14. 1. Поняття, сутність і засоби прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил.

Життя суспільства й ефективна організація виробництва є неможливими без передбачення майбутнього, без прогнозу­вання перспектив його розвитку. Економічні прогнози не­обхідні для визначення можливих цілей розвитку суспільства і необхідних для їх досягнення ресурсів, для виявлення найбільш економічно ефективних варіантів планів, обґрунту­вання основних напрямків економічної політики.

Державне прогнозування, індикативне планування, роз­робка програм економічного і соціального розвитку країни в цілому, окремих її регіонів та галузей народного господарства є одним із ефективних засобів системного поліпшення ситу­ації в Україні. Прийняття Верховною Радою України в 2000 році Закону “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” визна­чає правові, економічні та організаційні засади прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку України, окремих галузей економіки і регіонів як складових частин загальної системи державного регулювання розвитком.

Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил являє собою попередню науково-аналітичну стадію роботи. Межі процесу прогнозування і розробки планів непостійні. Вони за­лежать від стабільності процесів розвитку науки і техніки й від досконалості застосовуваних методів і технічних засобів про­гнозування.

За часом упередження вищий рівень ієрархії займає про­гнозування, потім йде розробка планів. Прогнозування і скла­дання планів є елементами єдиної системи планування.

Прогноз — це ймовірністне судження про стан якого-не- будь об'єкту (процесу або явища) у визначений момент часу в майбутньому й альтернативні шляхи досягнення яких-небудь результатів.

Прогнозування — це процес формування прогнозів роз­витку об'єкта на основі аналізу тенденцій його розвитку.

Прогностика — наука, що вивчає закономірності процесу прогнозування.

Передбачення (наукове), як процес (рос. “предвидение”)- це достовірне, засноване на логічній послідовності судження про стан якого-небудь об'єкта (процесу, явища) у майбутньому.

Передбачення (рос. “предсказание)- випереджальне відоб­раження дійсності, засноване на пізнанні законів розвитку об'єкта (процесу, явища). Поняття “наукове передбачення” і “прогнозування” відрізняються один від одного ступенем вірогідності оцінок майбутнього. “Передбачення” — більш ши­роке поняття, що включає в себе обидва попередніх. Спроще­но, вказані поняття можна розшифрувати:

Прогнозування — ймовірно буде.

Наукове передбачення — буде.

Планування — повинно бути.

Закордонним аналогом поняття “прогнозування” є термін “футурологія” — наука про майбутнє.

В залежності від ступеню конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми перед­бачення:

• гіпотезу (загальнонаукове передбачення),

• прогноз,

• план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні за­гальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези складають теорія і відкриті на її основі закономірності й при- чинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна ха­рактеристика об'єктів, що виражає загальні закономірності їх поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має значно більшу виз­наченість, тому що є заснованим не тільки на якісних, але й на кількісних параметрах, і тому дозволяє характеризувати май­бутній стан об'єкта також і кількісно. Прогноз виражає перед­бачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизна­ченості і більшою вірогідністю. У той же час, зв'язки прогнозу з досліджуваним об'єктом (явищем, процесом), не є твердими, однозначними: прогноз носить ймовірнісний характер.

План являє собою постановку точно визначеної мети і пе­редбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об'єкта. У плані відображаються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених задач.

План і прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна од­ну стадії планування. При цьому прогноз виступає як фактор, що орієнтує існуючу практику на можливість розвитку в май­бутньому, а прогнозування — як інструмент розробки планів.

Форми сполучення прогнозу і плану можуть бути різни­ми: прогноз може передувати розробці плану (як правило), випливати з нього (прогнозування наслідків прийнятого в плані рішення), проводитися в процесі розробки плану.

Розходження між прогнозом і планом: план має директив­ний, а прогноз — ймовірнісний характер. План — однозначне рішення, у т.ч. і тоді, коли він розробляється на варіантній ос­нові. Прогноз — по самій своїй суті має альтернативний, варіантний зміст. Розробка прогнозів заснована на прогнос­тичних методах, планування спирається на більш суворі й точні методи балансових та інших розрахунків.

Мета прогнозування — створити наукові передумови для прийняття управлінських рішень. Ці передумови включають:

• науковий аналіз тенденцій розвитку;

• варіантне передбачення майбутнього розвитку;

• оцінку можливих наслідків прийнятих рішень.

Задачі економічного прогнозування включають в себе на­ступне:

• з’ясування перспектив найближчого або більш віддале­ного майбутнього в досліджуваній області, керуючись реальними процесами дійсності;

• сприяння виробленню оптимальних поточних і пер­спективних планів, спираючись на складений прогноз і оцінку прийнятого рішення з позицій його наслідків у прогнозованому періоді.

Економічне прогнозування засноване на дослідженні най­важливіших закономірностей економічних процесів. Його те­оретичну основу складають засади економічної теорії, як на­уки про об’єктивні закони розвитку суспільного виробництва.

Типологія прогнозів:

I. За масштабом прогнозування:

• макроекономічний (народногосподарський, системи національних рахунків);

• структурний (міжгалузевий і міжрегіональний);

• прогнози розвитку народногосподарських комплексів (транспортного комплексу, хімічного, машинобудівно­го, металургійного, аграрно-промислового, морегоспо- дарського та ін.);

• прогнози галузеві (розвитку кольорової металургії, залізничного транспорту, соціально-культурної сфери, сільськогосподарського виробництва тощо);

• прогнози регіональні (прогноз розвитку м.

• прогнози розвитку первинних ланок народногоспо­дарської системи (підприємств, об’єднань, виробництва

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України окремої продукції, надання послуг. Сюди відносяться прогнози перевезень окремих специфічних видів про­дукції — зерна, нафтопродуктів тощо).

II. За часом охоплення:

• оперативні; до I місяця, припускає стабільність харак­теристик прогнозованого періоду;

• короткострокові; від I місяця до I року, припускають кількісні зміни;

• середньострокові; від I року до 5 років, припускають домінування кількісних змін;

• довгострокові; від 5 до 15 — 20 років, припускають на­явність якісних змін;

• далекострокові; понад 15-20 років, форма оцінки про­гнозованих подій — якісна.

III. За характером досліджуваних об'єктів:

• розвитку виробничих відносин;

• наслідків НТП у галузі,

• динаміки народного господарства (темпів, факторів, структури виробничих процесів);

• відтворення виробничого апарату, трудових ресурсів, зайнятості і підготовки кадрів у даній галузі або сфері господарства.

IV. За функціональною ознакою:

• пошуковими, в основі лежить збереження сформова­них тенденцій — принцип інерційності розвитку;

• нормативними, розробляється на базі заздалегідь виз­начених цілей.

Розрізняють три джерела прогнозної інформації:

• накопичений досвід;

• екстраполяція існуючих тенденцій;

• побудова моделей прогнозованих об'єктів.

Розрізняють також три способи прогнозування:

• експертний (заснований на попередньому зборі інфор­мації — анкетування, інтерв'ювання, опитування і на судженнях експертів);

• екстраполяція — вивчення попереднього розвитку об'єкта і перенесення закономірностей цього розвитку в минулому і сьогоденні на майбутнє;

• моделювання — дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об'єкта у світлі очікуваних або намічуваних змін у його стані.

Економічне прогнозування здійснюється в єдності з інши­ми видами прогнозування:

• соціальним,

• політичним,

• демографічним,

• науково-технічним та ін.

Прогнози соціального розвитку і підвищення рівня життя народонаселення, як важлива складова, що визначає, зокрема, обсяги споживання товарів широкого вжитку, соціальних по­слуг, пасажирських перевезень, включають:

• споживання населенням продуктів харчування і непро­довольчих товарів;

• прогнози обсягів роздрібного товарообігу;

• прогнози розвитку галузей соціальної інфраструктури;

• прогнози розвитку галузей ринкової інфраструктури;

• прогнози охоплення населення послугами міського, приміського та міжміського пасажирського транспорту;

• прогнози розвитку торгового обслуговування, побуто­вого обслуговування населення;

• прогнози розвитку загальної та спеціальної і вищої освіти, культури, охорони здоров'я, мистецтва, розвит­ку засобів масової інформації;

• прогнози розвитку фізкультури і спорту, відпочинку, туризму;

• прогнози розвитку екологічного стану довкілля та охо­рони навколишнього середовища.

Прогнози соціального розвитку являють собою складний комплекс досліджень в області визначення соціально-еко­номічних потреб населення, виявлення тенденцій змін спосо­бу і якості життя.

Прогнози науково-технічні є життєво важливими для про­гнозування таких інноваційних за своєю суттю галузей, як транспортне обслуговування. Виключною є їх роль для залізничного транспорту, враховуючи нагальну необхідність оновлення багато в чому морально та фізично застарілого ви­робничого апарату галузі.

Прогнози політичні дають змогу визначити правове поле та суспільно-економічний простір майбутніх структурних зру­шень у галузі, рівень економічної безпеки держави, місце й роль галузі у вирішенні соціально-політичних питань розвитку.

Основні задачі планування і прогнозування:

• встановлення цілей розвитку господарства. Вибір цілей є результатом аналізу соціально-економічних, еко­логічних та соціально-політичних задач, які необхідно вирішити в суспільстві і які відображають об’єктивний характер дії економічних законів;

• вишукування оптимальних шляхів і засобів досягнення цілей розвитку;

• забезпечення програмованого розвитку галузей госпо­дарства, окремих регіонів країни та всього її народного господарства в цілому;

• визначення людських, фінансових та матеріальних ре­сурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей;

• виявлення наявних резервів економічного розвитку;

• вирішення комплексу завдань, необхідних для досяг­нення основної мети розвитку — всебічного забезпечен­ня потреб людини в товарах і послугах, сприяння її гар­монійному співіснуванню з природним середовищем функціонування продуктивних сил.

Під системою соціально — економічного прогнозування розуміється сукупність методології та організація розробки прогнозів. Інакше кажучи, система прогнозування, це су­купність прогнозів перспективного розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, яка утворює систему економічних і соціальних прогнозів. Тобто, така система складається з:

• економічних прогнозів;

• соціальних прогнозів;

• демоекономічних прогнозів;

• науково-технічних прогнозів;

• суспільно-політичних прогнозів;

• екологічних прогнозів.

Вихідними в підсистемі економічних прогнозів є прогнози первинних факторів відтворення:

• природних ресурсів (водні, земельні, лісові, сировинні ресурси, мінеральні ресурси, деякі види енергії, ресурси світового океану)

• демографічні прогнози, прогнози чисельності населен­ня (визначають прогнози трудових ресурсів);

• екологічні прогнози (визначають екологічні обмеження (стимули) розвитку галузі);

• науково-технічні прогнози (визначають прогнози роз­витку науки, визначення соціальних наслідків, прогно­зи розвитку та впровадження НТП у галузі народного господарства).

Прогнози підсистеми соціального розвитку і підвищення рівня життя населення складаються зі:

• споживання населенням продуктів харчування і непро­довольчих товарів;

• обсягів роздрібного товарообігу торгівлі й громадсько­го харчування;

• показників розвитку житлово-комунального господар­ства, побутового обслуговування населення;

• прогнозів розвитку культури, мистецтва тощо;

• прогнозів розвитку медичного обслуговування;

• прогнозів розвитку освіти загальної та спеціальної;

• показників надання послуг галузями транспорту та зв'язку.

До основних принципів прогнозування відноситься су­купність теоретико-методологічних положень науки, на яких ґрунтується процес прогнозування. Основними принципами прогнозування є:

• системність — вимагає взаємоув'язування й підпоряд­кованості прогнозів об'єкта прогнозування і прогнозно­го середовища та їхніх елементів;

• адекватність (узгодженість) — вимагає узгодження нормативних і пошукових прогнозів різної природи і різного періоду упередження;

• альтернативність (варіантність) — вимагає розробки варіантів прогнозу, виходячи з варіантів прогнозного середовища;

• безперервність — вимагає коректування прогнозів у міру надходження нових даних про об'єкт прогнозування;

• веріфікуємість — вимагає визначення вірогідності, точ­ності й обґрунтованості прогнозів;

• рентабельність (прибутковість) — вимагає перевищен­ня економічного ефекту від використання прогнозу над витратами на його розробку;

• наукова обґрунтованість — вимагає вивчення досяг­нень вітчизняного і закордонного досвіду формування прогнозу;

• єдність політики й економіки — при розробці прогнозів слід виходити з загальнодержавних інтересів.

Функції прогнозування випливають з цільових завдань, згідно яких складається прогноз. Основними функціями про­гнозування є:

• науковий аналіз економічних, соціальних, науково- технічних процесів і явищ;

• дослідження об'єктивних зв'язків соціально-еко­номічних явищ розвитку народного господарства;

• оцінка об'єктів прогнозування;

• виявлення альтернатив розвитку економіки й соціаль­ного розвитку;

• нагромадження наукового матеріалу для обґрунтова­ного вибору визначених рішень.

Науковий аналіз здійснюється у трьох стадіях:

• ретроспекція;

• діагноз;

• проспекція.

Ретроспекція — етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об'єкта прогнозування для одержання його систематизованого опису.

На стадії ретроспекції відбувається збір, збереження й об­робка інформації, уточнення і формування структури і складу характеристик об'єкта прогнозування.

Діагноз — етап прогнозування, на якому досліджується опис об'єкта прогнозування з метою виявлення тенденцій йо­го розвитку і вибору моделей і методів прогнозування.

На стадії діагнозу проводиться аналіз об'єкту прогнозуван­ня з наступним вибором адекватного методу прогнозування.

Проспекція — етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляються прогнози об'єкту прогнозування, про­водиться оцінка вірогідності, точності або обґрунтованості прогнозу. Дослідження об'єктивних зв'язків — вивчення при- чинно-наслідкових зв'язків (визначається взаємозв'язок між визначеними факторами, або групами факторів).

Оцінка об'єктів прогнозування базується на поєднанні ас­пектів детермінованості (закономірності) і невизначеності. При відсутності одного з них прогнозування втрачає зміст. При абсолютному детермінізмі — зникає можливість альтер­нативного вибору рішень. При абсолютній невизначеності — конкретне представлення майбутнього неможливо.

Виявлення альтернатив економічного і соціального роз­витку є важливою складовою прогнозування. Прогнозна аль­тернатива — один із прогнозів, що складають повну групу можливих взаємовиключних прогнозів.

До основних методів прогнозування відноситься су­купність практичних інструментів, засобів, які забезпечують його процес. У даний час, за оцінками вчених, нараховується понад 150 різних методів прогнозування.

Метод прогнозування — це сукупність прийомів і способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зовнішніх і внутрішніх зв'язків об'єкта прогнозування вивести судження визначеної вірогідності відносно майбутнь­ого розвитку об'єкта прогнозування.

Основні класифікаційні ознаки методів прогнозування:

• ступінь формалізації;

• загальний принцип дії;

• спосіб одержання прогнозної інформації.

За ступенем формалізації всі методи прогнозування поділяються на: інтуїтивні і формалізовані (т.зв. “сенсорні” методи).

Інтуїтивне прогнозування застосовується тоді, коли об'єкт прогнозування або занадто простий, або настільки складний, що аналітично врахувати вплив багатьох факторів практично неможливо. У цих випадках використовують опитування екс­пертів. Отримані індивідуальні і колективні експертні оцінки використовуються як кінцеві прогнози, або як вихідні дані у комплексних системах прогнозування.

Формалізовані методи прогнозування є діючими, якщо ве­личина глибини попередження укладається в рамки ево­люційного циклу.

При виникненні в рамках прогнозного періоду “стрибка” у розвитку об'єкта прогнозування необхідно використовувати інтуїтивні методи як для визначення сили “стрибка”, так і для оцінки часу його здійснення. У цьому випадку формалізовані методи застосовуються для оцінки еволюційних ділянок роз­витку до і після стрибка.

У залежності від загальних принципів дії інтуїтивні мето­ди прогнозування можна розділити на дві групи:

• індивідуальні експертні оцінки;

• колективні експертні оцінки.

У групу індивідуальних експертних оцінок за способом одержання інформації можна включити:

• метод “інтерв'ю”;

• аналітичні доповідні записки;

• написання сценарію.

У групу колективних експертних оцінок входять:

• анкетування;

• методи “комісій”;

• “мозкових атак” (колективна генерація ідей).

Клас формалізованих методів у залежності від загальних принципів дії можна розділити на групи:

• зкстраполяційних методів;

• системно-структурних методів аналізу;

• асоціативних методів;

• методів випереджальної інформації.

У групу методів прогнозної екстраполяції входять методи:

• найменших квадратів;

• експонентного згладжування;

• ймовірнісного моделювання;

• адаптованого згладжування.

До групи системно-структурних методів відносяться:

• метод функціонально-ієрархічного моделювання;

• морфологічного аналізу;

• матричний;

• сітьового моделювання;

• структурної аналогії.

Асоціативні методи можна розділити на:

• методи імітаційного моделювання;

• методи історико-логічного аналізу.

У групу методів випереджальної інформації включають:

• методи аналізу потоків публікацій;

• оцінки значимості винаходів;

• аналіз патентної інформації.

Сучасне прогнозування є неможливим без використання комп’ютерної техніки та інформаційних технологій, серед яких найбільш популярним є прогнозування за допомогою вбудованих можливостей у системах управління базами даних SPSS, ACCESS, із застосуванням електронних таблиць EXCEL з інтегрованого пакету “Microsoft Office”, MATHCAD, з використанням геоінформаційних систем та інших програм­них продуктів, сумісних із сучасними операційними система­ми сімейств Windows (95, 98, 2000, ХР), UNIX (Linux) тощо.

Класифікація моделей прогнозування. Слово “модель” є похідним від відповідного латинського терміну, що означає міру, зразок. У науці термін “модель” означає який-небудь умовний образ об’єкта дослідження, а в прогнозуванні — еко­номічні або соціальні процеси.

Модель — один з найважливіших інструментів еко­номічного прогнозування.

Зміст процесу моделювання по етапах:

• конструювання моделі на основі попереднього вивчен­ня об'єкта або процесу;

• виділення істотних характеристик або ознак об'єкту прогнозування;

• теоретичний або ж експериментальний аналіз моделі;

• зіставлення результатів моделювання з фактичними даними про об'єкт у процесі прогнозування;

• коректування й уточнення моделі.

Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки, виробничих та соціальних процесів є економіко-математична модель. Вона представляє систему формалізованих співвідно­шень, що описують основні взаємозв'язки елементів, які утво­рюють економічну систему.

З урахуванням фактора часу моделі можуть бути:

• статичними (коли обмеження в моделі встановлені для одного визначеного відрізка часу);

• динамічними (у цьому випадку обмеження встановлені для декількох відрізків часу).

Прийнято розрізняти наступні види моделей:

• факторні;

• структурні;

• комбіновані.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки то­го чи іншого економічного показника від рівня і динаміки еко­номічних показників-аргументів, що впливають на нього. Факторні моделі можуть включати різну кількість змінних ве­личин і відповідних їм параметрів. Найпростіший вид фактор­ної моделі — однофакторні. У них фактором є який-небудь ча­совий параметр.

Багатофакторні моделі дозволяють одночасно враховува­ти вплив декількох факторів на рівень і динаміку прогнозова­ного показника.

Приклад багатофакторної моделі: модель аналізу попиту на певний вид товару (наприклад, борошно) в залежності від доходів населення, цін, рівня насичення ринку, раціональних норм споживання та ін.

Структурні моделі описують співвідношення, зв'язки між окремими елементами, що утворюють одне ціле або агрегат. Такі моделі є моделями структурно-балансового типу, де по­ряд з розбиванням якого-небудь агрегату на складові елемен­ти розглядаються взаємозв'язки цих елементів. Такі моделі мають матричну форму і застосовуються для аналізу і прогно­зу міжгалузевих і міжрайонних зв'язків. Найбільш розповсю­дженою формою структурно-балансової моделі є міжгалузе­вий баланс виробництва і розподілу продукції.

У залежності від рівня агрегування показників розвитку народного господарства розрізняють:

• макроекономічні;

• міжгалузеві;

• міжрайонні;

• галузеві;

• регіональні моделі.

По аспектах розвитку даної галузі народного господарства розрізняють:

• моделі відтворення основних фондів галузі;

• моделі виробництва та споживання товарів (послуг);

• транспортні моделі перевезень;

• моделі відтворення трудових ресурсів галузі;

• моделі систем фінансів і ціноутворення та ін.

Основна модель економіки — це міжгалузевий баланс ви­робництва і розподілу продукції.

Міжгалузевий баланс — це така модель економіки, у якій відображаються різноманітні натуральні і вартісні зв'язки на­родного господарства. Міжгалузевий баланс дозволяє визна­чити показники виробництва і розподілу продукції в народно­му господарстві з урахуванням взаємозв'язків виробництв, капітальних вкладень, трудових ресурсів і обсягів продукції по галузях і є базовою (основною) моделлю економіки.

У натурально-вартісному міжгалузевому балансі передба­чається виробництво і розподіл найважливіших продуктів, по­слуг у розрізі відповідних секторів економіки. В нашій країні, як і у світі в цілому, використовується Система національних рахунків (СНР), як особливий вид даної моделі економіки.

Міжгалузевий баланс містить дані про валову додану вартість, валовий внутрішній продукт, розподіл продукції по елементах кінцевого споживання (товарообіг, експорт, імпорт і т.д.).

Згідно моделі міжгалузевого балансу виконуються два ти­пи розрахунків:

• перший тип — по заданому рівню кінцевого споживання розраховується збалансований прогноз виробництва і роз­поділу продукції;

• другий тип — включає змішані розрахунки, з заданими обсягами виробництва по одних галузях (продуктах) і задано­му кінцевому споживанню в інших галузях, розраховується баланс виробництва і розподілу продукції в повному обсязі.

Перший тип розрахунків виконується на попередній стадії складання прогнозу; другий тип — застосовується для корек­тування прогнозів.

Найбільш поширена матрична економіко-математична модель, елементи якої відображають зв'язки економічних об'єктів. У матричній моделі відображається структура витрат на виробництво, розподіл продуктів і знов створеної вартості.

Матрична модель застосовується:

• у міжгалузевому балансі;

• при плануванні й програмуванні розвитку підприємств, організацій, регіонального виробництва;

• для економічного аналізу.

У рівнянні підсумків однойменних рядків і стовпців мат­ричної моделі знаходить вираження закон вартості: вартість розподілених і накопичених матеріальних благ і послуг дорівнює сумі вартості виробничих витрат і знов створеної вартості. Дані по рядку балансу відображають використання продукції кожної галузі. Дані по стовпцях балансу відобража­ють склад продукції галузі за вартістю.

Макроекономічні моделі прогнозування. Економіко-мате- матичні моделі використовуються при складанні економічних прогнозів на макроекономічному рівні. До таких моделей відносяться:

• однофакторні і багатофакторні моделі економічного зростання;

• моделі розподілу валового внутрішнього продукту;

• структурні, міжгалузеві, галузеві;

• відтворення основних фондів і рухів інвестиційних по­токів;

• транспортні логістичні моделі, моделювання товарних потоків;

• рівня життя і структури споживання;

• модель економіки, що розширюється;

• розподілу заробітної плати і доходів та ін.

При розробці макроекономічних моделей враховуються:

• факторний аспект збалансованості народного господар­ства;

• лаговий аспект збалансованості народного господарства;

• структурний аспект збалансованості народного госпо­дарства і їх синтез на основі принципу оптимальності. Факторний аспект збалансованості народного госпо­дарства засновано на взаємозв’язку обсягу випуску продукції і витрат факторів виробництва (основних фондів і трудових ре­сурсів). Факторний аспект зводиться до визначення такої про­порції між факторами виробництва, що дозволяє забезпечити необхідний випуск продукції.

Кількісні пропорції між обсягами виробництва і фактора­ми економічного зростання можуть бути визначені на основі показників ефективності витрат живої й уречевленої праці й обсягів цих витрат.

Лаговий аспект збалансованості засновано на розподілі в часі витрат факторів виробництва і ефекту, що досягається при їх взаємодії.

Метод досягнення лагової збалансованості пов’язаний з урахуванням залежності лагових характеристик від темпу зро­стання показників, що визначають процес відтворення основ­них фондів.

Структурний аспект збалансованості ґрунтується на про­порціях між І і ІІ підрозділами суспільного відтворення (за-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України собів праці і предметів споживання) та взаємозв’язках міжга­лузевих потоків продукції з елементами кінцевого споживан­ня. Структурні міжгалузеві моделі використовуються для складання прогнозу галузевої структури виробництва, вироб­ничих капітальних вкладень і трудових ресурсів. Структурна збалансованість народного господарства ґрунтується на про­порціях між виробництвом і розподілом продукції.

Система макроекономічних моделей ґрунтується на ба­лансі системи національних рахунків.

Специфіка макроекономічних процесів полягає в тому, що:

• з одного боку, вони носять статичний характер, мають значну стійкість, інерційність, що дозволяє виявити найваж­ливіші тенденції розвитку;

• з іншого боку, на народногосподарському рівні відсутні конкретні технологічні взаємозв’язки, внаслідок чого помітно знижується цінність техніко-економічної інформації.

Макроекономічне моделювання є потужним інструмен­том прогнозного процесу, але має й свої недоліки, серед яких головною є невисока можливість оцінки структурних зру­шень, пов’язаних зі специфікою розвитку окремих галузей економіки.

14.2.