Основи банківського кредитування

Кредитування є однією з головних напрямів діяльності банківських установ.

Кредитні операції (lending operations; credit operations) - вид активних банківських операцій, пов’язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування на певних умовах, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку

погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу) [10].

Банківський кредит - це

1. Позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

2. Форма фінансового кредиту, який банк надає своєму позичальнику на певний строк на умовах повернення та платності.

3. Будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [1, с.54].

З точки зору банку банківський кредит - це кредитна операція, яка здійснюється відповідно до кредитної угоди про надання кредиту та супроводжується записами на банківських рахунках з відповідним відображенням їх у балансах кредитора та позичальника.

Банківські кредити поділяються на багато різновидів.

Так, за цільовим призначенням вони поділяються на цільові та нецільові (фінансові).

За забезпеченням виділяють такі різновиди: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові). Видами забезпечення банківського кредиту можуть бути: застава, гарантія, поручительство. Крім того, кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. Для більшої надійності забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк - гарант (поручитель, страхова організація) - позичальник [1, с.55].

За термінами банківський кредит поділяється на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроковий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три роки). Короткострокові банківські кредити можуть надаватись у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у позичальників у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові банківські кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові банківські кредити надаються для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо [1, с.55]. Згідно з українським законодавством короткостроковим вважається кредит на строк, що не перевищує один рік, а довгостроковим - кредит на строк, що перевищує один рік.

За кількістю кредиторів банківські кредити поділяються на двосторонні, паралельні та синдикатні (консорціумні). Двосторонні кредити передбачають участь одного кредитора і одного позичальника. Метою паралельних та синдикатних кредитів є надання одному позичальнику кредиту на значну суму, дотримуючись при цьому нормативів кредитного ризику. Також вони можуть затосовуватися у випадку недостачі кредитних ресурсів і неможливості кредитування позичальника одним банком. Паралельні і синдикатні кредити мають багато спільних рис, однак і певні відмінності.

За формою надання виділяють кредити у готівковій, безготівковій або змішаній формах.

За технологією надання у банківському кредитуванні виділяють: разовий кредит, відкриту кредитну лінію, контокорентний кредит, гарантійні кредити (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання), овердрафт, [4, c.55] факторинг, фінансовий лізинг, акцептний, акцептно-рамбурсний та ін.

Кредитна лінія - це кредитна угода, згідно якої протягом певного проміжку часу банк виділяє позичальнику кредит у межах узгодженої суми (ліміту кредитування) на умовах, що відрізняються від умов одноразового надання кредиту (як правило, за користування кредитною лінією банк стягує з клієнта додаткову плату). На умовах кредитної лінії у межах встановленого ліміту позичальник може одержувати додаткові кошти відповідно до своєї потреби. Кредитну лінію використовують у тому випадку, коли позичальник час від часу потребує залучення значних коштів або наперед не може точно вказати необхідну суму кредитних ресурсів.

Контокорентний кредит - вид банківського кредиту, що надається клієнтам з високою кредитною репутацією, та які мають регулярну потребу в позичках. Контокорентний кредит може надаватися як в національній, так і в іноземній валюті. Для такого кредитування між банком і клієнтом укладається угода, відкривається поточний рахунок з овердрафтом (контокорент) і встановлюється ліміт кредитування. Кошти, одержані в результаті контокорентного кредиту, використовуються тільки для фінансування поточного виробництва та обігу і не можуть бути використані для фінансування інвестицій. Наявність дебетового сальдо (овердрафту) на контокорентному рахунку означає, що банк надав клієнту контокорентний кредит. Плата за такий кредит складається з процентів, нарахованих на щоденні дебетові залишки на контокорентному рахунку та комісійних платежів (оборотної комісії). Проценти за користування контокорентним кредитом вищі, ніж для інших банківських кредитів, що обумовлено специфікою функціонування контокорентного рахунка (зручність для клієнта та сплата банком процентів за користування коштами клієнта). Контокорентний кредит може надаватися як під забезпечення, так і без нього. Контокорентний кредит класифікують як позичку до запитання. Погашення контокорентного кредиту здійснюється за рахунок коштів, що надходять на поточний рахунок клієнта, шляхом їх переведення з дебету рахунка в кредит рахунка [1, с.223-224].

Овердрафт - поширена в міжнародній банківській практиці форма короткострокового кредиту в межах встановленого банком ліміту, що дозволяє здійснювати розрахунки, коли у клієнта на поточному рахунку недостатньо коштів. За умов овердрафту кредитування банком розрахункового рахунку клієнта здійснюється для оплати розрахункових документів при нестачі або відсутності на розрахунковому рахунку клієнта-позичальника коштів. Банк списує кошти з рахунку клієнта в повному обсязі, тобто автоматично надає клієнту кредит на суму, що перевищує залишок коштів. Овердрафт відрізняється від звичайного кредиту тим, що для погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, що надходять на рахунок клієнта. Кредит «офердрафт» банк надає відповідно до укладеної з клієнтом угоди, в якій передбачаються максимальна сума кредиту, відсоткові ставки, порядок надання кредиту та умови його погашення тощо. Переваги овердрафту: швидкість проведення платежів; відсутність застави і витрат, пов’язаних із оформленням заставного майна; відсутність вимог до цільового використання наданого кредиту; автоматичне погашення за рахунок поточних надходжень на рахунок клієнта банку; у разі погашення овердрафту в день, коли виникла заборгованість, відсотки за користування кредитними коштами не сплачуються. При здійсненні міжнародних розрахунків банки виконують взаємні платіжні доручення за акредитивами, переказами тощо, зазвичай, у межах наявного залишку коштів на кореспондентських рахунках, однак за домовленістю можуть використовувати і овердрафт [1, с.306].

Факторинг — це технологія кредитування, при якій одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Факторинг передбачає продаж дебіторської заборгованості.

Акцептний кредит полягає у акцептуванні покупцем тратти, виставленої продавцем. Перед настанням терміну оплати покупець вносить до свого банку суму, необхідну для оплати продукції та послуг банку, а банк погашає його заборгованість перед продавцем. Акцептно-рамбурсний кредит передбачає використання акцептно-рамбурсного акредитиву. Міжбанківське рамбурсування є механізмом організації відшкодування виконуючому банку грошових коштів, виплачених ним по акредитиву, шляхом пред’явлення вимоги про відшкодування коштів рамбурсуючому банку. Рамбурсуючий банк, в свою чергу, відшкодувавши кошти виконуючому банку, вимагає відшкодування від банку- емітента.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Револьверні кредити — це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру на заздалегідь узгоджених умовах. Якщо сума кредиту не перевищує встановленого ліміту та строків погашення, кредит надається автоматично і не потребує додаткового погодження умов між клієнтом і банком. Такі кредити надається, як правило, позичальникам, які мають постійні відносини з банком, хорошу кредитну історію, або під надійні гарантії.

За характером повернення розрізняють кредити: з одноразовим поверненням (заборгованість погашається один раз у термін, вказаний в угоді), з погашенням у розстрочку (окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну), з регресією платежів (коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи, і при несплаті кредиту боржником виникає регресна вимога до гаранта).

За способами погашення виділяють такі види: погашення однією сумою в кінці строку; рівними частинами через рівні проміжки часу на основі узгодженого графіка погашення кредиту та сплати процентів; нерівними частинами через різні проміжки часу (складний кредит, прогресивний кредит, сезонний кредит). Зазвичай, використовують два основних методи платежів: ануїтетний або диференційований платіж [1, с.55].

За ступенем ризику кредити, як правило, поділяються на дві групи — на стандартні та з підвищеним ризиком. Стандартні надаються тим позичальникам, що мають хорошу кредитну історію та належну фінансову стійкість. До кредитів з підвищеним ризиків належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або незадовільною кредитною історією. У банківському портфелі виділяють такі різновиди кредитів: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Серед банківських кредитів слід окремо зупинитися на міжбанківських кредитах. Це - кредити, що надаються на міжбанківському ринку одним банком іншому за рахунок тимчасово вільних коштів. Зазвичай, міжбанківський кредит - це короткостроковий кредит, одержаний (наданий) з метою дотримання вимог економічних нормативів, підтримки ліквідності, платоспроможності та стабільності функціонування банків.

Діяльність банківської установи супроводжується багатьма видами ризику, які будуть розглянуті у темі 17. У рамках даного питання зупинимося лише на одному різновиді банківського ризику - кредитному ризику. Кредитний ризик (credit risk) - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом [8].

Під час оцінки кредитного ризику розрізняють індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов’язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж внаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку [8].

Важливою передумовою зниження кредитного ризику банку є правильна оцінка кредитоспроможності позичальника. Кредитоспроможність (creditworthiness of borrower) - наявність у позичальника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти. Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінювання банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника. Банк визначає кредитоспроможність та платоспроможність позичальника під час надання кредиту, протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та в разі зміни первісних умов договору, в т.ч. пов’язаних із фінансовими труднощами позичальника [10].

Реалізуючи кредитні операції банк формує кредитний портфель. Кредитний портфель (credit portfolio) - сукупність усіх банківських позик, що структуровані за певними параметрами відповідно до завдань визначеної банком кредитної політики. Обсяг кредитного портфелю оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, в т.ч. прострочених, пролонгованих і сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має свій рівень дохідності та відповідний рівень ризику [10].

Обсяг і структура кредитного портфелю банку визначаються такими чинниками:

У розмір банку (капіталу);

У правила регулювання банківської діяльності;

У офіційна кредитна політика банку; досвід і кваліфікація менеджерів;

У рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів [10].

Структура кредитного портфелю банку залежить від:

У суб’єктів кредитування (юридичні та фізичні особи);

У стану обслуговування боргу (високий, добрий, задовільний, слабкий, незадовільний);

У класу боржника (клас боржника - юридичної особи (від 1 до 9) визначається в залежності від отриманого значення інтегрального показника фінансового стану боржника з урахуванням величини підприємства);

У категорії якості кредиту (від І до V, з урахуванням стану обслуговування боргу та класу боржника - юридичної особи). Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи/надані фінансові зобов’язання за такими категоріями якості:

I (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним;

II - помірний ризик;

III - значний ризик;

IV - високий ризик;

V (найнижча) - реалізований ризик.

Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов’язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною [10].

У показника ризику кредиту, який залежить від фактичних значень інтегрального показника фінансового стану боржника-юридичної особи, коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника - юридичної особи, ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, рейтингів боржника - юридичної особи та інших подій та обставин, що можуть вплинути на своєчасність та повноту погашення боргу;

У видів економічної діяльності;

У валюти кредитування;

У строків кредитування тощо [10].

Залежно від ступеню кредитного ризику виділяють наступні різновиди кредитних операцій.

J "Стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним.

J "Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації.

J "Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором;

J "Сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька;

J "Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.