Кредитний ризик як ключовий ризик роздрібного банківського кредитування

У процесі кредитування банки щодня наражаються на різноманітні ризики, а втрати від непогашення кредитів є неминучим наслідком активної кредитної діяльності будь-якого банку. Негативного впливу ризиків неможливо повністю уникнути, але втрати від їх реалізації необхідно мінімізувати.

Ключовим ризиком роздрібного кредитування є кредитний ризик. Він є багатогранним, оскільки його зародженню сприяють різноманітні чинники, пов’язані з негативними тенденціями в ринковому середовищі, в бізнесі позичальника або іншого контрагента за угодою, що ведуть до порушення або невиконання боржником своїх зобов’язань тощо.

Для того, щоб управляти кредитним ризиком, необхідно дослідити його економічну природу, виявити ризикоутворюючі чинники та розкрити механізми їх впливу на рівень ризику, врахувати специфіку роздрібного кредитування, адже усе це обумовлює вибір інструментарію впливу на ризик.

Нині у науковій літературі панує неузгодженість і плутанина у розумінні сутності кредитного ризику. Теоретичне осмислення економічної природи та його місця в діяльності банківських установ має непересічне практичне значення, оскільки може сприяти якісній діагностиці та

проведенню своєчасних заходів з оперативного реагування задля уникнення негативної його дії та забезпечення ефективного функціонування як комерційного банку в цілому, так і процесу кредитування зокрема.

У чому ж полягає економічна природа кредитного ризику та які ж можна виділити ознаки його класифікації? Це ті питання, на які одностайної відповіді та, відповідно, точки зору немає. Варто відмітити, що в умовах мінливості ризикового середовища відбувається постійна трансформація як самого кредитного ризику, так і підходів до його класифікації. Тому проблематика дослідження є вельми актуальною, і залишатиметься такою на кожному етапі соціально-економічного розвитку суспільства.

Кредитний ризик пов’язаний з невиконанням зобов’язань боржником та є основним серед усіх ризиків, що виникає в процесі банківського кредитування, та породжує інші ризики, наприклад, ліквідності.

Варто зазначити, що в останні роки проблематиці ризику, підходам до управління та удосконалення методів його оцінки приділяється значна увага з боку вчених-теоретиків та фахівців у сфері практичної ризикології. Деякі вчені трактують кредитний ризик надто узагальнено. Так, П. Ковальов [59, с. 13] визначає кредитний ризик як грошове вираження ймовірнісного відхилення дійсності від очікуваних результатів (настання ризикової події) внаслідок невизначеності дії екзогенних і ендогенних факторів як відповідної реакції на управлінські рішення, пов’язані з кредитуванням та іншими банківськими процесами. З наведеного визначення лишається не зрозумілим, у чому ж саме полягає відмінність кредитного ризику від інших банківських ризиків, оскільки зрозуміло, що настання ризикової події пов’язане з відхиленням фактичних результатів від очікуваних, і це є характерним при виконанні будь-яких банківських процесів.

Інші вчені пов’язують кредитний ризик з можливістю неповернення отриманого кредиту. Так, Дж. Сінкі визначає кредитний ризик як імовірність неповернення взятої позичальником позички [107]. У свою чергу В. Шелудько та А. Мороз [170, с. 182; 11] уточнюють, що це ризик несплати позичальником основного боргу та процентів за ним, а У. Владичін [32, с. 357] правомірно доповнює, що мова йде саме про несплату в терміни, визначені в кредитному договорі.

На нашу думку, не коректно зводити кредитний ризик лише до ризику неповернення або несплати боргу, адже невчасно сплачений борг або сплачений не в повному обсязі, також означає реалізацію кредитного ризику. Таку позицію підтримує Г. Антонюк, яка вважає, що кредитний ризик є невизначеністю щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов’язань згідно з умовами кредитної угоди [3].

Дещо ширше розглядає кредитний ризик Т.

Підтвердженням такого висновку є думка й інших дослідників. Так, В. Бобиль [20, с. 30] вважає, що реалізація кредитного ризику відбувається в процесі взаємовідносин між позичальником і банком, за переконанням А. Сухарєва [172] - між позичальником і кредитором, в поглядах

О. Лаврушина [65, с.15] - між кредитною організацією та третьою стороною.

У словнику фінансових термінів [111] кредитний ризик трактується як ризик втрат, пов’язаних із погіршенням стану дебітора, контрагента по угоді, емітента цінних паперів. Погоджуємося з останнім трактуванням у тому, що кредитний ризик загалом є ризиком невиконання зобов’язань. Суб’єктами, що взяли на себе зобов’язання, може бути широке коло осіб: контрагенти по угодах, позичальники, дебітори, емітенти та інші. Якщо ж говорити про кредитування, то зобов’язання можуть не виконуватися, крім позичальників, ще й гарантами, поручителями, страховиками та іншими економічними агентами.

За переконанням А. Пересади [82] кредитний ризик може бути визначений як невпевненість кредитора в тому, що боржник буде в змозі і матиме намір виконати свої зобов’язання відповідно до строків та умов кредитної угоди. Однак, на нашу думку, потрібно враховувати, що невпевненість кредитора є суб’єктивним критерієм, адже кредитори не можуть достеменно знати наміри боржника, тим паче, що такі наміри можуть змінюватись з часом.

Додатковим аргументом на користь даного підходу є аргументація окремих українських вчених, які вважають, що кредитний ризик - це ймовірність несплати у визначений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать кредитору [10]. Виходячи з цього підходу, кредитний ризик як ймовірність несплати боргу може бути об’єктивно оцінений на основі статистичних даних про випадки несплати.

Окремі науковці, трактуючи кредитний ризик, акцентують свою увагу на причинах існування його. Для Є. Снєгова [112, c. 1225], В. Вовк та О. Хмеленко [33, с. 189] такою причиною є нездатність контрагентів (позичальників) виконувати свої зобов’язання. За іншого підходу [96] причиною є неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком, або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання.

Заслуговує на увагу точка зору В. Вітлінського [31] та Т. Журавльової [53, с. 71], які пропонують при діагностиці кредитного ризику враховувати об’єктивно-суб’єктивні причини, оскільки кредитний ризик виникає в результаті сукупності можливих небажаних подій, через що контрагент банку не зможе виконати взяті на себе зобов’язання, і при цьому не вдасться використати наявні способи захисту.

Варто відмітити, що множина як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників, що зумовлюють виникнення кредитного ризику, є дуже широкою. Так, для Н. Волика [35, с. 40] суб’єктивними причинами виникнення кредитного ризику є матеріальне становище, фізичний стан позичальника та його особисті якості. У свою чергу, П. Ковальов [59, с. 13] також схиляється до думки, що кредитний ризик залежить від зовнішніх (об’єктивних) чинників, що пов’язані зі станом економічного середовища та кон’юнктурою ринку, та внутрішніх (суб’єктивних) чинників, викликаних помилковими діями самого банку.

По-різному вчені вбачають також і можливі наслідки реалізації кредитних ризиків. Так, О. Криклій та Н. Маслак [63, с. 7] говорять про повну або часткову втрату вартості активів банку, недоотримання доходу на вкладений капітал, О. Колодізєв [61] - про фінансові втрати, виникнення збитків. На доповнення до наведених вище трактувань М. Дем’яненко, у свою чергу, посилює увагу на тимчасових та кількісних змінах грошового потоку. При цьому ризик виникає при проведенні кредитних операцій, як з боку кредитора, так і з боку позичальника, що в кінцевому підсумку призводить до несвоєчасного виконання платіжних зобов’язань одним з учасників кредитної операції і подальшого дефолту [126, с. 440]. Не погоджуємося з безапеляційним твердженням автора про те, що кредитний ризик призводе до дефолту, адже у більшому чи у меншому ступені він притаманний усім сферам фінансової діяльності, однак випадки дефолту фінансових установ є поодинокими.

М. Полянська [87] розглядає кредитний ризик через створення проблем у русі грошових коштів, що може несприятливо відбитися на ліквідності банку. У даному випаду нерівнозначним є опис кредитного ризику «через створення проблем», оскільки, на нашу думку, він є невід’ємним атрибутом ринкової економіки. Якщо ж зануритися у глибинну сутність чи види таких проблем, то окремі українські дослідники звичайно піднімають цю проблематику. Так, Г. Бєлоглазова та Л. Кролівецька [16, с. 21] розкриває сутність таких проблем як відхилення за одиницю часу фактичного грошового потоку платежів клієнта, спрямованих на погашення заборгованості, проценту та комісії, від номінального грошового потоку, який клієнт мав би направити банку відповідно до укладеного кредитного договору, під впливом низки негативних для фінансового результату діяльності банку факторів. Жодним чином не применшуючи значущості наведених проблем, виникає логічне запитання про їх повноту. У даному разі мова йде лише про зовнішні проблеми. І це дійсно правильно. Але, водночас, все ж таки не можна ігнорувати групу проблем внутрішнього характеру.

Виходячи з викладеного, якщо розглядати кредитний ризик як ключовий ризик роздрібного кредитування, то у разі реалізації такого, в першу чергу, розбалансовуються грошові потоки банку, що відповідно погіршує його ліквідність. До того ж, недоотриманий дохід за кредитними операціями знижує фінансовий результат діяльності банку. Якщо ж заборгованість за кредитами стає безнадійною, то це призводить до зменшення вартості кредитного портфеля і, як наслідок, до зниження вартості банківських активів. Окремі аспекти зробленого висновку знайшли своє втілення в працях науковців. Зокрема, для Ю. Сєрика [106, с. 12] реалізація кредитного ризику пов’язана зі зменшенням або зведенням до нуля вартості частини активів банку, особливо кредитів. Не можна не погодитися з О.Ю. Совою [113, с. 122] та Ж. Голодовою [42, с. 272], що кредитний ризик призведе до зниження вартості кредитного портфеля банку.

Цілком логічним і виправданим є комплексний підхід до тлумачення дефініції кредитного ризику, який пропонують О. Кириченко та В. Міщенко, за умови розгляду кредитного ризику в трьох аспектах:

1) ризик неповернення позичальником основного боргу і відсотків по ньому;

2) ризик втрати активів або втрати активом первинної вартості через невиконання зобов’язань позичальниками (поручителями);

3) можливість того, що в певний момент в майбутньому вартість кредитної частини банківського портфеля зменшиться у зв’язку з неповерненням або частковим поверненням кредитів, виданих банком [9, с. 501-502].

Однак, на нашу думку, доцільніше було б поєднати другий і третій аспекти, оскільки кредити займають найбільшу частку активів банку, тому зрозуміло, що реалізація кредитного ризику призведе до зменшення вартості кредитного портфеля, що, відповідно, відобразиться на вартості банківських активів.

Надзвичайно важливим аспектом розкриття економічної природи кредитного ризику є дослідження його структури. Так, говорячи про структуру кредитного ризику, С. Дубков [50] розрізняє ризики окремого позичальника та кредитного портфеля. Вважаємо такий підхід досить звуженим, адже ризик окремого позичальника доповнюється, наприклад, ризиками страховика, гаранта або поручителя. До того ж, один й той самий позичальник може отримати в банку декілька кредитів на різних умовах, наприклад, кредитну картку з кредитним лімітом, що відновлюється, та разовий цільовий кредит, який необхідно виплачувати рівними сумами платежів. У такому разі позичальник може справно виконувати зобов’язання за одним кредитом та порушити свої зобов’язання за іншим. Це означає, що, окрім ризику позичальника, слід також виокремлювати ризик окремої кредитної угоди.

Натомість О. Тарханова [116] вважає, що кредитними є група ризиків, зокрема, кредитної операції, позичальника банку позичальника, які, у свою чергу, включають ризики відмови клієнта від виконання зобов’язання, неможливості виконання зобов’язань, неможливості обслуговування клієнта, неефективного управління. Дослідниця включає до кредитних ризиків і операційний, але лише у частині виконання кредитних операцій. Вважаємо, що природа операційного ризику суттєво відрізняється від природи кредитного, тож ототожнювати їх не варто. Не зрозумілим є те, що саме автор вкладає у зміст ризику неможливості обслуговування клієнта. До того ж, неефективне управління важко назвати ризиком. Це, скоріше, причина реалізації кредитного ризику, адже це свідомо прийняті управлінські рішення, а не подія, що настає з певною ймовірністю.

Зауваження відносно необґрунтованості віднесення операційного ризику до різновиду кредитного стосується також і наукової позиції інших вчених, зокрема О. Іоди, Л. Мєшкової та О. Болотіної, які поділяють кредитний ризик на портфельний та операційний. За ними, портфельний ризик складається з внутрішнього (пов’язаний з конкретним позичальником) і ризику концентрації, що залежить від того, яку частину портфеля становлять однотипні позички. Операційний ризик залежить більшою мірою від сумлінності і високої якості роботи співробітників кредитного відділу [55, с. 28]. На наше переконання, операційний ризик стосується виконання будь-яких банківських операцій, тому він не є суто кредитним. До того ж для нього характерні специфічні підходи до оцінки, управління та прогнозування. І це не дозволяє урівнювати між собою економічну сутність кредитного та операційного ризику.

Цілком погоджуємося з Д. Лободою [70, с. 50], який переконаний, що кредитний ризик включає в себе ризики пов’язані з позичальником, зі способом забезпечення повернення позики (ризики гаранта, страховика, застави), системний та форс-мажорний. Водночас, описуючи способи забезпечення повернення позики, дослідник уникає такого способу, як

надання поруки, який досить часто використовується в практиці банківської діяльності.

На думку Н.П. Верхуші кредитний ризик потрібно розглядати з огляду на ознаки його видів на основі обґрунтування доцільності їх розмежування, а саме: специфічні, що визначають найбільш важливі аспекти, в межах яких здійснюється управління ним (сфера виникнення, джерело, носій і його власник, причини та формальні ознаки реалізації), та загальні, що враховують базові аспекти управління ним (співвідношення періоду існування ризикової позиції і періоду, протягом якого діє кредитний ризик; співвідношення періоду існування ризикової позиції та рівня кредитного ризику; час виникнення, очікувані негативні наслідки його реалізації, рівень і ступінь його керованості) [30, с. 4]. Такий розгляд кредитного ризику через специфічні та загальні ознаки є досить спірним, оскільки запропонована характеристика таких ознак не дозволяє вибудувати чітку логіку віднесення кредитних ризиків чи до групи специфічних, чи до групи загальних.

За міркуваннями Ю.В. Подчесової [86, с. 4] класифікація різновидів кредитного ризику відбувається за певними рівнями - перший рівень визначає внутрішній і зовнішній, другий - фінансову та управлінську складові, третій - узагальнює із погляду факторів множинності його дії та групування ризиків із погляду прямої або опосередкованої їхньої дії. На нашу думку, такий підхід є недостатньо чітким та обґрунтованим. Так, незрозуміло як можна класифікувати різновиди за рівнями, якщо останні включають як причини реалізації ризиків, так і фактори, які зумовлюють їх появу.

Вважаємо, що при структуризації кредитного ризику роздрібного кредитуванні слід виділяти такі рівні його реалізації, як рівень угоди, позичальника, забезпечення угоди та рівень банку-кредитора (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Рівні реалізації кредитного ризику роздрібного банківського

кредитування та причини його реалізації

Джерело: розробка автора

Висвітлення особливостей кредитного ризику на чотирьох відокремлених рівнях дасть змогу більш оперативно реагувати на перші прояви його реалізації. Це буде слугувати підґрунтям для вибору специфічних методів, інструментів та важелів управління кредитним ризиком, що застосовуватимуться на кожному рівні. Це дасть можливість сформувати комплексне бачення та враховувати повну сукупність ознак кредитного ризику на всіх рівнях його реалізації.

Враховуючи запропонований підхід, кредитний ризик слід розглядати як комплексне поняття, що включає в себе:

1) невиконання, неповне або несвоєчасне виконання позичальником умов кредитної угоди через фінансові труднощі, свідому відмову, недоліки кредитного договору;

2) неспроможність виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком через втрату працездатності, роботи як джерела заробітку, обмеження або позбавлення волі;

3) неможливість забезпечити повернення кредиту через порушення зобов’язань страховиком, гарантом або поручителем, знецінення або втрати застави;

4) отримання фінансових втрат банку-кредитора через розбалансування грошових потоків, недоотримання доходів за кредитними операціями, списання безнадійної заборгованості за кредитами тощо.

Запропоноване тлумачення, на відміну від підходів інших вчених, які вже сформовані в науковому середовищі, ґрунтується на комплексному баченні та враховує виділення в структурі кредитного чотирьох рівнів реалізації: кредитної угоди, позичальника, забезпечення кредиту та банку- кредитора, що дає змогу всебічно висвітлити економічну природу кредитного ризику.

Кредитний ризик виникає в процесі кредитування в момент видачі кредиту та існує до моменту отримання останнього платежу за кредитним договором.

Максимальний потенційний збиток від реалізації кредитного ризику становить повну суму заборгованості за кредитом у випадку її невиплати клієнтом. При цьому прострочені платежі не призводять до прямих збитків, виникають лише непрямі збитки, які становлять витрати за відсотками (через необхідність фінансувати дебіторів протягом більш тривалого часу, ніж необхідно), або втрату відсотків, які можна було б отримати, якби гроші були повернуті раніше і розміщені на депозитному рахунку.

Отже, ризик виражає причинно-наслідковий взаємозв’язок між чинниками його зародження та результатами реалізації. Тому важливо

ідентифікувати ризикоутворюючі чинники, під якими розуміємо процеси або явища, що сприяють виникненню того чи іншого виду ризику та визначають його специфіку.

В. Янов [174] з поміж чинників, що впливають на процеси кредитування, виділяє стимулюючі та гальмуючі чинники. При цьому до стимулюючих чинників дослідник відносить, наприклад, стабільну економічну ситуацію, а до гальмуючих - нестабільну економічну ситуацію. Це свідчить про те, що один й той самий чинник за різних обставин може сприяти реалізації ризику або стримувати її, тож на нашу думку, такий критерій класифікації ризикоутворюючих чинників є недосконалим.

А. Харітонов [130] поділяє чинники кредитного ризику на макроекономічні (зовнішні) та мікроекономічні (внутрішні). При цьому до макроекономічних чинників автор відносить економічний, політичний та форс-мажорний ризики, а до мікроекономічних - якість роботи кредитного відділу та якість прийнятих рішень. У запропонованому А. Харітоновим підході ризикоутворюючі чинники ототожнюються з ризиками. Дійсно, трансформація ризик-чинників у ризики можлива, але це відбувається не автоматично, а лише за певних умов, про які автор не зазначає.

Вважаємо не зовсім коректним говорити про політичний та форс- мажорний ризики як макроекономічні чинники, адже вони не є економічними. Більш точним було б відмітити, що такі ризик-чинники належать до макрорівня. До того ж, автор ототожнює макроекономічні чинники з зовнішніми чинниками, а мікроекономічні - з внутрішніми. Не погоджуємося з такою позицією, оскільки до ризикоутворюючих чинників на мікрорівні належать чинники, що обумовлюють реалізацію кредитного ризику не тільки конкретного банку, але й конкретного позичальника. Тоді для банку чинники реалізації кредитного ризику позичальника будуть зовнішніми, хоча такі чинники існуватимуть на мікрорівні.

Верхуша Н.П. обґрунтовує доцільність розмежування факторів виникнення кредитного ризику банку на зовнішні загальні (економічна,

політична ситуація; соціальна напруга в суспільстві; форс-мажорні обставини) та зовнішні специфічні (характеристики позичальника та забезпечення по кредиту); внутрішні загальні (стратегічні; організаційні; інформаційні; методологічні; управлінські) та внутрішні специфічні (характеристики кредитного продукту та концентрації кредитного портфеля) [30, с. 4].

О. Скрипник [109, с. 221] розділяє ризикоутворюючі чинники залежно від рівня виникнення ризику (рівень позичальника, індивідуальний рівень, мікрорівень, макрорівень) та від стадії кредитування (надання, використання, повернення кредиту). Не зовсім зрозумілим вважаємо виокремлення рівня позичальника та індивідуального рівня (рівня працівника банку, що оформлює видачу кредиту) від мікрорівня, який, на нашу думку, є найнижчим щаблем походження ризиків. Натомість поза увагою автора лишається мезорівень, або рівень банківської системи.

М. Бельков [17] вважає, що важливо розрізняти реальні та потенційні ризикоутворюючі чинники, існування яких обумовлене особливостями кредитної пропозиції банку, тому потенційні ризик-чинники слід обов’язково враховувати ще на стадії розробки кредитного продукту.

У свою чергу, В. Романов та О. Бутуханов [102] переконані у доцільності виділення нейтивних (з англійської native - властивий) ризикоутворюючих чинників, що впливають лише на конкретний вид ризику, та інтегральних (узагальнених) ризикоутворюючих чинників, що обумовлюють реалізацію ризиків відразу декількох видів. Цілком підтримуємо позицію зазначених дослідників, оскільки наявність серед ризикоутворюючих чинників хоча б одного інтегрального чинника означає, що слід виконувати комплексний аналіз всіх пов’язаних з цим чинником видів ризиків.

Узагальнюючи викладене, для систематизації множини ризикоутворюючих чинників пропонуємо розподілити їх за макро-, мезо- та мікрорівнями.

Макроекономічні чинники є інтегральними ризикоутворюючими чинниками та включають у себе соціально-економічні, політико-правові та форс-мажорні чинники. До соціально-економічних чинників відносяться: поточна економічна ситуація (динаміка економічної кон’юнктури - зростання чи стагнація), стабільність курсу національної валюти, життєвий рівень населення та пов’язані з цим платоспроможність та споживчий попит населення, темпи інфляції, рівень оподаткування. До політико-правових чинників належать: політичний курс держави, регуляторна діяльність органів влади, розробленість нормативно-правової бази кредитування населення. До переліку форс-мажорних чинників входять природні катаклізми, військові дії, техногенні катастрофи.

Мезоекономічні ризик-чинники роздрібного банківського кредитування спричинюють свій вплив на рівні банківської системи. Це регіональні особливості функціонування банку, рівень конкуренції на кредитному ринку, ємність ринку роздрібного кредитування, рівень цін на банківські продукти та послуги, розвиненість каналів збуту кредитних продуктів, попит на кредит з боку клієнтів, вимоги клієнтів до якості послуг, банківських продуктів та оперативності обслуговування.

Мікроекономічні чинники включають чинники, що обумовлюють реалізацію кредитного ризику певного банку та окремого позичальника. На рівні банку ризик-чинниками є кредитна політика банку, регламентація процедур кредитування, співвідношення ризикованості та прибутковості окремих видів позичок, професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку, контингент клієнтури банку, склад та структура кредитного портфеля, якість роботи кредитного відділу, досконалість програмного забезпечення, рівень менеджменту.

При узагальненні чинників кредитного ризику на рівні позичальників вважаємо за доцільне скористатись досвідом американських банків, що практикують «правило п’яти сі», де ризикоутворюючі чинники, які слід враховувати при відборі клієнтів, позначені словами, що починаються на

букву «сі»: character (характер позичальника); сарасіїу (фінансові можливості); саріїаі (капітал, майно); collateral (забезпечення); conditions (загальні економічні умови) [125].

Оцінити бажання позичальника погасити борг банку досить складно, у зв’язку з чим необхідно орієнтуватися на кредитну історію позичальника, його репутацію, ступінь відповідальності. Банк повинен з’ясувати, як позичальник ставився до своїх зобов’язань у минулому, чи були у нього затримки в погашенні позик, який його статус у діловому світі. Корисно скласти психологічний портрет позичальника, використовуючи для цього особисте інтерв’ю з ним, досьє з особистого архіву, консультації з іншими банками щодо наявності фактів прострочення заборгованості. Значущими є такі характеристики позичальника, як вік, рівень освіти, рід занять, сфера зайнятості та рівень доходу його сім’ї.

Фінансові можливості позичальника характеризуються регулярністю його доходів. Якщо погашення заборгованості за контрактом являє собою постійний в часі потік, а доходи нерегулярні, то можуть виникати періоди, коли здатність позичальника погашати заборгованість буде обмеженою. Тому питання фінансових можливостей позичальника визначається на основі ретельного аналізу його доходів та витрат, а також перспектив їх зміни в майбутньому. Для уникнення збитків у разі дефолту по кредиту враховується наявність власних капіталовкладень позичальників та відношення цих капіталовкладень до величини кредиту (так зване «кредитне плече») та якість заставного майна як забезпечення кредитних зобов’язань.

Додатково зауважимо, що рівень позичальника та макрорівень включають зовнішні по відношенню до банку ризикоутворюючі чинники, тоді як мікрорівень - виключно внутрішні чинники. При цьому, якщо на чинники макрорівня банк вплинути не може, оскільки вони є системними, то чинники двох інших рівнів залежать безпосередньо від банку, і це дає можливості для зниження кредитного ризику.

Узагальнюючи викладене, в якості критеріїв класифікації чинників кредитного ризику роздрібного банківського кредитування пропонуємо використати: рівень, напрям, ступінь, характер, реальність, значущість, масштаб, стійкість, тривалість та комплексність впливу. Запропонована класифікація чинників кредитного ризику роздрібного банківського кредитування в узагальненому вигляді представлена в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Класифікація чинників кредитного ризику

роздрібного банківського кредитування

Джерело: складено автором на основі [13, 17, 102, 109, 125, 174]

Підводячи підсумок, зазначимо, що урахування запропонованої класифікації ризикоутворюючих чинників дозволяє підвищити керованість кредитного ризику банку, скоротити ймовірність значної управлінської помилки і, як наслідок, фінансових прорахунків. Водночас різнонаправленість та мінливість впливу сукупності наведених чинників обумовлює потребу в постійній модифікації та удосконаленні підходів до управління ризиками.

1.3.