Банківська система

Функціонування економіки можливе лише за наявності фінансових коштів. Кредитно-фінансове обслуговування суб’єк­тів економіки є найважливішою функцією банківської системи. Банківська система України є дворівневою і складається з Націо­нального банку України (НБУ) та інших банків, у тому числі державних (Зовнішньоекономічний банк України, Ощадний банк України) та комерційних банків різних видів і форм власності.

Основною ланкою банківської системи є банк. Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування економіки, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законодавством. Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами.

Станом на 1 січня 2003 р. в Україні зареєстровано 182 банки, у тому числі за участю іноземного капіталу 20 (7 банків — із 100 %-ним іноземним капіталом). Фактично діють 157 банків із загальним обсягом статутного фонду понад 6 млрд грн. Обсяг статутного фонду у розрахунку на один діючий банк становить близько 38,2 млн грн. Найбільшими банками є: Промінвестбанк, Приватбанк, Укрексімбанк, банк «Аваль», Ощадбанк України, Укрсоцбанк.

Банківська система є самоналагоджуваною, оскільки зміни економічної кон’юнктури та політичної ситуації неминуче ведуть до автоматичної зміни політики банків. У період економічної кризи й політичної нестабільності банки скорочують довгострокові інвестиції у виробництво, зменшують терміни кредитування, збільшують доходи не за рахунок основної, а переважно за рахунок побічної діяльності. Навпаки, за умов стабільності та економічного піднесення банки активізують свою роботу як з обслуговування діяльності підприємств, так і з довгострокового кредитування господарства. Доходи банків формуються, головно, за рахунок традиційних процентних надходжень за кредити.

Той факт, що банки в гонитві за прибутком мають тенденцію до зміни грошової пропозиції у напрямі посилення циклічних коливань, зумовлює необхідність державного впливу на пропозицію грошей в антициклічному напрямі. Визначальна роль у грошово-кредитному регулюванні та організації банківської справи в країні належить центральному державному банку.

У більшості країн світу центральний банк функціонує окремо від уряду. Така особливість взаємовідносин між центральним банком і державними органами називається автономією (незалежністю) центрального банку. Автономія означає, що, по-перше, банк здійснює самостійну політику для досягнення цілей, окреслених статутними положеннями, по-друге, рішення банку не можуть бути скасовані будь-якими іншими державними структурами.

Сутністю трансформації економіки в постсоціалістичних країнах є надання автономії центральному банку та реформування банківської системи в напрямі побудови її на дворівневій основі.