<<
>>

ДВА ВИДИ ЕМПІРИЧНИХ ДОКАЗІВ

Ми зустрічаємося з двома видами емпіричних доказів в аналітичній економії та в інших дисциплінах. Перше — це структурний модель­ний доказ, який виявляє, чи одна змінна впливає на іншу шляхом застосування даних для побудови моделі.

Остання пояснює канали, через які ця змінна впливає на іншу. Другий доказ — це скорочений формальний доказ, що виявляє, чи одна змінна впливає на іншу через простий розгляд залежності між двома змінними.

Припустімо, що вас цікавить, чи споживання кави призводить до серцевих захворювань. Структурний модельний доказ передбачає скла­дання емпіричної моделі, що аналізувала б дані, як споживання кави впливає на обмін речовин у людському організмі і як це позначається на діяльності серця. І, нарешті, чи зміни в обміні речовин ведуть до інфарктів міокарда. Скорочений формальний доказ передбачає пряме спостереження за тим, чи споживачі кави хворіють на інфаркт міокарда частіше, ніж ті, що не споживають кави.

Залежно від того, чи зосереджуєтеся ви на структурному модельному доказі, чи на скороченому формальному доказі,— може призвести до різних висновків. Це особливо важливо для розуміння полеміки між монетаристами і кейнсіанцями. Монетаристи схильні зосереджуватися на скороченому формальному доказові і переконані, що зміни пропо­зиції грошей важливіші для економічної діяльності, ніж вважають кейнсіанці. Останні зосереджуються на структурному модельному до­казові. Для розуміння відмінностей у їхніх поглядах про важливість монетарної політики нам потрібно розглянути природу цих двох видів доказів, переваги і недоліки кожного з них.

Структурний модельний доказ

Кейнсіанський підхід, що аналізувався у 26 розділі, достатньо своє­рідний щодо каналів, через які пропозиція грошей впливає на ділову активність (їх називають передавальним механізмом монетарної по­літики). Кейнсіанці, як правило, досліджують впливи грошей на еко­номічну активність шляхом побудови структурны моделі.

Вони ви­являють, як економіка функціонує через набір рівнянь, що описують поведінку фірм і споживачів у багатьох секторах економіки. Ці рівняння тоді показують канали, через які монетарна і фіскальна політика впливає на сукупний обсяг виробництва та видатки. Кейнсіанська

структурна модель, наприклад, може містити поведінкові рівняння, що описують роботу монетарної політики за такою схемою:

Ця модель показує, що передавальний механізм монетарної політики такий: пропозиція грошей (M) впливає на процентні ставки (г), які, в свою чергу, впливають на інвестиційні видатки (1). Останні, в свою чергу, впливають на сукупний обсяг виробництва, або на сукупні видатки (У). Кейнсіанці досліджують залежність між M та У, розгля­даючи емпіричні докази (структурний модельний доказ) щодо особ­ливих каналів впливу грошей, таких, як зв’язок між процентними ставками та інвестиційними видатками.

Скорочений формальний доказ

Монетариста, з іншого боку, не описують тих специфічних шляхів, через які пропозиція грошей впливає на сукупні видатки. Замість цього вони досліджують впливи грошей на ділову активність, вивчаючи, наскільки тісно зміни в У пов’язані (мають високу ступінь кореляції) зі змінами у М. Застосовуючи скорочений формальний доказ, моне­тариста аналізують впливи M на У так, ніби економіка є чорною скринькою, в якій неможливо розгледіти її функціонування. Монета- ристський спосіб аналізу даних можна подати ось такою схемою, в якій економіка зображена як чорна скринька зі знаком питання:

Тепер, коли ми побачили, як монетариста і кейнсіанці тлумачать емпіричні дані зв’язку між грішми та діловою активністю, можна розглянути переваги і недоліки скороченого формального доказу по­рівняно зі структурним модельним доказом.

Переваги і недоліки структурного модельного доказу

Структурний модельний підхід, що основним чином використовується кейнсіанцями, має ту перевагу, що спрощує розуміння механізму функціонування економіки.

Якщо структурна модель правильна, тобто якщо вона містить повний передавальний механізм і канали, через які монетарна і фіскальна політика може впливати на ділову актив­ність, то за такої умови структурний модельний підхід матиме три основні переваги над скороченим формальним підходом:

1. Оскільки можна окремо оцінити кожний компонент передавального механізму, щоб побачити, чи він вагомий, можна отримати точніші докази того, чи справляють гроші важливий вплив на економічну діяльність. Якщо ми знайдемо такі впливи, то отримаємо більше довір’я до того, що зміни у грошах справді спричинятимуть зміни в діловій активності. Іншими словами, ми матимемо більше довір’я щодо взаємо­зв’язку між M та У.

2. Знання того, як зміни в грошах впливатимуть на ділову активність, може допомогти нам точніше прогнозувати впливи M на У. Збільшення пропозиції грошей, можливо, виявиться менш ефективним, коли про­центні ставки низькі. Коли ж процентні ставки високі, то ми спроможні прогнозувати, чи збільшення пропозиції грошей матиме більший вплив на У, ніж у протилежному випадку низьких процентних ставок.

3. Знаючи, як функціонує економіка, ми спроможні прогнозувати, як інституційні зміни в економіці можуть впливати на' зв’язок між M та У. Наприклад, до 1980 року, коли регулювання Q мало вагу, обмеження у виплаті процентів по ощадних депозитах означало, що при зростанні процентних ставок середній споживач не заробляв більше на за­ощадженнях. Зі скасуванням регулювання Q середній споживач почав заробляти більше на заощадженнях при зростанні процентних ставок. Якщо ми розуміємо, як доходи від заощаджень впливають на споживчі видатки, то, можливо, будемо спроможні сказати, що певна зміна у пропозиції грошей, яка впливає на процентні ставки, матиме інший вплив на вкладників сьогодні, ніж це було до 1980 року. Внаслідок високих темпів фінансових інновацій сучасна можливість прогнозу­вання того, як інституційні зміни впливають на зв’язок між M та У, можливо, навіть важливіша тепер, ніж у минулому.

Ці три переваги структурного модельного підходу означають, що такий підхід кращий, ніж скорочений формальний підхід, якщо нам відома правильна структура моделі. Іншими словами, структур­ний модельний доказ надійний тільки тоді, коли надійна структурна модель, на якій він грунтується. Структурний доказ є найкращим, коли всі компоненти передавального механізму повністю відомі. Це «якщо» є значним, адже неврахування і пропуск одного або двох суттєвих компонентів передавального механізму монетарної політики в структурній моделі може спричинитися до серйозної недооцінки впливу M на У.

Монетаристів турбує, що багато кейнсіанських структурних моделей можуть залишати поза увагою передавальні механізми монетарної політики, що є дуже важливими. Наприклад, якщо найважливіший передавальний механізм монетарної політики становлять споживчі, а не інвестиційні видатки, то кейнсіанська структурна модель (подана на попередній сторінці), яка зосереджується на інвестиційних видатках як на монетарному передавальному механізмові, можливо, недооціню­ватиме важливість грошей для ділової активності. Іншими словами, монетаристи відкидають тлумачення доказів з багатьох кейнсіанських структурних моделей, бо вони вважають, що канали монетарного впливу визначені надто вузько. В цьому розумінні вони обвинувачують кейнсіанців як сліпців, що не усвідомлюють всієї важливості монетарної політики.

Переваги і недоліки скороченого формального доказу

Основною перевагою скороченого формального доказу над стурктурним модельним доказом є те, що не накладаються обмеження на шляхи впливу монетарної політики на економіку. Отже, якщо ми не впевнені щодо того, яким є монетарний передавальний механізм, то ми, очевидно, виявлятимемо впливи M на У, вивчаючи, наскільки зміни в У мають тісний ступінь зв’язку зі змінами в М. Монетаристи віддають перевагу скороченому формальному доказові, бо вважають, що окремі канали, через які зміни у пропозиції грошей впливають на У, є повсякчас мінливими. Вони стверджують, що надто важко виявити весь пере­давальний механізм монетарної політики.

Найважливіше заперечення проти скороченого формального дока­зу полягає в тому, що він неправильно оцінює зміни в М, які спри­чиняють зміни в У, коли це нетиповий випадок. Основний принцип, що застосовується в усіх наукових дисциплінах, включаючи аналі­тичну економію, проголошує, що кореляція не обов’язково означає наявність причинного зв’язку. Хоча динаміка однієї змінної тісно пов’язується з динамікою іншої, це аж ніяк не означає, що одна змінна спричиняє іншу.

Припустімо, ви зауважили, що коли зростає злочинність, то більша кількість поліцейських патрулює вулиці. Чи повинні ви дійти висновку, що поліцейський контроль спричиняє злочинність, і порекомендувати усунути поліцейський контроль вулиць задля зменшення злочинності? Зрозуміло, що відповідь буде «ні». Поліцейський контроль не спричиняє зростання злочинності. Навпаки, зростання злочинності спричиняє роз­ширення поліцейського патрулювання. Цю ситуацію називають обер­неним причинним зв’язком, що може вести до неправильного тлума­чення взаємозв’язку явищ (див. вставку 27.1).

Проблему оберненого причинного зв’язку можна застосувати при дослідженні взаємозв’язку грошей та сукупного обсягу виробництва або видатків. Наш аналіз проведення політики у розділі 20 передбачав, що коли Федеральна резервна система ставить завдання з процентної

Вставка 27.1

Небезпека оберненого причинного зв’язку: російська народна бувальщина

Російська народна бувальщина опи­сує випадок, що може бути наслід­ком оберненого причинного зв’язку. Як свідчить історія, якось в ро­сійських селах лютувала жорстока епідемія, і багатьох лікарів послали в місця, де вона була найжорсто-

кішою. Селяни зауважили, що коли приїжджали лікарі, то багато лю­дей помирало. Тому для зменшення смертності вони вбивали всіх ліка­рів. Чи стало селянам краще від їхніх дій? Чому так або чому ні?

ставки, або завдання з вільних резервів, то вищий обсяг виробництва може вести до більшої пропозиції грошей. Якщо більша частина ко­реляції між M і Y має місце внаслідок завдання ФРС з процентних ставок, тоді контролювання пропозиції грошей не допоможе контролю над обсягом виробництва, бо скорше саме Y фактично спричиняє М, а не навпаки.

Інший аспект питання про кореляцію — причинність може полягати в тому, що третій чинник (ще невідомий) є рушійною силою, що лежить в основі коливань двох змінних. Споживання кави може по­в’язуватися із захворюваннями серця не тому, що воно викликає інфаркти міокарда, а тому, що споживачі кави часто є людьми, що схильні до стресів, і саме стрес спричиняє інфаркти. Переконання людей у доцільності споживання кави не зменшить випадків серцевих захворювань. Так само, якщо існує невідомий третій чинник, що викликає одночасні зміни в M та Y, то контроль над M не поліпшить контролю над Y. (Небезпека ігнорування третього рушійного чинника ілюструється вставкою 27.2).

Вставка 27.2

Небезпека ігнорування третього рушійного чинника: як програти президентські вибори

Політичний радник кандидата в пре­зиденти виявляє маленьке містечко в штаті Нью-Гемпшир, голосування в якому за президента завжди збі­гається з результатами національ­ного голосування. Іншими словами, в кожних виборах була досконала кореляція між голосуванням у міс­ті і загальним голосуванням. Отже,

політичний радник каже кандида­тові в президенти, що його обрання буде гарантоване, якщо всі його пе­редвиборні кошти витратити в цьо­му містечку.

Чи кандидат в президенти під­тримає, а чи звільнить цього рад­ника? Чому так або чому ні?

Підсумки. Немає очевидних фактів, що дали б підставу віддати перевагу скороченому формальному доказові над структурним мо­дельним доказом, чи навпаки. Структурний модельний підхід, що використовується головним чином кейнсіанцями, забезпечує розуміння того, як економіка працює. Якщо структура моделі правильна, то вона точніше прогнозує впливи монетарної політики, забезпечує прогнози щодо того, як вплив монетарної політики зміниться, коли мають місце інституційні зміни, та забезпечує більше довір’я до причинного зв’язку між M та Y. Якщо структура моделі заздалегідь неправильно визначена, позаяк вона залишає поза увагою важливі передавальні механізми монетарної політики, то така модель може бути неточною щодо ефек­тивності монетарної політики.

Скорочений формальний підхід, що використовується головним чи­ном монетаристами, не обмежує того способу, через який монетарна політика впливає на економіку. Тому він може виявляти повний вплив M на У. Проте скорочений формальний доказ не може виключити можливості оберненого причинного зв’язку, за яким зміни в обсязі виробництва спричиняють зміни у грошах, як не виключає і того, що третій чинник керує змінами і в обсязі виробництва, і в грошах. Високий рівень кореляції грошей і обсягу виробництва може ТОДІ ввести в оману, бо контроль над пропозицією грошей не допоможе контролю над обсягом виробництва.

<< | >>
Источник: Мишкін, Фредерік С.. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, А. Стасишин.— K.: Основи, 1998,— 963 с.. 1998

Еще по теме ДВА ВИДИ ЕМПІРИЧНИХ ДОКАЗІВ: