ІНФЛЯЦІЯ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

Інфляція як економічне явище відоме з давніх-давен. З виникненням товарного господарства, появою грошей та товарно-грошових відносин вона стала своєрідною хворобою економіки окремих країн і регіонів, а в сучасних умовах, з поглибленням глобалізаційних процесів, набуває ознак епідемії, що надзвичайно швидко поширюється майже по всьому світу.

Це одна з найдошкульніших проблем національних економік майже всіх країн, у тому числі й України.

У кожній країні інфляція має специфіку, що пов'язано з сукупністю причин і чинників, які її зумовлюють. Сучасні інфляційні процеси у вітчизняній економіці не можна розглядати без урахування історичних особливостей її розвитку, зокрема, за командно-адміністративної системи господарювання в УРСР. Необхідно окремо виділити причини інфляційних процесів до початку реформ і ті, які поглибили інфляцію під час переходу до ринкової економіки в країні й призвели до гіперінфляції.

Дослідження інфляційних процесів у незалежній Україні має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки на підставі вітчизняних даних можна перевірити й уточнити розглянуті вище теоретичні положення щодо сутності, форм прояву, причин та наслідків інфляції, а також дієвість рекомендацій щодо антиінфляційної політики різних економічних шкіл для трансформаційних економічних систем. З огляду на це потрібно з'ясувати особливості економічного і соціального життя суспільства напередодні здобуття незалежності та в період реформування національної економіки. Нині лише в такому взаємозв'язку треба аналізувати інфляційні процеси в Україні, що дасть змогу ліпше зрозуміти специфіку сучасної інфляції в країні та обрати адекватні заходи для її подолання.

Важливим чинником інфляційних процесів у СРСР була планово- розподільна економічна система, яка сприяла затратному механізму господарювання, матеріальній і грошовій розбалансованості в народному господарстві країни, що виявлялось у диспропорціях в усіх сферах економіки як реального, так і фінансового сектора.

Наприклад, з одного боку, простежувався швидкий розвиток важкої промисловості, виготовлення засобів виробництва, а з іншого, - надзвичайно сповільнене зростання, а інколи й стагнація в галузях, які виробляють споживчі товари (сільське господарство, харчова, легка та ін.). За даними радянської статистики, частка галузей групи А у промисловому виробництві 1928 р. становила 39,5%, 1940 - 61,1, I960 - 72,5 [27. С. 145], 1980 - 73,8, 1986 - 75,3, 1990 - 72,4% [26. С. 353]. Водночас майже половину національного доходу СРСР спрямовували на заощадження, тоді як у розвинених країнах - 15-25%. Якщо за основу взяти ВВП, то мінімум половину продукції кінцевого споживання витрачали на виробничі інвестиції та озброєння (у розвинених країнах - максимум 25-30%). Крім того, частка фонду споживання ВВП Радянського Союзу становила не більше 25-30% на противагу 60-65% у розвинених країнах, також у ті часи питома вага зарплати була безпрецедентно низькою і становила ½ національного доходу проти ⅜ у розвинених країнах світу [27. С. 145].

На практиці у більшості підприємств плани виробництва впродовж року неодноразово переглядали і, зазвичай, у бік зниження. Фонди ж оплати праці або не змінювались, або збільшувались. Отже, продуктивність праці зменшувалась, а працівникам виплачували незароблені гроші. У країні створювався надлишковий попит, який, з одного боку, негативно впливав на грошовий обіг, а з іншого, - формував значні ресурси для зростання обсягів депозитів, кредитування економіки і фінансування державного бюджету (обсяг кредитування Держбанком Міністерства фінансів з 1986 по 1991 рр. зріс майже в 5 разів - з 106,7 до

511.2 млрд крб), що в підсумку сприяло збільшенню масштабів затратного механізму господарювання [12. С. 137]. Кредитування економіки понад реальні потреби (у 1980-ті роки кредит став основним джерелом формування оборотних коштів, різко зменшуючи частку власних фінансових ресурсів), участь кредитів у покритті невиробничих видатків держави, коли втрачаються принципи кредитування і кредит перетворюється у безплатне фінансування, сприяли поглибленню економічних проблем країни та розвитку інфляції.

Кредитування відіграло негативну роль у формуванні товарно- грошових диспропорцій, особливо товарного дефіциту, створюючи платіжні кошти, необхідні для нагромадження запасів товарно- матеріальних цінностей в обсягах, які перевищували справжню потребу в них. За незбалансованого планування і недостатнього матеріально- технічного забезпечення суб'єкти господарювання намагались нагромаджувати матеріальні цінності, незважаючи на обсяг наявних власних грошових ресурсів, що поглиблювало товарний дефіцит, сприяло зростанню грошових заощаджень, не забезпечених товарними ресурсами. Унаслідок цього у 1971-1985 рр. не був забезпеченим товарами кожен другий карбованець, який перебував в обігу. За цей період кількість готівкових грошей в обігу зросла в 3,1 раза, вклади в ощадних касах - у

5.2 раза, а виробництво споживчих товарів - тільки у 2 рази [12. С. 140].

Водночас на інфляційні процеси в СРСР впливала і державна система ціноутворення. Підтримання більшості цін на стабільно низькому рівні відірвано від змін у виробництві та споживанні призводило до їхньої деформації, невідповідності щодо вартості їх виготовлення. Крім того, директивне ціноутворення не давало змоги надлишковій грошовій масі активно впливати на динаміку цін, що не сприяло усуненню структурних диспропорцій у виробництві, споживанні і ще більше посилювало надлишковий попит. Інфляційні тенденції набирали обертів у сфері готівкового та безготівкового обігу, що виявлялось у прагненні

збільшувати гуртові й роздрібні ціни або у поступовому зникненні товарів, ціни яких були стабільними. У цей же період якість вітчизняної продукції почала значно відрізнятись від світового рівня. Усе це призводило до спекуляції та розвитку натурального обміну.

Крім того, держава, регулярно переглядаючи гуртові та закупівельні ціни, залишала незмінно низькими роздрібні, що потребувало запровадження дотацій з державного бюджету. Згодом зростання обсягів виробництва продукції, особливо сільськогосподарської, та сировини збільшувало втрати держави.

Водночас дотації розподіляли не з урахуванням ефективності виробництва, а з урахуванням витрат, тобто чим більші витрати на виготовлення продукції, тим більший обсяг компенсації з державного бюджету. Зрозуміло, що така практика спричиняла незацікавленість в ефективному господарюванні, не було стимулів підвищувати якість та зменшувати собівартість.

З огляду на зазначене особливе місце в розвитку інфляції в радянській Україні посідав дефіцит державного бюджету. Програма економічних реформ 1985 р. передбачала прискорений розвиток виробництва машинобудівної продукції й збільшення інвестицій у машинобудування, завдяки чому планували оновити основні фонди (на початку 1990-х років термінової заміни потребувало понад 25% загального обсягу основних фондів, у тому числі 40% машин та устаткування [7. С. 124]) і підвищити ефективність. Для досягнення цієї мети активно використовували бюджет, дефіцит якого з кожним роком зростав - з 47,8 млрд крб. у 1986 р. до 150,0 млрд крб. у 1991 р. Цей дефіцит балансували головно коштами від інтенсивного експорту нафти, ціни на яку на світовому ринку різко зросли. Однак раптове тимчасове їхнє зниження та проведення антиалкогольної політики спричинило величезні втрати для державного бюджету. Різко зросли непередбачені видатки на ведення війни в Афганістані, ліквідацію наслідків аварії в Чорнобилі та землетрусу у Спіта- ку, одночасно було збільшено соціальні пільги для населення. Також з 1 січня 1991 р. більше ніж на 50% зросли гуртові ціни промисловості за незмінних роздрібних цін, що означало збільшення дотацій з державного бюджету і грошової маси в обігу. Усе зазначене призвело до перенасичення економіки грошима (створення “грошового навісу”), особливу роль у формуванні якого відіграла і грошово-кредитна політика ЦБ РРФСР, який збільшив майже вдвічі видачу готівки та кредитів російському уряду. З того часу союзний уряд фактично втратив контроль над грошовим обігом та емісією грошей [12. С. 142].

Спроба реформувати економіку під лозунгом “перебудова”, проведення лібералізації господарських відносин у всіх сферах діяльності, у тому числі банківській і фінансовій, зовнішньоекономічній, валютних відносинах, без створення належних правових основ та врахування величезної внутрішньої і зовнішньої заборгованості держави не мала успіху. Розширення самостійності підприємств, перехід на договірні ціни і зміна порядку використання прибутку, більша частина якого тепер залишалась у їхньому розпорядженні, ухвалення закону про кооперацію (яка швидко освоїла техніку перетворення в готівку безготівкових коштів) призвели до різкого збільшення 1990 р. готівкової грошової маси, яка значно перевищувала товарну пропозицію, товарний дефіцит став тотальним, його масштаби досягли небаченого рівня. Усе це було виявом інфляції попиту.

Зазначене вище свідчить про те, що інфляція як перевищення грошового попиту над пропозицією товарів і послуг давно виявлялась у нашій економіці у вигляді виникнення дефіциту окремих товарних груп та постійного зростання роздрібних цін. Однак за умов командно-адміністративної економіки вона мала “прихований” характер і простежувалась головно в товарному дефіциті. Лише 1991 р. інфляція стала відкритою і почала набирати темпів, а 1992 р., коли повністю скасували контроль за цінами, вона набула галопуючого виду й навіть гіперінфляції на окремі товари.

Отже, Україна успадкувала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею величезний інфляційний потенціал. Низький рівень ефективності вітчизняного виробництва та якості продукції, державний монополізм і відсутність конкуренції, спотворена структура виробництва з низькою часткою предметів споживання, надмірне зношення основних фондів, мілітаризація, перенасичення економіки грошима (лише “інфляційний навіс” у вигляді 117,0 млрд крб вкладів населення в банках, головно в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів і готовою розкрутити цінову спіраль за першої спроби лібералізації цін), зростання дефіциту державного бюджету тощо стали сприятливим ґрунтом для розвитку інфляції в Україні на початку 90-х років ХХ століття [11. С. 235; 7. С. 358].

У перші роки перехідного періоду Україна пережила класичну гіперінфляцію, пік якої припав на 1993 р.: за 1991 р. роздрібні ціни зросли в 3,9 раза, за 1992 — у 21,0, за 1993 — у 102,5, за 1994 р. — у 5,0 разів (див. табл. 6.2). Такої високої інфляції не зазнавала жодна з країн, які виникли на пострадянському просторі [8. С. 825]. Тривала відкрита інфляція стала несподіванкою для уряду. Його неготовність та невміння боротися з цим лихом тільки підсилювало темпи зростання цін, що призвело до тяжких соціально-економічних наслідків у країні.

Окрім зазначених вище проблем, успадкованих від СРСР, до основних причин гіперінфляції в Україні можна зачислити:

- низьку конкурентоспроможність більшості вітчизняних товарів через їхню невідповідну якість, високу енерго- та матеріалозатратність; витрати на сировину та енергію постійно зростали;

- запровадження Росією світових цін на газ та інші енергоносії;

- надто ліберальну монетарну політику, яку проводили уряд та НБУ Дефіцит державного бюджету в 1992 р. зріс удвічі й досяг 29% ВВП, а НБУ фінансував цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування (емісії), оскільки ніякі інші джерела коштів для уряду в ті роки не були доступними;

- перетворення кредитно-банківської системи з інструменту, який живить реальну економіку додатковими фінансовими ресурсами, в інструмент, що знекровлює її;

- украй повільну ринкову реструктуризацію виробничої сфери, що потребувало значних бюджетних видатків на підтримання виробничого потенціалу, виплати з безробіття тощо;

- неефективна зайнятість, відкрите і приховане безробіття;

- безпрецедентне за тривалістю і глибиною зниження обсягів виробництва;

- імпортована інфляція внаслідок зростання залежності країни від зовнішньоекономічної діяльності, зниження валютного курсу національної грошової одиниці та доларизація національної економіки;

- загальна недовіра в суспільстві та великі інфляційні очікування [8. С. 825].

Інфляція в Україні 1994-1995 рр, за даними КМУ, була зумовлена приблизно на 86% збільшенням обсягів грошової маси і швидкості її обігу та на 14% зниженням обсягів виробництва [20. С. 206]. Насправді причини інфляції були різноманітнішими. Економічні дослідження, проведені у другій половині 1990-х років, засвідчують, що співвідношення різних чинників, які спричинили інфляцію на теренах СРСР останнім десятиріччям ХХ ст., були такими: 45% - інфляційні очікування, 25 - зростання цін на паливо та енергоносії, 20 - зростання грошової маси, 10 - інші чинники, з них 7% - здорожчання сільськогосподарської продукції [21. С. 27]. З зазначеного зрозуміло, що у вітчизняній економіці діяли різні чинники інфляції, які нерідко підсилювали один одного. Зумовлена спочатку сукупним попитом інфляція стала самоіндукованою. Зростання цін на товари і послуги та економічні ресурси здорожчувало виробництво, що разом з інфляційними очікуваннями та підвищенням номінальних доходів вело до нового спалаху інфляції. Ця низка причин і зумовила гіперінфляцію в Україні. Отже, в економіці України переплелися всі типи інфляції: попиту, витрат, а також імпортна. На цьому тлі зростання цін в Україні набуло високих темпів, про що свідчать дані табл. 6.2.

Таблиця 6.2

РОКИ	ВВП, % до попереднього року	ВВП, % до 1990 року	Дефіцит зведеного бюджету (“-” - профіцит), % ВВП	^М1		^М3		ІСЦ
РОКИ	ВВП, % до попереднього року	ВВП, % до 1990 року	Дефіцит зведеного бюджету (“-” - профіцит), % ВВП	млн грн	темп зростан ня, %	млн грн	темп зростан ня, %	ІСЦ
1991	91,3	91,3		1,7				390,0
1992	90,1	82,3	13,7	20,7	1217,6			2 100,0
1993	85,8	70,6	5,1	334	1613,5			10 256,0
1994	77,1	54,4	8,9	1 860	556,9			501,0
1995	87,8	47,8	6,6	4 682	251,7	6 930		281,7
1996	90,0	43,0	4,9	6 315	134,9	9 364	135,1	139,7
1997	97,0	41,7	6,6	9 050	143,3	12 541	133,9	110,1
1998	98,1	40,9	2,2	10 331	114,2	15 705	125,2	120,0
1999	99,8	40,8	1,5	14 094	136,4	22 070	140,5	119,2
2000	105,9	43,2	-0,6	20 732	147,1	32 252	146,1	125,8
2001	109,2	47,2	0,3	29 773	143,6	45 755	141,9	106,1
2002	105,2	49,7	-0,7	40 244	135,2	64 870	141,8	99,4
2003	109,6	54,4	0,2	53 129	132,0	95 043	146,5	108,2
2004	112,1	61,0	3,2	67 090	126,3	125 801	132,4	112,3
2005	102,7	62,7	1,8	98 573	146,9	194 071	154,3	110,3
2006	107,3	67,3	0,7	123 276	125,1	261063	134,5	111,6
2007	107,9	72,6	1,1	181 665	147,4	396 156	151,7	116,6
2008	102,3	74,2	1,5	225 127	123,9	515 727	130,2	122,3
2009	85,2	63,3	4,1	233 748	103,8	487 298	94,5	112,3
2010	104,2		6,1**	289 894	124,0	597 872	122,7	109,1
2011	104,5*			296 917	126,1	621 380	125,7	8,9*

ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ЗА 1991-2010 РР

* прогноз МФУ

** за січень-вересень

Джерело: Держкомстат України - http://www.ukrstat.gov.ua, НБУ - http://www.bank.gov.ua; Інформаційний портал - http://macrostat.nm.ru; МФУ - http://minfin.kmu.gov.ua/file/link/247809/ file/2010-04-28%20Sayt%20MFU%2012m2009.pdf

З наведених даних видно, що 1992 і 1993 рp. інфляція в Україні сягла гіпервисокого рівня - 2 100,0 та 10 256,0%, відповідно. Водночас наголосимо, що в країні висока інфляція поєдналася з безпрецедентним зниженням обсягу національного виробництва, що означало гіпер- стагфляцію. Входження економіки України у фазу гіперстагфляції було зумовлене, передусім, високими темпами зростання загального рівня цін. Світовий досвід свідчить, що зниження обсягів виробництва відбувається майже завжди, коли річні темпи інфляції перевищують 40%. Річ у тім, що за таких темпів зростання цін національна грошова одиниця швидко знецінюється, що різко знижує рівень сукупних заощаджень усередині країни. Одночасно змінюється структура кредитів: частка короткострокових кредитів різко зростає. Наприклад, у 1993 р. короткострокові кредити в Україні становили 97,2% [7. С. 359]. За таких умов про інвестування в обладнання та нові технології не могло бути й мови, особливо в галузях з терміном окупності вкладень понад п'ять років. Усе це поглиблювало спад виробництва, а уряд змушений був орієнтувати економічну політику не тільки на подолання інфляції, а й на зростання обсягів виробництва і зменшення безробіття в країні.

Водночас проведення антиінфляційної політики в перехідний період в Україні супроводжувалося тісним переплетінням ринкових методів та елементів управління економікою з командно-адміністративними не тільки в економічному житті, а й у свідомості творців державної економічної політики. У країні не було розроблено чіткої програми ринкової трансформації національної економіки та інших сфер суспільства. Реформи проводили шляхом “спроб і помилок”, за якого “спроби” зводилися переважно до підтримки будь-якою ціною “на плаву” старого виробничого потенціалу, а “помилки” - до неймовірного роздування бюджетних видатків на зазначені цілі [11. С. 236]. Чим довше утримувалась така ситуація в економіці, тим могутнішим генератором інфляції вона ставала. Антиінфляційна політика 19911993 рр. насправді була проінфляційною [20. С. 209], що можна пояснити відсутністю досвіду боротьби з інфляцією і розробленням анти- інфляційної політики на теоретичних концепціях і практиці західної економічної науки.

Спроба вести традиційну і загалом стандартну політику економічного лібералізму, якої дотримуються в діяльності МВФ, Світовий банк, а також уряди США, Великої Британії та низки інших країн, в Україні, на жаль, не мала успіху. Основою такої політики є ідея саморегулювання ринку і зниження ролі держави в управлінні економікою, тобто скасування директивного державного планування, прямого державного ціноутворення, проведення приватизації і зменшення видатків державного бюджету, у тому числі й на соціальні гарантії. Такі реформи супроводжуються майже повним знеціненням заощаджень населення. Прогнозували, що розвиток конкуренції врівноважить попит з реальними обсягами виробництва, змусить виробників перебудовувати свою діяльність відповідно до вимог ринку, збільшить виробництво і постачання товарів високої якості. У межах цієї схеми реформ інфляцію вважали швидше не тільки вимушеним, а й необхідним заходом, оскільки вона давала змогу швидко “зняти грошовий навіс” і створити стимули збільшення зарплати для компенсації зростання цін [9. С. 62].

Однак уже перші місяці реформ засвідчили, що їхнє реальне втілення не вкладається в рамки запропонованої моделі. Результати вжитих заходів не збігалися з очікуваними. Попит зменшився, проте це не вплинуло на стабілізацію і, тим більше, стимулювання перебудови виробництва, створення у підприємств зацікавленості у збільшенні обсягів виробництва. Значний прорахунок було зроблено щодо прогнозів інфляції: споживчі ціни лише 1992 р. зросли в 21 раз замість передбачуваних чотирьох-п'яти. За таких умов уряду довелось уточнювати запланований курс реформ і вживати заходів зі зниження темпів інфляції за допомогою жорсткішої грошово-кредитної і бюджетної політики. Спроби уряду проводити таку макроекономічну політику викликали загострення внутрішньополітичної ситуації в країні. Під тиском парламентських і галузевих лобі уряд не раз відступав від наміченого жорсткого курсу, що не відповідало логіці монетаризму. З огляду на це можемо стверджувати, що невдачі були пов'язані не з запропонованим курсом реформ, а з відступами від нього.

Основою антиінфляційної програми 1990-х років стало приборкання інфляційних очікувань, які здебільшого формувалися за адаптивним принципом і значно корелювали з динамікою валютного курсу українського карбованця. Це полегшувало завдання антиінфляційної політики, бо достатньо було стабілізувати валютний курс у країні. Кредити, отримані від міжнародних організацій, допомогли НБУ сформувати резервний фонд для здійснення інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс карбованця [7. С. 359].

Перелом в інфляційному процесі розпочався 1994 р., коли НБУ повністю перейшов до жорсткої грошово-кредитної політики. Зокрема, майже вдвічі була підвищена облікова ставка НБУ, суттєво зросла норма резервування депозитів, запроваджено пряме обмеження банківського кредитування суб'єктів господарювання, обмежено рефінансування банків та фінансування бюджетного дефіциту, упорядковано ціноутворення під час формування оптових цін промисловості, запроваджено обмеження роздрібних націнок, які не повинні були перевищувати 50% від відпускної ціни промисловості тощо. Результатом цих антиінфляційних заходів стало зниження ще того ж року темпів зростання грошової маси майже втричі порівняно з 1993 р. і зниження майже в 20 разів темпів зростання роздрібних цін. З цього часу інфляція в Україні поступово пішла на спад, а антиінфляційна політика набула конкретних ознак. Зазначимо також, що упродовж 1990-х рр. Україна поступово перейшла на використання переважно непрямих (ринкових) антиінфляційних заходів.

Продумана антиінфляційна політика уряду і НБУ 1994-1996 рр. дала змогу успішно провести грошову реформу (обмінний курс становив 100 000 карбованців за 1 гривню, а знецінення карбованців за період їхнього обігу - приблизно 140% за місяць [17]). Уже 1997 р. рівень інфляції в Україні сягнув рекордно низького значення - 10,1%. Проте світові фінансові кризи 1998 та 2008 рр. не могли не позначитися на вітчизняній економіці, якій передалися очікування знецінення валюти, що підвищило ціни на енергоносії та прискорило темп інфляції в країні.

Пошуки шляхів подолання сучасної інфляції в Україні, як і вирішення інших проблем сьогодення, необхідно провадити на засадах теоретичних досліджень та узагальнень, визначення причин, що їх породжують. Оскільки інфляція - це багатофакторне економічне явище, то її подолання потребує вжиття комплексу заходів, які повинні враховувати всі її аспекти. Водночас їхня реалізація повинна мати тривалий та системний характер. Одиничні та короткострокові заходи, зазвичай, успіху не мають. Якнайшвидше вирішення найдошкульніших сучасних проблем, безперечно, сприяє пом’якшенню дії інфляційних чинників, проте не дає змоги подолати їх остаточно.

Нині серед переліку антиінфляційних заходів, які вживають центральні органи влади, можна виділити й ті, що спрямовані на подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні. Зокрема, Закон України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів в Україні” передбачає створення Стабілізаційного фонду, кошти якого будуть спрямовані на надання фінансової підтримки окремим сегментам ринку [2]. Згідно з Указом Президента “Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні”, пропонують запровадження механізмів захисту національного товаровиробника, тимчасове квотування імпорту окремих товарів, запровадження до стабілізації фінансово-економічної ситуації мораторію на підвищення цін суб’єктів природних монополій тощо [3].

На початку ХХІ ст. інфляція в Україні вже не була “ворогом номер один” і основний акцент було зроблено на створенні умов для виходу з трансформаційної кризи та забезпечення економічного зростання. Водночас державна економічна політика повинна охоплювати не лише пріоритетні напрями розвитку, які пов’язані з інноваціями та інвестиціями, що, безумовно, важливо, а й галузі та окремі виробництва, які з огляду на об’єктивні та суб’єктивні чинники є генераторами інфляції. Здійснення Урядом України постійного моніторингу та контролю за цінами має позитивні наслідки з їхнього стримування, оскільки впливає на суб’єктивні чинники їхнього зростання, проте вирішити проблеми об’єктивного характеру не в змозі. Тому необхідне розроблення багаторічної програми, спрямованої на забезпечення зростання обсягів виробництва таких галузей, як сільське господарство, переробна промисловість та житлове будівництво. Саме ці галузі, а також комунальне господарство є найближче до споживача, покликані задовольняти його первинні потреби.

Важливо також особливу увагу приділяти галузям, які постачають на ринок сировину та паливно-енергетичні ресурси. Як перша, так і друга група галузей - монополісти. Від їхніх послуг практично не можуть відмовитись ні населення, ні економіка загалом. Інфляційні процеси, що тут постійно зароджуються, у багатьох випадках з об’єктивних причин повинна стримувати держава з її фінансових ресурсів та інших важелів впливу, щоб не допускати лавиноподібного зростання інфляції в національній економіці [19. С. 314].

Найважливішим завданням економічної політики в Україні нині є подолання сучасної економічної кризи. А це об’єктивно потребує більшої послідовності в реформуванні вітчизняної економіки, що дасть змогу відновити економічне зростання. Без виконання останньої умови вирішити інші соціальні та економічні проблеми сучасної України, у тому числі й проблему інфляції неможливо. Отже, антиінфляційна політика має бути спрямована не стільки на припинення інфляції загалом, скільки на зведення її до прийнятного рівня, який не просто пом’якшив би її найбільш згубні наслідки, а надав би їй конструктивної спрямованості, зробив би її важелем стимулювання позитивних економічних перетворень у країні. Так, згідно зі змінами, внесеними до Закону України “Про Націанальний банк України” у 2010 р., Україна перейшла з таргетування валютного курсу до таргетування інфляції [1], що полегшить проведення антиінфляційної політики в державі. Сподіваємось, що вже 2011 р. країна відчує позитивні зміни.

Відновити економічне зростання лише грошово-кредитними засобами, що запропоновано сучасним монетаризмом, в умовах вітчизняної економіки майже неможливо. Це пояснюють тим, що теорія монетаризму ґрунтується на ринковій економіці, де діють конкурентні сили і, як наслідок цього, ефективно працює приватний сектор, існують відповідні інституційні механізми. В економіці України, яка зазнає трансформації в ринковому напрямі, ці передумови лише формуються. Нині недержавний сектор економіки працює не завжди ефективно, рівень монополізації виробництва є надзвичайно високим, ще не повністю сформований інституційний механізм перетворення заощаджень в інвестиції. Власне тому важливими складовими антиінфляційної політики в країні можна вважати всі рішення, які сприяють появі цивілізованого конкурентного ринкового середовища, тобто фактично всі заходи з подальшої ринкової трансформації економічної системи.

Сьогодні в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики потрібно передусім точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на засадах чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників сфери товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у країні. Водночас розроблення моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку економіки України є лише теоретичним обґрунтуванням антиінфляційних заходів, а практична їхня реалізація потребує постійного пошуку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію з урахуванням особливостей і реального стану економіки країни. Досвід засвідчує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати. Тому, на думку багатьох вітчизняних учених, для стримування інфляційних процесів в країні треба використовувати також контроль за рухом іноземної валюти, диверсифікувати імпорт (особливо енергоносіїв), оптимізувати державне управління тощо.

Наголосимо, що майже всі країни з ринковою економікою на шляху розвитку стикалися з проблемами інфляції. Дослідження їхнього досвіду дає відповіді на багато запитань. Однак в Україні своя специфіка - відсутність самоналаштовуваної, саморегулівної ринкової економічної системи. Багато причин і чинників, які зумовлюють інфляцію в Україні, взагалі не належать до сфери економіки. Нині можна стверджувати, що оскільки інфляція породжена диспропорціями національної економіки за умов переходу України до ринкового способу господарювання і розірвання традиційних зв'язків з колишніми союзними республіками, то домінантою в антиінфляційній стратегії і політиці повинен бути виробничий аспект. У боротьбі з інфляцією першочерговим завданням є зростання обсягів виробництва, ефективна інвестиційна політика, формування стабільної макроекономіч- ної структури ринку для поступового вирівнювання диспропорцій національної економіки та забезпечення зростання купівельної спроможності населення.

Інфляція та економічні кризи траплялися в усіх країнах, їх не уникнула жодна держава. Проте навіть найважчі з них завершувалися, зазвичай, оновленням економіки та її зростанням. З огляду на це більшість дослідників уважає фінансово-економічні кризи переломним моментом у науково-технічному, соціальному, політичному й економічному розвитку. Історичні ситуації ідентично не повторюються, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Методи, що допомогли іншим країнам вийти з кризи і подолати інфляцію, потрібно використовувати в Україні з урахуванням особливостей національної економіки, її конкретних завдань на кожному етапі розвитку суспільства та інтеграційних процесів у світі.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які причини інфляції?

2. Що є головною причиною довготермінової інфляції?

3. Які економічні школи досліджували проблеми інфляції?

4. Чому інфляція за певних умов є бажаною?

5. Які розрізняють види інфляції?

6. Як найімовірніше поводитимуться домогосподарства у період гіперінфляції?

7. Від чого залежать соціально-економічні наслідки інфляції?

8. Як можна подолати інфляцію та стабілізувати грошовий обіг?

9. Чому більшість країн відмовилася від використання індексації?

10. Чому рівень безробіття не може становити 0%?

11. Чому економісти вважають, що контроль над цінами є небажаним інструментом для подолання інфляції?

12. Від чого залежить ефективність антиінфляційної політики?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Найчастіше у засобах масової інформації використовують такий показник інфляції, як...

1) індекс споживчих цін;

2) індекс цін виробників;

3) індекс імпортних цін;

4) індекс Фішера;

5) усі перелічені відповіді неправильні.

2. Урахування інфляції в моделях оцінки ефективності вкладення грошей (інвестицій) призводить до...

1) збільшення рівня віддачі;

2) зменшення рівня рентабельності;

3) не впливає на рівень віддачі;

4) зменшує період окупності;

5) усі перелічені відповіді неправильні.

3. Рівняння M∙V=P∙Q сформулював...

1) Ірвінг Фішер;

2) Девід Г'юм;

3) Мілтон Фрідман;

4) Адам Сміт;

5) Франко Модільяні.

4. Якого виду інфляції не існує?

1) помірна;

2) галопуюча;

3) гіперінфляція;

4) проста;

5) усі перелічені відповіді неправильні.

5. Соціально-економічними наслідками інфляції не є...

1) перерозподіл майна і доходів між різними групами населення;

2) зниження рівня життя населення;

3) зниження ефективності функціонування національної економіки;

4) зниження процентних ставок;

5) збільшення безробіття в країні.

6. Показник, що відображає відсоток річного реального ВВП, яким потрібно пожертвувати задля зниження інфляції на 1%, називають...

1) коефіцієнтом Оукена;

2) коефіцієнтом інфляційних утрат;

3) коефіцієнтом дезінфляційних утрат;

4) коефіцієнтом дефляційних утрат;

5) усі перелічені відповіді неправильні.

7. Складовими антиінфляційної стратегії уряду, зазвичай, є...

1) ефективна монетарна політика;

2) впорядкування державних фінансів;

3) раціоналізація структури національної економіки;

4) збалансування зовнішньоекономічної діяльності;

5) усі перелічені заходи.

8. Коректування економічних показників на рівень інфляції, який менше 100%, називають...

1) інфлюванням;

2) дефлюванням;

3) дезінфлюванням;

4) індексацією;

5) усі перелічені відповіді неправильні.

9. Україна офіційно запровадила таргетування інфляції з...

1) 01.01.2010 р.;

2) 01.01.2011 р.;

3) 01.01.2000 р.;

4) 01.01.2005 р.;

5) усі перелічені відповіді неправильні.

10. Яка з економічних шкіл стверджує, що політика дезінфляції не спричиняє втрат...

1) неокласична;

2) неокейнсіанська;

3) марксистська;

4) історична.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України “Про Націанальний банк України” [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=679-14.

2. Закон України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 31 жовтня 2008 року № 639-VI [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=639-17

3. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні” від 17 листопада 2008 року № 1046/2008 [Електронний ресурс] : Режим доступу : http:// www.president.gov.ua/documents/8585.html

4. Абрамова М. А. Финансы и кредит : учеб. пособие / М. А. Абрамова, Л. С. Александрова. - М. : ИД Юриспруденция, 2003. - 448 с.

5. Александрова М. М. Гроші. Фінанси. Кредит : навч.-метод. посібник / М. М. Александрова, С. О. Маслова. - [2-е вид., перероб. і доп.]. - К. : ЦУЛ, 2002. - 336 с.

6. Алімпієв Є. В. Інфляційне таргетування за умови асиметрії загального рівня цін / Є. В. Алім- пієв // Фінанси України. - 2010. - № 10. - С. 21-28.

7. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка. - Кн. 1 / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. - К. : Знання, 2009. - 723 с.

8. Габбард Р Глен. Гроші, фінансова система та економіка : підручник / Р. Глен Габбард ; [пер. з англ.] ; наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. - К. : КНЕУ, 2004. - 889 с.

9. Галицкая С. В. Денежное обращение. Кредит. Финансы (теория и российская практика) : Учеб. Пособие / С. В. Галицкая. - М. : Междунар. отношения, 2002. - 272 с.

10. Гальчинський А. Теорія грошей : навч. посібник / А. Гальчинський. - К. : Основи, 1998. - 415 с.

11. Гроші та кредит : підручник / [М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко та ін.] ; за заг. ред.

М. І. Савлука. - [4-те вид., перероб. і доп.]. - К. : КНЕУ 2006. - 744 с.

12. Деньги, кредит, банки : учебник / [кол. авт. ; под ред. засл. деят. науки РФ, д-ра экон. наук, проф. О. И. Лаврушина]. - [5-е изд., стер.]. - М. : КНОРУС, 2007. - 560 с.

13. Деньги. Кредит. Банки : учебник / [Е. Ф. Жуков, Л. М. Максимова, А. В. Печникова и др.] ; под. ред. Е. Ф. Жукова. - М. : ЮНИТИ, 2001. - 622 с.

14. Економічна теорія: політекономія : підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - К. : Знання - Прес, 2004. - 719 с.

15. Загородній А. Г Фінансовий словник / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко. - [3-є вид., випр. та доп.]. - К. : Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 587 с.

16. Івасів Б. С. Гроші та кредит : підручник / Б. С. Івасів ; [вид. 3-тє, змін. й доп.]. - Тернопіль : Карт - бланш, К. : Кондор, 2008. - 528 с.

17. Інфляція [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://bit.ly/kxux3L.

18. Інфляція та фінансові механізми її регулювання / За ред. чл.-кор. НАН України А. І. Дани- ленка. - К. : Ін-т екон. та прогнозув., 2007. - 400 с.

19. Коваленко О. Інфляція в Україні : особливості та вплив на фінансову систему / О. Коваленко. // Формування ринкової економіки в Україні. - 2009. - Вип. 19. - С. 308-315.

20. Колодізєв О. М. Гроші і кредит : підручник / О. М. Колодізєв, В. Ф. Колесніченко. - К. : Знання, 2010. - 615 с.

21. Колпакова Г М. Финансы. Денежное обращение. Кредит : Учеб. Пособие / Г. М. Колпакова. - М. : Финансы и статистика, 2003. - 496 с.

22. Кравченко С. Інфляція в ринковій економіці: сутність, причини та взаємозв'язок з макро- економічними показниками / С. Кравченко, С. Теленик // Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 7. - С. 9-15.

23. Лагутін В. Д. Гроші та грошовий обіг : навч. посібник / В. Д. Лагутін. - К. : Знання, 1999. - 181 с.

24. Мельник О. М. Інфляція: теорія і практика регулювання. Монографія / О. М. Мельник. - К.: Знання, 1999. - 291 с.

25. Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Ф. Мишкін ; [пер. з англ. С. Панчишина, Г. Стеблій, А. Стасишина]. - К. : Основи, 1998. - 963 с.

26. Народное хозяйство СССР в 1990 г. : Статистический ежегодник / Госкомстат СССР. - М. : Финансы и статистика, 1991. - 752 с.

27. Общая теория денег и кредита : Учебник для вузов / Под ред. акад. РАЕН Е. Ф. Жукова. - [3-е изд., перераб. и доп.]. - М. : ЮНИТИ-ДАнА, 2001. - 423 с.

28. Петрик О. Базова інфляція: концепція та деякі методи розрахунку / О. Петрик, Ю. Полов- ньов // Вісник НБУ - 2002. - № 12. - С. 47-48.

29. Полозенко Д. В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці / Д. В. По- лозенко // Фінанси України. - 2008. - № 2. - С. 82-88.

30. Савчук В. П. Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства / В. П. Савчук, О. В. Москаленко // Фінанси України. - 2002. - № 1. - С. 50-60.

31. Сменковський А. Ю. Інфляція та економічне зростання: стратегічний вимір / А. Ю. Смен- ковський // Актуальні проблеми економіки. - 2001. - № 5 - 6. - С. 45-54.

32. Стельмах В. Обмінний курс, інфляція та конкурентоспроможність економіки / В. Стельмах, О. Петрик // Вісник НБУ - 2001. - № 9. - С. 3-6.

33. Стирський М. В. Макроекономічна нестабільність: інфляція / М. В. Стирський М. В. // Економічна теорія: практикум (тести і задачі). Навчальний посібник / За ред. О. З. Ватама- нюка. - Львів: Інтелект-Захід, 2010. - С. 182-192

34. Томашик Л. С. Основні принципи антиінфляційної економічної політики / Л. С. Томашик // Фінанси України. - 1999. - №.10. - С. 95-99.

35. Туган-Барановський М. І. Паперові гроші та метал / М. І. Туган-Барановський. - К. : КНЕУ, 2004. - 200 с.

36. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / Под ред. А. Г. Грязновой. - М. : Финансы и статистика, 2002. - 1168 с.

37. Финансы, деньги, кредит : учебник / Под ред. О. В. Соколовой. - М. : Юристъ, 2001. - 784 с.

38. Финансы, налоги и кредит : учебник / Общ. ред. А. М. Емельянов, И. Д. Мацкуляк, Б. Е. Пеньков. - М. : РАГС, 2001. - 546 с.

39. Фридмен М. Количественная теория денег / М. Фридмен ; [пер. с англ.]. - М. : Эльф Пресс, 1996. - 131 с.

40. Шагас Н. Л. Инфляция / Н. Л. Шагас // Макроэкономика-2: Долгосрочный аспект / Н. Л. Шагас, Е. А. Туманова - М.: МГУ-ТЕИС, 1997. - С. 96-110.

41. Щетинін A. I. Гроші та кредит : підручник / А. І. Щетинін ; [вид. 3-тє, перероб. та доп.]. - К. : ЦУЛ, 2008. - 432 с.

42. Юртіна Т. В. Інфляційні коливання в період ринкових трансформацій і їх вплив на економіку ринкового типу [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://bit.ly/lm4XWN.

43. Inflation / CIA World Factbook 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www. cia.gov/library/publications/the-world-factbook/

<< | >>

↑

Источник: Гроші та кредит : підручник / М. І. Крупка, М. С. Мрочко, Б. М. Вишивана та ін. ; [за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка. -2011. - 420 с.. 2011

Еще по теме ІНФЛЯЦІЯ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ:

- Биржевая торговля - Биржевое дело - Государственные и муниципальные финансы в России - Государственный и муниципальный заказ - Государственный финансовый контроль - Деньги - Деньги и кредит - Деньги, кредит, банки - Державні і муніципальні фінанси в Україні - Инвестиции - Инвестиционное право - Кредит - Международные финансы - Налоги и налогообложение - Основы финансов - Финансовая терминология - Финансовое право - Финансовое прогнозирование - Финансовые риски - Финансовые рынки - Финансовый анализ - Финансовый контроль - Финансы и кредит - Финансы предприятий - Финансы, денежное обращение и кредит - Фінансова система України -

- Аудит - Банки - Бизнес - Бухгалтерский учет - Макро и Микроэкономика - Маркетинг - Менеджмент - Философия - Финансы - Экономика -