ОСНОВНІ ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ. ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ
Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошей в обігу.
Залежно від форми, в якій функціонують гроші, розрізняють такі типи грошових систем:
Металеві грошові системи у своїй еволюції виступали у формах біметалізму та монометалізму залежно від того, який благородний метал був прийнятий за основу (рис.
3.2).
Біметалізм — грошова система, за якої роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами, як правило, — золотом і сріблом. Залежно від того, яке встановлювалося співвідношення між двома грошовими металами, розрізняють три різновиди біметалізму:
Біметалізм виник в епоху первісного накопичення капіталу (XVI-XVIIi ст.). Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі. При здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до реальної ринкової вартості золота та срібла, яка часто змінювалася під впливом ринкової кон’юнктури на грошовий товар. За відкритого карбування обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні. Проте ця система створювала значні технічні незручності в організації товарообміну, оскільки ринкові зміни співвідношення двох валют за вартістю спричинювали постійні коливання подвійної системи товарних цін та нестабільність грошового обігу.
Щоб спростити ситуацію, держава змушена була встановлювати у законодавчому порядку обов’язкове вартісне співвідношення між золотими і срібними монетами, що перебували в обігу на рівних засадах за їх відкритого карбування.
Наприклад, наприкінці XVII ст. у Франції, Голландії та СІЛА було офіційно встановлено монетний паритет (вартісне співвідношення між сріблом та золотом), що дорівнював 15 до 1. Такий різновид біметалізму дістав назву “система подвійної валюти”. Вона внесла певну впорядкованість у систему ціноутворення, оскільки рівень цін виражений у золотих монетах автоматично перераховувався у другий різновид за встановленим співвідношенням. Але незабаром у біметалевому стандарті виявився інший недолік — ринкове співвідношення між вартістю золота і срібла почало помітно відхилятися від офіційно фіксованого. Наприклад, у СІЛА (з 1792 р. по 1834 р.) ринковий монетний паритет між сріблом і золотом дорівнював орієнтовно 15,5 до 1. Як наслідок, вартість одного грошового металу переоцінювалася, а іншого — недооцінювалася. У цьому проявляється дія закону Коперника-Грешама: “Гірші гроші витісняють з обігу кращі”[II]. При біметалевому стандарті “гіршими” є ті гроші, вартість яких менша їх офіційної грошової вартості, а “кращими” — ті, що коштують дорожче своєї офіційної ціни. “Гірші гроші”, в нашому прикладі — срібні монети, стали витісняти з обігу “кращі” — золоті монети. Отже, тенденція до зникнення із обігу грошей, ринкова вартість яких перевищує їх офіційно зафіксовану вартість, підтверджує дію цього закону.Наступним різновидом біметалізму можна вважати так звану “систему “кульгаючої” валюти”, за якою один із видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом слугує французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за п’ятифранковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.
На початку другої половини XIX ст. кілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду — так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем.
На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1 : 15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, передусім Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував недовго. Знецінення срібла наприкінці XIX ст. через здешевлення його видобутку призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет становило 1 : 20, і навіть, 1 : 22. Як наслідок, недооцінені за законом золоті монети почали переходити зі сфери обігу до скарбів. Урешті-решт це спричинило розпад Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі вони перейшли до золотого монетаризму.Як бачимо, грошова система біметалевого обігу виявилася досить примітивною і недосконалою, що було пов’язано з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем товарних цін. Використання для здійснення функції міри вартості одночасно двох благородних металів суперечить природі грошей. Заборона відкритого карбування срібних монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота.
Встановлені державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не тільки не сприяло точності виміру вартості товарів, а й підривало стабільність грошей. Водночас розвиток ринкової економіки вимагав стабільних грошей як єдиного загального еквівалента. На цих підставах у другій половині XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.
Монометалізм — грошова система, у якій роль загального еквівалента виконує один метал. Історично існувало 3 основних типи монометалізму:
> Мідний (Римська імперія, V-Ш до п.е.);
> Срібний (Росія, Голландія, середина XIX ст.);
> Золотий (країни Європи з кінця XIX ст.).
Залежно від режиму функціонування золота як загального еквівалента, розрізняють три основні різновиди золотого стандарту:
- - --------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ---------------------------------------------------------------------------------------- ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------ ■ -------------------------------------------------------------------------------------- - - --. -
Золотомонетний стандарт. Майже все XIX і частина XX ст. пов’язані з плануванням системи золотого стандарту. Що ж до точних дат, то тут існує деяка невизначеність. Вважають, що епоха золотого стандарту почалася в Англії наприкінці XVIII ст., хоча законодавчо його закріплено у 1816 р. Стверджують також, що епоха золотого стандарту починається з 1821 р., коли Британська імперія зробила фунт стерлінгів конвертованим у золото. Незабаром і CUIA конвертували долар. Перша світова війна істотно підірвала систему золотого стандарту в більшості країн світу. У США, наприклад, вона перестала існувати в 1933 р., тобто після Великої депресії.
Золотомонетний стандарт характеризується такими ознаками:
> золото викопувало всі функції грошей, а паперові гроші — засіб обігу й платежу;
> відкрите карбування й обіг золотих монет;
> вільний розмін паперових грошей (банкнот) па золото відповідно до встановленого законом вмісту золота в грошовій одиниці (для порівняння: золотий вміст долара становив 1,6 г., фунта стерлінгів — 7,3, російського рубля — 0,77 г. золота).
> формування обмінних курсів валют па основі їхніх золотих (монетних) паритетів.
Золотомонетний стандарт, завдяки системі відкритого карбування монет, забезпечував відносну стабільність вартості грошей за гнучкого механізму забезпечення динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу.
Запровадження золотого стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм, які регулювали б валютні відносини, не існувало. У цьому не було потреби. Основою валютних курсів був золотий паритет. Існував вільний експорт-імпорт золота, обмін національної валюти на іноземну не обмежувався. Це сприяло стабілізації валютних курсів. Ix відхилення від валютних паритетів відбувалось у межах “золотих точок”. Всі ці властивості системи золотомонетного стандарту відіграли надзвичайно важливу роль у забезпеченні нагромадження капіталу, та швидкого економічного зростання в епоху вільної конкуренції.
Звичайно, золотомонетний стандарт вимагав від держав значних витрат на забезпечення монетою потреб обігу. Для їх забезпечення, широко емітувалися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей та безготівкові розрахунки. Внаслідок цього зменшувалася частка повноцінних монет у грошовій масі, підвищувалася здатність грошової системи гнучко змінювати пропозицію грошей відповідно до зміни попиту. Водночас із посиленням гнучкості грошової системи зростала загроза порушення рівноваги на грошовому ринку, що викликало необхідність посилення державного впливу на механізм саморегулювання. Були запроваджені монополізація банкнотної емісії в центральному банку, законодавча гарантія обміну банкнот центрального банку на золото за їх фіксованим вмістом, закрите карбування монет тощо. Золото поступово перетворювалося з активно працюючого в обігу металу в своєрідний якір, який утримував у стані рівноваги велетенську монетарну сферу, що обслуговувалася переважно банківськими зобов’язаннями (банкнотними та депозитними).
а
Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до першої світової війни. Під час війни випуск золотих монет в обіг припинився, а наявна там золота монета була частково вилучена державами, а частково перетворилася в скарб. Після війни золотомонетний стандарт був відновлений лише в США, де він проіснував до 1933 р. Деякі інші країни (зокрема Англія та Франція) запровадили золотозливковий стандарт, за яким золоті монети в обіг не випускалися, але держава гарантувала обмін банкнот центрального банку на стандартні зливки золота. В Англії ціна стандартного зливка масою 12,4 кг. дорівнювала 1700 ф. ст., у Франції зливок золота вагою 12,7 кг. коштував 215 тис. франків. Золото остаточно перетворювалося в якір грошової системи, не беручи безпосередньої участі в обігу у формі монет.
Проте більшість країн не змогли після війни відновити золотий монометалізм навіть у такій урізаній формі. Деякі з них запровадили систему золотод ввізного стандарту, за яким:
> держава зберігала фіксацію золотого вмісту національної валюти;
> курс національної валюти до іноземних формувався на основі їхнього золотого паритету;
> дозволявся вільний обмін національної валюти па розмінну на золото іноземну валюту (девізу). Таким опосередкованим способом підтримувався зв’язок національних валют цих країн із золотом.
Ця форма була запроваджена у 30-ти країнах світу. У другому та третьому різновидах золотого монометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, золото не виконує функцій засобу обігу і платежу.
Проте така система існувала не довго. У період світової економічної кризи (1929-1933 рр.) вона зазнала краху. У 1933 р. золоті гроші у США було вилучено з обігу і тільки нерезиденти мали право до 1971 р. купувати золото по ціні 35 дол. США за тройську унцію (31,1035 грам).
Важливим кроком до зниження ролі золота стала Бреттон- Вудська угода (1944 р.) країн антигітлерівської коаліції. Згідно з цією угодою світовими резервами та розрахунковими валютами нарівні із золотом були дві національні валюти — долар США та фунт стерлінгів Англії. Отже, монополії золота в міжнародних розрахунках було покладено край. Водночас, США зобов’язалися підтримувати розмін паперових доларів на золото за офіційною ціною 35 дол. за унцію, але тільки для центрального банку та урядових установ інших країн. Висування долара на роль світових грошей потребувало зміцнення його позицій. З цією метою країни-члени Бреттон-Вудської системи встановили твердий паритет своїх валют щодо долара і зобов’язалися підтримувати за допомогою валютної інтервенції курси валют на рівні цих паритетів, не допускати відхилень більш як на 1%.
Внаслідок краху золотого стандарту і припинення розміну паперових грошей на золото відбулась його демонетизація — золото стало звичайним товаром і втратило роль загального еквівалента.
3.3.