ІНСТРУМЕНТИ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

Для повного розуміння, як фінансові ринки виконують важливу фун­кцію спрямування коштів від кредиторів-заощадників до позичальни- ків-витратників, нам слід розглянути цінні папери (інструменти), якими торгують на фінансових ринках.

Інструменти ринку грошей

Внаслідок короткого строку погашення, боргові інструменти, якими торгують на ринку грошей, зазнають найменших коливань цін, і тому вони — найменш ризикові інструменти. Основні інструменти ринку грошей подаються у таблиці 3.3 разом з сумами, що мали місце на кінець 1970 р., 1980 р. та 1990 р.

Векселі Державної скарбниці США. Ці короткострокові боргові ін­струменти уряду США випускають на три-, шести- та дванадцяти- місячний строк погашення. Вони дають певну суму при погашенні і не приносять доходу у вигляді процента, але фактично приносять проценти через початковий продаж зі знижкою, тобто за нижчою ціною, ніж сума, що виплачена при погашенні цінного паперу. На­приклад, ви можете купити однорічний вексель Державної скарбниці у травні 1992 року за 9000 дол. і можете погасити його за 10 000 дол. у травні 1993 р.

Векселі Державної скарбниці США є найліквіднішим інструментом грошового ринку, бо ними найактивніше торгують. Вони також най­безпечніші з усіх інструментів грошового ринку, бо немає можливості невиконання зобов’язань по них, тобто виникнення ситуації, при якій сторона, що випустила борговий інструмент (федеральний уряд у цьому випадку), є нездатною сплачувати проценти або викупити ці боргові зобов’язання, коли наступив строк їх погашення. Федеральний уряд завжди здатний задовольняти свої боргові зобов’язання, бо може підвищити податки або випустити гроші для сплати власних боргів. Векселі Державної скарбниці головним чином купують банки, хоча невеликою кількістю володіють домогосподарства, корпорації та інші фінансові посередники.

Обігові сертифікати банківських депозитів. Сертифікати депо­зитів (СД) є борговим інструментом, який продається банками вклад­никам, і по ньому виплачується щорічний процент певного розміру, а при погашенні повертається вихідна ціна купівлі. До 1961 р. СД були необіговими, тобто вони не могли продаватися будь-кому ще й не могли погашатися до строку погашення без сплати значного штрафу. У 1961 р. для того, щоб зробити СД ліквіднішими і привабливішими для інвесторів, «Citibank» запровадив перший обіговий СД великого номіналу (понад 100 000 дол.), що могли перепродаватися на вторинному ринку. Цей інструмент нині випускається майже всіма основними комерційними банками і став винятково успішним, а сума СД, що випущена в обіг, перевищує суму векселів Державної скарбниці США. Цей інструмент є винятково важливим джерелом коштів для комер­ційних банків від корпорацій, взаємних фондів грошового ринку, бла­годійних інституцій та урядових установ.

Комерційні папери. Це короткострокові боргові інструменти, які ви­пускаються великими банками та добре відомими корпораціями, та­кими, як «General Motors» або ATT. До 1960-х років корпорації зви­чайно брали короткострокові позички у банків, але з того часу вони стали більше покладатися на продаж комерційних паперів іншим фінансовим посередникам і корпораціям для їхніх негайних позичкових потреб, тобто вони втягувались у пряме фінансування. Сума комер­ційних паперів, які перебувають в обігу, збільшилася на понад півтори тисячі відсотків (з 33 млрд. дол. до 557 млрд. дол.) за період 1970— 1990 років.

Банківські акцепти. Ці інструменти грошового ринку створюються в ході здійснення міжнародної торгівлі і використовуються сотні років. Банківський акцепт — це вексель на банк (обіцянка сплатити, яка подібна до чека), що випущений фірмою, яка оплатить його у певній майбутній даті, і гарантується за певну винагороду банком, який «акцептував» його. Фірма, яка випускає цей інструмент, потребує вкладів на рахунку, щоб викупити вексель. Якщо фірма зазнає невдачі, то банківська гарантія означає, що банк зобов’язується викупити вексель.

Угоди про зворотний викуп. Угоди про зворотний викуп є ефек­тивними короткостроковими позичками (звичайно зі строком погашення меншим ніж два тижні), в яких векселі Державної скарбниці служать як заставні,— актив, який кредитор отримає, якщо позичальник не поверне позичку. Угоди про зворотний викуп здійснюються таким чином: велика корпорація, така, як «General Motors», може мати певну суму бездіяльних коштів на своєму банківському рахунку, скажімо 1 млн. дол., який вона хотіла б надати в позику на ніч. «General Motors» використовує цей 1 млн. дол. для купівлі векселів Державної скарбниці США у банку, який погоджується викупити їх наступного ранку за ціну, дещо вищу від ціни, за яку купила векселі «General Motors». Наслідком цієї угоди є те, що «General Motors» надає позичку в 1 млн. дол. банку, нагромаджує векселі Державної скарбниці на суму 1 млн. дол., якими володіє доти, доки банк викупить ці векселі для оплати позички. Угода про зворотний викуп є досить свіжою (1969 р.) інновацією на фінансових ринках. Ці угоди тепер є важливим джерелом коштів для банків (понад 140 млрд. дол.), і найважливішими кредиторами на цьому ринку є великі корпорації.

Федеральні резервні фонди. Це типові нічні позички банків один одному їхніх депозитів, що містяться у Федеральній резервній системі. Призначення «федеральних фондів» дещо спантеличує, бо ці позички

З фінансових новин

Ставки на грошовому ринку

“The Wall Street Journal” щоденно публікує перелік процентних ставок по багатьох фінансових інструмен­тах у стовпці “Money Rates”.

Процентними ставками у стовпці “Money Rates”, що найчастіше об­говорюються у засобах масової ін­формації, є:

Базова ставка (прайм-рейт): про­центна ставка, по якій надаються банківські позики клієнтам, які ма­ють перевагу. Ця ставка є показни­ком вартості ділової позички у бан­ків.

Федеральна резервна ставка: про­центна ставка, що призначається по нічних позичках на федеральному резервному ринку. Ця ставка є чут­ливим показником вартості отриман­ня банками позичок.

Ставка по векселях Державної скарбниці США: процентна ставка по векселях Державної скарбниці є показником загальної динаміки про­центних ставок.

Ставка федеральної корпорації по наданню заставних позичок під жит­ло: процентні ставки по “Freddie Мас” гарантованих заставних є по­казником вартості фінансування ку­півлі житла.

Джерело: Wall Street Journal (Friday, March 1, 1991).

надаються не федеральним урядом або Федеральною резервною сис­темою, а банками один одному.

Одна із причин, чому банк повинен позичати на федеральному резервному ринку, полягає в тому, що цей банк може виявити, що депозити, які він має у Федеральній резервній системі, не відповідають тій сумі, що передбачена державним регулюванням. Він може взяти в позику ці депозити від іншого банку, який передасть їх банку-по- зичальнику, застосовуючи телеграфну систему зв’язку Федеральної резервної системи. Цей ринок дуже чутливий до кредитних потреб банків, так що процентна ставка по цих позичках, яка називається Федеральною резервною ставкою, є добрим барометром стану кре дитних ринків у банківській системі. Коли вона висока, то це означає, що банки мають велику потребу в коштах, та коли вона низька, потреби банків у кредитах є невеликими.

Євродолари. Долари Сполучених Штатів, що вкладені в іноземних банках поза Сполученими Штатами або в зарубіжних філіалах банків США, називаються євродоларами. Американські банки можуть брати в позичку ці депозити від інших банків або від своїх власних зару­біжних філіалів, коли вони потребують коштів. Євродолари стали важливим джерелом коштів для банків (понад 90 млрд. дол.).

Ринок грошей зазнав великих змін за останні ЗО років, бо нові фінансові інструменти зростали далеко швидшим темпом, ніж тради­ційні. Чому так сталося, є цікавою темою, яку проаналізуємо в розділі 13, де ми дослідимо сили, що забезпечують високий темп фінансових інновацій в останні роки.

Інструменти ринку капіталів

Інструменти ринку капіталів — це акції та боргові інструменти зі строком погашення понад один рік. Вони мають далеко ширше коливання цін, ніж інструменти ринку грошей, і розглядаються як досить ризиковані інвестиції. Основні інструменти ринку капіталів подані у таблиці 3.4, як і суми цих випущених в обіг цінних паперів на кінець 70-го, 80-го та 90-го років.

Акція. Акція — це вимога на чистий доход та активи корпорації. Вар­тість акцій становить понад 4 трлн. дол. на кінець 1990 року, що пе­ревищує вартість будь-якого іншого виду цінних паперів на рин­ку капіталів. Сума нових випущених акцій в будь-якому році, як правило, досить мала, звичайно менша, ніж 1 % сукупної вартості акцій, що обертаються на ринку. Індивідам належить понад 60 % вартості акцій, а рештою володіють пенсійні фонди, взаємні фонди та страхові компанії.

Заставні. Заставні — це надані позички індивідам або діловим фірмам для купівлі будинків, землі чи інших реальних будов та споруд, де будова або земля служить як застава під позичку. Ринок заставних є найбільшим борговим ринком у Сполучених Штатах Америки з сумою випущених в обіг заставних під будинки (використовуються для купівлі житла), що більш ніж утричі перевищують суму випущених в обіг комерційних і фермерських заставних. Ощадні і позичкові асоціації та взаємні ощадні банки стали основними кредиторами на ринку заставних під житло, хоча комерційні банки почали енергійніше проникати на цей

ТАБЛИЦЯ 3.4

Основні інструменти ринку капіталів: суми, що перебувають в обігу.

Джерела: Federal Reserve Flow of Funds Accounts, Federal Reserve Bulletin, and Banking and Monetary Statistics 1941 —1970.

ринок. Більшість комерційних і фермерських заставних надаються комерційними банками і компаніями по страхуванню життя. Феде­ральний уряд відіграє активну роль на ринку заставних через три урядові агенції (FNMA, GNMA і FHLMC), що забезпечують коштами ринок заставних через продаж облігацій і використання виторгу для купівлі заставних.

Облігації корпорацій. Довгострокові облігації випускаються корпо­раціями з дуже високим кредитним рейтингом. Типова облігація кор­порації приносить її власнику процентний доход двічі на рік з виплатою номінальної вартості, коли наступає строк погашення облігації. Окремі облігації корпорацій, що їх називають конвертованими облігаціями, також мають ще додаткову властивість, яка дозволяє власнику облігації перетворити її у заздалегідь визначену кількість акцій у будь-який час до закінчення строку погашення облігації. Ця властивість робить ці конвертовані облігації бажанішими для майбутніх покупців, ніж облігації без цієї конвертації, і дозволяє корпорації зменшити її сплату процентів, бо ці облігації можуть подорожчати, якщо ціна акції до­статньо підвищується. Оскільки сума випущених в обіг і конвертованих, і неконвертованих облігацій для будь-якої даної корпорації досить мала, то вони не є такими ліквідними, як інші цінні папери, такі, як облігації уряду США.

Хоча розмір ринку облігацій корпорацій суттєво менший, ніж ринку акцій, а сума облігацій корпорацій, що випущені в обіг, менша за 1/4 від суми акцій, сума нових випущених облігацій корпорацій кожного року значно більша за обсяг нових випусків акцій. Поведінка ринку облігацій корпорацій, можливо, далеко важливіша для прийняття фі­нансових рішень фірмою, ніж поведінка ринку акцій. Основними по­купцями на ринку облігацій є компанії по страхуванню життя, пенсійні фонди, домогосподарства та інші великі власники.

Цінні папери уряду США. Ці довгострокові боргові інструменти випускаються Державною скарбницею США для фінансування дефі­циту бюджетів федерального уряду. Оскільки вони є найширше за­стосовуваним видом облігацій у Сполучених Штатах (обсяг ділових операцій у середньому перевищує 100 млрд. дол. щоденно), вони є найліквіднішими цінними паперами, якими торгують на ринку капі­талів. Цими цінними паперами володіють Федеральна резервна сис­тема, банки, домогосподарства та іноземці.

Цінні папери урядових установ США. Ці довгострокові облігації випускаються різними урядовими установами. Багато цих цінних па­перів гарантується федеральним урядом, і тому вони функціонують багато в чому подібно до облігацій уряду США. Ними володіють ті ж власники, що й власники цінних паперів уряду США.

Облігації штатів та муніципалітетів. Облігації штатів та муні­ципалітетів, що їх також називають муніципальними облігаціями, є довгостроковими інструментами, що випускаються урядами штатів та місцевими урядами для фінансування видатків на школи, дороги і т. д. Важлива риса цих облігацій полягає в тому, що процентні платежі по них вільні від федерального подоходного податку і здебільшого від податків штату, який випустив їх. Комерційні банки з їхньою високою ставкою подоходного податку є найбільшими покупцями цих цінних паперів. Банки володіють більшою половиною загальної кількості ви­пущених в обіг цих цінних паперів. Наступною великою групою влас­ників цих облігацій є багаті індивіди, які належать до групи з високими доходами, а далі страхові компанії.

Споживчі та банківські комерційні позички. Це позички спожи­вачам і діловим фірмам, які надаються головним чином банками, але у випадку споживчих позичок також і фінансовими компаніями. Часто для цих позичок немає вторинних ринків, і тому вони є найменш ліквідними інструментами ринку капіталів, що подані в таблиці 3.4.

Вставка 3.2. Глобальна перспектива

Фінансове регулювання за кордоном

З урахуванням того, що політичні сили в США та в інших індустрі­альних країнах не надто різні, фі­нансове регулювання в Японії, Ка­наді та Європі має подібні риси до фінансового регулювання у Сполу­чених Штатах. Постачання інфор­мацією поліпшується внаслідок ви­моги до корпорацій, що випускають цінні папери, надавати інформацію про активи та пасиви, доходи, про­даж акцій і через заборону прода­жу цінних паперів особам та уста­новам, які володіють конфіденцій­ною інформацією. Стабільність по­середників гарантується ліцензу­ванням та періодичною інспекці­єю бухгалтерських книг фінансо­вих посередників і через забезпе­чення страхування вкладів (незва­жаючи на те, що покриття є мен­шим і його існування часто не за­безпечене). Грошовий контроль під­силюється через вимогу до депо­зитних інститутів тримати частину їхніх вкладів у центральному бан­ку. Хоча заохочення власності на будинки, як правило, активно не проводиться у регулюванні в інших країнах, встановлення максималь­

ної стелі для процентних ставок по вкладах і по облігаціях є звичай­ним явищем. Проте недавно багато з цих максимальних рівнів процен­тних ставок були усунуті, як це сталося в Сполучених Штатах.

Основна відмінність між фінан­совим регулюванням у Сполучених Штатах і в інших країнах стосуєть­ся банківського регулювання. Нині тільки у Сполучених Штатах наці­ональній банківській системі забо­ронено відкривати регіональні філії. Справді, ця відмінність між Сполу­ченими Штатами і Європою роз­ширилася, бо нові банківські ди­рективи для Європейської еконо­мічної комісії (EEC) дозволили бан­ку, що має ліцензію в одній з країн EEC, пропонувати повний набір по­слуг в усіх інших країнах EEC. Бан­ки Сполучених Штатів також най­більш обмежені у справі надання повного мірою фінансових послуг і в активах, якими вони можуть во­лодіти. Банки за кордоном часто володіють акціями комерційних фірм, і в Японії та Німеччині вони часто нагромаджують значні частки ка­піталу в таких фірмах.