги, що пред’являються до інших галу­зей виробництва.

Основні об’єкти галузевого прогнозування:

• внутрішні структурні зрушення в галузі;

• економічні аспекти науково-технічної політики галузі;

• потреби в продукції або послугах даної галузі;

• потреби галузі у виробничих ресурсах.

Важливою стадією галузевого прогнозування є прогнозу­вання потреби в продукції або послугах даної галузі, або секто­ру виробництва.

Потреба — об'єктивна економічна категорія, що виражає необхідність у певних матеріальних благах, потрібних суспільству у процесі його формування й обумовлену досяг­нутим рівнем розвитку суспільного виробництва.

Категорії потреби і виробництва взаємозалежні: потреби, стимулюючи і направляючи розвиток виробництва, самі зна­ходяться під його постійним формуючим впливом.

Задоволення потреби суспільства в продукції галузі зале­жить від двох факторів:

• тенденції розвитку галузей-споживачів;

• технічних і виробничих можливостей галузі-постачаль- ника.

Процес прогнозування потреб складається з етапів:

• встановлення об'єктів прогнозу;

• формулювання цілей і задач прогнозу;

• визначення точності і часу упередження;

• встановлення кола споживачів продукції галузі, визна­чення їх частки в споживанні продукції;

• збір ретроспективної і поточної інформації про об'єкт;

• виявлення джерел інформації;

• вибір методу прогнозування;

• розрахунок потреби в продукції галузі на прогнозова­ний період і визначення її структури.

Потреби в продукції галузі визначаються розвитком галу­зей (секторів)-споживачів, тому для прогнозування необхідно визначити коло споживачів і структуру їхніх потреб. Потреби можуть бути виробничі і невиробничі. По кожному напрямку виділяються групи галузей і виробництв, у розрізі яких ве­дуться всі необхідні розрахунки. Основним для цього є норма­тивний метод.

Визначення потреби згідно цього методу припускає:

• розробку номенклатури продукції;

• розробку показників, що дають характеристику вироб­ничим зв'язкам галузі-постачальника з галузями — спо­живачами;

• розрахунок обсягів потреби.

Для прогнозування потреби у виробничих ресурсах не­обхідним є виявлення перспективної потреби в продукції га­лузі, обсягів і структури її виробництва. Згідно цьому відбу­вається прогнозування необхідних ресурсів: матеріальних; трудових; основних фондів; інвестицій.

Основа розрахунку потреби в ресурсах — це прогноз по­казників ресурсоємності одиниці продукції галузі: ма­теріалоємність; фондомісткість; трудомісткість виробництва.

Потреба галузі в матеріальних ресурсах являє собою їх су­марні витрати на виробничо-експлуатаційні потреби і містить у собі технологічні, ремонтно-експлуатаційні витрати, а також витрати на господарські видатки галузі, зв'язані з вироб­ництвом продукції (наданням послуг).

Основою визначення потреби в основних фондах і капітальних вкладеннях (інвестиціях, інноваціях) є прогноз рівня і динаміки показника фондомісткості. Він визначається як відношення основних виробничих фондів на кінець року до обсягу виробленої галуззю за розрахунковий рік продукції, або наданих нею послуг у вартісному вираженні.

У прогнозі показників фондомісткості продукції, одержу­ваної за рахунок фондів, що вводяться в дію, враховуються інвестиції та інновації, які забезпечують приріст виробничих потужностей і продукції в результаті:

• будівництва нових підприємств;

• розширення і реконструкції діючих підприємств.

При визначенні потреби галузі в основних виробничих фондах передбачається:

• відповідність між намічуваними масштабами розвитку виробництва й основних виробничих фондів;

• нормальний цикл відтворення основних фондів у відповідності з термінами служби.

Відтворення основних виробничих фондів забезпечується шляхом їх оновлення та введення в дію нових. Уведення їх у дію забезпечує як просте відтворення у формі відшкодування фондів, що вибувають з експлуатації, так і розширене — у формі приросту фондів.

Розмір фондів, що вибувають, залежить від:

• технічного стану і рівня морального та фізичного зносу фондів;

• віку і терміну їхньої служби;

• технічної політики галузі.

Потреба в запровадженні в дію основних фондів залежить від зростання виробництва з урахуванням факторів:

• додаткового приросту продукції;

• розширення і реконструкції виробництва;

• вибуття основних фондів.

Прогноз потреби в трудових ресурсах заснований на про­гнозі показників трудомісткості продукції і продуктивності праці. Враховується вибуття працівників через демографічні процеси природного старіння працівників і їх виходу на пенсію. Також передбачається працевлаштування нових кадрів на заміну вибулим, обумовлюється необхідність їх підготовки у відповідних спеціальних середніх та вищих учбо­вих закладах.

На потреби галузі в трудових ресурсах впливають на­ступні чинники:

• темпи розвитку НТП та зменшення трудомісткості ви­робництва продукції (надання послуг);

• необхідність перекваліфікації та підвищення кваліфікації кадрів у зв'язку зі структурними змінами виробництва, розвитком НТП у галузі;

• темпи розвитку виробництва, розширення його бази (створення нових підприємств та розширення існую­чих);

• вікова характеристика кадрового апарату галузі;

• кадрова та трудова політика в країні (вікові обмеження для працівників, умови виходу на пенсію для різних ка­тегорій зайнятих, пенсійний вік тощо).

Всередині галузі прогнози розвитку виробництва можуть бути пов'язаними із прогнозуванням розвитку суміжних ви­робництв (врожайності в сільськогосподарському вироб­ництві з випуском мінеральних добрив, або сільгосптехніки).

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України В таких випадках використовується, як правило, комплексний підхід до прогнозування.

Основним об'єктом прогнозування виступає продукція промисловості — частина ВВП, створювана самостійними промисловими підприємствами і підсобними промисловими виробництвами.

Основне групування промислових виробництв є наступним: За економічним призначенням:

• на засоби виробництва (А);

• на предмети споживання (Б).

В залежності від фактичного використання продуктів. Відповідно до цього принципу вся промислова продукція поділяється на наступні складники:

• продукція промислового призначення, що цілком відноситься до групи А (руди, устаткування і т.д.);

• продукція невиробничого призначення, що цілком відноситься до групи Б (хліб, молоко, одяг і т.д.);

• продукція змішаного призначення, що відноситься і до групи А і до групи Б (електроенергія, вугілля, газ і т.д.).

В залежності від пріоритетності продукції:

• основна, на виробництво якої орієнтоване підприємство і яка займає найбільшу частку в загально­му її об'ємі. Це переважна частина продукції основних цехів промислових підприємств;

• побічна, одержувана в ході єдиного технологічного про­цесу разом з основною (наприклад, макуха на масло­робному заводі, інші відходи, які мають самостійне еко­номічне значення);

• продукція підсобних, побічних і допоміжних цехів, не є основною для даного підприємства, але необхідна для функціонування основних цехів і підприємства в ціло­му (тара для упакування основної продукції, інстру­мент, електроенергія і пара для власного виробництва);

• продукція сполучена, якщо результатом технічного процесу є два, або декілька основних продуктів, то їх називають сполученими.

У залежності від ступеня готовності продукція може бути:

• валова, один з показників обсягу промислового вироб­ництва у вартісному вираженні, що характеризує сукупну ва­лову продукцію за звітний період;

• готова, характеризує вартість цілком закінчених вироб­ництвом у звітному періоді готових виробів і відпущених підприємством на сторону напівфабрикатів;

• відвантажена, продукція, фактично відправлена в звітному періоді. Відрізняється від реалізованої продукції на величину залишків продукції відвантаженої, але не оплаченої;

• реалізована, відвантажена споживачу товарна про­дукція, гроші за яку в звітному періоді надійшли на розрахун­ковий рахунок підприємства. Характеризує обсяг продукції, що надійшов у народногосподарський обіг;

• товарна, характеризується вартістю всіх вироблених за певний період і призначених для реалізації на сторону готових виробів, вартість робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони, і вартість реалізованих на сторону напівфабрикатів. Характеризує обсяг продукції, підготовленої для надходження в народногосподарський обіг.

Продукція промисловості вимірюється такими показни­ками:

• натуральними;

• умовно-натуральними;

• вартісними.

Продукція промисловості в натуральному вираженні — сукупність видів (типів, марок, розмірів) промислової про­дукції, що випускаються самостійними промисловими підприємствами, підсобними виробництвами непромислових підприємств і організацій. Вона обраховується за встановле­ною номенклатурою у певних одиницях виміру.

Натуральні одиниці виміру — тони, м2, м3, штуки тощо.

Умовно- натуральні виміри продукції — виражені кількістю якого-небуть одного виду продукції, споживчу вла­стивість якої прийнято в якості співвимірника (чавун у пере­рахуванні на передільний, газ у перерахуванні на умовне пали-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України во, мило в перерахуванні на 40% жирність, молочні продукти в перерахуванні на молоко).

Вартісні одиниці виміру — у порівнянних або діючих оп­тових цінах підприємств.

Різновидом вартісних одиниць виміру є показники, що включають тільки частину оптової ціни (вартості) продукції:

• нормативи чистої продукції, один з вартісних вимірників, який характеризує внесок підприємства у вироб­ництво створеної знову вартості. Визначається в незмінних для ряду років нормативах, включаючи заробітну плату з відрахуваннями на соціальне страхування і прибуток;

• нормативи вартості обробки, визначаються по елементах товарної продукції в оцінці за незмінними для ряду років нор­мативами, включаючи заробітну плату з нарахуваннями на соціальне страхування, цехові і загальнозаводські витрати. Да­ний показник відбиває нормативну собівартість обробки й пе­реробки сировини;

• нормативи заробітної плати, визначаються оцінкою еле­ментів товарної продукції в стабільних нормативах заробітної плати на одиницю продукції.

Прогнозування розвитку промисловості здійснюється по напрямках:

• Прогноз потреби в засобах праці. Знаряддя (засоби праці) — це засоби виробництва, що переносять свою вартість на вироблену продукцію частинами в міру фізичного й мо­рального зносу (будинки, споруди, устаткування).

• Прогноз потреби в предметах праці. Предмети праці — засоби виробництва, вартість яких переноситься цілком на ви­роблені продукти (сировина, матеріали, паливо, енергія).

• Прогноз потреби у споживчих товарах. Під споживчими товарами тут розуміється вся сукупність продукції промисло­вості, яка має товарну цінність і реалізується на споживчому ринку.

Специфічним є прогнозування розвитку сільського госпо­дарства. Особливості сільськогосподарського виробництва по­лягають, перш за все, у єдності його з природними процесами.

Сільськогосподарська галузь матеріального виробництва вхо­дить в АПК (аграрно-промисловий комплекс), що переробляє сировинні продукти рослинного і тваринного походження і ви­робляє для нього засоби виробництва. Сільськогосподарське виробництво виготовляє продовольство для населення і сиро­вину для харчової й переробної (у т.ч. легкої ) промисловості.

Сільське господарство відрізняється від всіх інших галу­зей суспільного виробництва тим, що економічний процес відтворення в ньому завжди переплітається з природними процесами зростання сільськогосподарських рослин, вирощу­вання сільгосптварин тощо. У сільському господарстві існує велика різниця між часом виробництва і робочим періодом.

Час виробництва охоплює період від польової до збираль­ної компанії, процеси праці в проміжках цього часу або загаса­ють, або ж здійснюються тільки при необхідності, носять підготовчий характер.

Іншими словами сільськогосподарське виробництво но­сить сезонний характер (основна особливість сільського гос­подарства). Матеріально-технічна база, у зв'язку з цим, вико­ристовується нерівномірно та у короткі проміжки часу. Тому, перевагою в усуспільненому, колективному (кооперованому) веденні господарства є індивідуальна економія на експлуатації сільськогосподарської техніки.

Друга особливість сільського господарства — на відміну від промисловості, виробництво ведеться на великих тери­торіях.

Розрізняють чотири фактори невизначеності, що вплива­ють на господарські результати:

• Випадковість результатів у часі, що обумовлено нестійкістю метеорологічних умов по роках. Це викли­кає тимчасові диспропорції виробництва;

• Територіальні диспропорції, що виникають:

1. від різних природних умов розташування підприємств сільського господарства і ринків;

2. від розбіжностей у забезпеченості виробництва ресур­сами і фондами (якісні розбіжності);

3. від різної кваліфікації й активності праці (кількісні розбіжності трудових ресурсів).

4. від неоднакових планових навантажень індикативного планування випуску сільськогосподарської продукції. Даний фактор є чинником опосередкованого впливу.

• Невизначеність нормативів, що використовують у пла­нуванні (технологічних, економічних і ін.). Серед еко­номічних — важливе значення має фактор ціни.

• Низький загальний рівень організації керівництва і ке­рування виробництвом. Фактор прямої негативної дії на кінцеві результати.

Основна задача прогнозу розвитку сільського господарст­ва — облік впливу усіх факторів і визначення перспектив роз­витку галузі.

Визначення потреб у продукції сільського господарства. Визначення потреб у продукції сільського господарства здійснюється на основі “вилки”:

1. раціональних норм споживання продуктів;

2. потенційного споживчого попиту.

Так, потреба виробництва зерна враховує не тільки пряме використання зернових на випічку хліба для населення, але і для використання зерна на корм тварин для виробництва м'яса, молока, яєць і інших продуктів тваринництва, для по­треб експорту тощо.

У сільському господарстві існує таке поняття як “Види на врожай”.

“Види на врожай” — прогнозна оцінка очікуваних або ж передбачуваних розмірів врожайності і валового збору сільськогосподарських культур на критичну дату їх вегетації у фазах, що передують повній стиглості.

Види на врожай визначаються на підставі візуальної (окомірної) оцінки посівів. При цьому виходять з умови, що стан посівів на момент збирання буде таким же, як і на момент визначення.

Види на врожай подаються у виді прогнозів по наступних напрямках:

• прогноз запасів продуктивної вологи в ґрунті навесні до початку сівби ярових і поновлення вегетації озимих культур;

• прогнози агрометеорологічних умов вегетації;

• прогнози стану озимих навесні;

• прогнози врожайності і врожаїв сільськогосподарських культур.

Здійснюють розрахунки очікуваного валового збору і вро­жайності сільськогосподарських культур (прогноз на визначе­ну дату). Розрахунки проводяться після початку збирання рослин, для цього використовуються дані поточної звітності про хід збирання врожаю на визначену дату звітного року і по­передніх років, матеріали заключного обліку посівних площ, господарські умови збирання врожаю і т.д.

Раціональні норми споживання населення є нижньою ме­жею потреби в продукції сільського господарства. Верхня ж визначається платоспроможним попитом населення, місткістю експортного ринку. Тому при прогнозі потреби в продукції сільського господарства необхідно враховувати:

1. обсяг грошових доходів населення;

2. обсяг виробництва промислових товарів народного споживання;

3. обсяг житлового будівництва;

4. попит на зовнішніх ринках.

Попит диктує структуру сільськогосподарського вироб­ництва (наприклад, наявність вегетаріанського попиту і т.п.).

Прогнозування централізованих державних потреб в про­дукції сільського господарства. Поняття державного замов­лення містить у собі гарантію задоволення першочергових суспільних потреб в предметах споживання. В сільському гос­подарстві держзамовлення поширюється на найважливіші ви­ди продукції — зернові культури, м'ясо, молоко.

Під держзамовлення існують різні механізми фінансуван­ня. Зокрема, у держбюджеті для цього можуть резервуватися спеціальні фонди на оплату.

В сучасних ринкових умовах держзамовлення може бути тільки на обмежений перелік продуктів, у якому раптом ви-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України никла потреба, з метою зацікавлення підприємця випускати саме цей вид продукції.

Відповідно прогнозу потреби в продукції сільського гос­подарства (по видах) здійснюється прогноз необхідних польо­вих площ для вирощування сільськогосподарських культур.

При цьому, складається баланс продуктів сільського господарства, який являє собою систему показників, які ха­рактеризують ресурси продуктів сільського господарства і їхній розподіл.

Баланс продуктів сільського господарства будується по всіх продуктах (у грошовому вираженні) і по кожному окре­мому продукту (у натуральному вираженні).

За даними балансу продуктів сільського господарства виз­начають обсяг валової, кінцевої і товарної продукції.

Валова продукція сільського господарства — вартість про­дукції, отриманої в результаті вирощування рослин і тварин та їх господарського використання за визначений період часу. У валову продукцію сільського господарства включають вартість готових продуктів і незавершеного виробництва.

Кінцева продукція сільського господарства — частина ва­лової продукції сільського господарства даного року, що над­ходить у товарний обіг і на особисте споживання в підсобні господарства населення, а також використовується на збільшення запасів і приріст стада худоби. Кінцева продукція визначається, як валова частина, витрачена в тому ж році на процеси сільськогосподарського виробництва, також відходи і втрати при збереженні врожаю й продуктів тваринництва.

Товарна продукція сільського господарства — частина ва­лової продукції, реалізована сільськогосподарськими підприємствами і населенням на сторону. Визначають у нату­ральному і вартісному вираженні.

Прогнозування капітальних вкладень — це процес визна­чення ресурсів, необхідних для створення нових і сучасних діючих виробничих потужностей і основних фондів.

Джерелами фінансування капітальних вкладень є:

• кошти державного бюджету, місцевих бюджетів;

• прибуток і амортизація;

• державний кредит;

• грошові заощадження фізичних осіб.

Капітальні вкладення менше інвестицій, тому що інвес­тиції можуть бути спрямовані не тільки в основні фонди, але і в кадри, науковий потенціал.

Кінцева продукція будівництва — введення в дію і реконст­руйовано об'єктів виробничого і невиробничого призначення.

Ефективність капітальних вкладень — народногоспо­дарська доцільність капітальних вкладень, визначається шля­хом зіставлення одержуваного ефекту з витратами на його до­сягнення.

Слід зазначити наступні зміни в капітальному будівництві: при централізованому плануванні кошів на капітальне будівництво виділялися з держбюджету на розви­ток промислового потенціалу — через галузеві міністерства, на розвиток об'єктів невиробничої сфери через обласні виконавчі структури.

У даний час держава в особі центральних органів не прий­має, і не буде приймати участі в розвитку невиробничої сфери, тому що це прерогатива місцевих органів влади (через запро­вадження комунальної власності); у відношенні ж до промис­лових підприємств — вони самі одержують карт-бланш на свій подальший розвиток.

У сферу ж загальнодержавних інтересів, до того, що буде фінансуватися з державного бюджету має входити: електрое­нергетика і, судячи з усього, весь паливно-енергетичний ком­плекс, залізничний транспорт, морський торговельний флот, зв'язок, наука, освіта та інші галузі економіки, які мають пере­важне суспільне значення.

Прогноз потреби в капітальних вкладеннях має бути за­снований на урахуванні розвитку всіх аспектів життя суспільства:

• демографічних, визначають потребу в житлі, послугах торгівлі, побутовому обслуговуванні, громадському хар­чуванні, охороні здоров'я, послугах закладів культури;

• потреб в продукції легкої і харчової промисловості та їх потужностях;

• потреб у виробництві певної кількості засобів вироб­ництва;

• потреб у капітальному будівництві;

• сукупних потреб у капітальних вкладеннях (інвес­тиціях).

Основні положення прогнозування розвитку транспорту передбачають правильне, економічно та соціально ефективне визначення пріоритетів в розвитку окремих видів транспорту та по економічних районах, комплексний розвиток виробни­чої структури всіх видів транспорту, регіональних транспорт­них систем і вузлів, прискорення темпів росту продуктивності праці та підвищення ефективності роботи транспорту, раціональне використання основних фондів (пропускних і провізних спроможностей), палива, електроенергії та ма­теріалів, створення необхідних резервів виробничих потужно­стей: рухомого складу, провізних і переробляючих спромож­ностей, постійних пристроїв.

У прогнозі перевезення вантажів і розрахунках до нього по видах транспорту визначаються:

• відправлення (перекачування), тонн (кубометрів);

• середня дальність перевезень, кілометрів (миль);

• вантажообіг, тонно-кілометрів (тонно-миль) як по внутрішніх, так і зовнішніх перевезеннях.

Розміри відправлень більшості номенклатури вантажів розраховуються на основі встановлених на прогнозний період рівнів виробництва, експорту та імпорту продукції, обсягу будівельно-монтажних робіт, балансів та планів розподілу продукції.

Оптимальні міжрайонні та внутрішньорайонні зв'язки є вихідною базою для розподілу перевезень по видах транспор­ту, визначення потоків вантажів по ділянках транспортної ме­режі, вантажообігу та середньої дальності перевезень.

Розрахунки проводяться по збільшеній номенклатурі про­дукції: кам'яному вугіллю, коксу, нафті та нафтопродуктах, га­зу, руді, чорних металах, лісових вантажах, мінерально- будівельних матеріалах, хімічних та мінеральних добривах, зер­ну, муці та крупі по групі “останніх" (або “інших") вантажів.

Із загального обсягу перевезень виділяють вантажі, що пе­ревозяться у контейнерах, які визначають шляхом вивчення та відбору контейнеропридатних вантажів, аналізу темпів рос­ту цих перевезень, а також з урахуванням поставок, намічених на прогнозований період, та списання контейнерів різних типів. В обсязі контейнерних перевезень виділяють перевезен­ня у спеціалізованих, а також великотоннажних контейнерах (брутто 10 тонн та більше). Для оптимізації транспортно-еко­номічних зв'язків можна використовувати такі моделі:

• однопродуктова модель транспортної задачі лінійного програмування у формі мережі для умовно однорідних ван­тажів (більшість видів лісових та хлібних вантажів, нафтопро­дукти, цемент, деякі види мінеральних добрив);

• модель розподільної задачі лінійного програмування для неоднорідних, але взаємозамінних вантажів (енергетичне вугілля різної калорійності, рудні та хімічні вантажі з різним складом корисних речовин);

• модель оптимізації схеми вантажних потоків при част­кових або повністю встановлених транспортно-економічних зв'язках, коли вирішується завдання визначення економічно найвигіднішого напрямку (маршруту) руху вантажу (деякі рудні вантажі, метал, нафта, продукти перемелу та інші).

Розподіл перевезень вантажів між видами магістрального транспорту — залізничним, морським каботажним, річковим та автомобільним (на міжміських централізованих перевезен­нях), а також між спеціалізованими (нафто- та нафтопродук- топроводними) проводиться з урахуванням техніко-еко- номічних особливостей і переваг кожного виду стосовно кон­кретних умов перевезень (сезонність роботи, резерви пропуск­ної та провізної спроможності), шляхом порівняння наведе­них народногосподарських затрат по можливих варіантах пе­ревезень. При цьому залежно від конкретних умов врахову­ються затрати не тільки на переміщення вантажу, а і на ванта-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України жо-розвантажувальні роботи, підготовчі та заключні операції транспортного процесу, зберігання вантажів на складах, збит­ки при перевезенні, перевантаженні та зберіганні.

При розробці річних прогнозів вибір виду транспорту ви­конується з урахуванням діючих тарифів.

Обсяг зовнішньоторговельних перевезень та їх розподіл по видах транспорту визначається відповідно до заплановано­го розвитку зовнішньоторговельних зв'язків, укладених довго­строкових торговельних угод з різними країнами, в тісній єдності з перспективами розвитку міжнародного ринку та тор­говими зв'язками що склалися, умовами продажу вантажів, пропускними та провізними спроможностями окремих видів транспорту.

При прогнозуванні перевезень вантажів по видах транс­порту потрібно враховувати наступне:

• по залізничному транспорту загальний обсяг відправ­лень вантажів визначається як сума обсягів їх відправлень зі станцій залізниць широкої, вузької та західноєвропейської колії. В розрахунок відправлення вантажів по широкій колії, окрім власного відправлення станцій, включаються вантажі, що надходять з ліній другої колії;

• по морському транспорту обсяг перевезень визна­чається як сума відправлення вантажів у каботажному закор­донному плаванні та судами портового флоту. В обсязі переве­зень транспортного флоту як у закордонному, так і каботажно­му плаванні виділяються наливні вантажі та суховантажі;

• по річковому транспорту в обсяг перевезень вантажів не включають рейдові перевезення та на переправах (крім пе­реправ по водосховищу). Із загального обсягу відправлення вантажів виділяють обсяги перевезень нафти та нафтопро­дуктів наливом, лісових вантажів у плотах, суховантажів (за встановленою номенклатурою);

• по магістральному трубопроводному транспорту обсяг перекачування нафти визначається відповідно до плану її по­ставки на нафтопереробні заводи та експорт. Обсяг перекачу­вання нафтопродуктів розраховується виходячи з потужності

продуктопроводів та потреби в нафтопродуктах по еко­номічних районах;

• по автомобільному транспорту обсяг відправлення ван­тажів розраховують за обсягом товарної (валової) продукції промисловості, сільського господарства, будівельно-монтаж­них робіт та роздрібному товарообігу. Вантажообіг визна­чається виходячи із загального обсягу відправлення вантажів у середній дальності перевезень. Обсяг відправлення вантажів та вантажообіг розраховуються по автотранспортних підприємствах з виділеннями загального обсягу відправлення та вантажообігу, що виконуються автомобільним транспортом загального користування, транспортом сільського господарст­ва, промислових, будівельних, торговельних та інших підприємств;

• по повітряному транспорту до загального обсягу відправлення вантажів включають перевезення платного бага­жу. Перевезення пошти та інших поштових відправлень про­гнозують окремо. Вантажообіг обчислюється сумарно по ван­тажах (включаючи платний багаж) та пошті.

Прогнозування перевезень пасажирів. Пасажирообіг в по­заміському сполученні на всіх видах транспорту загалом та по окремих видах визначається на основі даних про чисельність населення, його рухомість, ріст реальних доходів або фонду споживання у національному доході в розрахунку на одного жителя. Транспортна рухомість населення у позаміському сполученні визначається показником кількості пасажиро- кілометрів за рік на одного жителя діленням пасажирообігу (загального або на окремому виді транспорту) на середнь­орічну кількість населення.

Обсяги перевезень пасажирів у внутрішньоміському спо­лученні визначаються, виходячи з чисельності міського насе­лення та його транспортної рухомості — середньої кількості поїздок за рік всіма видами міського та приміського транспор­ту, що припадає на одного жителя. Середня дальність поїздок у внутрішньоміському сполученні встановлюється за резуль­татами періодичних обстежень пасажиропотоків.

При прогнозуванні перевезень пасажирів по видах транс­порту враховується, що:

• на залізничному транспорті загальний обсяг пасажиро- обігу визначається як сума пасажирообігу в поїздах приміського сполучення та далекого прямування;

• на морському транспорті включається перевезення па­сажирів в усіх видах плавання, що здійснюються транспорт­ним та портовим флотом;

• на річковому транспорті загальний обсяг перевезень визначається як сума перевезень в усіх видах сполучення, включаючи екскурсійні та туристичні, а також на переправах через водосховища;

• на автомобільному транспорті в загальний обсяг паса- жирообігу включається внутрішньоміське, приміське, міжміське та міжнародне сполучення, що виконується марш­рутними автобусами і тими, що працюють за погодинним та­рифом;

• на повітряному транспорті в пасажирообіг входить об­сяг перевезень на міжнародних, міждержавних та внутрішніх повітряних лініях. Загальний обсяг відправлення пасажирів з аеропортів України включає перевезення вітчизняними та іноземними авіакомпаніями;

• на міському транспорті кількість перевезених паса­жирів і пасажирообіг прогнозується окремо по видах транс­порту: метро, трамвай, тролейбус та автобус.

Таким чином, прогнозування транспортної роботи надає широкі можливості оцінки тенденцій та перспектив забезпе­чення народного господарства послугами галузей транспорту, показує шляхи підвищення ефективності всіх видів транс­портного обслуговування

Основна задача прогнозування соціального розвитку — визначення на перспективний період потреб населення і мож­ливостей їхнього задоволення.

Категорія, що визначає народний добробут — рівень жит­тя, котрий характеризує рівень задоволення фізичних, духов­них і соціальних потреб людей.

Рівень життя визначається розвитком потреб, що мають тенденцію до постійного зростання.

Прогнозування соціального розвитку тісно зв'язано з про­гнозуванням демографічних процесів, розселенням і розміщенням продуктивних сил.

Прогноз підвищення рівня життя визначається в загаль­ному виді трьома складовими:

1. ростом валового внутрішнього продукту і національно­го доходу;

2. ростом суспільних потреб;

3. ростом ресурсів для майбутнього споживання (ба­зується на прогнозованих розрахунках ефективності прогно­зованого нагромадження).

Система прогнозів соціального розвитку і споживчого рівня життя заснована на комплексі показників. Основні серед них:

• соціально-демографічні показники, характеризують ди­наміку чисельності і складу населення, соціальну структуру суспільства, зміни відносин власності (рух у структурі основ­них фондів, доходи за формами власності на засоби вироб­ництва);

• показники, що визначають зміни соціально — еко­номічних і виробничих умов праці, нагромадження освітнього потенціалу, підвищення професійного рівня населення;

• узагальнюючі показники, що дозволяють визначити у вартісному вираженні економічні умови підвищення рівня життя — виробництво ВВП на душу населення, ресурси спо­живання і їх обсяг у національному доході (або у ВВП), ди­наміку і структуру номінальних і реальних доходів населення;

• показники споживання основних продуктів харчування, непродовольчих товарів, обсяг продаж товарів на душу насе­лення, забезпеченість домогосподарства предметами побуто­вого призначення.

Оцінка рівня життя проводиться за показниками:

• забезпеченості житлом і комунальними послугами;

• культурно-побутовими послугами;

• дитячими та загальноосвітніми навчальними заклада­ми, лікувально-профілактичними, санітарно-курортни­ми, туристичними закладами.

Існують диференційовані показники на душу населення:

• чисельність лікарів на 10 тис. жителів;

• забезпеченість домогосподарств телевізорами, холодиль­никами, автомобілями на 100 родин (предметами куль­турно — побутового призначення) і на 1 тис. населення.

При розробці прогнозів соціального розвитку і підвищен­ня рівня життя ставляться цільові орієнтири — домогтися на­сичення на 100 родин певними товарами широкого вжитку або побутовими предметами тривалого користування виходячи з розрахунків норм споживання при цьому:

1. Визначаються ресурси, необхідні для розміщення пе­редбачуваного рівня.

2. Визначаються вимоги до розвитку галузей матеріаль­ного виробництва, що забезпечують досягнення прогнозова­ного рівня життя.

Згідно з цим, має бути досягнуто оптимальне співвідно­шення розвитку галузей виробництва і галузей, що реалізують процес підвищення рівня життя.

Існує набір моделей, що використовуються для визначен­ня ресурсів для виробничого і невиробничого нагромадження:

• норми виробничого нагромадження при встановлених нормативних вимогах до темпів росту ресурсів для ви­робництва і невиробничого будівництва;

• обсяги невиробничого нагромадження і поточного спо­живання;

• динаміка невиробничих фондів і моделі реалізації неви­робничих інвестицій.

Основні вимоги до соціальних прогнозів — урахування зростаючих суспільних і особистих потреб.

Рівень життя населення містить у собі такі складники:

• структуру раціонального споживання;

• дані про природний та механічний рух населення (на­роджуваність, смертність, міграція);

• динаміку обсягу і макроструктури ресурсів для спожи­вання;

• динаміку структури невиробничих інвестицій і ма­теріальних затрат у невиробничій сфері;

• динаміку обсягів індивідуального споживання;

• житлове будівництво;

• індивідуальний номінальний доход і реальні доходи на­селення;

• динаміку структури індивідуального споживання ма­теріальних благ і послуг;

• диференційований баланс доходів населення та ін.

У задоволенні потреб велику роль відіграє роздрібна торгівля.

Під роздрібною торгівлею розуміється продаж товарів на­родного споживання (довгострокового користування та широ­кого вжитку) в обмін на особисті грошові доходи.

Під купівельним попитом розуміється платоспроможна потреба (сума коштів), потенційно призначена для придбання матеріальних благ (продукти харчування, одяг, взуття, ткани­ни, вироби культурно — побутового призначення і господарсь­кого побуту).

Напрямки прогнозування:

• цільовий метод, заснований на заздалегідь установлю­ваних яких — або цільових орієнтирах розвитку попиту і роздрібної торгівлі;

• дослідницький метод, базується на тенденціях сформо­ваних у минулому і сьогоденні.

Прогнозування побутових послуг засновано на урахуванні платоспроможного попиту населення на певний асортимент послуг.

Основна задача — прогнозування попиту населення на ті чи інші види обслуговування.

Методи прогнозування:

• нормативний, в основі лежить система науково- обґрунтованих нормативів;

• екстраполяційний;

• економіко-математичне моделювання, при цьому вияв­ляється залежність прогнозованої величини — обсягу попиту (об'єм послуг) від незалежних перемінних (факторів).

Прогнозування послуг пасажирського транспорту прово­диться в комплексі з оцінкою транспортного обслуговування виробничого комплексу регіонального господарства й національної економіки в цілому.

Ціль прогнозування — визначення попиту на послуги транспорту, очікуваного числа поїздок на певні відстані і в певних напрямах.

В основі прогнозування числа поїздок враховують факто­ри, що впливають на поїздки:

• чисельність населення (збільшення, зменшення) у міській та сільській мережах розселення;

• зростання реальних доходів (ступінь та структура зай­нятості, рівень заробітної плати), забезпечення товара­ми, рівень розвитку економічних зв'язків регіонів.

Зв'язок — один з найважливіших компонентів інфраст­руктури, що забезпечує приймання і передачу інформаційних потоків, функціонування виробничих процесів, здійснення державних, політичних та оборонних заходів і задоволення потреб населення.

Основними показниками розвитку галузі є:

• обсяг продукції зв'язку в грошовому виразі;

• протяжність телефонних каналів на міжнародних лініях зв'язку;

• місткість міських та сільських телефонних станцій;

• місткість вузлів комутації каналів загальнодержавної си­стеми передачі даних (ЗДСПД) та телеграфної мережі;

• кількість телевізійних станцій потужністю 1кВт і вище;

• кількість комплексно-механізованих вузлових підпри­ємств поштового зв'язку;

• прибутки, доходи, рентабельність;

• обсяг державних капітальних вкладень і введення в дію виробничих потужностей — міждержавних кабельних та радіорелейних ліній зв'язку, радіотрансляційних станцій потужністю 1кВт і вище, міських автоматичних телефонних станцій та вузлових підприємств поштово­го зв'язку.

Показники розвитку засобів зв'язку визначаються як сума очікуваної наявності їх у базисному році та приросту на про­гнозований період.

Приріст протяжності каналів на міжміських лініях зв'язку встановлюється, виходячи із прогнозованого введення каналів на нових та додаткових каналах на реконструйованих лініях зв'язку та тих, що розширюються.

Приріст місткості міських та сільських телефонних станцій розраховується із прогнозованого введення в дію но­вих телефонних станцій та розширення існуючих, за винятком місткості демонтованих станцій.

Приріст комплексно-механізованих вузлів підприємств зв'язку визначається, виходячи з кількості введених у дію но­вих реконструйованих вузлів підприємств поштового зв'язку, обладнаних засобами механізації процесів обробки, сортуван­ня та транспортування поштових відправлень, розрахунково- підсумковими машинами на касових операціях.

Приріст кількості телевізійних станцій розраховується на основі запланованого введення в дію нових транслюючих те­левізійних станцій.

Введення в дію виробничих потужностей за рахунок капітальних вкладень на запланований період визначається:

• по міжміських кабельних та радіорелейних лініях зв'яз­ку — сумою протяжності прокладених магістральних внутрішньозонових ліній передачі та з'єднувальних ліній, обладнаних системами передачі для утворення каналів електрозв'язку;

• по радіомовних станціях — сумою потужності введених в дію передавачів, призначених для передачі програм радіомовлення;

• по телевізійних станціях — кількістю введених в дію те­левізійних станцій потужністю 1 кВт та вище;

• по міських автоматичних телефонних станціях — за­гальною ємністю телефонних станцій, введених в дію у містах та селищах міського типу;

• по вузлових підприємствах поштового зв'язку — кількістю введених у дію поштамтів усіх видів, відділень перевезення пошти і міських вузлів зв'язку, які виконують функції по сортуванню та доставці відправлень.

Прогноз повинен враховувати розвиток нових видів зв'яз­ку — факсу, телексу, стільникового, пошукового та транкінго- вого радіотелефонного зв'язку, Інтернету, супутникового зв'язку тощо. Внаслідок високих темпів розвитку цих видів зв'язку та їх великої залежності від іноземних інвестицій од­ним з основних методів їх прогнозу є експертна оцінка.

Найбільш пріоритетними напрямами розвитку зв'язку є:

• міжнародний та міжміський телефонний зв'язок;

• документальний електрозв'язок;

• міський телефонний зв'язок;

• сільський телефонний зв'язок;

• поштовий зв'язок;

• звукове мовлення;

• стільниковий радіотелефонний зв'язок;

• пошуковий радіотелефонний зв'язок (пейджинг).

Прогнозування розвитку ринкової інфраструктури займає чільне місце у прогнозуванні має на меті визначення шляхів її розвитку на основі аналізу сучасного стану виявлених тен­денцій та існуючих проблем її розвитку.

За допомогою методології прогнозування аналізуються і вивчаються процеси, які відбуваються у становленні і розвит­ку ринкової інфраструктури, зокрема, фактори впливу на роз­виток і розміщення ринкової інфраструктури та прогно­зується її розвиток та розміщення на прогнозний періоді.

Методи прогнозування розвитку ринкової інфраструкту­ри на даний момент утворюють єдину систему. Оскільки на функціонування ринкової інфраструктури впливає багато факторів, зокрема, становлення і розвиток ринкових відносин, модель розвитку ринку та державного регулювання, то для прогнозування напрямів розвитку ринкової інфраструктури не може бути застосована єдина методика.

Розробка прогнозних підходів з використанням конкрет­них методів прогнозування з урахуванням обставин часу та простору об'єктів ринкової інфраструктури є відправним мо­ментом у прогнозуванні. З урахуванням цього, прогнозування розвитку ринкової інфраструктури набуває міждисциплінар­ного підходу, де важливим в однаковій мірі стають: викорис­тання статистичних методів, інтуїції прогнозиста, застосуван­ня досвіду прогнозування і аналізів, використання методів зниження та пом'якшення ризиків.

Прогнозування розвитку ринкової інфраструктури ба­зується на закономірностях розвитку ринкової інфраструкту­ри, просторового її розміщення. Точність прогнозів залежить від організації загальнодержавної системи моніторингу за роз­витком ринкової інфраструктури, зокрема, повноти статис­тичного обліку діяльності підприємств ринкової інфраструк­тури.

Метою прогнозування розвитку інститутів ринкової інфраструктури є визначення стратегічних напрямів і шляхів її розвитку, а також важелів забезпечення ефективного функціонування суб'єктів ринкової економіки.

Визначеною методологічною основою формування і роз­витку ринкової інфраструктури є становлення (формування) і розвиток ринкової економіки — закономірності, особливості, принципи і механізм функціонування, а також соціально-еко­номічна модель її розвитку.

Основною проблемою є раціональне поєднання механізму саморозвитку ринку і важелів державного регулювання ринку та ринкової інфраструктури. Оскільки умови функціонування ринку і відповідно ринкової інфраструктури в значній мірі ха­рактеризуються невизначеністю, то прогнози за ступенем не­визначеності поділяються на імовірні і детерміновані. Ступінь невизначеності забезпечується кількістю та якістю врахуван­ня ризиків щодо об'єктів прогнозування.

Щодо варіантностей прогнозу, то він може розраховувати­ся як оптимістичний, нейтральний та песимістичний варіанти.

При прогнозуванні розвитку та розміщення ринкової інфраструктури, враховуються особливості, проблеми і тен­денції розвитку ринку та ринкової інфраструктури, а саме:

• перехід від адміністративно-командної системи до еко­номіки ринкового типу, тобто формування нової соціально-економічної моделі розвитку держави;

• реструктуризація державної власності, формування різних форм і видів власності; подолання державного монополізму і створення конкурентного середовища;

• приватизація (труднощі, проблеми і суперечності, які впливають на формування і розвиток інститутів ринко­вої інфраструктури);

• непристосованість (на початковому етапі) діючих інститутів фінансового ринку (зокрема, банків та стра­хових компаній) до виконання функцій притаманних їм в ринковій економіці;

• формування (вперше) більшості інститутів та нових організаційних форм ринкової інфраструктури;

• децентралізація управління з врахуванням зростаючої ролі територіального фактора, реалізація принципів регіонального управління в межах економічного про­стору України.

Щодо врахування проблем, які потребують негайного розв’язання, то це, перш за все, є:

• проблема раціонального поєднання механізмів само­розвитку ринку і державних важелів впливу (регулю­вання) на розвиток ринкових відносин і ринкової інфраструктури;

• проблема нагромадження капіталу та інвестування за рахунок національних джерел (і, зокрема, залучення тіньового капіталу);

• проблема формування (створення) механізму коорди­нації діяльності між інститутами ринкової інфраструк­тури та новими організаційними формами, що мають відношення до нагромадження капіталу та інвестуван­ня, а також ефективного управління економічними, підприємницькими, фінансовими та інвестиційними ризиками;

• проблема створення ефективної та стабільної законо­давчо-нормативної бази функціонування суб'єктів рин­ку та ринкової інфраструктури.

Концепція прогнозного розвитку ринкової інфраструктури базується на утвердженні інноваційної моделі розвитку та соціальній спрямованості економічної політики, впровадженні дієвих фінансово-економічних важелів впливу, формуванні збалансованої і ефективної регіональної політики в якій узгод­жені державні і регіональні інтереси, підвищенні ефективності управління процесами регіоналізації на основі подальшої його децентралізації (розподілу функцій і фінансових ресурсів) і по­лягає в забезпеченні стійких взаємозв'язків між господарюючи­ми суб'єктами, оптимізації руху товарно-грошових потоків, мобілізації заощаджень, нагромадженні капіталу, його роз­поділу і перерозподілу між сферами і галузями економіки і зміцненні фінансово-економічної самостійності регіонів.

Прогнозна оцінка розвитку та розміщення ринкової інфраструктури передбачає:

• формування ефективного механізму взаємодії між дер­жавою і ринком — поєднання механізму саморозвитку ринку і важелів державного регулювання та підтримки, визначених на основі удосконалення фінансової, зокрема, податкової та мо­нетарної і кредитної політики;

• забезпечення за допомогою процесів подальшого роздер­жавлення і приватизації становлення різноманітних форм власності, формування акціонерного і приватного капіталу, за­лучення, нагромадження та інвестування його в економіку інститутами фінансового і фондового ринку (зокрема, фінан­совими посередниками);

• формування ефективної і збалансованої регіональної політики на основі узгодження, яка спрямовуватиметься на використання переваг територіального поділу праці, природ-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України но-ресурсного потенціалу, а також удосконалення фінансової політики і дієвих механізмів її впливу, регулювання міжбюд- жетних відносин з метою підвищення рівня соціально-еко­номічного розвитку на регіональному і місцевому рівнях;

• підвищення ефективності управління процесами регіоналізації за рахунок прискорення процесів децент­ралізації фінансової системи і фінансових ринків, що є визна­чальною умовою формування регіональних ринково-інфраст- руктурних комплексів;

• ефективне функціонування різноманітних форм влас­ності та відповідне зростання промислової емісії цінних па­перів поряд з державною та кредитною, що сприятиме розвит­ку фондового ринку;

• підвищення рівня нагромадження капіталу інститутами фінансового ринку та інвестиції за рахунок національних дже­рел за допомогою наступних заходів — забезпечення раціонального співвідношення готівкового та безготівкового обігу за допомогою впровадження гарантій повернення коштів (страхових гарантій) та захисту від знецінення, а також вста­новлення стимулюючої відсоткової ставки, тобто вирішення питань страхування та гарантій інвестора;

• пожвавлення процесу нагромадження капіталу та його подальшого інвестування за допомогою створення і ефектив­ного використання таких організаційних форм — банку рекон­струкції та розвитку України, фінансово-промислових груп та небанківських фінансових посередників — інвестиційних ком­паній, ощадних установ, фондів;

• створення (формування) у восьми регіонах інститутів ринкової інфраструктури — зокрема, регіональних ко­мерційних банків, що надасть змогу забезпечити нагромад­ження капіталу (за допомогою мобілізації заощаджень) та інвестування у процеси економічного розвитку території та зміцнення її фінансово-економічної самостійності;

• здійснення позитивних зрушень у фінансовому забезпе­ченні розвитку економіки регіонів за допомогою змін у прак­тичних і стратегічних напрямках економічної політики, зокрема

формування дієвої податкової політики з акцентом на стимулю­ючу функцію та ефективної кредитної політики, спрямованої на сприяння реформуванню та структурним перетворенням, при­оритетному розвитку відповідних галузей економіки — збільшенням обсягів кредитів в поточну та інвестиційну діяльність за доступним відсотком;

• сприяння за допомогою факторингу, брокерських та маклерських послуг, банківської системи (в рамках якої здійснюються грошові розрахунки і платежі) прискоренню обороту оборотних коштів;

• забезпечення пом’якшення або зниження ступеня ризи­ку суб'єктів ринку за допомогою страхування аудиторської діяльності;

• створення єдиного правового поля функціонування суб’єктів ринку та відповідних інституцій ринкової інфраст­руктури.

На основі макроекономічного та галузевого видів прогно­зування відбувається комплексне прогнозування регіонально­го розвитку.

З метою ефективного управління економічними перетво­реннями в регіоні, виявлення тенденцій, закономірностей та розробки наукових рекомендацій щодо перспективного роз­витку економіки України і її регіонів необхідно здійснювати комплекс заходів, що пов’язаний з прогнозуванням регіональ­ного розвитку.

При цьому, регіон розуміється, як територія, яка, на відміну від району, не обов’язково є таксономічною одиницею в системі територіального членування, що дозволяє певну сво­боду в окресленні його географічних меж.

З географічної точки зору регіоном може вважатися будь- яка ланка територіальної соціально-економічної системи:

• селище;

• село;

• місто;

• район у місті;

• адміністративний район;

• адміністративна область;

• республіка (в Україні — АРК);

• економічний район великого міжобласного інтеграль­ного макромасштабного економічного рангу.

Цільовою функцією регіонального прогнозування є: обґрунтовування заходів щодо вдосконалення розвитку тери­торіального господарства, інтенсифікація розвитку економіки країни і регіонів, а саме:

• створення механізму вертикальної і горизонтальної взаємодії суб'єктів господарювання та органів управління;

• сприяння розвитку територіального поділу праці та її інтеграції в нових організаційних формах;

• створення розгалуженого і водночас єдиного ринкового простору в країні;

• розробка заходів щодо посилення міжрегіональних гос­подарських зв'язків.

До стратегічних проблем, згідно яких проводяться аналітично-прогнозні дослідження, належать:

• реконструкція економіки промислових регіонів і вели­ких міських агломерацій через: конверсію оборонних та цивільних галузей, модернізацію інфраструктури, оздоров­лення екологічних ситуації, роздержавлення і приватизацію;

• подолання депресивного стану аграрно-промислових регіонів, відродження сіл і малих міст, розвиток місцевої ви­робничої та соціальної інфраструктур, підвищення ефектив­ності використання сільськогосподарських та інших угідь;

• нормалізація соціально-економічного становища в регіонах з екстремальними природними умовами і переважно сировинною спеціалізацією;

• відродження й формування промислових вузлів і центрів з пріоритетним розвитком виробництв, пов'язаних з комплексним використанням сировини;

• стимулювання розвитку експортних та імпортозаміню- ючих виробництв;

• формування регіональних економічних ринків, вільних економічних зон, технополісів як регіональних центрів при­скорення економічного та соціального прогресу;

• переспеціалізація окремих прикордонних регіонів, ство­рення тут нових робочих місць; прискорений розвиток соціальної інфраструктури;

• розвиток регіональних інфраструктурних систем (транс­порту, зв'язку, інформатики), які забезпечували б і стимулю­вали структурні зрушення та ефективність регіональної еко­номіки;

• подолання надмірного розриву в рівнях і якості життя населення окремих областей.

Прогнозування регіонального розвитку має здійснюва­тись на міжрегіональному, регіональному та місцевому рівнях управління.

Наукова обгрунтованість рішень з питань регіонального розвитку значною мірою залежить від:

• достовірності статистичної ретроспективної й поточної інформації про регіональний розвиток;

• обраного методу прогнозних досліджень;

• теоретико-методологічного обґрунтування прогнозів;

• рівня підготовленості і фаху експертів.

Предмет прогнозних досліджень — соціально-економічні та науково-технічні проблеми розвитку територіальних утво­рень різного рівня, по кожній з яких мають бути здійснені комплексні розробки.

Прогнозування є комплексним наслідком попередніх стадій — аналізу та діагностики.

За своїм змістом і характером зв'язків цілісна сукупність і відповідних дій, що пов'язана з аналізом, діагностикою і про­гнозуванням складає певну систему, яку умовно можна назва­ти системою АДП (аналіз, діагностика та прогнозування).

В даному контексті аналіз економіки регіону передбачає вивчення на основі відповідних методів сучасного стану еко­номіки регіону. Він може бути у вигляді стагнації (застою, спа­ду), економічної кризи, стабілізації і економічного піднесення.

Визначення вказаних економічних станів розвитку регіону здійснюється на основі економічного аналізу. Еко­номічний аналіз поділяється на:

• комплексний (вивчається у взаємозв’язку вся су­купність економічної діяльності);

• поелементний (коли вивчається кожний із секторів або галузей економіки окремо).

В регіональній економіці віддасться перевага комплексно­му економічному аналізу.

Діагностика — це важлива дія при вивченні регіональної економіки, яка передбачає знаходження причинно-наслідко- вих зв’язків між змінами в економіці і відповідними фактора­ми або умовами, що визначають ці зміни, а також встановлен­ня тенденцій і закономірностей цих змін, встановлення на їх основі відповідності тому чи іншому економічному стану.

Спираючись на результати діагностики, можна встанови­ти стан “здоров’я” економіки регіону. Цей етап вивчення регіональної економіки є одним із найважливіших, тому що від того, який буде поставлено діагноз, визначаються подальші кроки щодо економічного розвитку регіону. Від результатів діагностики залежить, які необхідно здійснити засоби або да­ти рекомендації щодо перспективного розвитку регіону.

Суто регіональне прогнозування при цьому являє собою стадію аналітично-прогнозних досліджень, яка спрямована на виявлення очікуваних наслідків процесів, що спостерігаються, в економіці регіону та оцінювання ефективності сформовано­го пакету запланованих заходів з регіонального розвитку, ви­конання котрих дозволить вирішити регіональні цілі.

Для цього необхідно спочатку розробити прогноз очікува­них наслідків в економіці регіону. Тільки після цього можна здійснити прогноз бажаного (рекомендованого) розвитку еко­номіки, який складався б з комплексу заходів щодо перспек­тивного стану регіональної економіки.

Етап визначення бажаного (рекомендованого) еко­номічного розвитку регіону на перспективу називається регу­льованим економічним прогнозуванням.

За даними аналізу тенденцій соціально-економічного роз­витку регіону, сукупністю елементів продуктивних сил і ком­понентів природного комплексу прогнозні дослідження виз­начають можливість альтернатив у досягненні поставлених цілей за наслідками тенденцій розвитку, що спостерігались, (т.зв. песимістичний прогноз) і результатами запланованих заходів (оптимістичний прогноз).

Прогнозні розробки, як правило, мають науково обґрунто­вувати довго- і середньострокові соціально-економічні та на­уково-технічні рішення.

У зв'язку з цим при обґрунтуванні перспектив соціально- економічного розвитку територіальних утворень, насамперед, потрібно:

• простежити ретроспективні тенденції, темпи і рівні роз­витку господарства регіонів країни, структурні й територіальні зрушення, послідовність проведення заходів, які забезпечують приймання/ухвалення рішень і оптимальне поєднання тери­торіальних, галузевих та загально — державних інтересів;

• виділити перспективні науково-технічні, соціально-еко­номічні та інші проблеми, щодо яких потрібна попередня роз­робка наукових ідей та програм їх здійснення;

• проаналізувати ступінь залучення й проблеми викорис­тання і відтворення природних ресурсів та розробити шляхи запобігання негативним наслідкам, пов'язаним з екстенсив­ним природокористуванням;

• розробити наукові основи і форми організації уп­равління економічними, соціальними і техніко-технологічни- ми процесами, які мають відповідати майбутнім масштабам, темпам розвитку і змінам у соціально-економічній структурі суспільства;

• підготувати проекти територіальної організації госпо­дарства, спеціалізації та розвитку міжрайонної економічної інтеграції з метою підвищення ефективності суспільного ви­робництва, з урахуванням специфічних регіональних умов госпдарюваня й міжрегіонального поділу праці.

Прогнозні розробки для різних територіальних утворень залежать як від соціально-економічних завдань цих утворень, так і від рівня управління регіональним розвитком. У системі прогнозних розробок можна виділити три рівні:

1. національний (народногосподарський);

2. міжгалузевий;

3. регіональний.

На національному рівні до прогнозних досліджень нале­жать:

• комплексні прогнози-схеми розвитку і розміщення про­дуктивних сил країни, у т.ч. — в регіональному розрізі;

• балансові розробки, які мають за мету вирішення вели­ких міжгалузевих проблем (збалансований розвиток паливно- енергетичного комплексу країни, узгоджена взаємодія транс­портних систем, раціоналізація вантажопотоків тощо);

• комплексні програми науково-технічного прогресу; ^:

• демографічні прогнози і розробка соціально-економічної політики, спрямованої на соціальний захист та підвищення рівня життя населення;

• розробка наукових основ і напрямів створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення управління вико­нанням прогнозованих позитивних зрушень і відповідного ре­гулювання регіонального розвитку.

Прогнозні розробки на міжгалузевому рівні повинні з ура­хуванням результатів прогнозних досліджень загальногоспо­дарського рівня та регіональних особливостей соціально-еко­номічних процесів, науково обґрунтовувати перспективи роз­витку окремих міжгалузевих об'єднань та удосконалення ор­ганізаційних форм і методів управління ними.

Такими прогнозами є:

Прогнози розвитку і розміщення продуктивних сил регіональних аграрно-промислових комплексів.

Прогнози розвитку регіональних спеціалізованих міжга­лузевих комплексів (паливно-енергетичного, металургійного, морегосподарського, транспортного тощо). Наукова обґрунто­ваності довгострокового розвитку міжгалузевих утворень ба­гато в чому залежить від ефективності прогнозних розробок загальногосподарського рівня, в яких поставлені загальнодер­жавні цілі та окреслена стратегія їх виконання.

Прогнози регіонального рівня складаються на основі за­гальногосподарських та міжгалузевих прогнозів.

До основних регіональних прогнозних розробок належать:

• комплексні програми розв’язання територіальних за­гальногосподарських проблем для регіонів середніх і малих системних рангів;

• довгострокові прогнози комплексного соціально-еко­номічного розвитку областей, міст тощо;

• районне планування територіально-виробничих ком­плексів промислових вузлів;

• комплексні програми розвитку окремих великих підприємств;

• проекти планування і забудови міст та інших населених пунктів;

• проекти створення спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку.

Завданнями регіональних прогнозів є:

• міжрегіональний перерозподіл і комплексне викорис­тання ресурсів з метою нарощування економічного по­тенціалу країни;

• виділення і наукове обгрунтування основних ланок те­риторіального розвитку продуктивних сил господарст­ва регіону;

• аналіз варіантів імовірних темпів, пропорцій і виробни­чих структур у розвитку економічних районів.

В усіх регіональних прогнозних дослідженнях вивчається вплив виробництва на соціальні й екологічні процеси. Про­гнозні дослідження набирають матеріалізованої форми у ви­гляді документів, тому виникає потреба у синтезованому про­гнозному документі, який би комплексно розглядав соціаль­но-економічні питання розвитку регіональної системи. Ефек­тивність системи регіональних прогнозних досліджень забез­печує єдність методологічних основ і методичних підходів до обгрунтування довгострокових перспектив розвитку регіональної економіки. Кожний прогнозний документ пови­нен грунтуватись на єдиній концепції соціально-економічного розвитку регіону, яка органічно пов’язана із загальнодержав­ними та міжгалузевими прогнозними розробками.

У процесі опрацювання результатів регіональних прогноз­них досліджень відповідні організації повинні конкретно адре­сувати пропозиції, ідеї і вимоги комплексних розробок. Існує три рівні споживачів результатів прогнозних досліджень:

• центральні органи управління країни;

• міністерства, відомства і науково-дослідні організації;

• місцеві органи управління (області, міста, низові адміністративні райони).

Структура, агрегованість і форми подання даних для кож­ного з цих користувачів неоднакові. Проте загальним для май­бутніх користувачів прогнозної інформації є цільова спрямо­ваність розвитку регіональних систем, поєднання державних і територіальних інтересів при виборі стратегії розв’язання міжгалузевих і народногосподарських проблем, інтегральної політики комплексного використання природних ресурсів, охорони природного середовища і підвищення рівня життя на­селення.

Прогнозне дослідження регіонального розвитку передба­чає:

• вивчення соціально-економічних, виробничо-техно­логічних явищ і процесів, підготовку їх кількісних і якісних характеристик;

• оцінку отриманої інформації з огляду на конкретне за­вдання окремих галузевих об’єднань або регіону в цілому;

• інтегральну оцінку взаємодії та взаємозалежності ком­понентів природного середовища і продуктивних сил, їх впли­ву на вибір концепції розвитку регіональної економіки;

• кількісну і якісну характеристики компонентів природ­ного комплексу та елементів продуктивних сил, прогнозуван­ня можливих їх змін.

Вивчення соціально-економічних, природних явищ, про­ведення кількісного і якісного аналізу потенціалу регіону постійно провадяться численними науковими і проектними організаціями. У процесі дослідження отримані оцінки регіонального розвитку використовують для визначення варіантів соціально-економічного і виробничо-технологічного розвитку регіональної економіки.