<<
>>

ЧИ ШВИДКІСТЬ ОБІГУ ГРОШЕЙ ПОСТІЙНА?

Висновок класичних економістів, що номінальний доход визначається змінами у пропозиції грошей, грунтується на їхньому переконанні, що швидкість обігу грошей (PYІМ) може розглядатися як досить стала величина [LII].

Чи є підстави припустити, що швидкість обігу постійна? Щоб відповісти на це запитання, погляньмо на графік 23.1, що показує значення швидкості з 1915 р. до 1990 р. (номінальний доход предст­авлений через номінальний ВНП, а пропозиція грошей — через Ml і М2), і на таблицю 23.1, яка показує щорічні зміни у швидкості обігу грошей з 1915 р. по 1990 р.

З графіка 23.1 та таблиці 23.1 можна бачити, що навіть у корот­костроковому періоді швидкість обігу грошей надто коливається, щоб її можна було розглядати як постійну. До 1950 р. швидкість обігу виявляла істотні коливання — то прискорювалася, то зменшувалася. Це віддзеркалювало, очевидно, суттєву нестабільність економіки у

Графік 23.1. Швидкість обігу грошей (щорічно, 1915 —1946 рр.; скориговано, 1947— 1990 рр.).

Затемнена площа означає періоди рецесій.

Джерело: Economic Report of the President.

цьому періоді, що охоплював дві світові війни і «велику депресію». Швидкість обігу фактично зменшується або принаймні відбувається падіння її темпу в ті роки, коли має місце інфляція. Після 1950 р. швидкість обігу характеризується помірнішими коливаннями, але все ж з року в рік у ній спостерігаються великі відмінності. Ця про­центна зміна швидкості Ml (ВНП/Ml) з 1981 р. по 1982 р., напри­клад, була -4,7 %, в той час як з 1980 р. швидкість зростала тем­пом 4,9 %. Ця різниця 9,6 % означає, що номінальний ВНП був на 9,6 % нижчий, ніж він був би, якби швидкість продовжувала зроста­ти тим же темпом, як у 1980—1981 рр.[LIII]. Падіння достатнє, щоб пояснити жорсткий спад 1981 —1982 рр.

Після 1982 р. швидкість обігу М2 стала ще нестабільнішою. Цей факт спантеличує дослідників, коли вони вивчають емпіричні дані про попит на гроші. (Див. додаток до цього розділу). Після 1982 р. швидкість обігу М2, з іншого боку, залишалася стабільнішою, ніж швидкість обігу МІ. Як наслідок, ФРС зменшила увагу до своїх завдань з Ml і в останні роки більше зосереджувалася на завданнях М2 (та пов’язаними показниками ін­фляції, див. вставку 23.1).

До «великої депресії» економісти не усвідомлювали, що швидкість обігу грошей різко падає під час глибоких економічних спадів. Чому класичні економісти не розуміли того факту, коли його легко побачити

ТАБЛИЦЯ 23.1

Зміни у швидкості обігу грошей з року в рік: 1915 —1990 рр.

Джерело: Economic Report of the President.

Вставка 23.1

P*, новий показник інфляції Федеральної резервної системи

Відносна стабільність швидкості обігу грошей М2 підштовхнула ФРС до розробки поняття так званого Р* як орієнтиру для монетарної політики. Р* визначається таким чином:

де V2* — довгострокова середня швид­кість М2 і Y* — потенційний (при повній зайнятості) реальний ВНП. Як­що швидкість обігу М2 справді вста­новиться на ~V2* у довгостроковому періоді, тоді задано також кількість М2 щодо потенційного ВНП, а рівень цін P повинен теж встановитися на Р*. Отже, коли Р* перевищує Р, тоді теорія спрацьовує, рівень цін пови­нен зростати швидше і майбутня ін­фляція зросте понад поточний темп інфляції, означаючи необхідність су­ворішої обмежувальної монетарної політики. З іншого боку, коли Р* лежить нижче Р, то темп інфляції у майбутньому почне знижуватися.

Щоб побачити, як показник Р* працював би на практиці, розглянь­мо числовий приклад. V2* обчислю­ється як середнє значення швидкос­ті обігу М2 з 1950-х років і при­близно дорівнює 1,65, в той час як

потенційний ВНП легко розрахову­ється, бо прихильники поняття Р* припускають, що потенційний ВНП зростає постійним темпом 2,5 % за рік.

Припустімо, що потенційний ВНП (у цінах 1982 р.) становить 5 трлн, дол. і М2 — 4 трлн. дол. Тоді Р* обчислюється так:

Якби рівень цін був тільки 1,25, тоб­то на 25 % вищим, ніж у 1982 р., тоді Р* був би більшим за Р, і темп інфляції за прогнозом був би вищим від поточного рівня. З іншого боку, якби рівень цін був 1,4, то значення Р* було б меншим Р, і темп інфляції знижувався б.

Основне припущення для корис­ності поняття Р* є те, що швидкість обігу М2 швидко повертається до свого довгострокового рівня V2*, що припускає кількісна теорія грошей. Якщо припущення цієї кількісної те­орії неправильні, тоді P*, очевидно, ненадійний показник розвитку ін­фляції у майбутньому. Нічого дивно­го, що ряд економістів критикує ко­рисність поняття Р* як орієнтиру для монетарної політики.

у періоді, що передує депресії, на графіку 23.1? На жаль, до другої світової війни точних даних щодо ВНП і пропозиції грошей не існувало. (Тільки після війни уряди справді почали збирати ці дані). У економістів не було способів дізнатися, що їхні погляди на швидкість обігу як постійну були явно помилкові. Проте падіння швидкості обігу грошей в роки «великої депресії» було таким значним, що навіть первинні дані, які були доступні для економістів у цей час, показали, що швидкість не була постійною. Це пояснює, чому після «великої депресії» Джон Майнард Кейнс та інші економісти почали шукати інших чин­ників, які впливають на попит на гроші, що могло допомогти пояснити великі коливання у швидкості обігу грошей.

Розгляньмо теорії попиту на гроші, що виникають з необхідності кращого пояснення поведінки швидкості обігу грошей.

<< | >>
Источник: Мишкін, Фредерік С.. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, А. Стасишин.— K.: Основи, 1998,— 963 с.. 1998

Еще по теме ЧИ ШВИДКІСТЬ ОБІГУ ГРОШЕЙ ПОСТІЙНА?: