МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД У СИСТЕМІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

Міжнародний валютний фонд, МВФ (англ. International Monetary Fund (IMF) — міжнародна наднаціональна валютно- кредитна організація, що має статус спеціалізованої пред­ставницької установи Організації Об'єднаних Націй.

33 Гроші та кредит

Згідно із Статутом МВФ, основними напрямами його діяль­ності є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн- членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регу­лювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на лік­відацію валютних обмежень, організацію консультативної допомо­ги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ре­сурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких вста­новлюється вступна квота, залежно від частки країни в світовій торгівлі. Квота країн — членів МВФ під час дії Бретон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті. Квотою визначаються фінансові та організаційні відносини країни-члена МВФ. Від розмірів квоти залежить розмір внеску в МВФ, число голосів, максимальний обсяг фінансування з боку МВФ, а також частка країни-члена під час розподілу СПЗ.

Квоти мають різноманітне призначення. По-перше, вони ство­рюють об’єднані валютні запаси, якими МВФ користується для надання кредитів своїм членам, що мають фінансові труднощі. По- друге, на їх основі визначається максимальна сума, яку країна- член може позичити у МВФ або отримати під час періодичного розподілу спеціальних активів, відомих як СДР.

МВФ надає кредити в межах певної політики та механізмів фінансування. При оформленні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками певні політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови та стабілізації економіки. Такий порядок називається “принципом обумовленості”.

Правила, які регулюють доступ до загальних ресурсів МВФ, однаковою мірою стосуються всіх країн-членів. Першою умовою є реальна потреба у фінансуванні платіжного балансу. З цією метою МВФ оцінює стан трьох елементів: платіжного балансу країни, зовнішніх валютних резервів та динаміки її резервних позицій. Другою умовою є визначення термінів доступу до фінан­сування. Третьою — надання фінансових ресурсів за певних ви­мог МВФ, які повинні сприяти зменшенню дефіциту платіжного балансу, стимулюванню економічного зростання та забезпеченню фінансової стабільності. Нарешті, четверта умова — поетапність надання фінансової допомоги, що дає можливість МВФ оцінюва­ти ефективність її використання.

Переважну більшість кредитів Фонд надає лише після доклад­ного вивчення його експертами фінансового стану в країні-пози- чальниці. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосе­редньо в країні працюють делегації (місії) МВФ, які в своїх під­сумкових доповідних документах подають висновки щодо доціль­ності надання кредитів. Проте, навіть узгоджені кредити надають­ся не автоматично, а поступово, певними частками (траншами). Якщо країна не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмовити в наданні їй чергового кредитного траншу.

Фонд здійснює фінансову діяльність шляхом укладення угод щодо обміну грошових активів (держава-член отримує необхідну для неї іноземну валюту в обмін на власну) та виконання операцій щодо інших видів використання або отримання Фондом грошових активів. Угоди й операції реалізуються через департамент загаль- зз*

них рахунків, департамент СПЗ та через рахунки, якими управ­ляє Фонд.

Рахунок загальних ресурсів складається зі звичайних надход­жень (внески країн-членів) і запозичень. У департаменті загаль­них рахунків є й інші рахунки: рахунок спеціальних виплат (до­ходи від продажу золота тощо), проміжний рахунок запозичених ресурсів, інвестиційні рахунки.

Через департамент спеціальних прав запозичення здійснюється розподіл і використання СПЗ державами-членами.

Механізми фінансування. У своїй діяльності МВФ використо­вує звичайні механізми фінансування, механізми розширеного фінансування, механізми пільгового фінансування та ряд інших. Вони відрізняються один від одного джерелами фінансування та вартістю кредитів.

Звичайні механізми фінансування базуються на використанні загальних ресурсів Фонду (внесків держав-членів та запозичених коштів). До них належать: механізм резервної частки, механізм кредитної частки (траншів), механізм “стендбай”, механізм розши­реного фінансування (EFF).

Механізм резервної частки полягає у тому, що держава-член може негайно отримати з Фонду потрібну їй валюту в межах своєї резервної частки, яка становить 25% квоти. (Для України при вступі до Фонду було встановлено резервну частку в розмірі 22,7 % від квоти.)

Резервна частка - це перевищення величини квоти держави- члена над сумою й національної валюти, що перебуває у розпо рядженні Фонду. При цьому “запити щодо купівлі валюти у ме­жах резервної частки не підлягають відмові”. Єдиною умовою такого запозичення є потреба держави-члена у фінансуванні дефі­циту платіжного балансу. Оскільки такі запозичення не вважають­ся використанням кредитів Фонду, вони не обкладаються зборами і не потребують погашення.

Механізм отримання кредиту з рахунку загальних ресурсів МВФ полягає у тому, що держава-член “купує” (purchases) по­трібну їй валюту інших держав-членів або СПЗ за власну валюту. Протягом певного, визначеного фондом терміну держава-член зо­бов’язана викупити (to repurchase) свою валюту, тобто погасити заборгованість за валюту інших держав-членів або СПЗ. За корис­тування ресурсами Фонду вона сплачує одноразовий комісійний збір і проценти, які базуються на ринкових ставках.

J^,Z

⅛Λ

Механізм кредитних часток (траншів) дає змогу державі-члену отримати кредит, який за обсягом дорівнює розміру її квоти. МВФ падає його чотирма частками (траншами). Кредитування у рамках цього механізму обумовлюється по-різному і поділяється на етапи залежно від того, надаються кредити в рамках першої частки (25% від квоти) чи наступних -- верхніх кредитних часток,

Для отримання кредиту⁷ в рамках першої кредитної частки держава-член має довести, що вона вживає адекватних заходів для врегулювання свого платіжного балансу. В рамках наступних, верхніх часток запозичення здійснюється поетапно за умови вико­нання цільових програмних показників. Такі запозичення, зазви­чай, пов’язуються з домовленостями про кредити стенд-бай або розширене фінансування.

k^l S-

^r{f

Механізм стенд-бай передбачає право держав-членів на отри­мання коштів МВФ у певних розмірах упродовж встановленого терміну. В статуті фонду (стаття XXX) зазначено: “Механізм стенд-бай полягає у рішенні Фонду, за яким державі-члену нада­ється гарантія, що вона зможе здійснити закупки протягом пев­ного періоду і в певному обсязі відповідно до умов зазначеного | рішення”. Це практично означає відкриття для держави кре- Ідитної лінії.

І Запозичення в рамках цього механізму здійснюється поетапно І (щоквартального) на основі досягнення державою обумовлених цілей. Строк дії домовленостей про кредити стенд-бай — 12-18 мі­сяців, але може продовжуватися до 36 місяців. Кредити належить погасити протягом 3,25-5 років після кожного запозичення.

Механізм розширеного фінансування (EFF) створений у 1974 році. Ним передбачається надання фінансової допомоги дер­жавам-членам для усунення диспропорцій у платіжному балансі, які викликані здебільшого структурними проблемами і вирішення яких потребує тривалішого часу. Цей механізм дає змогу отриму­вати кредити більшого обсягу і на довший строк, ніж за домовле­ностями про кредити стенд-бай.

Держава, яка звертається із запитом щодо кредитів у рамках даного механізму, має викласти свої цілі і висвітлити заходи щодо їх реалізації на період дії домовленості. Щорічно держава-поста- чальник повинна надавати Фондові документи із детальним роз’яс­ненням курсу і заходів економічної політики на наступний рік. Кредити в рамках механізму розширеного фінансування погаша­ють у строк від 4,5 до 10 ррків із часу їх отримання.

У грудні 1997 року Виконавча рада створила додатковий ре­зервний механізм (The supplemental Reserve Facility). Його призна­чення — надання допомоги державам-членам у разі надзвичайних труднощів із платіжним балансом, пов’язаних із необхідністю тер­мінового фінансування “внаслідок раптової і руйнівної втрати до­віри на ринках, що спричиняє тиск на рахунок капіталу та ре­зерви держав-членів”. Фінансування за цим механізмом є формою надання додаткових ресурсів за механізмом стенд-бай або розши­реного фінансування. Запозичення погашають протягом 1-1,5 року.

До механізму пільгового фінансування МВФ належить меха­нізм розширеного фінансування структурної перебудови (ESAF), створений у 1987 році. У 1994 році він був вдосконалений, а також подовжено термін його дії. Це основний механізм, за допо­могою якого Фонд надає фінансову підтримку (у вигляді пільго­вих позик та грантів) країнам-членам із низьким рівнем доходів та хронічним дефіцитом платіжного балансу. Мета — підтримка середньострокових програм структурної перебудови. Державам, які прагнуть скористатися зазначеними механізмами, необхідно за сприянням персоналу МВФ та Світового банку розробити осно­ви економічної політики та трирічний період дії програми струк­турної перебудови. Цей документ щороку оновлюється.

і Фонд застосовує також ряд інших механізмів, які допомагають Г державам-членам вирішувати специфічні проблеми. Серед них — механізм екстреного фінансування, підтримка фондів валютної стабілізації, екстрена допомога країнам, які мають труднощі з фінансуванням платіжного балансу внаслідок несподіваних стихій-

I них або конфліктних ситуацій.

Г У 1993 році почав діяти механізм фінансування системних ' перетворень (The Systemic Transformation Facility). Він запро- ⅛ ваджувався як тимчасовий з метою надання державам-членам фі- ⅛ нансової підтримки для врегулювання проблем платіжного балансу, пов язаних із переходом від торгівлі, основаної на неринкових Г цінах, до багатосторонньої торгівлі на ринкових засадах. Реципі- I єнтами за цим механізмом фінансування могли стати колишні соціалістичні країни та держави з аналогічними труднощами щодо платіжного балансу. Зазначимо, що свої перші два кредити (у І 1994 і 1995 роках) Україна отримала саме за цим механізмом, наступні — за механізмом стенд-бай, а у жовтні 1998 року Фонд почав кредитувати її за механізмом розширеного фінансування.