БАЛАНС БАНКУ

Щоб зрозуміти, як банк функціонує, передусім нам потрібно розглянути баланс банку, який містить перелік усіх його активів і пасивів. Як вказує сама назва, характерною рисою балансу є:

Сумарні активи = сумарні пасиви + власний капітал

Крім того, баланс банку містить джерела коштів банку (пасивів) і напрямки їх прикладання (активи).

ТАБЛИЦЯ 9.1

Баланс всіх комерційних банків на кінець 1990 р. (статті в % до суми)

Джерело: Federal Reserve Bulletin.

Пасиви

Банк отримує кошти шляхом випуску (продажу) зобов’язань (джерел коштів), які потім можна використати для придбання активів, що забезпечують доход.

Поточні чекові депозити. В банку існують рахунки, які дають право власнику(ам) рахунку виписувати чеки третім особам. Чекові вклади обіймають: всі рахунки, по яких можна виписувати чеки; чекові вклади, які не дають процента (вклади до вимоги); нау-рахунки, що дають процент (обігові накази про вилучення), супер-нау-рахунки і депозитні рахунки грошового ринку, що запроваджені у 1982 р. У таблиці 9.1 показано, що чекові вклади є важливим джерелом бан­ківських коштів, яке становить 18 % пасивів банків. Ці вклади були найважливішим джерелом коштів (понад 60 % пасивів у 1960 р.), але їхня частка з перебігом часу зменшилася.

Чекові вклади є платежем на вимогу. Якщо вкладник приходить у банк і вимагає виплати (вилучення) грошей, то банк відразу виплачує йому. Так само, якщо особа отримує чек, виписаний на рахунок в банку, то при поданні чека банк повинен негайно переказати кошти на рахунок цієї особи. Чекові вклади є активами для вкладника, бо це частина його майна. Навпаки, вкладник може вилучити кошти зі свого рахунку, і банк зобов’язаний їх виплатити. Тому в цьому випадку чекові вклади є пасивами банку. Чекові вклади звичайно є джерелом коштів банку, що пов’язані з найменшими витратами, бо вкладники готові відмовитися від певного процента, щоб мати доступ до ліквідних активів, які можна використовувати при покупках. Крім виплати процентів, витрати банку по підтримці чекових вкладів містять ще витрати на обслуговування даних рахунків (обробку і зберігання по­гашених чеків, підготовку і розсилку місячних звітів, забезпечення нормальних умов роботи касира, утримання престижних приміщень банків та заохочувальну рекламу по вкладанню грошей в даний банк). За останні роки проценти, що виплачувалися по вкладах (чекових і строкових), становили приблизно 50 % сумарних поточних витрат банків, тоді як витрати, що пов’язані з обслуговуванням рахунків (платня працівників, оренда приміщень і т.

Неопераційиі вклади. Неопераційні вклади — це основне джерело коштів банку (51 % банківських пасивів, згідно з таблицею 9.1). Ха­рактерним є те, що ці вклади дають проценти і по них їхнім власникам не дозволяють виписувати чеки. Процентні ставки по неопераційних вкладах звичайно вищі від процентних ставок по чекових рахунках, бо вкладнику по них надається значно менше послуг. Існує два види неопераційних вкладів — ощадні рахунки і строкові вклади, які на­зивають ще депозитними сертифікатами (CD — Certificates of Deposits). Ощадні рахунки протягом деякого часу були найпоширенішим видом неопераційних вкладів. По цих рахунках кошти можна покласти або вилучити в будь-який час, операції і виплати процентів записуються в маленькій книжечці (ощадній книжці), яку має власник рахунку, або в місячній виписці рахунку. По цих вкладах виплата грошей не здійснюється одразу на вимогу (банк може затримати виплату до 3-х днів). Проте внаслідок конкуренції за вклади банки дозволяють вклад­никам вилучати гроші з їхніх ощадних рахунків без затримки.

Строкові вклади мають фіксований строк зберігання в банку від декількох місяців до п’яти років і більше. Ці вклади передбачають значні штрафи за вилучення грошей до закінчення цього строку (втрата процентів за декілька місяців). Строкові вклади в невеликих сумах (менше ніж 100 000 дол.) є менш ліквідними для вкладника, ніж ощадні вклади, хоча дають вищі процентні ставки і є дорожчим джерелом коштів для банків.

9 8-171

Строкові вклади у великих сумах (CD) — від 100 000 дол. і більше, як правило, належать корпораціям чи іншим банкам. Строкові депозити великого номіналу є обіговими, вони, як і облігації, можуть перепро­дуватися на вторинному ринку до настання строку вилучення. З цієї причини корпорації, взаємні фонди грошового ринку та інші фінансові інститути володіють ними як альтернативними активами до векселів Державної скарбниці та інших короткострокових облігацій. їхня поява у 1961 р.

Отримані позики. Банки отримують кошти за рахунок позик від Федеральної резервної системи, інших банків і корпорацій. Позики у ФРС мають назву дисконтних позичок. Банки також отримують одноденні позички для резервів на федеральному ринку резервів від інших американських банків і фінансових інститутів. Іншими джере­лами позичкових коштів банків є позики, що надаються банкам їхніми материнськими компаніями (банківські холдингові компанії), угодами про позики з корпораціями (такими, як угоди про зворотний викуп) та позики євродоларів (депозити, що поіменовані в американських доларах і містяться в іноземних банках або закордонних відділеннях американських банків). З перебігом часу позички стали важливим джерелом банківських коштів. У 1960 р. вони становили лише 2 % пасивів банків, тоді як нині їхня частка в банківських пасивах пере­вищує 20 %.

Капітал банків. Останньою Статтею пасивів банку є капітал банків — чисті активи банку, які дорівнюють різниці між сумою активів і пасивів (7 % всіх активів банку у таблиці 9.1). Ці кошти мобілізуються шляхом продажу нових акцій або з нерозподілених доходів. Банківський капітал пом’якшує зменшення вартості активів, яке може призвести до фі­нансової неплатоспроможності банку (коли вартість активів банку падає нижче його зобов’язань і банк стає банкрутом). Важливим компонентом капіталу банку є резерви на випадок неповернення позик, що описано у вставці 9.1.

Активи

Активи банку являють собою напрямки використання коштів банку. Активи, що дають доходи, тобто платежі, які отримує банк у вигляді процентів, забезпечують банкам прибутки.

Резерви. Всі банки тримають певну суму коштів, набутих як депозити, на рахунку у ФРС. Ця сума коштів плюс гроші, що фізично збері­гаються в банках (називаються готівкою в касі, бо нагромаджуються в підвалах банку на ніч), становлять резерви. Хоча резерви нині не дають процентів, банки нагромаджують їх з двох причин. По-перше, наявність певних резервів, які називаються обов’язковими резервами,

Вставка 9.1

Резерви на випадок неповернення позик

Можливо, ви зустрічали в пресі за­головки про велике збільшення ре­зервів на випадок неповернення по­зик банком (прострочені позики). Часто із резервом для простроче­них позик виникає плутанина, мож­ливо, тому, що їхня назва подібна до назви статті резервів балансу банків. Насправді резерви для не­погашених позик не мають нічого спільного із статтею резервів акти­ву балансу, бо вони є компонентом капіталу банку.

Щоб зрозуміти, як функціонують резерви для прострочених позик, припустімо, що банк передбачає, що окремі його позики, скажімо, на 1 млн. дол., можуть виявитися про­строченими, і їх доведеться списати в майбутньому (їхня вартість до­рівнюватиме нулеві). Банк може відкласти 1 млн. дол. із своїх до­ходів і покласти їх на рахунок ре­

зервів для прострочених позик. Та­ким чином, 1 млн. дол. буде раху­ватися як частина власного капіта­лу. Внаслідок збільшення резервів Для прострочених позик банк змен­шує оголошувані доходи на суму 1 млн. дол. Отже, по суті, покриває цю суму ще до списання безнаді­йних боргів. Коли банк впевнений, що позика в 1 млн. дол. ніколи не буде повернена, і формально її спи­сує, то рахунок резервів для про­строчених позик зменшується на 1 млн. дол.— на суму неповерненої позики. Тепер активи банку змен­шилися на 1 млн. дол.,— як і ка­пітал банку. Проте водночас спи­сання неповерненої позики не впли­ває на оголошуваний доход. Збіль­шення розмірів для прострочених позик на попередній стадії пом’як­шує списання неповернених позик, коли воно відбувається.

передбачається законом. ФРС вимагає, щоб на кожний долар вкладів у банку певна частка (наприклад, 10 центів) нагромаджувалася як резерви. Ця частка (у нашому прикладі 10 %) називається нормою обов’язкових резервів. Додаткові резерви, які називають надлишкови­ми резервами, нагромаджуються, бо вони найбільш ліквідні з усіх активів банку і можуть використовуватися ним для сплати боргів, коли кошти вилучаються прямо вкладником або непрямо (на рахунок виписується чек).

Грошові документи в процесі інкасації. Припустімо, що чек, ви­писаний на рахунок в іншому банку, депонований у вашому банку і кошти по цьому чеку ще не отримані від іншого банку. Цей чек розглядається як грошовий документ в процесі інкасації. Він є активом для вашого банку, бо як вимога для іншого банку буде оплачений протягом кількох днів.

Вклади в інших банках. Багато дрібних банків тримають вклади у більших банках в обмін на ряд послуг, що включають інкасацію чеків, операції з іноземною валютою та допомогу в купівлі цінних паперів. Ця сфера діяльності називається «системою кореспондентських від­носин». Такі статті, як резерви, грошові документи в процесі інкасації і вклади в інших банках, часто називають «грошовими статтями». В таблиці 9.1 вони становлять лише 7 % від суми активів, і їхнє значення зменшується. Наприклад, у 1960 р. вони становили 20 % від суми активів.

Цінні папери. Володіння банком цінними паперами є важливим акти­вом, який дає доход. Цінні папери (що повністю складаються з бор­гових інструментів комерційних банків, бо їм забороняється володіти акціями) становлять 19 % активів банку у таблиці 9.1. Цінні папери забезпечують комерційним банкам приблизно 15 % їхнього доходу. Ці цінні папери можна розділити на три групи: 1) ті, що випущені урядом CIIIA і його установами; 2) випущені штатами і місцевими органами влади; 3) інші цінні папери. Цінні папери уряду і його установ мають найвищий рівень ліквідності, бо їх можна легко продати і перетворити на готівку з невеликими майновими витратами. Внаслідок своєї високої ліквідності короткострокові цінні папери уряду США також називають вторинними резервами.

Цінні папери штатів і місцевих органів влади є бажаними для банків не лише тому, що це надає перевагу при оподаткуванні (сплата процентів по них вираховується з федеральних подоходних податків, а інколи із подоходних податків штатів), а й тому, що уряди штатів і місцеві уряди охочіше співпрацюють з банками, що володіють їхніми цінними паперами. Цінні папери штатів і місцевих органів влади, як і інші цінні папери, є менш ліквідними і більш ризиковими, ніж цінні папери уряду США, головним чином внаслідок можливості невиконання зобов’язань. Існує певна можливість, що емітент цінних паперів не зможе сплачувати проценти або викупити цінні папери за їхньою номінальною вартістю, коли настане строк погашення.

Оскільки ці цінні папери менш ліквідні й ризиковіші, ніж цінні папери уряду США і його установ, то сподівані доходи (після сплати податків) є вищими, як випливає з теорії попиту на активи.

Надані позики. Банки головним чином отримують прибутки за ра­хунок надання позик. Як видно з таблиці 9.1, 67 % активів банку існує у формі позик, які за останні роки давали банкам більше 60 % доходів. Позики є пасивом для особи або корпорації, яка їх отримує, але активом для банку, бо вони забезпечують йому доход. Як правило, позики є менш ліквідними, ніж інші активи, бо їх не можна перетворити в готівку до закінчення строку повернення позики. Наприклад, якщо банк надає позику на один рік, то він не зможе повернути свої гроші доти, доки не промине рік з часу надання позики. Позики також мають вищу ймовірність несплати у порівнянні з іншими активами.

Внаслідок відсутності ліквідності і великого ризику несплати банк отримує свій найвищий доход по наданню позик.

Як можна бачити з таблиці 9.1, найбільшою групою позик комер­ційних банків є комерційні і промислові позики, що надаються діловим підприємствам, і позички під нерухоме майно. Комерційні банки на­дають також споживчі позики і позичають один одному. Більшу частину цих міжбанківських позик становлять одноденні позики, що надаються на федеральному резервному ринку. Основна відмінність у балансах різних депозитних інститутів пов’язана головним чином з різними видами позик, на яких вони спеціалізуються. Наприклад, ощадні і позичкові асоціації та взаємні ощадні банки спеціалізуються у наданні позичок під заставні на будинки, тоді як кредитні спілки надають споживчі позики.

Інші активи. До цієї групи включаємо фізичний капітал (будівлі банку, комп’ютери та інше устаткування), що належить банку.