2. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-техніч­ний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає:

матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчис­лювальна база інформаційного забезпечення тощо);

кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експе­риментатори, науково-технічний персонал);

інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;

організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управ­ління НДДКР.

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих нав­чальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-тех­нічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-техніч­них зв’язків.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об’єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромад­женого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій (табл. 4).

В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розроб­ляються в областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій. Таблиця 4

РОЗПОДІЛ СТВОРЕНИХ ЗРАЗКІВ НОВИХ ТИПІВ ТЕХНІКИ В УКРАЇНІ у 1994—1997 рр., % ^*

^* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 105.

Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери).

Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культур­них центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об’єднань.

Важливу роль у розміщенні об’єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани. Таблиця 5

РОЗМІЩЕННЯ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ I—II РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ ПО РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1997-1998 рр.^*

^* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 440.

У 1997 р. в науці і науковому обслуговуванні України було зай­нято 142,5 тис. чоловік, у т. ч. 4,3 тис. докторів наук і 20,6 тис. кан­дидатів наук.

В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисельністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти I—II рівнів акредитації (табл. 5).

Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих містах Донбасу, індустріального Придніпров’я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.

З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, про­водять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.

В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери по регіонах.

3. ПРОБЛЕМИ РЕКОНСТРУКЦІЇ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЗАВДАНЬ ПРИСКОРЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

В перспективі необхідно значно посилити виробничий потенціал при його якісному перетворенні на основі прискорення науково-технічного прогресу, широкої інтенсифікації економіки. З цією метою розроблена нова структурна та інвестиційна політика.

Капітальні вкладення (інвестиції) як фінансове джерело нарощування основних фондів є найважливішим економічним інструментом, що забезпечує зрушення в розміщенні продуктивних сил. В умовах формування ринкових механізмів господарювання головним джерелом розширеного відтворення основних фондів є власні кошти підприємств, а також банківський кредит. Централізовані державні капіталовкладення спрямовуються переважно на фінансування великих народногосподарських програм.

Основний шлях розширення виробничого потенціалу — його інтенсивний розвиток через технічне переозброєння і реконструк­цію діючих підприємств.

У ході нової реконструкції народного господарства доцільно перепрофілювати окремі великі підприємства відповідно до галузевих факторів і регіональних умов (знизити металомісткість виробництв, віддалених від металургійних баз, і т.п.), розчленити технологічні цикли з передислокацією їх частин, вивести з великих міст шкідливі в екологічному відношенні підприємства тощо.

Великі масштаби капітального будівництва на найближчі десятиліття визначаються пріоритетністю розвитку галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес. Серед них виділяють такі наукомісткі галузі, як електроніка, точне верстатобудування тощо.

Нині першочергові заходи щодо широкого оновлення техніки і технології, докорінного покращання якості продукції плануються на великих підприємствах і в об’єднаннях провідних промислових районів. Встановлення таких пріоритетів щодо інтенсифікації саме за цими районами пояснюється тим, що вони мають потужний виробничий і науково-технічний потенціал, великі індустріальні (особливо машинобудівні) центри з наукомісткими виробництвами і великими контингентами кваліфікованих, досвідчених кадрів. Це дозволяє одержувати більш високу віддачу капіталовкладень за рахунок реконструкції підприємств, швидке та ефективне нарощування виробництв.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Автоматизація виробництва — напрям науково-технічного прогресу, який забезпечує повне усунення і заміщення фізичної праці робітників системою машин, обладнання, апаратів і приладів, включаючи ЕОМ.

Інвестиційна політика — сукупність господарських рішень, які визначають основний напрям капітальних вкладень, заходи щодо їх концентрації у галузях пріоритетного розвитку. Інвестиційна політика на сучасному етапі передбачає покращання співвідношення між капітальними вкладеннями в ресурсозберігаючі, перероблюючі і споживаючі галузі, перерозподіл коштів на користь галузей, що забезпечують прискорення науково-технічного прогресу.

Інновація — вкладення коштів у нову техніку, технологію, нові форми організації праці і управління, які охоплюють не тільки окремі підприємства, а й галузь. Водночас це і процес, спрямований на створення, виробництво, розвиток і вдосконалення нових видів виробництв, технологій, організаційних форм. Включає три основні стадії: від почат­ку дослідження до промислового освоєння; від промислового освоєння до випуску (впровадження) об’єктів, необхідних для задоволення потреб споживачів; використання у споживача, включаючи обслуговування і утилізацію.

Інтенсифікація виробництва — збільшення розмірів виробництва за рахунок застосування більш ефективних засобів виробництва, дос­коналих форм організації праці і технологічних процесів, які втілюють останні досягнення науково-технічного прогресу, а також кращого використання наявного виробничого потенціалу.

Капіталомісткий технічний прогрес — удосконалення техніки і технології, яке потребує застосування великої кількості капіталу. Вдосконалення техніки і технології, яке дозволяє виробляти велику кількість капіталу чи таку ж кількість продукції при меншому його обсязі, називають капіталозберігаючим технічним прогресом.

Комплексна програма науково-технічного прогресу — документ, який визначає мету розвитку науки і техніки на тривалу перспективу (20 років), пріоритетні науково-технічні проблеми, які повинні розроблятися в цей період, і очікувані соціально-економічні наслідки їх реалізації.

Комп’ютеризація — процес все більш широкого застосування ЕОМ у народному господарстві, в галузях, на підприємствах (об’єднаннях) і в організаціях.

Механізація виробництва — напрям науково-технічного прогресу, заснований на заміні ручних виробничих операцій машинами і механіз­мами. За ступенем оснащеності виробничих процесів технічними за­собами механізація виробництва поділяється на часткову і комплексну. При частковій механізації окремі операції чи види робіт (переважно трудо­місткі) замінюють на усіх основних операціях технологічного процесу і допоміжних роботах при збереженні значної частки ручної праці.

Міжгалузевий науково-технічний комплекс (МНТК) — форма сполучення науки з виробництвом, яка покликана по пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу здійснювати швидке і ефективне фор­мування циклу «наука—виробництво», сприяти прискоренню розробки нових ідей і ефективному використанню їх на практиці. Для вирішення важливих народногосподарських завдань в МНТК, який являє собою єдину науково-виробничу одиницю, включаються науково-дослідні інститути, конструкторські бюро і технологічні організації, науково-виробничі і виробничі об’єднання, підприємства різних міністерств і відомств.

Національний інтелект — це синтетичний показник розвитку нації та її індивідів. Він виражає рівень знань природних і суспільних процесів, рівень мислення, національного самоусвідомлення, гуманістичних відносин, моралі, етики, естетики, ідеології, міжнародних зв’язків тощо. Це той елемент трудового потенціалу суспільства, який виражає його працездатність, творчість, винахідливість, пошук нового, раціонального, оптимального в усіх сферах життя нації, суспільства, держави. Носіями національного інтелекту є вчені, інженери, конструктори, письменники, працівники культури, мистецтва, вчителі, лікарі, робітники, селяни, керівники всіх рівнів.

Нововведення — запуск у виробництво нового продукту, впровадження нового виробничого цеху чи застосування нової форми організації бізнесу.

Об’єднання науково-виробниче — єдиний науково-виробничий і господарський комплекс, прогресивна форма зв’язку науки з виробництвом, одна з форм основної ланки промисловості для розробки і виробництва в стислі строки високоефективних комплексів машин, облад­нання, приладів, технологічних процесів і матеріалів, що визначають науково-технічний прогрес у відповідних напрямах і мають важливе народногосподарське значення. Вони створюються на базі науково-дослідних (проектно-конструкторських, технологічних) організацій чи підприємств (виробничих об’єднань), які мають конструкторську і дослідно-експериментальну базу. Деякі з них входять до складу міжгалузевих науково-технічних комплексів.

Патентно-ліцензійна діяльність — структурна складова інформаційної діяльності підприємств, науково-дослідних і проектно-конструк­торських організацій, науково-виробничих об’єднань, яка полягає у виявленні науково-технічних рішень, спроможних стати предметом патентного захисту чи ліцензійних узгоджень. Її значення визначається, з одного боку, сприянням науково-технічного прогресу шляхом активного впливу на створення і розробку нових машин, приладів, обладнання, матеріалів і технологічних процесів, які за своїми техніко-еконо­мічними показниками перевершували б вітчизняні і зарубіжні аналоги; з іншого боку, — сприянням розширенню практики міжнародного розповсюдження патентної інформації, використання якої дозволяє виробляти і реалізовувати нову продукцію на основі відкриттів і винаходів.

Прикладні дослідження — вид наукових досліджень, основна мета яких — вирішення практичних проблем. Їх результати безпосередньо втілюються в практику, знаходять втілення в нових технологічних процесах, конструкціях, матеріалах тощо.

Ресурсозберігаюча технологія — узагальнена назва технологій, за яких виробничий процес забезпечується мінімальною витратою ресурсів і енергії, матеріалів і т. п. при заданій кількості щодо випуску продукції і необхідній продуктивності.

Технічна підготовка виробництва — сукупність робіт, пов’язаних із створенням і впровадженням у виробництво нових та вдосконаленням раніше освоєних видів продукції і технологічних процесів. Включає проектування нових і вдосконалення раніше освоєних конструкцій машин із забезпеченням їх виробництва технічною документацією; проек­тування нових і вдосконалення діючих технологічних процесів; розробку технічних норм; впровадження нової техніки. Роботи по техніч­ній підготовці виробництва ведуться в галузевих науково-дослідних, дослідно-конструкторських бюро. На підприємствах у них беруть участь відділи головного конструктора і технолога, відділ чи бюро планування підготовки виробництва.

Технологія безвідходна і маловідходна — система технологічних про­цесів, що забезпечує комплексне використання природної сировини проміжних продуктів і відходів. Необхідність її розробки і впровад­ження обумовлюється вирішенням завдань ресурсозбереження і охорони навколишнього середовища. Організація безвідходних і маловідход­них виробництв може бути здійснена на рівні окремого підприємства, промислового комплексу, галузі чи регіону. Розробка такої технології — один з важливих сучасних напрямів науково-технічного прогресу. Їх впровадження забезпечує значний економічний і соціальний ефект.

Фундаментальні дослідження — вид наукових досліджень, головне призначення яких — одержання нових знань, виявлення законів розвит­ку природи, суспільства, мислення. Їх результати є основою проведен­ня прикладних досліджень. Щоб забезпечити прискорення науково-технічного прогресу, фундаментальні дослідження повинні випереджати в своєму розвитку прикладні дослідження, створюючи для них теоретичну базу.

Економічна ефективність нової техніки — співвідношення економічних результатів від застосування нової техніки та затрат суспільної праці на її виробництво і впровадження. Найновіша техніка потребує великих капітальних вкладень на освоєння, передачу в масове виробництво, просування у сфері її застосування. Проте вона може дати знач­ний ефект. Нова техніка потребує менших капітальних вкладень на впровадження і удосконалення, дає обмежений за розмірами ефект, що може бути одержаний у короткі строки і швидко реалізований.

Електронізація народного господарства — процес широкого застосування електроніки в усіх галузях народного господарства. Електроніка є основою автоматизації управління технологічними процесами, важ­ливим елементом верстатів з програмним управлінням, калькуляторів і т. п. Вона сприяє прогресу засобів інформації. Завдяки їй стала можливою значна частина досягнень сучасної фізики, астрономії, хімії, біології, медицини. Широке застосування електроніка має у банківській справі, складському господарстві, роздрібній торгівлі та інших галузях. Темпи розвитку електроніки знаходять відображення у зростанні парку ЕОМ.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте поняття «науково-технічний прогрес» і «науково-технічна революція».

2. Розкрийте роль науки в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

3. Проаналізуйте структуру науково-технічного потенціалу України, його територіальну організацію.

4. Висвітліть основні проблеми реконструкції народного господарства України.

Література

1. Бесчасний Л. Про механізм мотивації до науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки // Економіка України. — 1995. — № 8. — С. 15—23.

2. Гуревичов М. Ринок інтелектуальних продуктів України // Економіка України. — 1994. — № 5. — С. 30—37.

3. Дорогунцов С. І., Нейкова Л. Сучасні проблеми технічного розвитку промисловості України // Економіка України. — 1996. — № 9. — С. 4—11.

4. Заблоцький Б. Ф., Кокошко М. Ф., Смовженко Т. С. Економіка України. — Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997. — 587 с.

5. Лукінов І. Пріоритетна політика держави в технологічних перетвореннях // Економіка України. — 1997. — № 2. — С. 4—19.

6. Марущак В. Проблеми інтеграції науки України у світову наукову структуру // Економіка України. — 1994. — № 10. — С. 62—66.

7. Научно-технический прогресс: словарь / Под ред. Абалкина Л. И. — М.: Политиздат, 1987. — 168 с.

8. Олександрова В., Чусова Е. Обгрунтування державних науково-технічних програм // Економіка України. — 1996. — № 12. — С. 21—26.

9. Размещение производительных сил / Под ред. В. В. Кистанова, Н.В.Копылова. — М.: Экономика, 1994. — 589 с.

10. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1998. — 376 с.

11. Шкворець Ю., Варгатюк А. Державне стимулювання науково-технічної діяльності в Україні // Економіка України. — 1994. — № 8. — С. 20—24.

12. Щедрина Т. Науково-технічна активність в Україні крізь призму якості продукції // Економіка України. — 1994. — № 3. — С. 42—46.

13. Яковлев В. Інновації та оновлення продукції в машинобудівному комплексі України // Економіка України. — 1994. — № 12. — С. 70—73.

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Наука — безпосередня продуктивна сила суспільства.

2. Науково-технічний прогрес і його вплив на рівень розвитку виробництва.

3. Проблеми розвитку науково-технічного потенціалу України.