ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ

Ми бачили, чому фінансові посередники відіграють таку важливу роль в економіці. Тепер ми поглянемо на основних фінансових посередників і на те, як вони виконують посередницьку функцію.

ТАБЛИЦЯ 3.2

Основні фінансові посередники

Джерело: Federal Reserve Flow of Funds.

Депозитні інститути (банки)

Депозитні інститути (які для простоти в цій книжці називаємо «банками») є фінансовими посередниками, які приймають депозити від індивідів та інститутів і надають позички. Дослідження грошей та банківської справи зосереджує особливу увагу на цій групі фінансових інститутів (яка склада­ється з комерційних банків, ощадних та позичкових асоціацій, взаємних ощадних та кредитних спілок), бо вони втягнуті в процес створення депозитів — важливого компонента пропозиції грошей. їхня поведінка ві­діграє важливу роль в тому, як визначається пропозиція грошей.

Комерційні банки. Ці фінансові посередники основним чином мобілі­зують кошти шляхом відкриття чекових депозитів (депозитів, по яких можна виписувати чеки), ощадних депозитів, які виплачуються на вимогу, але по яких їхнім власникам не дозволяється виписувати чеки), строкових депозитів (депозитів з фіксованим терміном вкладання). Ці кошти ви­користовуються фінансовими посередниками для надання комерційних, споживчих та заставних позичок і для купівлі цінних паперів уряду США та муніципальних облігацій. У Сполучених Штатах існує приблизно 12 тисяч комерційних банків, які є найбільшою групою фінансових посередників і мають найбільш диверсифікований портфель активів.

Ощадні і позичкові асоціації. Основними джерелами коштів ощадних та позичкових асоціацій є ощадні депозити (їх часто називають «паями» або «акціями»), строкові і чекові депозити. Набуті кошти традиційно і використовувались для надання позичок під заставні. Ощадні та по­зичкові асоціації є наступною найбільшою групою фінансових посе­редників, яка нараховує приблизно 2500 одиниць. Наприкінці 50-х та 60-х років ощадні та позичкові асоціації зростали значно швидше, ніж комерційні банки. Проте, коли процентні ставки різко зросли з кінця 60-х до початку 80-х років, то ці асоціації зіткнулися з труд­нощами, які уповільнили їхнє швидке зростання. Заставні є довго­строковими позичками з найбільш розповсюдженим строком пагашення у двадцять дев’ять років, отже, багато нині існуючих заставних були зроблені чимало років тому, коли процентні ставки були суттєво нижчими.

До 1980 року ощадні та позичкові асоціації обмежувались у наданні позичок під заставну і не могли відкривати поточні рахунки. їхні турботи спонукали Конгрес включити в Закон про дерегулювання депозитних інститутів та контроль за грошовим обігом (1980 р.) статті, що дозволяли ощадним та позичковим асоціаціям відкривати поточні рахунки, надавати споживчі кредити і виконувати багато інших видів діяльності, які попередньо дозволялися тільки комерційним банкам. Закон Гарна — Гермейна від 1982 року далі розширив права ощадних та позичкових асоціацій. Крім того, вони тепер підпадають під ті ж вимоги щодо депозитів у Федеральній резервній системі, що й ко­мерційні банки. Чистим результатом цього законодавства є те, що відмінність між ощадними і позичковими асоціаціями та комерційними банками нині стирається, і ці посередники стануть у майбутньому більш конкурентними з іншими суперниками.

Взаємні ощадні банки. Взаємні ощадні банки дуже подібні до ощад­них і позичкових асоціацій. Вони мобілізують кошти, приймаючи де­позити, і використовують їх головним чином для надання позичок під заставні. їх корпоративна структура дещо відмінна від ощадних та позичкових асоціацій. Ця відмінність полягає в тому, що взаємні ощадні банки завжди структуруються як взаємні, що означає, що вони фун­кціонують як кооперативи, де депозитами володіє банк. Існує приблизно 500 інститутів такого роду, і вони розміщені головним чином у штаті Нью-Йорк та в Новій Англії. Як і ощадні та позичкові асоціації, взаємні банки до 1980 року обмежувалися у наданні позичок під заставні і відчували ті ж самі проблеми, коли процентні ставки зросли з кінця 1960-х до початку 1980-х років. На них у 80-і роки так само вплинуло банківське законодавство, і тепер вони можуть відкривати чекові депозити і надавати позики не тільки під заставні.

Кредитні спілки. Ці фінансові інститути, яких налічується більше 15 тисяч, є дуже малими кооперативними позичковими інститутами, які організовуються навколо особливої соціальної групи і членів тру­дових спілок, зайнятих у певній фірмі, і т. д. Вони набувають кошти від депозитів і головним чином надають споживчі позички. За бан­ківським законодавством 1980 року, кредитним спілкам також дозво­ляється відкривати чекові депозити, і вони можуть надавати позичку під заставні, на додаток до споживчих позичок.

Договірні ощадні інститути

Договірні ощадні інститути, такі, як страхові компанії або пенсійні фонди, є фінансовими посередниками, які набувають кошти через періодичні інтервали на договірній основі. Оскільки вони можуть про­гнозувати досить точно, яку суму виплат їм доведеться зробити у наступні роки, вони не повинні турбуватися такою мірою, як депозитні інститути, про втрату коштів. Як наслідок, ліквідність активів не є такою важливою для них, як для депозитних інститутів, і вони схильні інвестувати свої кошти головним чином у довгострокові цінні папери, такі, як облігації, акції та заставні.

Компанії страхування життя. Компанії страхування життя стра­хують людей від фінансового ризику, що пов’язаний зі смертю, і продають ануїтети.

Вони набувають кошти від страхового внеску, що люди виплачують для підтримання свого полісу в силі, і використовують ці кошти, щоб купити головним чином облігації корпорацій та заставні. Вони також купують акції, але обмежені щодо кількості, якою вони можуть во­лодіти. Нині з сумою активів понад 1,4 трлн. дол. компанії страхування життя є найбільшими із договірних ощадних інститутів.

Компанії страхування від пожежі і нещасного випадку. Ці компанії страхують власників їхніх полісів від втрат, що пов’язані з крадіжками, вогнем або нещасними випадками. Вони великою мірою нагадують компанії страхування життя, бо отримують кошти через страхові внески за їхні поліси, але для них існує більша ймовірність втрати коштів, якщо мають місце великі катастрофи. З цієї причини ці компанії використовують свої кошти для купівлі активів з вищим рівнем ліквідності, ніж активи компаній страхування життя. Найбіль­шим пакетом їхніх активів є муніципальні облігації, а також облігації та акції корпорацій та цінні папери уряду США.

Пенсійні фонди (приватні) та пенсійні фонди штатів і місцеві фонди. Ці фінансові інститути забезпечують доход після виходу на пенсію у формі щорічної ренти для працівників, що охоплені системою пенсійного забезпечення. Кошти набуваються шляхом внесків від ро­ботодавців або від працівників, які або автоматично вираховуються з їхніх рахунків, або вносяться добровільно. Найбільшу частку в активах пенсійних фондів займають облігації та акції корпорацій. Заснування пенсійних фондів активно заохочувалося федеральним урядом і через законодавство, яке передбачало систему пенсійного забезпечення, і через податкові стимули для заохочення внесків.

Інвестиційні посередники

Група фінансових посередників містить в собі фінансові компанії, взаємні фонди та взаємні фонди грошового ринку.

Фінансові компанії. Фінансові компанії мобілізують кошти шляхом продажу комерційних паперів та випуску акцій і облігацій. Вони по­зичають ці кошти споживачам, що роблять покупки таких речей, як меблі, автомобілі, на поліпшення житла або малому бізнесу. Окремі фінансові компанії організовуються материнською компанією для допо­моги в реалізації її продукту. «Ford Motor Credit Company», наприклад, надає позички споживачам, які купують автомобілі фірми «Ford».

Взаємні фонди. Ці фінансові посередники набувають кошти шляхом продажу паїв (акцій) індивідам і використовують виторг для купівлі диверсифікованого портфеля акцій та облігацій. Взаємні фонди дозво­ляють пайовикам об’єднати їхні ресурси так, що вони можуть ско­ристатися з нижчих мінових витрат, коли купують великі пакети акцій або облігацій. Крім того, взаємні фонди дозволяють пайовикам нагромаджувати більш диверсифіковані портфелі цінних паперів, аніж вони мали б інакше. Пайовики можуть продати паї в будь-який час, але вартість цих паїв визначається вартістю цінних паперів, якими володіє взаємний фонд. Оскільки вартість цінних паперів дуже коли­вається, то вартість паїв взаємних фондів коливається також. Отже, інвестиції у взаємні фонди можуть бути ризикованою справою.

Взаємні фонди грошового ринку. Це відносно нові фінансові інсти­тути, що мають риси взаємних фондів, але до певної міри функціонують як депозитні інститути, бо вони, по суті, пропонують певний вид вкладів. Як більшість взаємних фондів, вони продають паї (акції), щоб набути кошти, які згодом використовуються для купівлі інструментів грошового ринку, які є і надійними, і дуже ліквідними. Процент на ці активи тоді виплачується пайовикам.

Визначальна риса цих фондів полягає в тому, що пайовики можуть виписувати чеки на вартість їхнього паю. Проте здебільшого існують обмеження на використання права виписування чеків. Чеки часто не можуть виписуватися на суми, менші за встановлений мінімум, такий,

ТАБЛИЦЯ 3.3

Основні інструменти ринку грошей.

Джерела: Federal Reserve of Funds Accounts; Federal Reserve Bulletin; Banking and Monetary Statistics 1945—1970, Annual Statistical Digest 1971 —1975; Economic Report of the President; Board of Governors of the Federal Reserve System, “Money Stock Revisions”, February 1991. Зауважте, що дані для федеральних резервних фондів після 1970 р. є тільки для великих банків.

як 500 дол., і потрібна значна початкова сума грошей для відкриття рахунку. По суті, паї (акції) у взаємних фондах грошового ринку функціонують як поточні чекові рахунки, що приносять процент, але з певними обмеженнями на право виписування чеків. Взаємні фонди гро­шового ринку небувало зросли від 1971 р., коли вони з’явилися вперше. До 1990 р. їхні активи розширилися приблизно до 500 млрд. доларів.