поняття ТА ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ

Грошова система — форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена в законодавчому порядку.

Кожна держава формує свою власну грошову систему, прагну­чи надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовніш­нім впливам, коли вони загрожують інтересам національної еко­номіки.

Грошова система у кожній країні складалася історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально- економічний рівень розвитку країни. Вона є складником ринко­вого механізму і юридично регулюється законами, встановленими державою. Ці. закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обігу.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і розглядається як її складова. Центральний банк — це інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішаль­на роль в організації та забезпеченні ефективного функціонування національної грошової системи.

Основними елементами, що формують грошову систему усіх без винятку країн є:

- назва грошової одиниці та її частин;

- масштаб цін;

- види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;

- валютний курс;

- порядок та регламентація готівкового і безготівкового обігу грошей;

- державні органи (іпституційігі), що забезпечують регулювання грошового обігу та контроль за дотриманням чинного законо­давства.

Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної краї­ни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та націо­нальних традицій. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову на­ціональну валюту рішенням Верховної Ради України у 1996 ро­ці названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі — високорозвиненої держави, яка існувала в X-XI ст.

Грошова одиниця — один з атрибутів державності. На терито­рії країни вона слугує масштабом цін засобом виміру вартості та виразу цін товарів, і перебуває в обігу як законний платіжний засіб. Для зручності використання вона ділиться на дрібніші (десятинна чистота) частини. Приміром, 1 долар США =100 цен­тів, 1 гривня = 100 копійок.

Грошові сурогати (від лат. surrogatus — поставлений замість іншого) — 1) будь-які цінні папери у вигляді грошових знаків, які на відміну від державних (офіційних) грошових одиниць випущені в обіг не центральним банком і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті; 2) те ж саме, що “квазігроші” (майже гроші), котрі можуть випускатися терито­ріальними, місцевими органами влади чи адміністраціями підпри­ємств для внутрішнього користування (у формі чеків, бонів, купо­нів, талонів в умовах фінансової кризи та інфляції). У більшості країн випуск і використання грошових сурогатів забороняється законом.

Масштаб цін — це технічна функція грошей, спосіб вира­ження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. В епоху золотого стандарту вартість грошової одиниці (масштаб цін) ви­значалась законодавчо, як фіксована державою вагова кількість монетарного металу (золота чи срібла) в грошовій одиниці. На­приклад, 1 російський рубль до 1913 р. = 0,774234 г. чистого золота, у США в 1900 р. 1 долар = 1,50463 г. чистого золота.

Визначена у такий спосіб величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Вартість грошей була прив’я­зана до ціни на золото. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень товарних цін.

Нині, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредит­ні гроші, фіксація державного металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах, а масштаб цін втратив форму вагового вмісту монетарного металу в грошовій одиниці.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законо­давчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні надходити в обіг. Органи державного контролю ретель­но стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Як правило, заборо­няється також використання в ролі платіжних засобів у межах країн іноземних грошових знаків, бо це ускладнює забезпечення національних грошей.

- -------------------------------------------------------- - - ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг інших платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

ч

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх за­безпечення закон покладає на певний державний орган. Сьогод­ні таким органом, як правило, є центральний банк країни. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот).

Емісія скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних видатків і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь- які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарб­ниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту.

Емісія банківських білетів використовується для кредиту­вання центральним банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку, емітовані банкноти спрямовуються в реальний сектор економіки, що створює матеріальні передумови для їх повернення до емітента внаслідок погашення позичок та для запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В другому випадку, емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних випадків. Але оскільки урядові структури одержують ці банкноти від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Однак даний механізм працюва­тиме успішно лише за умови, що уряд повертатиме центральному банку одержані позики. Якщо цього не буде, то емітовані цент­ральним банком банкноти перетворяться, по суті, в звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Зараз в Україні прово­диться емісія банківських білетів НБУ виключно на кредитній основі.

Особливе місце в грошовій готівці посідає розмінна монета. За характером емісії вона належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль — забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується або взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 р., коли у зв'язку з гіпер- високим знеціненням карбованця дрібні платежі стали здійсню­ватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з'явилася лише після збільшення масштабу цін у 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 року. Якщо в країні вста­новлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. В таких країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їхні грошові системи більш економічними, адже монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти. З цієї причини періодично випускаються монети в одну чи кілька грошових одиниць, які, власне, не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

Держава законодавчо визначає не тільки вид грошових знаків, а й їхню купюрність. Правильно встановлена розмірність номі­налів банкнот та розмінної монети, передусім, створює значні зручності учасникам грошового обігу. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія на друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразли- θ Гроші та кредит

■ -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ■ ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- -

вішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для об­слуговування незаконних, тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень, а також розмінна монета номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок і одна гривня.

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.

Валютний курс гривні визначається НБУ на підставі щотиж­невих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківсь- кому валютному ринку НБУ з урахуванням курсів, що зафіксо­вані на Московській, Франкфуртській та Нью-Йоркській біржах, та з урахуванням показників курсів валют, що їх публікує газета “Файненшел Тайме” (Лондон). Залежно від соціально-політич­ного стану суспільства і розвитку ринкових відносин використо­вуються: фіксовані валютні курси, плаваючі системи валютних курсів і системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною і розвиненою економікою переважно використовуються плаваючі системи валютних курсів. В Україні також сформувався плава­ючий курс гривні.

Порядок визначення режиму валютного курсу та проведення валютних операцій — надзвичайно важливий і ефективний еле­мент грошової системи. Він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Важливим елементом грошової системи є регламентація готів­кового та безготівкового грошового обігу, що включає визначен­ня сфер функціонування готівкових та депозитних грошей; режим використання грошей на рахунках і касах банків; форми роз­рахунків; способи і порядок платежів тощо. Кожна держава покладає ці завдання на спеціальні органи регулювання грошового обігу та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні такйм органом є Національний банк Украї-

ни — фінансовий агент Уряду, що передбачено Конституцією та Законом “Про Національний банк України”. Основу діяльності

НБУ складають: забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні; розробка і реалізація грошово-кредитної полі­тики та здійснення повсякденного контролю за її реалізацією; стимулювання розвитку й зміцнення банківської системи України; забезпечення ефективного та безперебійного функціонування роз­рахунків в інтересах вкладників і кредиторів тощо. Відносно усіх інших банків НБУ є монополістом у питаннях емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, визначає порядок реєстрації й нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення й зберігання резервів грошових знаків.

До інших державних органів, що забезпечують регулювання грошового обігу, відносяться: Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів та комерційні банки.

3.2.