Науково-технічна (інноваційна) підтримка підприємництва
Ситуація в Україні з погляду задоволення потреб і створення умов для розвитку інноваційної складової підприємництва є досить неоднозначною. З одного боку, існує об’єктивна необхідність у створенні, реалізації і масовому поширенні нових технологій і для цього є певні передумови (науково-технічний потенціал, нагромаджені розробки, висококваліфікована робоча сила), а з іншого — діють серйозні гальмівні фактори, зокрема:
O брак інноваційного венчурного капіталу;
O низький технологічний рівень виробництва, особливо в галузях переробної, легкої, харчової промисловості та у сфері послуг;
O брак попиту на нові розробки як наслідок неінновативно орієнтованої і неконкурентно насиченої економіки.
Зарубіжний досвід свідчить, що найбільш гнучкими та сприятливими для впроваджень науково-технічних досягнень є малі підприємства. Однак питома вага їх у створенні ВВП в Україні у 8—10 разів менша, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою, і становить лише близько 8 %.
На нинішньому етапі розвитку в Україні ринкові фактори ще не набрали сили. Ринок інновацій, що лише зароджується в Україні, характеризується скороченням як пропозиції, так і попиту на всі різновиди інноваційних продуктів: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, технології, «ноу-хау» тощо. У країні досі не створено реальних діючих механізмів державної підтримки, ухвалені нормативно-правові акти не мають послідовного та комплексного характеру, питання механізму передавання інновацій у сферу малого підприємництва залишається практично неврегульованим.
Загальними правовими засадами у цій сфері є Закони України «Про власність» (1991 р.) — стосовно інтелектуальної власності; «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (1993 р.), «Про охорону прав на промислові зразки» (1993 р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993 р.), «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (1991 р.), «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) — стосовно інноваційної діяльності та ін. У 2002 р.
було прийнято Закон України «Про інноваційну діяльність», що ознаменував новий етап розвитку ринку інновацій та перспективи становлення інноваційного підприємництва в Україні.Спеціалізованими органами з цих питань є Міністерство освіти і науки України, Департамент інтелектуальної власності, а також Інноваційна палата України, що є громадською структурою. Ці органи мають сприяти створенню ефективних механізмів передавання інновацій у виробництво та запровадженню їх передовсім у сфері підприємництва, зокрема малого та середнього.
З метою стимулювання технологічного оновлення підприємництва держава може використовувати такі форми:
O надання допомоги в проведенні досліджень і впровадженні інновацій;
O сприяння інтенсифікації процесів передавання технологій;
O залучення суб’єктів малого підприємництва до участі в реалізації науково-технічних програм;
O надання консультативних послуг, зокрема щодо пошуку необхідних технологій або їх розробників, а також проведення науково-технічної експертизи об’єктів інтелектуальної власності на пільгових умовах;
O визначення порядку передавання малому підприємництву «ноу-хау» та обладнання, розроблених раніше в інтересах силових міністерств;
O створення мережі технопарків і технополісів, бізнес-інкубаторів, виробничо-технологічних центрів тощо;
O стимулювання інноваційної діяльності малих підприємств і забезпечення їх інформацією про нову техніку та технологію;
O стимулювання венчурного бізнесу, франчайзингових відносин між підприємцями та ін., що спонукатиме до зміцнення інноваційного характеру підприємницького сектору взагалі та малого бізнесу зокрема.