ГРОШІ ТА ІНФЛЯЦІЯ: ДОКАЗИ ЗВ’ЯЗКУ
Доказ на підтвердження тези Фрідмана є очевидним. У кожному випадку, коли в певній країні темп інфляції високий протягом тривалого проміжку часу, темп зростання пропозиції грошей в цій країні так само дуже високий.
Вставка 28.1.
Глобальна перспективаІнфляція і темпи зростання грошової маси в Латинській Америці: 1980—1990 рр.
На графіку зображено середній темп інфляції для групи латиноамериканських країн за десятирічний період 1980—1990 рр. разом з середнім темпом зростання кількості грошей за цей же період (щорічний темп у процентах). З графіка випливає, що високий темп інфляції у цих країнах здебільшого пов’язується з високим темпом зростання кількості грошей. (Такі країни, як Бразилія, Чилі, Нікарагуа та Болівія, не показані на графіку, бо немає повних даних за період 1980 — 1990 рр.).
Розгляньмо інфляцію в країнах Латинської Америки з 1980 по 1990 рік. Існує популярний погляд, за яким щось структурне у латиноамериканській економіці, войовничі трудові спілки та нестабільні політичні системи спричиняють високу інфляцію. Насправді досвід Латинської Америки щодо інфляції різний. Одні латиноамериканські країни, такі, як Гондурас, мали середньорічні темпи нижче 10 % протягом цього періоду, в той час як інші, такі, як Аргентина, Бразилія і Перу, терпіли від інфляції, темп якої перевищував 200 %.
У вставці 28.1 зображено темпи інфляції в латиноамериканських країнах разом з темпами зростання в них пропозиції грошей. Аналіз виявляє, що країни з дуже високими темпами інфляції також мають найвищі темпи зростання грошей. Практика країн Латинської Америки, а також інших країн світу (див. графік 1.2 у розділі 1) підтримує твердження, що вкрай високі темпи інфляції є результатом високого темпу зростання кількості грошей.
Проте слід пам’ятати, що розглядається неповний зовнішній доказ, який зосереджується винятково на зв’язку двох змінних: зростання кількості грошей та темпу інфляції. Однак для всіх зовнішніх свідчень можна припустити зворотний причинний зв’язок (інфляція викликає зростання пропозиції грошей). Чи, можливо, присутній третій чинник, що спричиняє і зростання грошей, і інфляцію?Як можна взаємовиключити ці варіанти? По-перше, ви шукаєте історичні епізоди, в яких збільшення кількості грошей є зовнішньою подією. Тоді високий темп інфляції для тривалого періоду, що наступає за зростанням пропозиції грошей, забезпечить вагомий аргумент на користь того, що високі темпи зростання грошей є силою, яка генерує інфляцію. На щастя, такі очевидні історичні епізоди — гіперінфляції (винятково високі темпи інфляції, що перевищують 50 % на місяць) — трапляються рідко. Найбільш відомим прикладом є німецька гіперінфляція у 1921 —1923 рр.
Гіперінфляція в Німеччині: 1921 —1923 рр.
Німецька гіперінфляція почалася у 1921 р., коли потреби репарацій і відбудови економіки після першої світової війни призвели до велетенського перевищення урядових видатків над надходженнями. Уряд Німеччини міг збільшити надходження для оплати цих зрослих видатків шляхом підвищення податків, але це рішення було, як завжди, непопулярним, та й забрало б багато часу для його здійснення. Уряд також фінансував свої видатки через позички у населення, але потрібна йому сума значно перевищувала його здатність позичати. Існував тільки один шлях для виходу з цієї ситуації: друкування грошей. Уряд міг просто оплатити свої видатки шляхом емісії додаткової кількості грошей (збільшуючи пропозицію грошей) і використання їх для здійснення платежів тим індивідам і компаніям, що забезпечували
товарами і послугами. Як показано на графіку 28.1, саме це робив уряд Німеччини. Наприкінці 1921 р. пропозиція грошей почала швидко зростати, а відповідно, зростав і рівень цін.
У 1923 р. стан державного бюджету Німеччини далі погіршився. На початку 1923 р. Франція вторглася в Рур, бо Німеччина не могла оплатити чергових репараційних платежів. Загальний страйк у Pypi був тоді спрямований проти акції Франції, а німецький уряд активно підтримав цей «пасивний» опір, забезпечуючи платню страйкуючим робітникам. Внаслідок цього урядові видатки різко зросли, і уряд прискорив друкування грошей для фінансування своїх видатків. Як показано на графіку 28.1, внаслідок різкого збільшення грошової маси рівень цін вибухнув, і темп інфляції за 1923 р. перевищив 1 000 000%.
Вторгнення в Pyp і додаткова емісія грошей для оплати страйкуючих робітників, безперечно, виступають зовнішніми подіями. Зворотний причинний зв’язок (зростання цін змусило Францію вторгнутися в Рур) є дуже неправдоподібний. Важко уявити собі третій чинник, що міг би бути рушійною силою і інфляції, і вибуху кількості грошей. Отже, німецька гіперінфляція є «контрольованим експериментом», який доводить тезу Фрідмана, нібито інфляція — це грошовий феномен.
Нові приклади високих темпів інфляції
Хоча останні випадки дуже високих темпів інфляції не такі драматичні, як німецька гіперінфляція, багато країн у 1980-і роки мали високі темпи інфляції. Ці високі темпи поєднувалися з високими темпами зростання кількості грошей. Збільшення останніх можна також пояснити економічними подіями. Зі вставки 28.1 видно, що зі всіх латиноамериканських країн протягом останнього десятиліття, з 1980 по 1990 рік, Аргентина мала і найвищий темп зростання кількості грошей, і найвищі середні темпи інфляції. Справді, інфляційна ситуація в Аргентині погіршувалась наприкінці минулого десятиліття, і темп інфляції перевищував 10 000 %. [Болівія мала навіть вищий темп інфляції (див. розділ ЗО, вставка 30.2), але вона не включена до групи країн, що подані у вставці 28.1, бо немає повних даних про зростання кількості грошей та темпи інфляції за 1980—1990 рр.]. Пояснення причин для високого темпу зростання грошей таке ж, як і пояснення для Німеччини під час її гіперінфляції. Небажання Аргентини фінансувати урядові видатки шляхом підвищення податків призвело до великих бюджетних дефіцитів (інколи близько 15 % ВНП), які фінансувалися емісією грошей.