Методика управління дебіторською заборгованістю в умовах інфляції

Дебіторська заборгованість — це сума заборгованості юридич­них і фізичних осіб підприємству за надані їм продукцію, товари, ро­боти або послуги; сума заборгованості фінансових і податкових орга­нів; сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів; сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню тощо [34].

Дебіторська заборгованість являє собою іммобілізацію з госпо­дарського обігу підприємства власних оборотних засобів. Цей про­цес супроводжується непрямими втратами в доходах підприємства, значущість яких тим суттєвіше, чим вищий темп інфляції. Протидія негативному впливу інфляції здійснюється шляхом варіювання полі­тики кредитування своїх покупців. Можливі методи — передоплата, оплата за готівку, оплата з відстрочкою платежу. Перші два методи більше переважають в умовах інфляції, а третій застосовується час­тіше. Однак і при оплаті з відстрочкою платежу можливе скорочення періоду іммобілізації за рахунок надання клієнтам знижки за віднос­но швидку оплату продукції. Розрахунок очікуваної знижки ґрун­тується на визначенні відносної величини непрямого доходу, який розраховується за допомогою прогнозних значень індексу цін і про­центної ставки за короткостроковими кредитами банку.

За даними Держкомстату України, дебіторська та кредиторська заборгованість (з урахуванням довгострокової) підприємств (крім ма­лих підприємств та установ, що утримуються за рахунок бюджету) на 1 жовтня 2008р. становила відповідно 706,7 млрд грн та 886,4 млрд грн. Порівняно з початком року дебіторська заборгованість збільши­лася на 33,6%, кредиторська — на 30,8%.

Частки довгострокової та поточної заборгованості в загальній сумі дебіторської заборгованості становили 5,3 та 94,7%, кредитор­ської — відповідно 11,9 та 88,1%.

Частка простроченої дебіторської заборгованості в загальній сумі поточної становила 9,2% (на 1 жовтня 2007 р.

У структурі кредиторської заборгованості (з урахуванням довго­строкової) частка заборгованості між підприємствами України скла­дала 89,2% (790,4 млрд грн.), між суб’єктами господарської діяльності України та інших країн — 10,8% (96,0 млрд грн); дебіторської — 91,9% (649,8 млрд грн) та 8,1% (56,9 млрд грн).

Задачі для самостійного розв’язання

Задача 1. Середньомісячний темп інфляції в наступному році прогнозу­ється на рівні 10%. Період погашення дебіторської заборгованості на підпри­ємстві становить 65 днів, планується скоротити його на 15 днів.

Як зміняться (у процентних пунктах) непрямі втрати з кожною тисячею гривень, вкладених у дебіторську заборгованість?

Задача 2. Середньомісячний темп інфляції в наступному році прогнозу­ється на рівні 10%. Керівництво підприємства вважає, що в умовах високого рівня інфляції необхідно зменшити непрямі втрати від заморожування за­собів у розрахунках на 8,2 відсоткових пункти, для чого планується підтри­мувати в наступному році період погашення дебіторської заборгованості на рівні 30 днів.

Чому в середньому дорівнювала тривалість погашення дебіторської за­боргованості у минулому році?

Задача 3. Середній період погашення дебіторської заборгованості на під­приємстві планується скоротити на 20 днів.

Яку максимальну знижку можна запропонувати клієнтам для приско­рення розрахунків, якщо місячний темп інфляції прогнозується на рівні 10%, а банківська процентна ставка становить 12% річних?

Задача 4. Середньомісячний темп інфляції в наступному році прогнозу­ється на рівні 15%. Період погашення дебіторської заборгованості на підпри­ємстві становить 90 днів.

На скільки днів необхідно скоротити його тривалість, щоб зменшити не­прямі втрати від заморожування засобів у розрахунках на 6,5%-вих пункти?

3.5. Хеджування справедливої вартості, грошових потоків, валютних ризиків

Хеджування (англ.

Хеджування здійснюється через укладання контракту, який при­значений для страхування ризиків зміни цін.

Хеджування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опціонні контракти.

У п. 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» [35] дано таке визна­чення: «Хеджування — це застосування одного чи декількох інстру­ментів хеджування з метою повної або часткової компенсації зміни справедливої вартості об’єкта хеджування або пов’язаного з ним гро­шового потоку».

Інструмент хеджування — похідний фінансовий інструмент, фі­нансовий актив або фінансове зобов’язання, справедлива вартість яких і грошові потоки від яких, як очікується, компенсуватимуть змі­ни справедливої вартості або потоку коштів об’єкта хеджування (п. 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» [35]).

У п. 4 П(С)БО 13 [35] визначені такі характерні риси похідного фінансового інструмента:

- розрахунки, за яким провадитимуться у майбутньому;

- вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базовими;

- який не потребує початкових інвестицій».

Похідні фінансові інструменти отримали свою назву через свою вартість, яка є похідною від вартості базових активів, покла­дених в основу угоди. Звідси й інша їхня назва — деривативи (англ. derivative — похідний). Дериватив — стандартний документ, який підтверджує право і/або зобов’язання придбати або продати базовий актив на певних умовах у майбутньому.

Хеджована стаття (вона ж — базовий актив) — це актив (або зобо­в’язання), щодо якого хеджер сумнівається, чи не зміниться він у ціні. Хеджованою статею може виступати визнаний у балансі актив або зобов’язання, невизнана в балансі тверда угода або очікувана угода в

Розділ III.

Фінансовий інструмент — контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприєм­ства і фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу в іншого (п. 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» [35]).

До фінансових активів (п.4.6 П(С)БО 13 [35]) належать:

- кошти та їхні еквіваленти (тобто готівка, кошти на поточних рахунках, депозити до запитання, дорожні чеки);

- право на отримання коштів або інших фінансових активів від іншої компанії (боргові цінні папери іншої компанії, фінансові гарантії, дебіторська заборгованість, позики, отримані підпри­ємством);

- право на обмін фінансовими інструментами з іншою компані­єю на потенційно вигідних умовах (придбані похідні фінансові інструменти: опціони (англ. option), свопи (англ. swap), ф’ючерси (англ. future), форвардні контракти (англ. forward contract) і т.п., якщо вони вигідні компанії);

- дольові інструменти іншої компанії (акції, права на паї).

Фінансовими зобов’язаннями вважаються (п. 4.7 П(С)БО 13 [35]):

- зобов’язання надати гроші або інший фінансовий актив іншій компанії (позики отримані, кредиторська заборгованість, влас­ні боргові цінні папери);

- зобов’язання обміняти фінансові інструменти з іншою компанією на потенційно невигідних умовах (придбані або продані похід­ні фінансові інструменти: опціони, свопи, ф’ючерси, форвардні контракти і т.п., якщо вони стають невигідними для компанії).

Інструмент власного капіталу (п. 4.7 П(С)БО 13 [35]) — це контр­акт, який підтверджує право на частку в активах підприємства, яка залишається після вирахування сум за всіма його зобов’язаннями. До цієї категорії належать акції, права на паї, а також похідні від акцій цінні папери (варанти, опціони, ф’ючерси).

Згідно з Інструкцією № 291 [40], залежно від базового активу деривативи поділяються на фондові, валютні і товарні. Порядок їх обігу в Україні регулюється Правилами випуску та обігу фондових

Круш П. В., Клименко О. В., «Інфляція: суть, форми та її оцінка» деривативів [52] та Положенням [38]. Саме в Положенні визначе­но, що до деривативів належать форвардний контракт, ф’ючерсний контракт і опціон.

Похідні інструменти, які використовуються для хеджування, представлені на рис. 3.5.

Існують три види хеджування:

- справедливої вартості;

- грошових потоків;

- валютних ризиків.

Хеджування справедливої вартості — це хеджування збитків від змін справедливої вартості визнаного в балансі активу (зобов’язання).

Хеджування грошових потоків — це хеджування збитків від змін грошових потоків, яке належить до конкретного ризику, пов’язаного з визнаним у балансі активом або зобов’язанням, чи з очікуваною уго­дою (наприклад, хеджування очікуваної купівлі або продажу).

Хеджування валютних ризиків — це хеджування змін валютних курсів за інвестиціями в зарубіжну компанію.

Рис. 3.5. Види фінансових інструментів, що використовуються для хеджування

Якщо базовий актив не відображено в балансі (наприклад, май­бутня угода на купівлю активу), то це хеджування грошових потоків, оскільки таке хеджування фіксує суму, яку необхідно сплатити або отримати в майбутньому.

Якщо ж актив відображений у балансі, варто з’ясувати, від чого страхуємося: у разі хеджування майбутніх доходів (наприклад, хе- джування всіх або окремих майбутніх виплат відсотків за борговим зобов’язанням зі змінною процентною ставкою) слід обирати хеджу- вання грошових потоків. А в разі хеджування вартості самого активу (наприклад, якщо його вартість залежить від ринкових процентних ставок), слід вибирати хеджування справедливої вартості.

Приклад 3.3. Підприємство придбало облігацію зі ставкою купона 7% річних. На момент придбання ця ставка відповідає середньоринковій ставці прибутковості, отже, цю облігацію можна розглядати як хороше вкладання грошей. Проте існує ризик, що в майбутньому ринкові ставки «поповзуть» угору, і, отже, реальна вартість облігації зменшиться. Щоб застрахувати себе від такого ризику, підприємство купує фінансовий інструмент (своп) (англ. swap — обмін), який гарантує йому отримання процентів за середньоринко- вою ставкою. Такий вид хеджування є хеджуванням справедливої вартості.

Приклад 3.4. У січні підприємство-сільгоспвиробник планує, що до по­чатку посівної кампанії йому необхідно буде закупити 500 т нафти. Оскільки підприємство очікує зростання цін на нафту, воно вирішує в січні укласти форвардний контракт (англ. forward contract) на купівлю нафти (цей контр­акт укладається за цінами, які діють на день, коли було укладено контракт; поставка за таким контрактом здійснюється через кілька місяців). Звичайно, ця процедура платна для підприємства-покупця, оскільки всі очікують під­вищення цін на нафту (плата за ризик і становить ціну форвардного контр­акту). Таке хеджування є хеджуванням грошових потоків, оскільки на момент придбання фінансового активу (укладання форвардного контракту) базово­го активу (нафти) на балансі немає.

Приклад 3.5. 15 вересня 2007 р. інвестор купив довгострокові боргові цінні папери, призначені для перепродажу за 1000 грн. З метою хеджуван­ня ризику зменшення вартості цих цінних паперів він також придбав опціон пут (англ. put option — опціон продажу) — право на продаж цінних паперів за фіксованою ціною. Премія, сплачена за опціон становить 5 грн. Станом на 30 вересня вартість цінних паперів становила 950 грн. Оскільки вартість ба­зового активу і опціону взаємопов’язані, то вартість опціону зросла на 50 грн.

Отже, підприємство не зазнало ніяких збитків від зміни вартості цінних паперів (витрати від знецінення цінних паперів дорівнюють доходам від під­вищення ціни на опціон).

Приклад 3.6. У жовтні 2007 р. компанія планує купівлі на січень 2008 р. У цьому місяці вона хоче купити 10 т алюмінію. З метою хеджування ризику зростання цін на алюміній компанія 12 жовтня уклала ф’ючерсний контракт (англ. futures contract) на купівлю 10 т алюмінію за ціною 1550 грн за 1 т. На мо­мент укладення ф'ючерсного контракту його справедлива вартість дорівнює нулю. Станом на 31 грудня ціни на алюміній становили 1575 грн за 1 т. Від­повідно вартість ф'ючерсного контракту становила: (1575 грн — 1550 грн) ? ? 10 т = 250 грн. 3 січня компанія придбала на ринку 10 т алюмінію за ціною 1575 грн за 1 т і отримала розрахунковий платіж від емітента ф'ючерсного контракту в розмірі 250 грн.

Хеджування виявиться ефективним інструментом, якщо зна­чення коефіцієнта ефективності хеджування перебуватиме в межах 0,8-1,25.

Коефіцієнт ефективності хеджування розраховується діленням зміни справедливої вартості або грошових потоків об'єкта хеджуван­ня на зміни справедливої вартості або грошових потоків інструмента хеджування.

Об’єкт хеджування — актив, зобов'язання або майбутня опера­ція, що створюють для підприємства ризик зміни справедливої вар­тості цих активів або зміни грошових потоків, пов'язаних з майбут­ньою операцією (п. 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» [35]).

Приклад 3.7. Підприємству в травні буде потрібно для сплати за імпорт­не устаткування $100 000. Для запобігання валютного ризику підприємство укладає в січні 100 ф'ючерсних контрактів на купівлю $1000 кожний, усього на суму $100 000. Відомості про поточний (спот) курс наведені в табл. 3.7.

Таблиця 3.7

Розрахунок вартості товарного контракту за поточним курсом

Втрати через збільшення курсу становлять: $530 000 — $520 000 = $10 000.

Ф’ючерсний курс з поставкою в травні також зріс (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

Розрахунок вартості ф’ючерсного контракту за ф’ючерсним курсом

Оскільки валюта була куплена за нижчою ціною, розмір прибутку до­рівнює: $532 000 — $524 000 = $8000. Отже, збитки частково (на 80%) ком­пенсовані: $10 000 — $8000 = $2000. Коефіцієнт ефективності хеджування дорівнює: $10 000 : $8000 = 1,25.

Таке хеджування вважається ефективним і означає, що зміна грошового потоку за об’єктом хеджування не дуже перевищує зміну грошового потоку (в 1,25 разу) від інструмента хеджування. У цьо­му прикладі розглянуто частковий випадок, коли обсяг відкритих ф’ючерсних позицій повністю відповідає обсягу хеджованих позицій, і строки поставки на ринку ф’ючерсів збігаються з необхідними хе­джеру.