Економічний зміст та особливості роздрібного банківського кредитування

Ринок роздрібних банківських послуг є сегментом сфери банківської діяльності, який динамічно розвивається та є затребуваним населенням. На ринку роздрібних банківських послуг здійснюється широкий спектр банківських операцій з видачі та супроводу кредитів на різні цілі, залучення внесків, організації розрахунково-касових і валютно-обмінних операцій, проведення грошових переказів через різні платіжні системи, надання послуг з випуску в обіг та обслуговуванню банківських платіжних карток, здійснення операцій з дорогоцінними металами тощо [14].

Проблематика функціонування ринку роздрібних банківських послуг в цілому і роздрібного кредитування зокрема досліджувалася в роботах багатьох учених-економістів. Однак, не дивлячись на широту обговорюваних вченими питань, економічний зміст поняття «роздрібне кредитування» досі залишається дискусійним. До того ж, це поняття досить часто ототожнюється з іншими поняттями, такими, як «споживче кредитування» та «кредитування населення». Недостатня вивченість, складність і багатогранність підходів до класифікації видів роздрібного кредитування свідчать про необхідність розкриття сутності і виявлення особливостей кредитування на ринку роздрібних банківських послуг.

Одним з найбільш дискусійних питань, обговорюваних в економічній літературі, є перелік суб’єктів, на яких орієнтоване надання роздрібних банківських послуг.

Так, А.Г. Пивовар [84, с. 734] трактує роздрібний банкінг як операції банків з широкою клієнтурою, при цьому автор не окреслює коло осіб, які

належать до такої клієнтури. До того ж, з наведеного визначення неможливо зрозуміти саме специфічні особливості клієнтської бази, і в цьому аспекті можна сказати, що як роздрібний, так і нероздрібний банкінг по-суті є рівнозначними.

Д.В. Трофімов [119, с. 18] вважає, що роздрібні банківські послуги надаються для задоволення потреб фізичних осіб у банківських послугах.

Натомість за переконаннями В.А. Романенко, роздрібний банківський бізнес - це сукупність наданих банком послуг для широкого кола приватних осіб і дрібних підприємців [101, с. 12]. Чимало суджень існує на підтримку такої позиції. Так, на думку О.В. Комісарчік роздрібний банкінг являє собою обслуговування банками індивідуальних клієнтів - фізичних осіб, приватних підприємців і підприємств малого бізнесу [62, с. 79]. Приблизно в аналогічній інтерпретації подає власну думку І.Б. Івасів, згідно з якою до роздрібного бізнесу банків відносяться операції з обслуговування фізичних осіб, дрібних підприємців, малих і середніх підприємств також [57, с. 101].

Таким чином, вчені-економісти не досягли єдиної точки зору щодо суб’єктів, на яких орієнтоване надання роздрібних банківських послуг, оскільки їхні позиції залишаються поки що суперечливими і дискусійними. Одні автори вбачають такими суб’єктами лише населення, тоді як інші додатково розглядають також і підприємців, і представників малого та середнього бізнесу.

Своєрідний вихід з ситуації, що склалася, пропонують М.Б. Чіркова та А.А. Ієвлева, які виділяють безумовно-роздрібні послуги, що надаються фізичним особам, та умовно-роздрібні, пропоновані суб’єктам малого

бізнесу, що відповідають критеріям банку-кредитора в частині обсягу середньомісячної виручки, обсягу кредитних потреб та можливості з обслуговування боргу яких не перевищують лімітів роздрібного сегмента [165, с. 123]. Значущість таких висновків не викликає сумніву, однак, на нашу думку, невиправдано мало уваги приділено структуризації запропонованих банківських послуг.

Більш структуровано роздрібні банківські операції подає С.Б. Гладкова. Дослідниця розрізняє три групи роздрібних банківських операцій:

1. Операції з обслуговування клієнтів - фізичних осіб, не пов’язані з обслуговуванням якоїсь організації.

2. Корпоративно-роздрібні операції, тобто операції з обслуговування фінансової взаємодії фізичних осіб з компаніями, які, наприклад, є клієнтами банку, або мають окремі з ним домовленості.

3. Умовно-роздрібні операції, тобто ті, які здійснюються банком не лише з фізичними, а й з юридичними особами, в зв’язку з їх комерційною діяльністю, але за технологією їх використання банком в ідентичних операціях з фізичними особами [40, с. 8].

На нашу думку, варто погодитися з дослідницею в частині виокремлення з поміж роздрібних банківських операцій такого їх підвиду, як корпоративно-роздрібні операції, спрямовані на обслуговування юридичних осіб, якщо кінцевими споживачами банківського продукту є фізичні особи. Наприклад, це можуть бути торговельні підприємства, які продають товари в кредит.

У науковому середовищі є й інші позиції щодо розглядуваної проблематики. Зокрема окремі вчені запропонували розглядати роздрібні послуги шляхом протиставлення їх оптовим послугам. Так, В.Н. Боровський вважає, що діяльність банку з обслуговування клієнтів прийнято розділяти на комерційний (оптовий, wholesale) і роздрібний (retail) бізнес [24, с. 27]. При цьому термін «оптова банківська діяльність» використовують при обслуговуванні найбільшими банками великих корпоративних клієнтів, а під

роздрібною діяльністю розуміють роботу з малим бізнесом і фінансами приватних клієнтів.

Схожу позицію займають І.О. Спіцин і Я.О. Спіцин, які переконані, що роздрібний ринок в банківській діяльності - це ринок окремих осіб (індивідуалів), а також представників малого бізнесу [115, с. 135], тоді як оптовий ринок - це ринок організацій [115, с. 154].

На нашу думку, звичайно, важливо враховувати, якій групі клієнтів надаються банківські послуги, адже від цього залежить специфіка функціонування відповідного сегмента ринку банківських послуг, зокрема, організація обслуговування клієнтів, канали реалізації послуг.

На наше переконання, при розкритті сутності роздрібного банківського кредитування важливо враховувати, що ринок роздрібних банківських послуг є ринком масового споживання. На ньому відбувається масове поточне обслуговування приватних осіб, підприємців і підприємств. Таким чином, в якості основного критерію, що визначає роздрібні операції, розглядається масовість їх надання. У свою чергу, масовий характер послуг, що надаються, передбачає стандартизацію послуг, уніфікацію стандартів і технологій продажів банківських продуктів.

Таку думку підтримує С.В. Бочкарьов [25], для якого роздрібна банківська діяльність є широкомасштабною діяльністю, що передбачає масове обслуговування клієнтів у місцевих відділеннях комерційних банків. При цьому автор під роздрібним банком розуміє комерційний банк, який обслуговує будь-яку клієнтуру, проводить безліч дрібних угод і потребує мережі відділень. Але варто відмітити, що в сучасних умовах швидкої віртуалізації фінансів представлена точка зору потребує коригування.

Не потребує доведення той факт, що прибутковість роздрібного напряму банківського бізнесу залежить від обсягів виконаних операцій (наданих послуг). Збільшення кількості укладених угод в часовому вимірі призводить до скорочення середніх витрат в розрізі надання таких банківських послуг, а, отже, собівартості одиниці роздрібного продукту банку. Тому вважаємо, що технологія банківського обслуговування роздрібних клієнтів в ідеалі повинна бути схожа на «фінансовий конвеєр», який безперервно обслуговує клієнтів роздрібного типу. При цьому варто акцентувати увагу, що це є можливим лише за умови високої якості такого обслуговування.

Необхідність в масовості продажів обумовлює появу нових технологій банківського обслуговування, таких як автоматизовані офіси самообслуговування, представництва банків в мережі Інтернет або зміна класичних підрозділів банківської інфраструктури (збільшення числа офісів, філій, які обслуговують роздрібних клієнтів, а також часу їх роботи, коли в окремих випадках використовується цілодобовий режим).

З огляду на викладене, деякі вчені при визначенні роздрібного банківського бізнесу акцентують увагу на реалізації саме конкурентоспроможних банківських продуктів через широку мережу точок продажів на базі сучасних інформаційних технологій [12], та до того ж пов’язують такий бізнес з обов’язковою наявністю у банків розгалуженої мережі філій та відділень [120]. Наприклад, В.Н. Боровський переконаний, що різниця між роздрібною банківською діяльністю та оптовою полягає в більшій кількості каналів збуту [24, с. 28].

Ключовим моментом є те, що потреби масових клієнтів у банківських продуктах відносно стабільні та передбачувані. Саме це дозволяє банкам формувати для них пакети стандартних послуг і просувати їх через роздрібні банківські мережі. Звідси, важливим критерієм визначення послуги як роздрібної вважаємо її надання на стандартизованих умовах.

Так, В.В. Ніконоров переконаний, що роздрібні банківські послуги - це

послуги банків, в основі яких закладені стандартизовані банківські продукти [72, с. 6]. А.А. Попова також вважає, що роздрібна банківська діяльність пов’язана з високотехнологічними операціями, в основу яких покладена пропозиція стандартизованих банківських продуктів і послуг, пропонованих банком через безліч збутових каналів [88, C. 10-11]. Стандартизоване роздрібне обслуговування дозволяє підвищити якість обслуговування та його швидкість, особливо щодо такої витратної групи, як фізичні особи.

Враховуючи такий підхід, важко погодитися з С.Б. Гладковою, яка включає до роздрібних банківських послуг персональні послуги приватним особам (private banking) [40, c. 7], а також з Д.В. Трофімовим, який розділяє ринок роздрібних банківських послуг на масовий ринок послуг фізичним особам (retail banking) та ринок персональних послуг фізичним особам (private banking) [119, с. 18].

Вважаємо, що фінансові послуги, які надаються банком окремим заможним клієнтам, часто є індивідуалізованими і не можуть бути віднесені до роздрібних послуг. Послуги таким клієнтам зорієнтовані на індивідуальні потреби та ґрунтуються на прийнятті спеціальних рішень про їх надання, подібно як з корпоративними клієнтами. Виходячи з викладеного, пропонуємо виділяти дві підгрупи приватних осіб: масові роздрібні клієнти та vip-клієнти, які обслуговуються за ексклюзивною програмою private banking.

Абсолютно виправданою є позиція А.К. Бахшіян [15, с. 12], який акцентує увагу на підвищеній якості надання роздрібних банківських послуг. Оскільки послуги в роздрібному секторі банківського ринку включають безліч однотипних видів кредитування населення при незначній різниці в платі за кредит, тому основним засобом боротьби за клієнта повинна бути якість надаваних послуг. Для клієнта домінуючими критеріями якості банківських послуг з кредитування є швидкість розгляду заявки та обслуговування, відсутність помилок і неточностей у роботі кредитних інспекторів, якість консультування, особистісна сторона відносин з

працівниками банку, години роботи банку та інше.

З погляду О.В. Купрієнко роздрібний бізнес є новим типом організації банківської діяльності, який спирається на клієнтоорієнтовану інноваційну стратегію банків [64, с. 46]. З тим, що продуктовому ряду роздрібних банків притаманна клієнтоорієнтованість, зокрема, легкий доступ до продукту, простота, зрозумілість для споживача, погоджується і А.В. Шаланговській [167, с. 45].

Також існує підхід, за яким сутність роздрібного банкінгу пов’язана з обсягами банківських операцій. Згідно з таким підходом, роздрібні операції банків - це операції на невеликі суми [110, с. 435]. На думку С.Б. Гладкової [40], саме відносно малі грошові суми є особливістю роздрібних банківських послуг, внаслідок чого такі послуги мають більш високі витрати на їх здійснення.

Погоджуючись з таким підходом, зазначимо, що з огляду на масовість реалізації роздрібних банківських продуктів, цільова група клієнтів, на яку зорієнтований банк, є досить широкою. Проте, на нашу думку, таких клієнтів поєднують невеликі за обсягом можливості споживання банківських продуктів, тобто це так звані «дрібні» клієнти. Переважну більшість «дрібних» клієнтів становлять саме фізичні особи.

Для того, щоб розкрити сутність роздрібних банківських послуг у повній мірі, вважаємо за необхідне систематизувати всю сукупність особливостей їх надання.

А.І. Поліщук та С.А. Бистров вбачають специфіку роздрібного кредиту як сфери «рітейлового» бізнесу в тому, що:

- видаються кредити малих розмірів;

- вторинні джерела повернення кредиту мають менше значення, ніж персональний кредитний рейтинг позичальника;

- використовуються особливі технології, зокрема кредитні картки.

У свою чергу, В.В. Поляков має інші погляди на специфічність банківських роздрібних послуг та продуктів, а саме:

- укладання великої кількості дрібних угод та наявність широкої мережі внутрішніх підрозділів;

- базування на уніфікованому типі банківського продукту;

- масовість і типовість продажу продуктів встановленого асортименту на стандартних умовах придбання.

Наведені недоліки є певною мірою однобокими, і не враховують інших чинників. Такий недолік долає М.В. Пєтухова [83, с. 10], яка виділяє крім невеликої величини оформлюваного кредиту та масовості його надання, такі особливості роздрібного кредитування:

- однорідність роздрібних кредитів (стандартизовані продукти і тарифи);

- зниження якості і часу розгляду заявок на кредит;

- зниження частки товарного кредитування (коли кредит надається в торговій точці на товар, що продається), тобто продукт, що придбається за кредитні кошти, і не надається під заставу банку.

Вчені-економісти А.В. Панюков та О.С. Будіна [79] переконані, що ринок роздрібного кредитування має ряд особливостей, що істотно відрізняють його від ринку кредитування юридичних осіб і індивідуальних підприємців:

- масовість ринку, тобто безліч каналів збуту та точок обслуговування, величезна кількість клієнтів (у деякий момент різке зростання операційних витрат, пов’язаних з продажем і обслуговуванням кредитних продуктів, може привести до падіння дохідності, до збільшення часу розгляду кредитної заявки, до уповільнення або навіть припинення припливу нових клієнтів);

- значна залежність ринку від макроекономічної кон’юнктури (зі зростанням ВВП, промислового виробництва, виробництва товарів народного споживання збільшується попит населення та пропозиція кредитних продуктів, у випадку ж кризових явищ спостерігається зворотна ситуація: зниження попиту і пропозиції, зростання процентних ставок, тощо);

- невеликі суми кредитів (звідси досить дорога процедура оцінювання

кредитоспроможності в разі недостатньої автоматизації даного процесу);

- значні операційні витрати, зокрема на оформлення анкет, кредитних документів та обслуговування кредитів;

- висока конкуренція, яка з одного боку, вимагає від банку швидкої реакції на дії інших гравців, а з іншого - знижує прибутковість і призводить до необхідності мінімізації витрат;

- мобільність клієнта, тобто можливість швидкого переходу до іншого банку;

- максимальна формалізація та автоматизація роздрібного кредитування або іншими словами організація останнього за конвеєрним принципом. Орієнтуючись на масового споживача, необхідно максимально автоматизувати процес створення, продаж та обслуговування кредитних продуктів, оскільки це єдиний шлях до скорочення операційних витрат.

Досить широкий спектр особливостей роздрібного банківського обслуговування, у тому числі й кредитування, пропонує В.А. Романенко [101, С. 15-16]. При розгляді даного питання він акцентує увагу на:

- взаємодії банку з роздрібними клієнтами, що ґрунтується на соціальній взаємодії та міжособистісних технологіях продажу, які маскують витонченість комп’ютерних систем прийому і обробки інформації та проведення банківських операцій;

- багаторазовості продажу стандартних послуг на невеликі суми в системі роздрібного банківського обслуговування, напротивагу рідшому наданню послуг корпоративним клієнтам на набагато більші суми угод, на індивідуальних умовах;

- прагненні забезпечити зручне місце розташування точки збуту, розвиненості системи прийому платежів, широкому асортименту надаваних послуг, консультуванні при обслуговуванні роздрібних клієнтів банку;

- реалізації вже відібраного асортименту послуг, який відповідає цільовому ринку та надає спеціальні можливості вибору для клієнтів;

- орієнтації на широке клієнтське поле, тоді як банки, що працюють з

корпоративними клієнтами та vip-клієнтами можуть вводити обмеження, що не дозволяють представникам широких верств населення придбавати їхні послуги;

- більш високій ціні за одиницю роздрібних банківських послуг, ніж за послуги для бізнесу;

- простій ціновій політиці в роздрібній сфері та доступності для клієнта механізму ціноутворення поряд з меншою задіяністю системи знижок, ніж у сфері корпоративного обслуговування;

- специфічності ризиків роздрібної сфери на відміну від ризиків тих банків, які обслуговують лише підприємства та організації.

На основі узагальнення викладених вище особливостей, пропонуємо наступне трактування поняття «роздрібне банківське кредитування»: це сукупність бізнес-процесів банку, пов’язаних з конструюванням, масовим продажем та моніторингом стандартизованих кредитних продуктів, які надаються у грошовій формі невеликого розміру на різні цілі через розвинену мережу каналів збуту, що, на відміну від підходів інших дослідників, враховує такі особливості роздрібного кредитування, як масовість продаж, стандартизованість продукту, грошова форма, невеликий розмір кредиту, не обов’язкова визначеність цілей кредитування, розвиненість каналів збуту.

Теоретичне осмислення роздрібного банківського кредитування буде неповним, якщо оминути увагою розгляд споживчого кредитування. Це пояснюється тим, що поняття «споживче кредитування» часто використовується в науковому обороті, іноді підміняючи поняття «роздрібне кредитування». Тому, на нашу думку, потребує уточнення наявність відмінностей між цими поняттями або їх відсутність, що дає підстави для їх синонімізації.

Окремі дослідники-науковці ототожнюють сутність роздрібного кредитування зі споживчим кредитуванням. Так, М.В. Пєтухова відзначає, що в західній практиці банківської діяльності поняттю роздрібний кредит відповідає поняття споживчий кредит (consumer credit) [83, с. 10]. Аналогічну

позицію займає і А.В. Волков [36, с. 13]. Для того, щоб з’ясувати, чи правомірно ототожнювати роздрібний та споживчий кредити, дослідимо більш докладно економічний зміст споживчого кредитування.

На думку Н.Н. Шабанової, споживчий кредит спрямований безпосередньо на задоволення споживчих потреб населення [166]. За такого підходу споживчий кредит є кредитом для цілей споживання. У самому терміні «споживчий» закладене дієслово «споживати», тобто використовувати для задоволення власних потреб або витрачати на свої потреби: особисті, культурні, сімейні, домашні та інші потреби людини, безпосередньо не пов’язані із здійсненням підприємницької або іншої соціально значимої діяльності. Аналогію спостерігаємо у визначенні, поданому С.В. Глущенко: «споживчий кредит - це грошові кошти, які надаються населенню на задоволення потреб кінцевого споживання» [41, с. 91].

Інколи споживчий кредит протиставляється виробничому кредиту: споживчий кредит використовується в разі нестачі грошових коштів, тоді як виробничий кредит - для забезпечення виробничої діяльності з метою отримання певного доходу. Зокрема, В. Лексис [67] зазначає, що напротивагу кредитам у виробництво, які приносять дохід, необхідність споживчого кредиту зумовлена потребою чи несприятливим фінансовим становищем домогосподарства, це позичка, яка слугує лише для покриття недостатності доходу. Дослідник акцентує увагу на «проїданні» коштів при споживчому кредиті порівняно і самозростанням авансованої вартості при виробничому кредитуванні. Однак, слідуючи такій логіці, споживчий кредит можуть одержати не лише окремі громадяни для задоволення своїх особистих потреб, а й підприємства, що не створюють, а «проїдають» створену вартість.

До того ж, Е.О. Літвінов [68, с. 14] зазначає, що споживчий підхід до кредитування фізичних осіб розглядається лише як спосіб поточного задоволення потреб людини в товарах і послугах, в ході якого кредитні гроші виступають в якості засобу платежу, та не розглядаються як інструмент

розвитку індивіда з метою досягнення ним суспільно значущих результатів. Тоді як кредит може забезпечувати приріст вартості вкладених коштів за рахунок збільшення величини капіталу позичальника, у тому числі його особливого різновиду - людського капіталу, що забезпечує отримання доходу у вигляді збільшення знань, навичок, умінь, мотивацій. У такому разі споживчий кредит необхідно розглядати як кредит, що виступає у формі позики капіталу.

Цікавою є позиція О.І. Лаврушина [66], який пов’язує споживчий кредит з продажем торговельними підприємствами споживчих товарів із відстрочкою платежу або наданням банками позик на придбання споживчих товарів, а також на оплату різного роду витрат особистого характеру, наприклад, плати за навчання, медичне обслуговування тощо.

Проте витрати приватних осіб можна розглядати за напрямами використання отриманих доходів, як в поточному періоді, так і в перспективі. До них відносять: а) особисті споживчі витрати, б) витрати, непов’язані з споживанням (інвестиції, накопичення). До складу споживчих витрат, крім витрат на продукти харчування, входять витрати на придбання непродовольчих товарів (у тому числі будівельних матеріалів, автотранспортних засобів та ін.) і витрати на оплату послуг (житлово- комунальних, побутових, медичних, санаторно-оздоровчих, послуг в системі освіти та ін.). До витрат, які не пов’язані зі споживанням належать витрати на інвестиції та заощадження, а також витрати на продукти чи товари, які вироблені в особистому підсобному господарстві. Інвестиції містять, наприклад, витрати на покупку творів мистецтва, антикваріату, ювелірних виробів та інвестиції в основний капітал, зокрема на будівництво та капітальний ремонт житла. Такі інвестиції забезпечують не лише збереження грошових коштів від інфляції, але й одержання додаткових доходів у вигляді орендної плати, дивідендів, рентних платежів, позитивної курсової різниці й інше. Тому при кредитуванні фізичних осіб можливий приріст нагромаджень окремих громадян, що не має відношення до споживчого кредитування.

Варто відмітити, що у національному законодавстві споживчий кредит визначається як кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції [94]. У даному разі під продукцією мається на увазі будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Таким чином, на нашу думку, споживчий кредит є поняттям більш вузьким, ніж роздрібний кредит, оскільки видається для задоволення лише особистих потреб фізичних осіб, тоді як роздрібний кредит надається як для задоволення поточних споживчих потреб, так і на інвестиційні цілі.

Далі сфокусуємо увагу на питанні класифікації видів роздрібного банківського кредитування.

В останні роки на ринку роздрібного кредитування посилюється конкуренція, що змушує банки постійно аналізувати власні кредитні продукти та кредитні продукти конкурентів, розробляти і впроваджувати модифіковані їх варіанти, проводити постійну роботу з удосконалення умов окремих кредитних продуктів. У зв’язку з цим роздрібне кредитування в сучасних умовах постійно набуває нових властивостей. Істотно розширюється асортимент банківських кредитів на фоні пом’якшення умов кредитування. У процесі кредитування банки все активніше співпрацюють з торговельними, сервісними, страховими та іншими організаціями, надаючи кредити в комплексі з іншими послугами. Окрім того поліпшується технічна база надання кредитів, удосконалюється організація банківської діяльності, постійно розвиваються канали продажів кредитних продуктів, обслуговування клієнтів за стандартними продуктами переводиться в зони самообслуговування, удосконалюються системи управління ризиками. Усе це призводе до розширення розмаїття роздрібних банківських продуктів, що зумовлює необхідність постійного вдосконалення і доповнення класифікації роздрібних банківських кредитів.

З поміж видів роздрібного кредитування вчені-економісти [85]

виділяють дві великі групи кредитів: цільові та нецільові. Банки готові надавати фізичним особам кредити на певні цілі. Такі кредити можуть видаватися як в готівковій формі, так і безготівковій, при цьому не виключається і товарний розрахунок з позичальником. Даний вид роздрібного кредиту може бути оформлений не лише в банку, але і в торговельній точці.

Нецільові кредитні позики припускають надання позичальникам готівкових коштів на будь-які потреби. У разі оформлення даного виду роздрібного кредиту позичальник отримує певну грошову суму, яку згодом він має право використовувати на власний розсуд.

Залежно від терміну розгляду кредитної заявки кредити поділяються на класичні кредити та експрес-кредити, якщо заявка розглядається оперативно в присутності позичальника. Якість перевірки надійності позичальника при експрес-кредитуванні значно нижча, що в результаті призводить до підвищення відсоткової ставки як компенсації за високий кредитний ризик.

За об’єктами кредитування роздрібні кредити поділяються на споживчі та інвестиційні кредити. Споживчі кредити включають в себе:

- кредити на придбання товарів тривалого користування, таких як меблі, побутова техніка;

- кредити на невідкладні потреби (такі кредити не мають конкретної мети та в більшості своїй є короткостроковими);

- автокредити;

- кредити на освіту, кредити на медичне обслуговування.

За термінами кредитування роздрібні кредити поділяють на:

- короткострокові - від 1 дня до 1 року;

- середньострокові - 1-3 років;

- довгострокові - понад 3 роки.

За забезпеченням кредити поділяють на забезпечені, наприклад, заставою, гарантом, поручителем, страховиком та незабезпечені або бланкові. Забезпечення не гарантує погашення кредиту, але значно знижує

ризик його неповернення.

За методом погашення розрізняють такі види кредитів:

- кредити з разовим погашенням (noninstallment). Сюди відносяться поточні рахунки, що відкриваються покупцем на термін 1-1,5 місяця, зазвичай у торговельних точках. У межах наданих кредитів придбаються товари та, після закінчення встановленого терміну, одноразово погашається вся заборгованість. Кредити з разовим погашенням включають також кредити у вигляді відстрочки платежу (за послуги комунальних підприємств, лікарів і медичних установ);

- кредити з розстрочкою платежу (installment), погашення заборгованості за кредитом та процентів здійснюється одночасно. Кредити з розстрочкою діляться на такі, що рівномірно погашаються (щомісяця, щокварталу) та такі, що нерівномірно погашаються (при цьому сума платежів змінюється).

За умовами надання розрізняють разовий і поновлюваний кредити. За методом стягнення процентів кредити класифікують на кредити зі сплатою процентів:

- під час його надання;

- у момент погашення кредиту;

- рівними частинами впродовж усього строку користування (щоквартально, один раз на півріччя або за спеціально встановленим графіком).

Н.В. Бабіна [5] додатково виділяє такі критерії класифікації роздрібних кредитів, як спосіб надання, категорія позичальника, розмір кредиту, валюта кредитування, види процентних ставок, платність, форма кредиту, спосіб оцінювання кредитоспроможності. При цьому, за способом надання дослідниця виокремлює овердрафт за особовим рахунком, зарахування на позичковий рахунок, видача готівкою, перерахування торговельній організації.

За категорією позичальника Н.В. Бабіна класифікує кредити, що

надаються всім верствам населення, певним соціальним групам населення (працюючим, студентам, пенсіонерам, підприємцям, молодим сім’ям, нерезидентам, співпозичальникам, фізичним особам, які працюють в організаціях - клієнтах банку, vip-клієнтам та фізичним особам, які мають позитивну кредитну історію протягом певного строку в банку-кредиторі).

За розміром кредиту авторка виділяє мікрокредити (до 10 тис. доларів), середні (10 тис. - 100 тис. доларів), макрокредити (більше 100 тис. доларів); за валютою кредитування - в національній та в іноземній валюті; за видами процентних ставок - з фіксованою та диференціованою ставками; за платністю - платні (дорогі, дешеві) та безоплатні, за формою кредиту - прямі, опосередковані; за методом оцінювання кредитоспроможності - за методом експертних оцінок, за скоринговим методом, за методом андеррайтингу.

Заслуговує на увагу оригінальний підхід М. Чіркової [165], яка пропонує в рамках роздрібних кредитних продуктів виділяти кредитні продукти трьох типів (рис. 1.1) залежно від сегментів ринку роздрібних банківських послуг.

Рис. 1.1. Роздрібні кредитні продукти банку

Джерело:[165]

В основі піраміди М. Чірковою покладено масово-роздрібні кредитні

продукти (абсолютно-роздрібні), насамперед це персональні банківські кредити в частині кредитів на споживчі потреби. У свою чергу, індивідуально-роздрібні кредитні продукти представлені іпотечними кредитами і кредитами для позичальників категорії VIP. І вже кредити малим підприємствам формують верхівку піраміди - це умовно-роздрібні кредитні продукти банку.

Доцільність використання характеристики «умовний» пояснюється тим, що банк-кредитор має можливість встановлювати свої критерії малого підприємства, а отже, самостійно визначати суму кредиту, яка буде вважатися невеликою або незначною. Мале підприємство (невеликий клієнт, роздрібний клієнт) плюс незначна сума угоди в сукупності складають істотні ознаки банківського роздрібного кредитування.

Як видно з рисунку 1.1, перші два рівні роздрібних кредитних продуктів придбаються для потреб, не пов’язаних з комерційною діяльністю, більша їх частина покриває особисті витрати. Умовно-роздрібні кредитні продукти, як правило, йдуть на розвиток і потенційно сприяють зростанню бізнесу позичальника. Зрештою, подібні кредити можуть бути виведені за рамки роздрібних кредитних продуктів у зв’язку з тим, що сума окремої кредитної вимоги перевищить визначену величину або мале підприємство перестане задовольняти ознакам роздрібного клієнта. Отже, вершина піраміди (рис. 1.1) прагне до нероздрібних кредитних продуктів.

На думку Н.В. Бабіної кредити фізичним особам у рамках роздрібної кредитної політики банку можна розглядати як роздрібні без будь-яких умов. Це пояснюється тим, що критерії роздрібного кредитування охоплюють не тільки суб’єктів кредитної угоди, а й технологію їхнього обслуговування, тому чим більше індивідуальних характеристик має той чи інший банківський продукт, тим далі він знаходиться від поняття «масовий». Крім того, усередині кожної групи може спостерігатися певна ієрархія продуктів - від абсолютно-роздрібних до роздрібних взагалі. Наприклад, автокредити, що потрапили в категорію масово-роздрібних кредитних продуктів,

знаходяться на більш високому рівні, порівняно з кредитами на придбання побутової техніки, і прагнуть до категорії індивідуально-роздрібних кредитів. Останнє зауваження дозволяє представити піраміду роздрібних кредитних продуктів за об’єктами (за цілями) таким чином (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Роздрібні кредитні продукти банку (за об’єктом)

Джерело:[4]

Систематизація та критичний аналіз підходів вчених до класифікації роздрібних банківських кредитів дозоляє сформувати множину видів таких кредитів, представлену в таблиці 1.1.

Класифікація видів роздрібних кредитів

Таблица 1.1

Продовження таблиці 1.1

Джерело: складено автором на основі [5, 85, 165]

Врахування економічної природи, особливостей та класифікації видів роздрібного банківського кредитування менеджментом банку сприятиме підвищенню ефективності банківської діяльності. Це стає можливим через

диференціацію продуктового ряду кредитів з урахуванням потреб різних цільових груп клієнтів при збереженні конкурентоспроможних цін, диверсифікацію каналів продажів, сегментацію та алокацію ринків, якісне обслуговування, наявність дистанційного управління послугами, розвиток та просування альтернативних каналів продажу (контакт-центрів, банкоматів, інтернет-банкінгу, терміналів), спрощення процедур отримання кредитів тощо.

1.2.