6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНИ

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної полі­тики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення.

Це пов’язано, по-перше, з рядом факторів внутрішнього харак­теру: знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи господарювання, яка перебуває в ситуації об’єк­тивної незбалансованості структури економіки і її повільної струк­турної перебудови; надмірною енерго- і ресурсоємністю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-техніч­ного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін.

По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» у світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (СОТ), Європейському Союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях системи ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зов­нішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і пос­луг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних торго­вельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень.

Перспективи та основні напрями подальшого розвитку зовніш­ніх економічних зв’язків України з урахуванням їх світової і регіональної геополітичної структури можуть бути визначені таким чином. Країни СНД і Балтії

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних економічних зв’язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створення умов для ефективних торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному вироб­ництві. Проте актуальність розвитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв’язків з іншими країнами світу.

Зовнішньоекономічні зв’язки з цією групою країн будуть розвиватися переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на:

· поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;

· продовження і вдосконалення різних форм торговельно-економічних, коопераційних, інвестиційних двосторонніх стосунків з іншими країнами — членами Митного союзу (Казахстан, Киргизстан, Білорусь);

· поглиблення торговельних та інших форм економічних відносин з країнами, які не є членами Митного союзу (Узбекистан, Туркменистан, Грузія, Вірменія); створення за участю цих країн товарно-транспортних ліній з мінімальним використанням транзитних територій третьої країни (через море — залізниця — автотранспортні шляхи);

· розвиток і поглиблення різнобічного торговельно-економіч­ного співробітництва з Молдовою шляхом обопільної реалізації усіх переваг угоди про вільну торгівлю двостороннього Митного союзу;

· забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигід­них умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства. З цією метою вживатимуться заходи для збільшення експорту українського капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних підприємств нафтогазодобувної та гірничодобувної промисловості країн СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі концесій;

· створення спільних підприємств, транснаціональних компаній, спеціалізованих і кооперативних виробництв на базі угод про спільну діяльність;

· відновлення і зміцнення виробничих зв’язків по кооперації на базі традиційної внутрішньо та міжгалузевої спеціалізації; формування і розвиток нових зв’язків на основі спільного використання прогресивних технологій;

· розвиток прямих договірних економічних зв’язків з окремими суб’єктами (регіонами) Російської Федерації, насамперед з такими, як Тюмень, Комі, Карелія, Якутія, Башкортостан, Татарстан, Далекий Схід, де зосереджено паливно-енергетичні ресурси, які становлять інтерес для традиційного експорту України;

· забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчиз­няних товарів (продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машин, устаткування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв’язки торговельно-економічних відносин з країнами Центральної і Північної Європи.

Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньо­економічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекономічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економічний простір. Це значною мірою залежить від реалізації положень Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною та Тимчасової угоди про торгівлю.

Основними пріоритетами мають стати:

· трансформація політичного визначення України як держави з перехідною економікою до юридичного закріплення її статусу в законодавстві ЄС з метою отримання відповідних торговельно-економічних, фінансово-кредитних, інвестиційних преференцій;

· розширення доступу українських товарів, зокрема таких важ­ливих, як текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського господарства на європейські ринки;

· підтримка ефективних національних товаровиробників шля­хом вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів, зокрема через укладення відповідних галузевих угод; зняття існуючих бар’єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;

· гармонізація економічного законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу та світової системи торгівлі ГАТТ/СОТ з урахуванням національних економічних інтересів і специфіки економіки України.

Основним етапом на шляху набуття Україною повноправного членства в ЄС має стати створення економічних і правових перед­умов для початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Країни «Великої сімки»

Розвитку відносин з цією групою найбільш розвинутих країн приділятиметься значна увага, оскільки саме вони є потенційно найважливішими постачальниками нових технологій і високотех­нологічних виробів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Пріоритети співробітництва з чотирма з них (Великобританія, Італія, Франція, Німеччина) збігаються з їх визначенням стосовно країн ЄС.

Розвиток зв’язків з США і Канадою має бути спрямований насамперед на реалізацію і розвиток тих угод і домовленостей, які були досягнуті протягом 1994—1996 рр., а саме:

· трансформація політичного визначення України як країни з перехідною економікою в юридичний статус з отриманням усіх преференцій, що випливають з цього;

· отримання постійного і повноосяжного статусу найбільш сприятливої нації (РНБ) з метою запобігання дискримінаційних обмежень у торгівлі;

· врегулювання питань щодо обмеження доступу ряду товарів українського походження на північноамериканський ринок (метали, феросплави, ядерні матеріали, текстиль тощо).

Співробітництво з Японією спрямовуватиметься в першу чергу на залучення інвестицій у ті ефективні галузі, де Україна здатна брати участь у загальносвітовій спеціалізації (зокрема, електрозварювальна техніка, штучні алмази, надтверді матеріали, окремі рідкісноземельні метали), а також на спільне проведення науково-технічних досліджень і впровадження їх результатів у виробництво.

Доцільно активно розвивати співробітництво в рамках глобальних науково-технічних проектів, які здійснюються «сімкою» на основі міжнародної кооперації, в тому числі у сферах енергетики, агропромислового комплексу, космосу, екології, охорони здоров’я, транспорту, зв’язку, інформатики, фундаментальних наук.

Країни Центральної Європи.

Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, СРЮ, Хорватія, Македонія, Словенія, Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це обумовлює необхідність співпраці між ними з подальшим створенням зон вільної торгівлі з найбільш розвинутими країнами регіону, насамперед з країнами Центрально-європейської асоціації вільної торгівлі.

Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи країн повинна передовсім передбачити відновлення таких пріоритетів:

· ефективних традиційних зв’язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема у металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

· раціональних контактів у сфері науки і техніки, особливо з проблем розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнології, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

Перспективним напрямом співробітництва має стати участь у спільних конференціях, програмах.

Державна політика в прикордонних областях стимулюватиме розвиток пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності з метою використання вигідного розташування прикордонних територій. Основним напрямом транскордонного співробітництва стане здійснення обміну товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони навколишнього природного середовища, спільного використання інфраструктурних об’єктів, інформа­ційного обміну тощо.

Країни Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС)

Крім країн зони ЧЕС, що входять до СНД та ЄС, Україна активно співпрацює з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту для легкої промисловості.

Завдання зовнішньої економічної політики України стосовно Болгарії та Румунії переважно зберігатимуться згідно з визначеними завданнями щодо відносин з країнами Центральної Європи. Крім того, співробітництво з Болгарією та Румунією матиме важливе значення для розвитку придунайської торгівлі.

Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плід­ного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зни­ження митних бар’єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розра­хунків з використанням спільного міждержавного банку відповід­них країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон. Країни Близького та Середнього Сходу

Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Туреччиною, Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об’єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв’язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промис­лового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами. Індія, Китай

Індія та Китай є одним із головних суб’єктів міжнародної торгівлі для України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним використанням фінансово-економічних можливостей Китаю, дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості — з Індії, а також науково-технічного потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструк­ції об’єктів, споруджених за часів колишнього СРСР. В’єтнам, Індонезія та нові індустріальні країни Азії

В’єтнам, Індонезія та країни Південно-Східної Азії — потенційні партнери для нашої економіки у XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для торгівлі машинно-технічною продук­цією, для надання інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів тощо. Україна може брати участь у реалізації значного інвестиційного капіталу, що спрямовується на будівництво великих об’єк­тів енергетичного та промислового призначення.

Одним з напрямів розвитку економічних відносин повинно ста­ти співробітництво, пов’язане із впровадженням у вітчизняне виробництво сучасних науково-технічних досягнень з наступним спільним виходом на ринки третіх країн з високотехнологічною продукцією.

Поширюватиметься залучення в Україну іноземних інвестицій, збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати середньотехнічного рівня, мінеральні добрива, інша хімічна продукція) та імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів для виробничого і невиробничого використання.

Бразилія, Аргентина, Чілі та інші країни Латинської Америки

Протягом багатьох років між Україною та країнами Латиноамериканського континенту існували розгалужені економічні зв’яз­ки (українська сторона здійснювала поставки енерготурбін, тракторів, екскаваторів, автонавантажувачів, кранів, українські фахів­ці брали участь у будівництві різноманітних об’єктів). Надалі потрібно поновити і розширити зв’язки, що існували раніше, для просування українських товарів на латиноамериканському ринку.

Враховуючи заінтересованість Аргентини, Бразилії, Чілі в реалізації своїх національних космічних програм, корисним вбачається співробітництво у сфері обміну ліцензіями та «ноу-хау» в аерокосмічній галузі. Інші країни

Серед інших країн світу Україна співпрацюватиме і розширюватиме економічні зв’язки з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс та ін.) і Західної Африки (зокрема, Гвінейською Респуб­лікою), з іншими арабськими державами Середземномор’я, а також з Ізраїлем.

Набуватимуть подальшого розвитку економічні зв’язки з Мексикою, з нафтовидобувними країнами — Індонезією, Брунеєм, Нігерією, Південно-Африканською Республікою.

Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення зовнішніх економічних зв’язків України пов’язані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної політики держави, реалізацією її економіч­них інтересів і безпеки, проникненням та зміцненням позицій національного товаровиробника на зовнішніх ринках товарів та пос­луг, посиленням конкурентоспроможності української продук­ції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних цін­ностей, захистом прав і законних інтересів України, вітчизняних та зарубіжних суб’єктів господарської діяльності.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї або іншої продукції чи наданні послуг, якими вони обмінюються.

Міжнародні економічні відносини — система господарських і торгово-економічних відносин між країнами світу, в яку входять обмін товарами, спеціалізація і кооперація виробництва, науково-технічне, промислове співробітництво, спільне підприємство та інші форми.

Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва — форма міжнародного поділу праці, взаємопов’язаний процес спеціалізації країн, фірм, підприємств у виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції.

Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту).

Експорт — вивіз товарів, вироблених, добутих або вирощених у даній країні.

Експорт капіталу — вивіз капіталу за кордон, що здійснюється у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку, зміцнення економічних та політичних позицій.

Імпорт — ввіз із-за кордону товарів, послуг, технологій, капіталу, цінних паперів для реалізації і застосування на внутрішньому ринку.

Зовнішньоторговельний оборот — загальна сума експорту та імпорту товарів і послуг за певний період часу.

Зовнішньоторговельна політика — діяльність держави, спрямована на стимулювання або обмеження експорту та імпорту товарів.

Механізм зовнішньоекономічної діяльності — сукупність правових, організаційно-управлінських, фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників рівня життя населення.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрийте сутність зовнішньоекономічних зв’язків та назвіть їхні основні форми.

2. В чому виявляється вплив міжнародного територіального поділу праці на формування міждержавних економічних зв’язків?

3. Розкрийте сутність механізму зовнішньоекономічної діяльності та назвіть основні його принципи.

4. Назвіть загальні обсяги експорту й імпорту України, визначте їхню товарну структуру.

5. Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами СНД.

6. Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами «Великої сімки».

7. Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами Європи.

8. Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами Азії.

9. Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами Америки.

10. Визначте основні проблеми і перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України.

Література

1. Гаврилюк О. В., Румянцев А. П. Економічна інтеграція в сучасному світі. — К.: Наукова думка, 1991. — 400 с.

2. Рубський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макрополітики в кризових умовах // Економіка України. — 1999. — № 4. — С. 4—15.

3. Левшин Ф. М. Мировой рынок: конъюнктура, цены и маркетинг. — М.: Международные отношения, 1993. — 260 с.

4. Лукінов І. Інтереси України в розвитку партнерських взаємовідносин з країнами Центральної Азії та Кавказу // Економіка України. — 1995. — № 5. — С. 4—14.

5. Международные экономические отношения: проблемы и тенденции развития / Под ред. Н. А. Черкасова. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. — 176 с.

6. Міжнародні економічні відносини: система регулювання міжнародних економічних відносин / А. С. Філіпенко, І. В. Бураковський, В. С. Будкін та ін. — К.: Либідь, 1994. — 254 с.

7. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1998. — С. 359—373.

8. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В. В. Кова­левського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: «Знання», КОО, 1998. — С. 401—451.

9. Семінков С. Єдиний ринок Європейського Союзу: деякі аспекти податкової гармонізації // Економіка України. — 1999. — № 3. — С. 70—75.

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Місце зовнішньоекономічних зв’язків у соціально-економічно­му розвитку України.

2. Роль міжнародних кредитів і позик у розвитку економіки держави.

3. Іноземні інвестиції — важлива форма стимулювання розвитку економіки.