Кредитно-банківська система України

Кредитні відносини у кожній країні залежать від розвиненості кредитної системи. Хоча структура кредитних систем у різних державах із ринковою економікою і має свою специфіку, однак їм властиві і спільні риси.

Кредитна система являє собою сукупність кредитно-фінан­сових установ, що акумулюють і надають у кредит грошові кошти. До неї входять банківська та парабанківська складові.

У будь-якій державі незалежно від економічної системи та способу організації суспільних відносин банківська система відіг­рає ключову роль. Недарма її часто порівнюють із кровоносною системою економіки держави, адже саме вона забезпечує економі­ку необхідним обсягом фінансових ресурсів, роблячи можливим вільний рух капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання й кре­дитування економіки, а також реалізацію цілої низки інших функ­цій та завдань. Без розвинутої банківської системи неможливо на­віть уявити собі розвинуту економіку держави.

Банківська система України є дворівневою та складається з Національного банку України й комерційних банків різних видів і форм власності.

Національний банк України (перший рівень банківської системи) за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не належить до жодної з гілок влади. Свою діяльність він здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності, проте цей головний орган банківської системи з низки питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.

Національний банк України є центральним банком, який здійснює такі функції:

- проведення єдиної державної грошово-кредитної політики з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- підтримка стабільності курсу національної валюти, валют­ний контроль;

- емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з обігу;

- надання кредитів комерційним банкам;

- випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду;

- здійснення зарубіжних фінансових операцій, серед іншого й обслуговування зовнішнього державного боргу;

- збереження офіційних золотовалютних резервів;

- загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових уста­нов України й виконання фінансового законодавства.

До складу Національного банку України входять:

- Державна Скарбниця України, функцією якої є зберігання резервних фондів національних грошових знаків, накопичення золотого запасу, коштовностей та валютних запасів;

- валютна біржа, яка купує й продає за вільними ринковими цінами іноземну валюту;

- розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень і ро­зрахунково-касових центрів, які і складають основу резервної системи.

На другому рівні банківської системи України діють комерцій­ні банки.

Комерційні банки створюються у формі акціонерного това­риства або кооперативного банку. Вони можуть бути засновані на державній, колективній (кооперативні банки) й акціонерній формі власності. На 1 грудня 2017 р. в Україні функціонувало 86 комер­ційних банків, із них 38 установ з іноземним капіталом, у т. ч. 18 зі 100 % іноземним капіталом.

Комерційні банки за характером операцій поділяються на такі:

- спеціалізовані - банки, які спеціалізуються на одному або декількох видах банківських операцій (ощадні, іпотечні, інвести­ційні, інноваційні, зовнішньоторговельні тощо);

- універсальні - банки, які здійснюють всі або майже всі види банківських операцій.

Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні (посередницькі).

Пасивні операції пов'язано зі створенням банківських ресурсів за рахунок власних і залучених коштів. До них відносять:

- формування статутного капіталу банку (мінімальний роз­мір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридич­ної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не мо­же бути менше 500 млн грн) та резервного фонду на покриття не­передбачених збитків;

- емісія й розміщення цінних паперів банку;

- залучення депозитів (поточних, ощадних, строкових);

- залучення міжбанківських кредитів тощо.

Активні операції банки проводять з метою прибуткового ро­зміщення залучених коштів. Вони охоплюють:

- кредитні - видача позик (вексельні, підтоварні, бланкові, лі­зингові, факторингові операції);

- інвестиційні - операції з цінними паперами.

Комісійні операції - виконання окремих доручень клієнтів за певну винагороду (комісію). До комісійних операцій належать такі:

- розрахунково-касове обслуговування клієнтів;

- переказ грошей;

- інкасація коштів і перевезення валютних цінностей;

- довірчі (трастові) послуги - управління майном і фондови­ми цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за доручен­ням клієнтів на правах довіреної особи;

- валютні операції;

- операції з дорогоцінними металами та природним дорого­цінним камінням;

- зберігання цінностей або надання в оренду індивідуально­го банківського сейфа;

- надання консультаційних послуг, пов'язаних із банківсь­кою діяльністю, тощо.

Отже, сучасний комерційний банк являє собою багатофунк­ціональний кредитно-фінансовий комплекс, який поєднує депози­тно-позичкові, інвестиційно-консультаційні й інші банківські опе­рації, діапазон яких є досить широким.

Усі операції комерційні банки зобов'язані здійснювати з до­триманням банківської таємниці.

Банківська таємниця - це інформація щодо діяльності та фі­нансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі його обслуговування та взаємовідносин із ним чи з третіми особами під час надання послуг банку, розголошення якої може завдати клієн­тові матеріальної шкоди.

Інформація щодо юридичних і фізичних осіб, яка містить ба­нківську таємницю, розкривається банками в таких випадках:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника та­кої інформації;

2) за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комі­тету України на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунка­ми конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам доходів і зборів на їх письмову вимогу щодо наяв­ності банківських рахунків;

5) центральному органу виконавчої влади, що реалізує держав­ну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню терори­зму (Державна служба фінансового моніторингу), на його запит що­до фінансових операцій, пов'язаних з тими, що стали об'єктом фі­нансового моніторингу, а також учасників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимо­гу з питань виконання рішень судів і рішень, що підлягають при­мусовому виконанню, стосовно стану рахунків конкретної юриди­чної особи, фізичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприє­мницької діяльності;

7) Національній комісії з цінних паперів і фондового ринку у випадках самостійного подання банком інформації про банк як емітента та адміністративних даних відповідно до законів про цін­ні папери та фондовий ринок.

Банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, що здійснюється з метою запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банкам забороняється:

- відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки;

- установлювати кореспондентські відносини з банками й іншими фінансовими установами-нерезидентами, що не мають постійного місцезнаходження та не провадять діяльність за місцем своєї реєстрації та/або не підлягають відповідному нагляду в дер­жаві (на території) за місцем свого розташування, а також з банка­ми та іншими фінансовими установами-нерезидентами, що підт­римують такі кореспондентські відносини;

- вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України:

- клієнтів, що відкривають рахунки в банку;

- клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансо­вому моніторингу;

- клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15 000 грн або на су­му, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах чи одиницях вартості, але є меншою ніж 150 000 грн або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших акти­вах та одиницях вартості;

- осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається, й зазначені операції здійсню­ються лише після ідентифікації особи клієнтів і вжиття заходів від­повідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобіган­ня легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати до­кументи й відомості, необхідні для з'ясування суті його діяльності та фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхідних докумен­тів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє йому в обслуговуванні. У разі виникнення під час здійснення ідентифікації мотивованої підозри щодо на­дання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про його фінансові операції центральному органу виконавчої вла­ди, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Другою складовою кредитної системи є парабанківська система, яка містить у собі спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, що функціонують у вузьких секторах фінансового ринку, де вимага­ються спеціальні знання й технічні засоби, зокрема це страхові компанії, пенсійні фонди, факторингові компанії, інвестиційні фонди, кредитні товариства та ін.

Страхові компанії - це спеціалізовані фінансові установи, які здійснюють акумуляцію грошових коштів шляхом продажу стра­хового захисту, який засвідчується страховим полісом. Отримані страхові внески вкладаються у цінні папери підприємств і держа­ви, а також використовуються на надання кредитів.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, ос­новним завданням яких є акумуляція грошових коштів, призначе­них для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. Як і діяльність страхових компаній, операції пенсій­них фондів пов'язується з накопиченням значних сум коштів на тривалі строки, що надає широкі можливості у здійсненні довго­строкових інвестицій у цінні папери приватних підприємств, а також державні боргові зобов'язання.

Факторингові компанії - це фінансові організації, на користь яких з боку продавців здійснюється переуступка права отримання платежів від покупців за постачання товарів або надання послуг. Продавець, який співпрацює з факторинговою компанією, відван­таживши товар покупцю, отримує від неї 70-90 % вартості рахунку протягом 2-3 днів. Після того як покупець оплатить факторинговій компанії заборгованість за придбану продукцію, вона повертає продавцю залишкові 10-30 % вартості рахунку, знімаючи при цьо­му комісійну винагороду за факторингове обслуговування.

Інвестиційні фонди - це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, вони акумулюють грошові кош­ти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств. При цьому доходи, отримані у вигляді дивідендів і процентів, розподіляються інвестиційним фондом серед його акціонерів, а прибуток від підвищення біржо­вого курсу цінних паперів зараховується, як правило, до резервів. Інвестиційні фонди відрізняються від інвестиційних банків тим, що повністю виражають інтереси своїх інвесторів.

Довірчі товариства (трастові компанії) - товариства, що здій­снюють управління майном, грошима або цінними паперами чи правами за дорученням власника.

Кредитні товариства - це установи, що утворюються для за­доволення потреб у кредитуванні їх членів (кооперативів, підпри­ємств малого та середнього бізнесу й фізичних осіб). Капітал цих фінансових організацій формується шляхом купівлі членських паїв і сплати спеціального внеску учасниками. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- та середньост- рокових кредитів, а також здійснення посередницької діяльності.

Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах із метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Засновниками кредитних спілок є група фізичних осіб, об'єднаних спільними ознаками (територіальними, профе­сійними тощо). Видача позик кредитними спілками здійснюється під мінімальні відсоткові ставки. Грунтуючись на засадах коопера­ції, кредитні спілки фінансують підприємницькі проекти своїх членів, при цьому не маючи на меті отримання прибутку.

Ломбарди - кредитні установи, що надають грошову позику під заставу рухомого майна (цінних речей, які можна швидко реа­лізувати). Вартість заставленого майна, як правило, має перевищу­вати суму кредиту на 20-50 %. Позичальник зберігає право власно­сті на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду (пе­реважно до трьох місяців). У разі, коли кредит не буде повернуто в строк, ломбард має право реалізувати це майно, а виторг за нього має компенсувати суму боргу разом із нарахованими відсотками.

Фінансові компанії - кредитні організації, що спеціалізують­ся на наданні споживчих позик, кредитуванні дрібних і середніх підприємств, оформленні чеків і залученні строкових вкладів. Крім того, фінансові компанії можуть здійснювати торгівлю нерухомістю, факторингові операції, страхування тощо. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобо­в'язань - облігацій або векселів, а також отримання короткостро­кових кредитів від комерційних банків.

Лізингові компанії - це кредитно-фінансові установи, які займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів і споруд виробничого призначення, які дорого коштують, і надають їх в оренду з правом подальшого викупу. Для придбання машин та устаткування лізингові компанії використовують власні й позич­кові кошти. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержа­ти необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, неминучих у разі звичайної купівлі.

Ключові ТЕРМІНИ

Грошова система. Грошова одиниця. Державні грошові знаки. Грошовий обіг. Грошова реформа. Кредит. Кредитна система. Ба­нківська система. Парабанківська система. Національний банк України. Комерційні банки. Банківські операції. Банківська таєм­ниця. Первинний фінансовий моніторинг.

ТЕМИ РЕФЕРА ТІВ

1. Історія виникнення та становлення грошової одиниці України.

2. Структура грошової маси в Україні.

3. Роль кредиту в розвитку ринкової економіки.

4. Особливості кредитних відносин в ісламських країнах.

5. Проблеми розвитку банківської системи України.

6. Причини існування банківської таємниці та підстави для її розкриття.

7. Проблеми економічної безпеки банківської системи.

8. Страхування як форма економічних відносин.

9. Злочини в кредитно-банківській системі.

10. Роль первинного фінансового моніторингу в системі за­побігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Питання для самоконтролю

1. Чому грошова система є важливим елементом суверенітету країни?

2. Які елементи містить грошова система?

3. Які особливості має сучасна грошова система?

4. За допомогою яких інструментів відбувається безготівко­вий обіг грошей?

5. Який характер мала грошова реформа 1996 р. в Україні?

6. Чим обумовлюється необхідність кредитних відносин у ринковому господарстві?

7. Порівняйте основні форми кредиту.

8. Чим відрізняються банківська та парабанківська системи?

9. У якому випадку може здійснюватись розкриття інформа­ції, що містить банківську таємницю?

10. Яких клієнтів банк зобов'язаний ідентифікувати?

Тестові завдання

1. Що з переліченого не є елементом грошової системи?

а) грошова одиниця;

б) види грошей;

в) порядок емісії грошей;

г) комерційні банки;

ґ) організація безготівкових платежів.

2. Якщо в межах грошової реформи здійснюється зменшення номінальної вартості грошової одиниці (без її перейменування), відбувається:

а) ревальвація;

б) девальвація;

в) нуліфікація;

г) деномінація;

ґ) правильна відповідь відсутня.

3. Комерційний кредит - це:

а) кредит, який надають комерційні банки;

б) кредит, який одне підприємство надає іншому у вигляді відстрочки платежу;

в) кредит під високі відсотки;

г) кредит, що надається банком покупцю товару;

ґ) правильна відповідь відсутня.

4. Яка з перелічених функцій не властива центральному бан­ку країни:

а) емісія грошей;

б) зберігання грошових резервів комерційних банків;

в) касово-розрахункове обслуговування клієнтів;

г) регулювання та контроль банківської системи;

ґ) регулювання курсу національної валюти.

5. Кредит, який банківська установа надає фізичній особі для придбання товарів тривалого користування, називається:

а) банківський;

б) комерційний;

в) споживчий;

г) державний;

ґ) міжнародний.

6. До активних операцій комерційних банків належить:

а) залучення вільних коштів на депозитні рахунки;

б) формування статутного капіталу комерційного банку;

в) розміщення кредитів;

г) емісія цінних паперів банку;

ґ) залучення міжбанківських кредитів.

7. Які з перелічених операцій не виконують комерційні банки?

а) залучення тимчасово вільних коштів;

б) ведення рахунків своїх клієнтів;

в) надання кредитів;

г) проведення валютних операцій;

ґ) зберігання золотовалютних резервів.

8. До посередницьких операцій комерційних банків належить:

а) надання кредитів;

б) залучення депозитів;

в) переказ грошей;

г) інвестиційні операції;

ґ) емісія й розміщення цінних паперів банку.

9. Установа, що здійснює управління майном, грошима або цінними паперами чи правами за дорученням власника, називається:

а) інвестиційний фонд;

б) довірче товариство;

в) кредитне товариство;

г) ломбард;

ґ) лізингова компанія.

10. Кредитні установи, що надають грошову позику під заста­ву рухомого майна, називаються:

а) інвестиційні фонди;

б) довірчі товариства;

в) кредитні товариства;

г) ломбарди;

ґ) лізингові компанії.