§ 18.2. Історія становлення біржової спекуляції

В економічній літературі впродовж ста років (з кінця XIX-го до 80-х років XX-го століття) точилися дискусії щодо економічної доцільності та користі біржової спекуляції, аналізувалося поняття біржової гри.

Проблеми сучасної біржової спекуляції на Заході сьогодні вивчаються надзвичайно активно, там видають спеціальні журнали, де публікуються багаточисельні дослідження вчених та практиків ф' ючерсних

та в цілому фінансових та товарних ринків. Крім згаданих вище монографій Ф. Шварца та О. Елдера помітне місце посідають дослідження Ф. Хорна[146] "Торгівля товарними ф'ючерсами", Дж. Сороса "Сорос о Соросе"[147], Ш. Ковни, К. Такки "Стратегии хеджирования."[148] В Україні та Росії, крім монографій Л. Примостки та Б. Губського, які вже згадувалися, можна виділити праці А. Буренина "Рынки производных финансовых инструментов"[149], аналітика українського фондового ринку Е. Наймана "Малая энциклопедия трейдера"[150] та "Трейдер-Инвестор"[151] , монографію автора.

Дослівний переклад з французької мови назви одного із таких джерел, а саме "Біржа. Храм для спекуляцій, чи фінансовий ринок?"[152], виданого видавництвом Гатьє у 1987 р. у Парижі, звучить красномовно. Як бачимо, таке питання і досі є актуальним для економістів Франції, Європи та й в цілому на світових ринках.

M. Студентський[153] ще у кінці ХІХ-го ст. стверджував, що біржова гра нероздільна з серйозною спекуляцією, як нероздільні зловживання і право власності. Автор працював повіреним судової палати біржі, був висококваліфікованим юристом і намагався надзвичайно ґрунтовно проаналізувати феномен біржової спекуляції.

Він посилається на фундаментальну для тих часів працю французького економіста Прудона "Manuel de speculateur la Bourse", 1825 р.

• праця - прикладання рук до справи, оранка землі тощо;
• капітал - грошові та інші кошти;
• торгівля;
• спекуляція - найголовніша складова - основа виробництва.

Виробляти, за словами Прудона, не означає створювати цінності, необхідно намагатися надавати речам корисності. Хліб, м'ясо у надлишку не мають корисності, а значить, і цінності, тому переміщення їх у ті місця, де їх немає, надає їм корисності, а значить, і цінності.

Значно вище, ніж працю, капітал і торгівлю (обмін) у їх численних видозмінах, Прудон ставить спекуляцію, мотивуючи це тим, що спеку-

ляція - це розумова діяльність і пошук різних засобів, за допомогою яких праця, капітал та торгівля - кредит, перевезення, обмін - вступають до сфери виробництва. Саме вона шукає і знаходить гнізда та джерела багатств, відкриває найкращі, найдоступніші засоби їх добування. Вона їх примножує шляхом комбінації кредиту, дистриб'юції - розміщення в просторі і часі, обміну та обігу. З допомогою породження нових потреб, спекуляція домагається неперервного розміщення капіталів і залучення їх до обороту.

Для ілюстрації своїх висновків Прудон наводить лише два красномовних приклади на ринку виноградних вин.

Перший. Гуртовий торговець вина замість продажу товару негайно зберігає його у підвалах до моменту, коли за станом виноградників можна буде прогнозувати урожай майбутнього року. При ранніх приморозках, граді, постійних дощах частина врожаю знищиться, пошкодиться, а отже, ціна на вино підніметься. Це означає, що потреби майбутнього року задовольнятимуть урожаєм поточного, і спекулянт це зробить своїми запасами. Він надасть послугу суспільству і сам збагатиться, а збережене ним вино для інших буде його виробництвом.

Другий. Урожай такий, що перевищив усі сподівання. Ціна на вино зменшується вдвічі.

"Спекуляція є генієм відкриттів. Вона винаходить інновації, нагромаджує запаси, розв'язує складні завдання і, як нескінченний розум, створює з нічого щось. Праця, капітал, торгівля виконують її накази. Вона -

22

головна, вони її органи. Вона йде попереду, вони супроводжують її .

Але, віддаючи данину шани унікальній ролі спекуляції в економічному житті, вже тоді Прудон підкреслював, що серед спекулянтів неминуче будуть шахраї та гравці. Боротися з цими зловживаннями потрібно в межах законодавства, забороняти в цілому - економічно недоцільно.

"Поряд з генієм, що спекулює своїми винаходами, поряд із сміливим купцем, що на свій страх і ризик, передбачаючи неврожай, робить великі запаси хліба, поряд з фінансистом, який зберігає і нагромаджує чужі капітали, дає можливість державі і великим компаніям розмістити їх позики і виконувати важливі суспільні роботи, поряд із цими трудягами

(а саме вони є такими у найкращому розумінні цього слова, оскільки збагачують державу і поліпшують суспільний добробут) з' являється спекулянт, що не вартий цього імені, спекулянт нечесний, гравець, який брехнею намагається нажити свої статки шляхом розорення інших. Таку спекуляцію треба карати, як обман і шахрайство, з допомогою яких вона діє. Але забороняти її взагалі замість того, щоб карати її вчинки, означало би знищити спекуляцію справжню, плодотворну і корисну: запобігши небагатьом банкрутствам, можна розорити країну і повер-

~              23

нути людей до їх первісного стану .

Спекулянт - це той, хто готовий ризикувати, а сьогодні найбільший ризик - вкладання коштів у виробництво. І без паритетного ставлення до посередника і виробника останній не стане на ноги - його нікому буде підняти.

Угоди на строк (ф'ючерсні) називали в дореволюційній Росії біржовою грою і порівнювали із договором парі, а осіб, що уклали таку угоду, порівнювали із звичайними гравцями.

Трактування угоди на строк як біржової гри, за словами М. Студентського, було помилковим. Рулетка ("100 гривень на червоне") - випадок, доля. Це гра, це азарт. Головною ознакою, що відрізняє спекуляцію від гри, є корисність першої та шкідливість другої.

Коли у державі відкривається біржа, потрібно наперед погодитися з думкою, що на ній відбуватимуться і деякі небажані, шкідливі явища. Ф' ючерсні угоди є головним знаряддям торговельної та промислової спекуляції, їх користь у цьому контексті величезна. Знищивши спекулянтів, можна залишити покупця, акціонера сам на сам з продавцем та емітентом, які не завжди достовірно інформують про свої активи та товари. Спекулятивні строкові угоди корисні тим, що допомагають розподіляти прибутки та збитки на багатьох учасників ринку. За допомогою спекулянтів на ринку з'являється більш точна та оперативна інформація.

Слушним для сьогодення України є застереження, що "...законодавець мав би надзвичайно багато роботи, якби він побажав захищати людей від власного невігластва або недосвідченості. Дилетантові на біржі робити нічого. Біржа для людей недосвідчених небезпечніша, ніж азартна гра! Однак немає шляху назад. Якщо ринок, то такий, який розуміють усі, тут не може бути напівмір, напівшляхів: або свобода,

що сама себе оберігає від можливих зловживань та ризиків, надаючи величезні переваги і невичерпні вигоди, або повне знищення свободи особи, заміна її державним втручанням, закінчення дії ризикових випадків, але й зникнення духу підприємництва, винаходів, відкриттів, зупинка виробництва"[154].

Спекуляція на біржі є особливим та великим мистецтвом, що вимагає спеціальної і різнобічної підготовки. Якщо людина такою не народилася, то має виробити у собі спекулянта, біржовика. Потрібно багато, якщо не все, знати про відповідний ринок, мати чуття, трохи щастя, вміти вгадати відповідний момент для купівлі та продажу, крім сміливості, треба мати гроші, користуватися довір'ям учасників ринку.

Хто думає інакше, повинен обминати біржу. Як стверджує сучасний представник технічного аналізу фондового ринку України Е. Найман, "трейдеризм - не смертельна, але невиліковна хвороба професійного спекулянта-трейдера, вона виявляється в отриманні особливого задоволення від торгівлі «повітрям»"[155]. Він радить бажаючим долучитися до когорти біржових спекулянтів, перевірити себе на азартність, увагу, логічне мислення, терпіння та витримку і вважає, що за відсутності цих рис займатися спекуляцією професійно немає сенсу. Ще категоричнішим є О. Елдер, який вважає, що успішна спекулятивна діяльність ґрунтується на трьох китах: психології, аналізі з обраною системою торгівлі та контролі за капіталом[156].

Для укладання ф' ючерсних угод спекулянту не потрібні великі гроші, не обов'язково мати товар. Потрібно мати кошти, достатні для сплати програшу при помилці в розрахунках на зміну ціни. Але необхідно пам'ятати, що біржова торгівля - це гра з мінусовим результатом. Для відкриття та закриття позицій потрібно вкладати кошти у вигляді комісійних брокеру, а також мати на увазі такий аспект біржової торгівлі, як просковзування ціни, яке може статися під час отримання наказу на здійснення операції та її реалізації.

Помилковим є твердження, що біржова спекуляція подібна до гри на підвищення чи пониження курсів або цін без жодного народногосподарського значення. Насправді спекулянт, виконуючи ф'ючерсні угоди, стоїть посередині між різними контрагентами, кожен з яких зокрема може мати на меті укладання реальної угоди. Народногосподарське значення спекуляції полягає у розширенні ринку та нівелюванні зміни цін у часі і просторі.

Спекулянт, передбачаючи та досліджуючи всі дані, що впливають на майбутні поставки ринку, намагається їх використати для свого збагачення. Передбачаючи неврожай, він купує ф'ючерсні контракти за кілька місяців наперед. Зростання цін на ф'ючерси стає сигналом до дії для власників зернових запасів. Імпортери намагаються завезти зерно з тих місць, де воно є в надлишку. Завдяки таким діям сам неврожай не матиме руйнівних наслідків: замість різкого зростання ціни підвищуватимуться поступово. На випадок великого врожаю дії спекулянтів наперед сповістять ринок про таку ситуацію, що також дасть змогу учасникам прийняти адекватні рішення. Без спекулянта неможливо встановити реальні ціни та курси не лише на товарних ринках, але й на ринках цінних паперів і валюти.

Однак слід пам'ятати і про темні сторони спекуляції. Зловживання біржовою спекуляцією не є надбанням сучасності. Перші сліди зловживань спекуляцією знаходять у Нідерландах у XVII-му столітті. Через кілька років після створення Ост-Індійської та Вест-Індійської компаній (1602 р.) на Амстердамській біржі було започатковано спекуляцію акціями цих компаній, внаслідок чого багато учасників ринку збанкрутували.

У 30-х роках цього ж століття в Голландії розгортається знаменита в історії Європи спекуляція тюльпанами. Завезений до Західної Європи тюльпан стає модним у Голландії, Франції. Вирощували тюльпани всі - від сажотрусів до фахівців-садівників. Зимою 1636-1637 рр. справа досягла апогею. Спекуляція на строкових угодах на весняну поставку тюльпанів набрала величезних розмірів. З лютого настала криза, спекуляція луснула, багато людей розорилося.

На початку XVIII-го століття в Амстердамі процвітала спекуляція хлібом, кавою, спиртом. Аналогічні дії відбувалися на фондових біржах. У 20-х роках того ж століття в Лондоні і Парижі розгорнулася гарячка, яку за розмірами і наслідками можна порівняти з біржовою кризою США в 1929 р. та роками депресії, що за цим настали.

Предметом спекуляції служили акції місіонерського банку Джона Ло у Франції та Південно-океанського товариства в Англії. Ціни на ці акції спочатку дуже піднялися, а потім катастрофічно впали. У Франції акції номіналом 500 франків досягли в 1719 р. курсу 13500-20000 франків, в жовтні 1720 р. впали до 42 франків, після чого товариство було ліквідоване. В Англії акції досягли 1100% номіналу, а потім впали до 175% номіналу.

В епоху Французької революції цінними паперами спекулювали придворні, церковні сановники, ремісники, члени парламенту, монахи, абати, крамарі, солдати, лакеї, розмаїті авантюристи з різних міст та країн

Європи. Кожен будинок перетворювався на лавку, кожне житло - на базар. Порівнюючи ту торгівлю з нинішньою в постсоціалістичних країнах, бачимо зловісні паралелі.

Висновок напрошується невтішний - епохи революцій призводять до стихійних базарів, що не вписуються в жоден торговельний кодекс. XIX-те століття також породило спекулятивні епохи: у першій та у другій половині століття відповідно у Франції, США, Австрії, Німеччині.

Законодавство майже всіх цивілізованих країн давно бореться з спекуляцією, намагаючись нейтралізувати її шкідливі наслідки, хоча ці зусилля не мають успіху. Судова практика постійно коливалася від заборони спекулятивних угод до повного їх дозволу. Дискусії та суперечки продовжуються і в нашому, ХХІ-му столітті. Істина, яку шукали захисники біржі та їх противники, полягає в тому, що із спекулятивними операціями та пов'язаним з ними ажіотажем надзвичайно важко або, точніше, неможливо боротися.

Ще в 1797 р. в Англії були визнані недійсними всі угоди з цінними паперами, укладені на термін понад 3 дні. Пізніше цей закон підтверджувався у різних варіантах до 1800, і навіть до 1867 р. У Франції в 1793 р. Директорія повністю закрила біржу, впровадивши тюремне ув'язнення для тих, хто продавав і купував цінні папери. Однак гравці не злякалися, відсутність біржі була їм на руку, адже зникав офіційний контроль. Через два роки біржа знову відкрилася як менше зло, ніж нелегальна спекулятивна торгівля.

У Росії кінця дев'ятнадцятого століття також були заборонені строкові угоди з цінними паперами.

А. Кофман (він був науковцем, а не апологетом біржі), у згадуваній вище монографії, стверджує: "Таким чином, причина поразки урядів держав у боротьбі з ажіотажем полягає не у відсутності каральних засобів, ними уряди забезпечені достатньо, а у невловності складу злочину. Тут безвихідь і для самого Шерлока Холмса. Труднощі ці у нероздільному зв'язку з умовою існування товарів і з усім капіталістичним ладом. Після майже цілого століття відчайдушної боротьби урядів різних країн з ажіотажем довелося скласти зброю".

У його монографії подається красномовний приклад діалогу керівництва однієї із бірж з Наполеоном І, котрий запитав, чи не є шахрайством продаж неіснуючих цінностей, а ті в свою чергу зіслалися на водовоза, що має одну бочку води, а продає дві (другу він доставить пізніше). Наполеон І не знав, що відповісти, але навіть якби й знав, це не допомогло б. Там, де існує торгівля, там коливаються ціни, а саме це є основою біржової гри.

А. Кофман стверджує, що у XIX-му столітті заборона урядами різних країн угод на термін фактично була анульована. Так само боролися уряди з фіктивними акціонерними компаніями.

У ХХ-му ст. боротьба з біржовою спекуляцією тривала. Злети спекуляції припадали на біржову кризу 1929 р., яка охопила весь світ, та недавню — 1987 р., спричинену різким підвищенням цін на нафту, і 19971998 рр., що охопила світові фінансові ринки, починаючи з Гонконгу, Токіо та перекинувшись на Росію.

Результатом аналізу цих кризових ситуацій на світових ринках стала гнучкіша і оперативніша співпраця бірж і держав, в результаті чого внесені відповідні зміни та доповнення до біржового законодавства більшості країн світу. Ця робота принесла відчутні наслідки. Навіть після тижневої перерви у діяльності Нью-Йоркської фондової біржі після 11 вересня 2001 р. не відбулося суттєвого обвалу основних фондових індексів.