ГРОШОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ. ОСОБЛИВОСТІ її ФОРМУВАННЯ

Грошова система України, без сумніву, є регульованою сис­темою ринкового зразка. Цьому сприяли істотні ринкові перетво­рення в економічній системі України: приватизація засобів вироб­ництва, демонополізація економіки та лібералізація економічних відносин, зокрема ціноутворення кредитних, валютних та зов-

нішньоекономічних відносин тощо.

Правові засади функціонування грошової системи України визначаються Конституцією та законами України:

- “Про банки і банківську діяльність”;

- “Про Національний банк України”;

- “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні”.

У статті 99 Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня. Наголошується також, що одне з найважливіших завдань грошової системи — забезпечення ста­більності та зростання довіри до національної валюти — гривні.

Важливою віхою стало прийняття Верховною Радою України у травні 1999 р. закону “Про Національний банк України”. Хоча у тексті цього закону не йде мова безпосередньо про грошову сис­тему, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової сис­теми, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV “Грошово-кредитна політика”, розділ V “Управління готівковим грошовим обігом”, розділ VIII “Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями”. У них чітко виписані права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обігу, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики й інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

До основних елементів національної грошової системи можна віднести:

1. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу. НБУ випускає в обіг банкноти — гривні — номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200. Для зручності обслуговування роздрібного товаро­обігу випускаються розмінні монети — копійки — номіналами 1, 2, 5, 10, 25, 50.

2. Офіційний курс гривні — обмінний курс гривні щодо іноземних валют, офіційно встановлений НБУ для здійснення операцій з валютними цінностями. У 1999 р. НБУ перейшов па визначення офіційного курсу гривні щодо долара США па основі середньо­зваженого валютного курсу за безготівковими операціями на між- бапківському валютному ринку.

3. Порядок готівкового та безготівкового курсу, їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків в Україні здійснює Національний банк України. НБУ суворо контролює гро­шовий обіг, сприяє забезпеченню стабільності національної валюти, регламентує емісію готівки, розробляє правила здійснення форм безготівкових розрахунків, способів і порядку платежів, контролює касові операції.

4. НБУ є установою, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання. НБУ — незалежний фінансово-економічний орган, який проводить самостійну грошово-кредитну політику. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші норма­тивні акти, що регулюють грошовий обіг. НБУ координує діяль­ність комерційних банків з питань грошово-кредитної політики.

Формування грошової системи України. Новий поворот у розвитку національної грошової системи стався у липні 1990 р., коли було проголошено Декларацію про державний суверенітет, в якій Україна, серед іншого, продемонструвала й прагнення мати власну валюту.

Першим етапом творення власної грошової системи в нашій державі став вихід України з числа держав, які використовували в грошовому обігу радянський рубль, а також запровадження в обіг тимчасової (перехідної) грошової одиниці — українського купоно-карбованця у листопаді 1992 р.

У березні 1994 р.

Процес запровадження національної грошової системи можна проілюструвати за допомогою рис. 3.6.

У період становлення державної незалежності Україна пер­шою з країн колишнього CPCP, в умовах економічної та фінан­сової кризи, почала будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово- кредитної політики. Становище ускладнювалося відсутністю коор­динації економічної політики серед незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. в Україні панувала криза платіжних засобів, тому 10 січня 1992 р. почалося запровадження в обіг купонів багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси. Це робилося з метою відносного збалансування грошової маси з відповідними потребами обслуговування товарного ринку. Необ­хідність цього була викликана такими обставинами:

- з вересня 1991 р. Україна практично не отримувала від Цеігграль- пого банку Російської Федерації (ЦБРФ) нових рублених над­ходжень;

- напередодні 1992 р. Україна бала вимушена, слідом за Росією, піти па лібералізацію цін — їх майже десятикратне підвищення.

Запровадження купоно-карбованця у структуру грошового обігу мало на меті:

- використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбовап- ця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у повій грошовій одиниці мала поступово розширятися відповідно до на­повнення товарного ринку;

-поетапно запровадити в обіг купопо-карбованець, з тим щоб забез­печити йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

- використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;

- згодом впровадити в обіг повноцінну національну банкноту — гривню.

Проте вказані заходи не дали очікуваного результату і намі­тилося різке знецінення купоно-карбованця.

1) глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку — на 28,1%, продуктів харчування — па 41,2%. Роз­дрібний товарообіг знизився па 61%.

2) різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.

3) у рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахупків — взаємні платежі через кореспон­дентські рахунки, які здійснювалися лише через розрахунко­вий центр у ЦБРФ. Внаслідок цього російський рубль втратив функцію єдиної грошової одиниці.

4) повна “купопізація” сфери готівкового обігу зумовила її меха­нічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслу­говуватися російським рублем. Виникла ненормальна, спотворена ситуація в економіці, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обігу роздвоївся. Це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов’яза­них із переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переве­дення грошових капіталів з України в Росію.

У листопаді 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової систёми України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обігу. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним офі­ційним засобом платежу на території України. Він взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На досвіді купоно-карбованця методом спроб і помилок будувалася національна грошова система.

Так завершився перший етап грошової реформи. Проте пози­тивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства — функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції неможливо подолати економічну кризу, зупинити інфля­цію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної гро­шової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи — запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким з 2-го по 16 вересня 1996 р. в обіг уведена національна валюта гривня та її сота час­тина — копійка

Отже, на п'ятому році незалежності Україна отримала най­важливіший атрибут державності, стабільну й повноцінну грошову одиницю — гривню.

На цьому формально закінчився другий етап розбудови гро­шової системи і почався третій, на якому відбувається подальше освоєння й запровадження адекватних умовам ринкової еконо­міки механізмів та інструментів грошової системи.

Поряд з проведенням грошової реформи, монетарні органи відпрацьовували й інші елементи грошової системи. До основних напрямів та відчутних результатів розвитку грошової системи можна віднести:

запровадження національної платіжної системи, що охоплює ство­рення системи міжбанківських електронних платежів та електрон­ної системи масових платежів;

- розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ з врахуванням світового досвіду практичного застосування інструментів монетарної політики;

розмежування сфери фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики;

- формування фінансового і валютного ринку в Україні;

- формування системи валютного регулювання і валютного контролю.

Підводячи підсумки проведення грошової реформи, стає оче­видним, що з моменту запровадження гривні нашій країні було нав’язано схему надто жорсткого монетаризму, який за триваліс­тю і механізмом здійснення не мав аналогів у світовій практиці. Так, з моменту запровадження гривні, головними і, практично, єдиними факторами підтримання стабільності її курсу стали періо­дичні валютні інтервенції НБУ за рахунок валютних резервів. Державною економічною ідеологією було стримування інфляції будь-якою ціною.

З плином часу дедалі очевиднішою стає штучність такої моне­тарної політики. Адже стабільність грошової одиниці тримається, як відомо, не на одному, а на “трьох китах”. Це:

1) наявність економічного потенціалу та динамізм розвитку націо­нальної економіки;

2) стабільність функціонування фінансово-кредитної системи;

3) наявність достатніх валютних резервів центрального банку.

Лише за цих умов можливе формування грошової системи ринкового зразку в Україні. Сучасну грошову систему України слід характеризувати як самостійну, замкнену на національні соціально-економічні інтереси, опосередковано регульовану тобто перехідну до ринкового зразку.