ПАПЕРОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ГРОШЕЙ

Починаючи з 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася система паперово-кредитних грошей, не розмінних на золото. Вона базується на кредитній емісії та функціонуванні неповно­цінних грошей.

Характерними ознаками сучасних грошових систем є:

- втрата зв’язку із золотом. Скасування золотого стандарту та розміну банкнот па золото;

- випуск грошей в обіг здійснюється па основі кредитування економічних суб’єктів (фірми, населення, держава);

- еволюція платежів — широке поширення безготівкових форм розрахунків, електронних грошей та відповідне зменшення готівкового обігу;

- формування курсу валют відбувається ринковими методами на базі паритету їхньої купівельної сили;

- тенденція до знецінення сучасних грошей внаслідок інфляції та втрати ліквідності;

- державне регулювання та регламентація грошового обігу;

- розвиток інтеграційних процесів та інновацій у сфері грошово- кредитних відносин.

Особливість сучасної грошової системи полягає в тому, що емісія грошей базується на загальних принципах кредитування, зокрема на принципах забезпечення та повернення позики, а це створює реальну можливість утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші, іцо забезпечує передумови для підтри­мання сталості грошей. Крім того, система кредитної емісії забез­печує еластичність грошової пропозиції, дає можливість, на відмі­ну від бюджетної емісії, не тільки збільшувати пропозицію гро­шей, а й зменшувати її відповідно до зниження попиту на гроші.

Сучасні грошові системи порівняно з металевими є більпі елас­тичними (гнучкими) та економічними. Проте вони не спроможні

- - - - -----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

до саморегулювання, що відкриває шлях до хронічної інфляції, тому вимагає від держав активного втручання у грошовий обіг з метою забезпечення стабільності грошей.

За характером економічної системи, в межах якої здійснюєть­ся грошовий обіг, регульовані грошові системи поділяються на системи ринкового і неринкового зразка.

Для грошових систем ринкової економіки властиво перева­жання економічних методів та інструментів регулювання грошо­вого обігу. Ці системи базуються на кон’юнктурі грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування. Зокрема, тут до мінімуму зведено втручання державних органів у грошову сферу, а вирішальну роль в організації та функціонуванні грошо­вої системи відіграють законодавчі органи країни та центральний банк. У ринкових системах використовуються й адміністративні методи регулювання грошового обігу, проте вони відіграють допо­міжну роль.

Грошові системи неринкового зразка притаманні неринковим, командно-адміністративним економічним системам, які існували в країнах колишнього соціалістичного табору. Характерними ри­сами цих систем є переважання адміністративних методів регулю­вання грошового обігу, зокрема планування і раціонування видачі готівки з банківських рахунків, планування та лімітування надан­ня кредитів, прямий банківський контроль за цільовим викорис­танням грошових коштів і т.ін. Ці системи будувалися на роз­межуванні грошового обігу на готівкову й безготівкову сфери, запереченні їхньої внутрішньої єдності, ігноруванні існування гро­шового ринку тощо. По суті, неринкові грошові системи супере­чать специфічній природі самих грошей як феномена ринкової економіки.

Грошові системи за критерієм регулювання валютних відно­син в країні поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті грошові системи характеризуються мінімальними обмеженнями на здійснення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валю­ти, широкою лібералізацією та високою організованістю валютного ринку, ринковим механізмом формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи сприяють взаємовигідному розвитку еконо­мічних відносин між країнами, органічному включенні націо­нальної економіки у світовий економічний простір.

Закриті грошові системи відзначаються високим рівнем валют­них обмежень в країні, неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішній ринок, навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, а тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, вход­ження національних економік відповідних країн у світову.

Сучасні грошові системи в усьому світі монополізовані дер­жавою, яка бере на себе зобов’язання забезпечувати сталість націо­нальних грошей та ринкову рівновагу регулятивними методами.

Державне регулювання грошової сфери в ринкових економіках означає сукупність заходів, що проводяться державою у грошовій сфері з метою забезпечення сталості національної валюти, гальму­вання інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб економіки. Ключова роль у реалізації державних заходів належить центральному банку, який здатний застосувати методи прямого регулювання та опосередкованого впливу на обсяги і структуру грошової маси. Методи регулювання грошового обігу в країні центральним банком подані на рис. 3.5.

При прямому регулюванні, що має місце в командно-адміні­стративній економіці, уряд приймає директиви по емісії грошей, наданню кредитів, організовує прямий контроль за грошовими операціями, активно втручається у грошову сферу, обмежуючи права економічних суб’єктів.

При опосередкованому регулюванні грошового обігу, що здійс­нюється у ринковій економіці, усім суб'єктам грошової сфери, перш за все банкам, надається свобода дій при кредитуванні, здійсненні розрахунково-касового обслуговування тощо. Методи прямого регулювання грошового обігу можуть частково застосову­ватися і в ринковій економіці. Парламент визначає засади грошово- кредитної політики, на проведення якої спрямовуються зусилля усіх суб’єктів банківської діяльності. У роботу банків уряд не втручається.

Основні напрями грошово-кредитної політики та інструменти її реалізації будуть детально розглянуті у наступних темах.

3.4.